автореферат и диссертация по педагогике 13.00.04 для написания научной статьи или работы на тему: Развитие геоэкологического образования в Украине

Автореферат диссертации по теме "Развитие геоэкологического образования в Украине"

' КШВСЬКИЙ УШВЕРСИТЕТ1МЕШ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПЛАХОТШК Ольга Василшна

УДК: 378.14 (208) (477)

розвиток геоеколог1чно! осв1ти в укра1н1

13.00.04 — теор1я та методика професшнсн ocbíth

АВТОРЕФЕРАТ

дисертаци на здобуггя наукового ступеня доктора педагопчних наук

Кшв 1998

Дисертащею е рукопис

Робота виконана в Кшвському ушверситет1 ¡меш Тараса Шевченка

Науковий консультант - доктор педагопчних наук, професор, член-кореспондент АПН УкраТни Коваль Лариса Григор1вна, Кшвський университет ¡меш Тараса Шевченка, завщуюча кафедрою педагопки

Офщшш опоненти: доктор фшософських наук, професор, академк АПН Украши Зязюн 1ван Андршович, директор шституту педагопки 1 психологи АПН Украши

Провщна установа: ГПвденноукрашський державний педагопчний

ушверситет ¡м. К.Д.Ушинського, Мшстерство освгги УкраТни, м. Одеса

Захист В1дбудсться 22 жовтня 1998 року о 14 годин! на засщаш спец1ал130ван01 вчено!" ради Д 26.001.16 в Кшвському ушверситеп 1ме1 Тараса Шевченка (252601, м.Кшв, вул.Володимирська, 60, ауд. 317)

3 дисертащею можна ознайомитись у б1блютещ Кшвськог университету шен1 Тараса Шевченка (252601, м.Кшв, вул. Володимирськ; 58, им. 10)

Автореферат розюлано 22 вересня 1998 р.

доктор педагопчних наук, професор Сагач Галина Михашпвна, Кшвський ушверситет ¡мен! Тараса Шевченка, професор кафедри лопки

доктор педагопчних наук, професор Сиротенко Анатолш Йосипович, 1нститут педагопки АПН Украшу головний науковий спещалют

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

АКТУАЛЬШСТЬ ТА СТУГПНЬ ДОСЛ1ДЖЕНОСТ1 ПРОБЛЕМИ. Зсновна проблема цившзацп сьогодш - пошуки цшшв подолання ¡колопчноТ кризи. Небезпека загибел1 людства вимагае вироблення агальних правил поведшки людини у свт, зрозумшо1 вслм народом, геобхвдноТ для вироблення погоджених тдход1в до розв'язання проблеми, шанування щеолопею загальнолюдських щнностей.

Термш «еколопя» став останшм часом «всепроникаючим» 1 (всеохоплюючим». Будь-яка наука сьогодш без видимих зусиль встановлюе вою предметну область еколопчних досшджень. Такий феноменалышй лет еколопчного напрямку небезшдставний 1 потребуе уточнень.

Гсторичний анатз свщчить, що теорегико-методолопчш засади колопчноТ освгги склалися шд впливом гумашстичних ¡дей передових шслител1в р1зних епох. Вже в працях Пппократа, Арютотеля, Теофраста :резшського та ¡шлих давньогрецьких фьтософ1в с вщомост! еколопчного ;арактеру, зокрема Арютотель (384-322 рр. до н.е.) описав понад 500 вид1в эдомих йому тварин: про IX поведшку, м!грацц, буд1вничу Д1яльшстъ. "еофраст Ерезшський (371-280 рр. до н.е.) - «батько ботанки» наводив даш [ро своср!Д1псть росту рослин у р1зних умовах, залежшсгь 1'х форми \ 1собливостей розвитку В1Д грунту ! юимату та ш. В юнщ XIX ст. (1866 рп<) [¡медьким досл^дником Е. Геккелем було введено у науковий об]г термш :еколопя». Приблизно в той же час географ О. Гумбольдт обгрунтував [ринцип зворотного зв'язку людини 1 природи: природа, змшена людиною, I свою чергу впливае на неГ 1 змушуее адаптуватись до змшеного ередовища.

В 20-30 роки нашого стол!ття Х.Берроуз - президент Американсько1 сощаци географ1В, визначив географию як «еколопю людини».

В 1877 р. шмецький пдробюлог К.Меб1ус обгрунтував уявлення про !оценоз, а в 1942 р. В Сукачов вв1в поняття «бюгеоценоз». В 1935 р. нглшський боташк А. Тенсл1 обгрунтував поняття «екосистема», яким вш -значив сукупшсть оргашзм1в 1 абютичне середовище Тх кнування.

В 60-х роках нашого сгсшття шмецький географ К.Тролль створюее явления про еколопю ландшафту 1 вводить поняття «ландшафтна колот». Ним же у 1970 рощ було введено термш «геоеколопя» як загальнене розумшня екологи ландшафту. В. Сочава (1970 р.) назвав колопю людини «юпочовою концепц1ею в географи».

В 70-80-х роках формуеться сошальна еколопя як новий науковий апрямок тобто вщбуваеться швидкий розвиток еколопчного тдходу в ауках.

Еколопчний тдх!д використовувався для вивчення зв'язгав у середиш собливих систем - екосистем, в яких завжди видшяють дв1 нщсистеми -дро (господар) 1 навколишне середовище (довкшля). Еколопчний шдхщ з уто бюлопчного перетворився в загальнонауковий, який складаеться ¡з

екологп людини (сощальна сколопя), i екологй' географ! чно!' оболони! Зем; в цшому (геоекололя). Геоеколопчний шдхщ розглядае будь-яку частин географ1чно1 оболонки - регюн, Micro, господарський об'ект, як природнс сощально-економ^чну систему, тобто - «природа - суспшьство».

Функщонування i розвиток системи «природа-суспшьство виявляеться за трьома головними ознаками: 1) вплив природи на суспшьств (людина при цьому розглядаеться як частина природи); 2) вплив сусшльств на природу, тобто антропогенно-техшчне навантаження на природу; 3 зворотна реакщя природи на вплив сусшльства, яка заключаеться у змш (я правило в прший 6ik) умов юнування людей.

Класична методолоична схема спрямована на з'ясування вщноси типу «вид - середовище» або ж «господар - середовище». В масштаба нашоТ планета в рештьрешт необхщно розглядати всеохоплюючу сум таких ввдносин для Bcix без винятку вщдв, гюпуляцш i середовиша, врахуванням взаемних впшшв i наступних змш. Квштесенщею такс «глобально! екологп», як нам здаеться, е еколопчний аналп вщноси: природи - населения - господарства; KOTpi складають три узагальнеъ компонента географ1чно1 оболонки Земл!. Географ1я - едина з наук охоплю своею предметною сферою i природу, i населения, i господарство. Анал1 еколопчних вплив1в i насл1дк1В у систем! «природа - населения господарство» i е предметом особливо"! науково!" дисциплши - геоеколоп (географ1чноУ оболонки Земл!).

Сучасна вища школа мае значш здобутки в галуз! географ1чноТ т еколопчно'{ освгш. Так, у теоретичному аспекп географ!чних дослщжен взасмодГ! сустльства i природи присвячено роботи Ю. Абромова, В. Боковг I. Герасимова, О. Ковальова, I. Коротуна, В. Некоса, В. Преображенськогс Питания ландшафтно-еколопчного прогнозу дослщжували М Гродзинський, I. Ковальчук, В. Некое, Г. Паачний, П. Шищенко та in Проблеми еколопчного картографування виевплено у роботах ] Левицького, Л. Руденка. Сощальш та економ1чш аспекта еколого географ1Чдо1 науки та ocsirn розглянуто В. Боковим, А. Голшовим, Л Горевим, О.Топч1евим, Г. Швебсом.

Bei yi та iumi дослщження i с прияли появ! ново!' вуз!всько! дисциплин - геоекологп.

Як показало наше дослщження, проблемам розвитку геоекологп т; геоеколопчно!' ocbith останшм часом (60-90-Ti роки) прид]ляеться велик; увага впчизняних та заруб1жних вчених. Зокрема, проблемам штегращ геоеколопчних знань у педвуз! (Н. Винокур, О. Друговейко, Т. KoMicapoBa В. MociH), розробки зм!сту науки геоеколоп!' (О. Жиров, О. Ласточин, Г Камерилова, К. Петров, В. Преображенський, В. Морачевський), деякш специф1чнкм проблемам геоекологп (Г. Сстаф'ев, О. Сстаф'ев, О. Коковнш Т. Тихонова).

Серед втизняних вчених, яы спрямували свш науковий пошук > rany3i геоекологп та геоеколопчно'! ocbith слщ В1дм1тити М. Гродзинського П. Шищенка, яы здшенили ряд дослщжень з геоекологп ландшафт!в

розробили теоретико-методолопчш основи геоекологи (В. Боков, О. Сна, В. Сна, М. Кузнецов, Р. Никифоров, К. Позаченюк, О. Тетюр, О. Топч1ев), геох!ми та геоф13ики ландшафт в (Л. Малишева, С. Романчук, Ю. Щур).

В зв'язку з об'ективними процесами оновлення, ям вщбуваються сьогодш в систем! освгги Укра'ши шдготовку висококвгшфшованого спещалкта-геоеколога слщ розглядати як обов'язковий чинник складово'1 Ц1 еТ система.

Вища школа УкраТни мае значш здобутки в галуз1 подготовки висококвашфжованих спещашспв як до здшснення навчально-виховних функцш в т'лому так 1 в галуз! геоеколопчних проблем зокрема.

Доапдженцям рхзних напрям1в професшноТ тдготовки майбутнього педагога займаються А. Алексюк, Ю. Бабанський, Т. Бугайко, I. Зязюн, В. Козаков, О. Мороз, Н. Ничкало, Д. Нжоленко, О. Щербаков, М. -Ярмачснко; дидактичного обгрушування впровадження штегративного шдходу в навчальному процес! - А. Бойко, Г. Ващенко, С. Гончаренко, М. Данилов, А. Дьомш, Л. Коваль, М. Шкшь; вивченням педагопчного процесу вузу - О. Абдулша, В. Заслуженюк, О. Балан, В. Гончаренко, 3. Курлянд, I. Могилевська, М. Шкшь, М. Ярмаченко; його спрямованосп на формування профео'йноТ готовнсси - Г. Брайченко, А. Войченко, М. Веселовська, М. Волошин, Г. Падалка, Я. Петриченко, Н. Тимошенко; гармоншного формування вс1Х чиншшв особистосп - А. Здравомислов, I. Зязюн, В. Семиченко, Г. Сагач, Р. Хмелюк; розвитку характеролопчних рис 1 якостей -Г. Балл, А. Биков, Л. Божович, В. Крутецький, О. Леонтьев, В. Моляко, К. Платонов.

В ряд! дисертацшних досл1джень (А. Сирогенко, А. Волкова, Л. Сатановська, А. Некое, Л. Шмець) представлен! окрелп результати яга е цшшми для дослщжуваноГ нами проблеми.

Певний штерес становлять психолого-педагопчш дослщження та концепцп тдготовки педагопв, формування особистоси засобами природи, яю виевгглеш в працях заруб^жних учених (А. Вернарска, А. Гаскель, С.Гарр1тсон, Р. Гесс, Д. Квасшчкова, Д. Крофт, М. Студзшська, Р. Хундт, Д. Шха).

Проведений ¡сторико-географ!чний та педагопчний огляд праць зчених дозволяе зробити висновок, що геоеколопчна осв1та ще не стала предметом спещального дослщження. Сучасна постановка проблеми зумовлена також ¡снуючими сощально-педагопчними суперечностями М1ж: -потребами педагопчио!" науки в об'ективному осмисленш доевщу становления 1 розвитку геоеколопчноТ оевгеи;

-досягнутим р1внем досл!дження проблеми 1 необхвдшетю прогнозування тенденций нацюнальноГ системи тдготовки викладач!в-геоеколопв;

- -сощальними запигами суспшьства у розвитку геоекололчно'/ осв!ти 1 тдготовки в1дпов1дних кадр5в у вузах Украши та реальною педагопчною практикою, р1внем квал1фжаЩ1 1 майстершстю викладач1в-геоеколопв.

Таким чином, зважаючи на актуальшсть проблеми, а недостатню дослщжешсть, об'екшвною е необхщшсть теоретико-методолопчного обгрунтування проблеми становления 1 розвитку геоеколопчноТ освгги та втшення дих результате досл!джень у практику роботи вшцо\' школи Укра'ши.

Зв'язок з науковими програмами. планами, темами.

Дисертацшпе дослщження е частиною комплексно!' теми «Р13нор1внева педагопчна тдготовка в университетах», яка дослщжусться кафедрою педагопки Кшвського университету ¿мен! Тараса Шевченка.

Предмет дослшження - процес становления \ розвитку геоеколопчно'Г освпи в Украшь

Мета дослщження — здшснити ретроспективний анал1з генезису становления 1 розвитку геоеколопчно! освпи, виявити провщю тенденци 1 особливосш розвитку геоеколопчноТ освгги, теоретично обгрунтувати сутшсть ! структуру геоеколопчно! освгги, розробити концепцию, багатоступеневий змкт, науково-методичш основи геоеколопчно!' осв1ТИ в УкраЫ та впровадити 1х у заклади вищо! осв1ти.

Коицепщею дослвдження е положения щодо розумшня розвитку геоеколопчноТ освпги як штегрованого явища, що включае найважлив1ии знания про: 1) комплексну 1 системну оргашзащю географ1чноУ оболонки Земл1; 2) взаемодио 1 взаемозалежшсть вшх компонытв географ'гаюТ оболонки; 3) просторову организацию географ^чноТ оболонки, и еколопчну захищешсть чи вразливють, в залежност! вщ територ1альних сполучень природи - населения - господарства; 4) ткний взаемозв'язок м1ж розвитком природи 1 людського сусшльства та важливкть свггоглядного 1 морально-естетичного значения геоеколопчних знань у систем! культурних цшностей людства. 1сторико-географ1чний шдхщ дае пщстави для об'ективного осмислення тенденцш 1 суперечностей розвитку системи геоеколопчноТ освгги в цЪгому, розумшня законом!рностей и поступу I напрямк!в подальшого вдосконалеиня; як пгдивщуальне - вдображае залежшсть шдготовки спешалю'пв-геоеколопв вщ високого р1вня геоеколопчних та педагопчних знань, здатшстю до виховання та самовиховання; в1д формування психолого-педагопчних та моральних якостей викладача -геоеколога.

Ця штегративна ¡дея зумовлюе необхщшсть професшно-педагопчно'Т шдготовки сиещашспв-геоеколопв у вузах Укра'ши, яка розглядаеться нами як система певних компоненте: соц1ально-економ1чних, загалыю-культурних, сиещальних, педагопчних, исихолопчних та методичних. Система шдготовки спешалюив геоеколопв базуеться на основ! оргашчно'Т едност1 загального, особливого 1 одиничного з погляду взаемозв»язюв, взаемозумовленостей та взаемозалежностей р1зних ¡сторико-географ1чних та еколопчних явищ. Як загальне - вона е складовою частиною професшноТ загально-педагопчноТ шдготовки вчителя. Як особливе - мае свою специфжу, яка визначаеться особливостями ! законом1рностями профес^йно-

педагопчноТ спрямованосп навчального процесу, що мае свш змют, форми га методи.

У дос.шдженш передбачалося розв'язати таи завдання:

1. Г1роанал1зувати теоретико-методолопчш основн проблеми становления та розвитку уявлень про взаемошдносини природи 1 суспшьства.

2. Охарактеризувати пров1дш тенденцп розвитку геоеколопчно1 освгги на р^зних етапах розвитку сустльства.

3. Виявити сутшсть понятгя «геоеколопчна осв1та».

4. Створити концепцш географ1чноТ та геоеколопчноТ освети студентов у вищих навчальних закладах Украши.

5. Теоретично обгрунтувати та визначити зм1ст I структуру геоеколопчно}' осв1ти у вузах та школах.

6. Обгрунтувати та розробити теоретичну структурно-функцюнальну модель викладача-геоеколога.

7. Визначити перспекгивш можливосп вдосконалення системи геоеколопчно!' осв1ти в Украпи, яю впливають на формування системи професшно-педагопчно1 шдготовки викладач1в-геоеколопв.

Методолопчна основа дослщження грунтуеться на положениях теори тзнання, ¡сторико-наукового шдходу до взаемовщносин природи 1 людства, ф'тософи осв2ти, ряд\ концепту альних положень фшософсько'/, психолопчно1 та педагопчно!" наук, теори особистоси, и розвитку, формування та професшного становления; гумашзащУ та гумаштаризащГ геоеколопчно1 освгги, положень щодо полжультурносп, рол1 нацюнальноТ культури у формуванш особистост!, сдноеп загальнолюдських та нацюнальних цпшостей; положения науки геоекологи щодо особливостей шдготовки та професшно'1 Д1Яльност1 спещалк-пв-геоеколопв у систем1 еколопчно1 осв1ти.

У працях фшософ1В (М. Бахтш, В. Лутай, В. Шинкарук та ¡п.), педагопв (С. Гончаренко, А. Гулич, М. Дробноход, Ю. Мальований, В. Нестеренко, А. Сиротенко та ш.) розглядаються сучасш проблеми, що постали перед молоддю в умовах докоршних змш у сусшльств!, розкрито шляхи допомоги 1Й у фшософсько-свггогляднш ор!ентащТ, формуванш св1домосп, цшсного ставлення до житгя, до навколишнього середовища та щ.

Теоретичною основою дослщження стали концептуальш положения про категор1альний зв'язок в систем! «людина-природа-сусшльство» (I. Забелш, I. Кругь, М. Кисельов, В. Крисаченко, В. Шинкарук); штегрування еколопчного виховання з шшими чинниками всеб!чного виховання особистосп (М. Депенчук, С. Кримський, Ю. Шуйський); культуру як основу формування свпотляду особистоста та як споаб шзнання довкшля (I. Зязюн, Н. Лисенко, М. Стельмахович, Г. Сагач, Н. Тарасенко); бюсошалышй тдхщ до анал1зу вщносин лгодини \ природи (П. Дракор, В. Костицький, I.

Круть, С. Тулмш); структуру еколопчно\' свщомост! (Р. Гаркавенко, Г. Геворкян).

Дослцркення проводилось поетапно з 1989 по 1998 рк.

На першому етат Г1989 - 1992 рр.) було визначено напрям дослщження, вивчалась ¡сторична, фшософська, педагопчна, психолопчна литература, здшснювалося теоретичне осмислення проблеми, конкретизувалися завдання дослщження. Узагальнювались законодавч1 документа м1жнародного, союзного та республканського рштв з проблем еколопУ та географи, навчально-методична литература, статистичш даш, тощо.

На другому етагп (1993 - 1995 рр.) продовжувалося опрацювання фшософськоТ Л1тератури, з ютори екологи, географи. Одержан! матер1али використовувались у процеи робота з] студентами, вчителями, кер1вниками заклад1в освгги та системи сощальних служб для молода Укра'ши.

На третьому етап1 (1996 - 1998 рр.) вивчалась литература з фонд1в спещального збер1гання, шоземш видання, узагальнювались та оформлялись матер1али досл1дження, формувались висновки та рекомендаци.

Методи дослшження: теоретичний анал1з лггературних джерел з проблем фшософп, педагогиси, психологи, екологи, географи, систематики, статистики; хронолопчннй, який дае змогу розглядати становления 1 розвиток геоеколопчноГ освгги в динамщц змшах { часовш послщовносп; винчения, (програм, шдручниюв, навчально-методично!' лггератури); систематизац1я, класифжадая фактичного материалу з проведеного дослщження, його узагальнення; теоретичний та пор1вняльний апалп закошв з охорони довкшля та нормативно-методично! документаци, документаци навчальних закладов.

Наукова новизна полягае в тому, що вперше геоеколопчна освш стала предметом спещального комплексного дослщження; обгрунтованс концепщю географ1чно! та геоеколопчноТ освгги; розроблено ! впровадженс зшст бага госту пене во! геоеколопчноГ освгги; теоретично обгрунтованс структурно-функщональну модель спещалюта-геоеколога, визначенс понятгя «геоеколопчна осв^та».

Теоретичне значения дослщження полягае в обгрунтуванш нового напрямку нрофесжно! осв1ТИ - геоеколопчно1 освгти студент] в вуз!в Я1 важливоТ складовоТ IX професшногс

навчання 1 виховання; положень щодо ¡нтегративно! геоеколопчно: спрямованост1 навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах зокрема щодо гумашзаци, гуматтаризаци освш! 1 виховання, шдвищенш духовност! студентов, IX еколопчно\' культури; опори у шдготовц спещалюта-геоеколога на нащональну культуру, загально-людсью нацюналып щнност) 1 традицп.

Практичне значения одержаних результата досл1дження становляп висновки 1 рекомендаци та обгрунтоваш в ньому теоретичш положения, як збагачують практику геоеколопчно-1 освта, сприяють збереженню 1 передач досвщу минулих покодшь, шдвищенню зац1кавлсност1 громадськи;

формувань геоеколопчною ocbítojo молодо допоможуть залучити до системи геоеколопчно!' освгги штелектуальний i матер1альний потенщал сусшльства, визначити подалыпий шлях розвитку геоеколопчно*1 ocbíth; подготовлена автором монограф1я, розроблеш нами навчальш поабники, програма, методичш рекомендади можуть бути використаш шд час читання KypciB лекцш, при розробщ спецкурав та ceMÍHapÍB для студеюлв i слухач i в заклад1в вищо'1 ocbíth р1зних píbhíb акредитаци".

Результата дослщження впроваджено в Кшвському ушверситет1 ÏMeni Тараса Шевченка (довдаа про впровадження № 3 в1д 19.06.1998 р.), Волинському державному ушверситет! ÍMeiii Jleci Украшки (довщка про впровадження № 7 в1д 26.06.98 р.), в Закарпатському шституп методики навчання i щдвищення квал1ф1кацп вчител!в (довдаа про впровадження № 4 В1д 16.06.98 р.), в Р1вненському шституп пщвищення квагнфкацп вчител1в (доводка про впровадження № 9 вщ 21.12.97 р.), в Одеському державному ушверситеп ím. М.Мечникова (доводка про впровадження № 3 вщ 11.06.98 Р-).

Апробашя peзvльтaтiв досльдження. Матер1али дисертацшноТ робота, ïï ochobhí положения висвгаювались у публжащях наукових праць, у доповдах i виступах на:

- V з'г'зд! Географ^чного товариства УРСР (Омферополь, 1985), VIII з''од1 Географ!чного товариства СРСР (khïb, 1985), VIII з'вдп Географ1чного товариства Украши (Кшв, 1995), М1жнародному робочому cewinapi ЮНЕСКО "Еколопчна ocBira в контексп авари на Чорнобильськш АЕС" (Кшв, 1993); на м!жнародних науково-пракгичних та науково-методичних конференщях «Школи нового типу; досвщ, становления, технологи i перспективи» (Зап0р1жжя, 1993), "Сучаст проблеми географн' Украшсько! PCP" (Kiiïb, 1990), "Проблеми географ^чно!' ocbíth в Укршш" (Луцьк, 1993), "Еколопя i ocBÍTa: проблеми Teopiï i практики" (Умань, 1994), "Сучасний cbít та перспективи вивчення географп рщного краю у школах" (Харюв, 1996), "1дея нацюнально! школи у педагопчнш спадщиш Софи РусовоТ та Степана Cipon&iKo" (1вано-Франювськ, 1996), "Проблеми шслядипломно'1 ocbítií педагопв" (Ужгород, 1997), а також у виступах на нарадах-семшарах педагопчних пращвнигав м. Киева, Кшвськсй' облаем, в загальноосвкшх школах, лшеях, педучилищах, пединститутах та ушверситетах.

Особистий внесок автора в одержали наукових результатов полягае у: S створенш концепци географгакл та геоеколопчно'1 ocbíth та ïï вроваджент у заклади вищо'1 ocbíth Украши;

П обгрунтуванш 3MÍcTy багатоступенево! географ1чно'1 та геоеколопч-hoï ocbíth i умов ïï реал1зацп у вузах Украши;

■ розробщ та апробацп науково-методячних основ геоекологп та геоеколопчно! ocbíth i умов ïï реал5зацц у вузах Украши;

И теоретичному обгрунтуванш та експериментальному впровадженш структурно-функцюнальшл моделi викладача-геоеколога.

BiporiflHÍCTb наукових положень, bhchobkíb i рекомендаций дослдакення забезпечуеться методолопчною обгрунтовашстю його

вихщних позицш; опорою на результата наукових дослщжень у галуз! фшософп, природознавства, !стор11" еколопУ, географ!!'; використанням значного обсягу спещальноТ л!тератури з проблем дослщження; системним анал1зом виявлених дослщницьких матер^ашв; застосуванням комплексу взаемодоповнюючих метод1в дослщження, адекватних мет!, предмету 1 завданням робота.

Публкацп, Основш результата дослщження опубл}ковано в 35 працях; з них 31 однооабних. Загальний обсяг особистого внеску складае 48 друкованих аркундв.

Структура дисертаци.

Робота складаеться ¡з вступу, чотирьох роздшв, висновюв, списку використаних джерел, що включае 465 найменувань, з них 28 шоземними мовами, 5 додатгав, загальний обсяг дисертаци 360 сторшок.

Автор висловлюс щиру вдячшсть за допомогу надану при шдготовщ нашого дисертацшного дослщження доктору гсограф1Чних наук, професору, чл.-кор. АПН УкраТни, декану географгшого факультету КнТвського ушверситету ¡м. Тараса Шевченка Шищенку Петру Григоровичу.

ОСНОВНИЙ ЗМ1СТ ДИСЕРТАЦП

У встут обгрунтовано актуальшсть проблеми, визначено предмет, мету I завдання дослщження, розкрито його наукову новизну, практичне значения, наведено даш про агтробащю дослщження, публжацн.

У першому розд1л1 — «Становления загальнотеоретичних уявлень про взаемовщносини природи I людства» — ангипзуються шдходи до еволюцн уявлень про взаемодпо суспшьства та природи, виникнення осв!ти.

Адже протягом тисячолпгь людство робило спроби усвщомити свое м!сце в природ!, визначити свое ставлення до не!', а також визначити меж1 свого впливу на навколишшй св!т. У первюному суспшьств! людина почала видшяти себе в природ!, але ще не вщокремлювалась в!д неь Перв!сна людина не сприймала навколишн!й СВ1Т як щось цшсне, а уявляла його як сукупнють !стот, часом ворожих, шод! дружн!х, спорщнених з нею. Природу вона сприймала як щось одухотворене, надшене тими самими властивостями, що ! сама людина. Отже в уяв! первкнси людини сили природи хоч ! були могутшми, але ними можна було керувати, оволод!вши певними маг!чними знаниями.

1з зростанням продуктивност! пращ, переходом до землеробства та скотарства людська д!яльшсть почала набирати такого характеру, коли доводилося узгоджувати сво'1 дп з природними циклами. Ускладнення господарськох д!яльноеп вимагало розвитку оргашзац!'! людського суспшьства, накопичення \ передач! наростаючих об'ем!в шформацн про навколишне середовище. Одночасно виникло подвшне ставлення сусп!льства до природи. 3 одного боку, замкть олюднення природи поступово формувалося утилгтарно-прагматичне ставлення до не!' як

[жерела pecypcis людськоТ д1яльност1. В той же час йшов процес 'божшовання природних сил, яга виступали нос!ями вищо'!, абсолютно!' 1удрост!, гармони та краси i утверсальних закошв буття.

Вщносно стабшып i ¡зольоваш цившзацп Китаю та 1ндн в бшыност! юроджували екофшьну м1фологда, спрямовану на вр1вноважене, армоншне ствкнування людини i природи.

В античш часи починае складатися цшсне сприйняття природи як :дино'1 системи. Вже nepoii вщом! нам фшософи стародавньо"! Греци (Фалес, ^.наксимандр, Анаксагор) прагнули тзнати першооснову всього сущого, снування яко'1 об'еднуе Bci явища реального свпу. Будучи стихшними цалектиками, античш фшософи намагались вщшукати основний закон, за [ким розвиваеться свп\ I ношя такого закону вони вбачали у природ!. 1редметом давньогрецько!' фшософи стала природа в самому широкому газумшш цього слова. Не випадково бшышсть фшософських трактат мали >дну i ту ж назву — «Про природу». Як бачимо фшософ^я вступала в епоху ;вого формування не лише у Стародавнш Fpauiï, айв Стародавней 1нди та в Итародавньому Кита'! перш за все як натурфшософ!я.

В античн!й фшософи природа виступае вершиною доцшьност! i тлениям ще! гармони та краси. Мислител1 стародавнього св1ту звертаються ю природи як м!рила мудрост!. Оргашзащя шдивщуального та сусп!лыюго киття, зпдно з законами природи, е, на ïxuio думку, найбшьш доцшьною, стинною та бажаною. В той же час у св1домост1 античного суспшьства шфокого розповсюдження набув М1ф про «золотий в!к» — час, коли 1Юдство жило в гармони з природою, а люди були р!вними i щасливими. Гаме забуття одв1чних закошв природи вважали джерелом bcîx сусшльних шхолггь, а вихщ !з цього становища — це повернення до них i побудова ¡заемодп суспшьства та природи розвивалась такими вченими, як Гал!лей, Джордано Бруно, Леонардо да Вшчь Н!кола Кузанський. Боротьба за шживання вимагала розвитку медицини, вивчення оргашзму людини, зластивостей рослин та мшерал!в. HayKosi знания все бшьше :тимулювались швидким розвитком ремесел. В епоху Вщродження людство товшьно, але невпинно вступило у нову яюсть взаемодн з природним ;ередовищем, опанувало практику використання його сил i pecypciB. У цей iac люди усвщомили, що навколишшй cbît не ворожий, вперше вдарили 1,ля себе масштаби нашо!' планети.

Подалыний розвиток продуктивних сил сусп!льства спричинюе певн! ¡мши у поглядах на вщносини суспшьства та природи, завдань науки i фшософи в цш цариш. Для свпгогляду раннього буржуазного перюду е сарактерним погляд на природу як об'ект для необмежено'! експансп сатталу та джерело отримання нових прибутюв. Людина ж виступае як золодар природи, ïï цар та вшець твор!ння.

Характерним виразником таких щей став англшський фшософ î>.Бекон. Вважають, що bîh разом з Р.Декартом поклав початок тенденцп збгрунтування всемогутност людського розуму як основного шструменту т^знання та шдкорення природи. Однак треба вданачити, що ¡дето

и

шдкорення природи Ф.Бекон трактував досить специфично: вш неодноразово пщкреслював, що природу треба иеремагати лише на основ! п ¡знания п закошв.

Але саме ця частина ¡дей Бекона не була сприйнята його послщовникамм. В кшщ XVII ст. машинний споаб виробнидтва досяг такого прогресу, що людина вже була здатною використовувати р!зномаштш природш процеси та закономфносп, здшсшовати багато-стороншй вплив на навколишне середовшце, все вище тдшмаючи завку над таемнидею до «мехашки» природних сил.

Вщчуження людини в1д природи сприяло посиленню утшитарно-прагматичного ставлення до неТ. Це призвело до того, що вважалось можливим безконтрольно втручатися в природа! процеси без урахування можливих негативних наслщюв. Обмежешсть наявних знань спричинювала винищення багатьох вид1в тварин 1 рослин, невиправданих змш ландшафту. Природа сприймалась безмежною ! невичерпною, треба було лише вмгш взяти у не!" якомога бшьше.

Разом з там продовжував ¡снувати шший напрям сусшлъноУ думки, що розглядав суспшьство та природу як едину систему, вбачав у природ! зразок для оргашзацн та полшшення суспшьства. Одним з яскравих представнимв под1бних попидав був французький мислитель початку XVIII ст. Жан Малье. У своему «Заповт» вш, обгрунтовуючи необхщшсть социально!" перебудови суспшьства, зробив спробу показати едшсть природи 1 людини, довести, що люди, будучи природними ктотами, е р!вними перед природою та м1ж собою. Доводячи матер^альну сдшсть свку, вш показував кругооб!г речовини в природ! на основ! харчових ланцюжюв М1Ж неоргашчною природою, рослинами, тваринами та людиною. Ж.Малье критикував сучасне йому суспшьство не лише за експлуатацио людини людиною, а й за хижацьке ставлення до природи. Сощалыю-фшософсью !де! «Заповгеу» багато в чому випереджували ¿деУ бшьш п!зн!х французьких фшософ!в — Гельвец!я, Дщро, Гольбаха.

У фшософй' Гегеля вперше була здшснена спроба розглянути розвиток природи та суспшьства як единий природно-кторичшш процес, в якому в ход! трудовох д!ялыюст1 вщбуваеться опредмечення людсько! сутност! ! розпредмечення природи. Взявши природно-кторичну едшсть природи ! людини ¡деально, в!н вир!шив проблему суперечност! м!ж ними, виходячи з тези, що природа! людина виступають проявами абсолютно!" ¡дек В гегел!вськш систем! знайшла свое в!дображення д!алектична едн!сть матери ! духу, природи та людини, але ця едшсть розглядалась з об'ективно-!деал!стичних позицш. Отже, реальна природа залишилась осторонь: якщо вона е лише проявом ¡деТ, то не варто особливо замислюватись, що своми д!ями людина може завдавати природ! шкоди.

У середин! XIX ст. передов! кра'Гни Свропи вступили в епоху !ндустр!ального розвитку. В дей час внаслвдок промисловоГ революди та становления великого машинного виробнидтва було досягнуто небачених ! немислимих до дього усшх!в в освоенш природного простору та природних

багатств. ГПд тиском вимог виробництва наука робила все нов! вщкриття у природознавств!. Було вщкрито закон збереження та перетворення енергн, розроблено дарвшвську теорпо еволюцшного розвитку живих оргашзМ1В, встановлено юитинну будову органтпв. Кзко зросла продуктивна сила людства.

У цей час великий внесок у розвиток уявлень про взаемодто людського суспшьства з навколишшм середовищем зробив американський вчений Г.Марш. У свош книз1 «Людина 1 природа», яка була видана в росшському переклад! у 1866 р. у Сапкт-Петербурз!, вш вперше обгрунтував потребу формування охорони природи як окремо'1 науковоГ галуз!.

Яюсним стрибком у розвитку уявлень про взаемодно людського суспшьства та природи стали робота великого украшського вченого, творця геох1мй та бюгеох1ми, засновника вчення про бюсферу та ноосферу, оргашзатора 1 першого президента ВсеукрашськоГ Академ и наук В.1.Вернадського. В узагальнюючш пращ «Бюсфера» (1926) вчений виклав основи свого вчення про сферу життя на нашш планет! — биосферу. Вш показав, що оргашзовашсть бюсфери, а динамична р1вновага склалися протягом дуже тривалого геолопчного часу внаслщок бюх!м!чних процеав у земшй кор1, зумовлених функциональною роллю живоУ речовини.

До складу живо! речовини, що бкгам1чно впливае на щ процеси, В. Вернадський в ¡дшс \ людство. Одночасно вш тдкреслював вщмшшсть людства вщ шших форм живо'1 речовини: «При вивченш геох1м1чного значения людства як однородно! живо! речовини ми не можемо зводити йоге щлковито до ваги, складу та енергн. Ми стикаемося з новим фактором — людською СВ1Д0М1СТЮ». Це положения стало тим мктком, який дозволив В.Г.Вернадському перейти до твердження, що бюсфера Земл1 на сучасному еташ розвитку шд впливом людськоТ д1яльност1, керованою людською св1Дом!стю, переходить у нову яюсть — ноосферу (сферу розуму). На вщмшу в'щ французьких вчених Е. Леруа та П. Тейара де Шардена, якг шд термшом «ноосфера» розумши «мислячий пласт», що, з'явившись з появою людини на Земл1, розгортаеться над свпом тварин та рослин поза биосферою 1 над нею, В. Вернадський вважав, що ноосфера — це такий стан бюсфери, в якому повинт проявитися розум 1 спрямована ним праця людини як нова небувала на планел геолопчна сила. 3 цього видно, що вчений розум1в ноосферу як гармошзовану глобальну соцюекосистему, яка повинна бути створена на нашш планет1 внаслщок розумно'1 щлеспрямованоТ людсько1 д!яльность

Анал!з становления загальнотеоретичних уявлень про взаемовщносини суспшьства та природи дав змогу зробити висновок про те, що косм1чний хтошзм вщкрив центральний геоеколопчний принцип необхщносп оптимально!" р1зномаштносп в природному 1 сощальному. При чому р1зномаш'ппсть в щлому керуеться законами збереження ртноваги, економй, а також законами прогресивного розвитку, зокрема цефал1зацп 1 телеономй.

В середньов!чч1 зберпаються теолопчш екофшьш тенденци, при цьому штереси людей I «дикоУ» природи часто ставали протилежними -вшни та мори сприяли вщновленню дико!" природи, а мирш перюди - п окультуренню.

В цюодопУ Вщродження та початку епохи науково! револкнщ ми бачимо формування тенденци антропоцентрезму. Вщроджуеться штерес до антропогеохраф^чно! тематики.

Десакрал1защя буття, богоборч1 тенденцЙ, р^зке збшьшення кругозору, а також помшшй р1ст виробничих потреб викликав шдвищений штерес до дослщжень земног природи, яка безпосередньо взаемод!е з людиною (Леонардо да Вага, Фракасторо, Агрикола, Палке!, Пльберт, Бекон та ¡п.). Проголошуеться необмежена могуттсть людини, здатноТ, под1бно до божества, перетворити природу - та ж тенденщя антропоцентризму як основи прогресу. И ж антропоцентричш тенденци спостеркаються 1 у натуралюпв XVIII столптя (Бюффон, Гольбах, Кабатс, Кант) 1 яю великою м1рою притаманш сьогоденню.

У другому роздЫ — «Розвиток географ1чно1 \ геоеклопчнох оевки у евт та в УкраЫ» — аналвуеться процес екояопзаци географ1чно1 оевгги через систему природничих галузей географп, яы складають основу геоеколопчно!' оевки, розроблена концепщя географ1чно! та геоеколопчно'Г осв'шт, обгрунтовано структуру та змют багатоступенево! гсограф!чно1 та геоеколопчноТ оевпи.

В процеа нашого дослщження ми зробили спробу умовно видшити перюди розвитку геоеколопчно'1 оевпи, яка поступово впроваджувалась у вдаовадш заклади оевгги.

Перший пер ¡од умовно охоплюе час до антично!' еколопчно!' думки, коли геоеколопчна оевгга здшснювалась на р1вш античного геоцентризму. Вже в той час ¡снувало поняггя Ойкумени, яке мало 1 геоеколопчний 1 антропоеколопчний характер. Ойкумена подшялась на природщ зони, бшьш-менш придатш для проживания людини; на краши, географ1чш умови яких визначали особливосп народов, як! гх населяли. Антропоеколопчш уявлення доповнювались \ конкретизувались сощально-еколопчними та геополличними. Ос в ¡та та виховання здшснювались шляхом встановлення певних традицш, табу, заборон.

Другий перюд - це середньов1ччя та епоха Вщродження. Ранньохристиянська щеолопя носила в цей перюд екофшьний характер. Екофшьш тенденци прозвучали в багаточисельних середньов1чних агроном^чних трактатах. В цей час на основг теолопчних шдход1в розглядаються рушшт сили розвитку природи \ суспшьства. I лише в епоху Вщродження еколопчну думку визначив антропоцентризм (Николай Кузанський, Леон Батист, Леонардо да Вшч1). У XVI стол1тп в наущ та оевт ч1тко проявляються тенденци до наукового \ евкоглядного синтезу, який охоплюе макрокосм, мезокосм 1 мжрокосм в р1зномаштносп 1 едносп.

У шзньому Вщродженш розширюеться науковий кругозор завдяки Великим географ^чним вщкритсям, але трапзм дисгармотТ взаемоди

природи 1 людства ще не усвщомлюеться. Проголошуеться необмежена могутшсть людини, яка здатна, подобно богу, перетворити природу.

Третш_пер10д умовно охоплюе ХУ1-ХУШ стол!ття — епохи науковоУ револгоцц та Просвштцтва.

Наукова револющя XVII ст. виявила астрономшну 1 фззичну оргашзацио Космосу \ Земл1 (Галшей, Ньютон та ш.). Становления «точного» природознавства сприяло виникненню нових освгоих дисцишин таких як геоф13ика, геодезия, кристалограф1я, а також стимулювало розвиток геолого-географ1чних знань. Засноваш на гелюцентризм! нов! «теори ЗемлЬ> часто включають натурфшософський компонент (Кеплер, Декарт, Варешус, Кирхер, Гук, Бернет, Ломоносов та т.).

Четвертой перюд. Умовний в!др130К часу з XIX - першоТ половини XX столптя. Диференщащя класичноТ науки XIX ст. дала поштовх розвитку геоеколопчноУ осв!ти у вищих навчальних закладах Свропи, Америки, Роа!", УкраУни. О.Гумбольдтом вщроджуеться фундаменталышй пщхщ до взаемовщносин природи 1 людства, який доповнюеться репональним землезнавством I антропогеограф^ею (К. Р!ттер, А.Гюйо, Г.Марш, Ж.Реклю, Ф.Ратцель та т.). В цей перюд (1866 р!к) вщбуваеться визнання бюлопчноУ еколоп! як науки (Е.Геккель). Г. Марш в 1983 р. публ1куе працю «Людина ! природа, або Про вплив людини на змши ф13ико-географ1чних умов природи» I вводить поняття «геоеколопя» як геолого-географ1чний напрямок в еколопчшй проблематищ. Теоретично суттевим стало оформления уявлень про бшсферу (Ж.Ламарк, О.Гумбольдт, Е.Зюсс, Ф.Ратцель), антропосферу, що вщкривала геолопчну еру розвитку людства (Ж. Агасис, Н.Головкинський, Б.Котта, ¡.Вальтер, Д.Анучш, А.Павлов). 3 другоУ половини XIX ст. екололчнш проблематищ придоясться велика увага в Рос11 та УкраУш (К.Бер, В.Докучаев, А.Воейков, Д.Менделеев, В.Соловйов, В.Вернадський, С.Подолинсышй). Але геолого-географ!чний напрямок, який виник в еколопчнш проблематищ не шзшше бюлопчного, в цей перюд ще не знайшов «еколопчноУ шип» в систем! геоеколопчноУ осв!ти. Геоеколог!чна тематика «розповзлась» по гшках наук про Землю, часто залишаючись у тт. Реабштащя геоекологи вщбулась завдяки В.Вернадському ! його вченню про бюсферу. В цей пер!од ушверситетська геоеколопчна осв1та збагачуеться досл!дженнями нацюнальних географ!чних шюл: англшськоУ (Х.Мак-К1ндер та ш.), американськоУ (У.Дев!с, Е.Семпл, К.Зауер та !н.), французькоУ (П.В!даль де ла Блаш, Е.Мартон та ш.)> шмецькоУ (А.Гетнер та !н.), росшськоТ (О.Ярилов, В.Семенов-Тянь-Шанський, Л.Берг, О.Гигор'ев та т.). Класичний географ!чний детермтазм зм!нився !сторичним посс!бшзмом ! широким енвайронментал!змом, яи грунтуються на природничому шдходк Викладання природничих дисципл!н у пров'щних ун!верситетах свггу ведеться з врахуванням цих шдход!в, гак як бшышсть дослщншав сам! е викладачами цих ушверситепв.

П'ятий пер!од ми в!дносимо до другоУ половини XX столптя. Вже на меж! 60-70-х роюв з'являеться прагнення осмислити контакти географ!!- !

екологи. Однак процес теоретичного визначення зон i'x контакту i меж не завершений до цих nip. Осмислення сюжета «еколопчноГ тематики», таких як фшософ^я, анал1з i контроль систем довюлля, проблем еконаук ще бшьшою wipoio сприяло розширенню учасп географ!в в еколопчних доатдженнях.

Сл1Д зауважити, що в британськш i н!мецькш географ1чних б!блюграф1ях, в як! ввшшли публкацп 1992-1996 pp., перелж poöiT еколопчного характеру (можна сказати навггь «чисто еколопчного») характеру займае значний об'ем (German., 1996; Qeograhy. In., 1996).

За цих час1В центр уваги географ!в у межах еколопчно!" тематики перемщувався в1д проблеми природних pecypciB до проблеми охорони живо! природи i оточуючого людину середовища, до вивчення мехашзм1в i наслщюв впливу людськоТ д!яльност! на природу, в!д дослщження природних i антропогенних катастроф, та до формування системи геоеклопчноТ ocbith у вузах.

Широке залучення географ1чних колектив!в i окремих вчених до еколопчно!" тематики викликало до життя дуже характера! намагання знову i знову, з одного боку, бтьш чггко визначити вщносини м!ж географ)ею i еколопею, з шшого — створити специф!чну, об'еднуючу шдходи двох наук — нову галузь досл!дження: екогеограф!ю (Trikart, Kilian, 1978; Trikart, 1994), або геоекологшэ. Формування геоекологп особливо характерно в 70-Ti роки для германомовних кра'ш, де проходило розширення змюту запропонованого ще в 60-Ti роки К.Троллем сум!жного напрямку (геонауков! аспекта екологи (Neumeister et al., 1988); вивчення геоекологп i середовища (Pfeffer, Hrsg., 1988). Значна частина книг при цьому була спрямована на розробку методики геоеколопчних дослщжень та створення системи геоеколопчно! осв1ти у вузах (Haase, 1991; Kuhn, ed., 1992).

Геоеколопя вир!шуе завдання по оц!нц! умов проживания i pi3HOMaHiTHOCTi виробничо! д!яльност1 людини та прогнозу стшкост! середовища i його реакцш на р!зномаштний антропогенний вплив.

Входячи до складу цшого комплексу наук (екологи людини, соцюекологн, що вивчае закономерное^ взаемодп людського сусп!льства з навколишн!м середовищем), геоеколопя акцентуе свою увагу, перш за все, на просторових аспектах ц!еГ взаемодД залишаючи шил питания для розгляду шшим галузям сощоекологп, яю спираються на техшчщ, сусшльш, бюлого-медичш науки, ф!зику i xiMiio.

Базовими для геоекологп, на вщмшу вщ !нших еколопчних наук, е науки про Землю та ряд суспшьних наук.

Залежн!сть двох вщцв геоекслопчного простору - планетарного i ландшафтного слугуе основою для подшу геоекологп на ц,ы велик! частини: а) глобальну геоекологио, яка вивчае особливост! еколопчних в!дносин сустльства i середовища в рамках слабо диференцшованого планетарно-геоеколопчного простору i окремих геосфер, спрямовану на виршення глобальних проблем людства; б) геоекологио ландшафту, яка вивчае ц! вщносини в межах р}зко диференц!йованого ландшафтно еколопчного

простору i ор!ентовану на "вписування" життед!яльност! людини в Г! геоморфолопчно зумовлену структуру, якш шдпорядковаш динамжа i функцновання природних i антропогенних ландшафтов.

Геоеколопя - штеграшшшй, узагалыиоючий i завершальний курс стосовно природничо-наукових та сусшльних дисциплш. Цшсшсть (комплексшсть i системшсть) вивчення свого об'екту та просторовий шдхщ - yi дв1 головш особливост! визначшоть суть геоекологн як науки, яка пов'язуе перш за все еколопю людини i географго. Досл1дження взаемодй' в систем! "людина (суб'ект) - навколишне середовище" в!дбивае еколопчну суть i бюлопчне коршня геоекологп, а геотраф!чшсть и полягае в строгому адресувашп геоеколопчних ошнок i прошоз1В до конкретно окреслених частин ландшафтно'Г оболонки.

Беручи до уваги об'ект i предмет дослщження науки геоекологи, можна зробити висновок, що мета геоеколопчно!' освпи - формування цшсно'! картини взаемопов'язаного i взаемозалежного розвитку природи i людського сусшльства, системи геоеколопчних знань, показ важливосп св!тоглядного i морально-етичного значения геоеколопчних знань в систем! культурних цшностей людства.

Дуже важливим фактором у розвитку географ!чно'! i геоеколопчно'! ocBira е система природничих галузей географй", яка складае основу геоеколопчно1 освгги.

Розглядаючи природознавч! галуз! географ!'!, ми бачимо, що еколо-пзащя сприяла своерщному «помолодшню» природознавчо'! тематики. В результат! зростання штересу до еколопчних nponeciB 3pic штерес i до ф!зико-географ!чно!' освпи, до загальних i галузевих роздшв ф!зично1 географ!'!.

В бтыгосй краш загальна ф!зична географ!я входить у систему навчальних KypciB. Не можна не звернуги увагу на те, що у 80-х та 90-х роках в заруб!жних роботах росте тенденщя поеднань у назвах книг, ям розкривають особливост! науки, або особливост! публкацп, так, наприклад: принципи ! додатки (Oliver, 1979), потоки, цикли, системи i змши (Wilcock, 1983), ландшафтна оц!нка (Мс Knight, 1984), портрет планета (Muller, Oberlander, 1984), природа i !де!' науки (Peth, 1986), глобальне середовище (de Bliy, Mulie, 1992), планета Земля (Birchall, 1993). Помине введения в назви принципово нових, але дуже зрозумших для нас шдход1в: ландшафта (Marsh, Dozier, 1981), геосистеми — вступ до ф!зичноТ географи (Christopherson, 1992). На монограф!чному pißni розглядаюгься взаемозв'яз-ки м!ж компонентами: морем i берегом (Kelettat, 1989), грунтами i формами рельефу (Джеррард, 1984), рельефом — грунтами та прськими породами (Bar at al., 1989).

В тодшшьому СРСР загальне вчення про фгзичну (природознавчу) географ!ю в ушверситетах викладаеться шд р1зними назвами: «Вступ до ф13ично'! географй"» (Ермолаев, 1975; Марков i in. 1973, 1978; Боков i Черваньов, 1978), «Загальне землезнавство» (Шубаев, 1977; Геренчук i ¡н., 1984; Мильков, 1990). Зрщка як ключове слово використовуеться

«геосфера» (Рябчиков, 1972). 3 середини 80-х роюв з'являеться «космшне землезнавство» (Григор'ев, Кондратьев, 1985), яке, однак, по суп ближче до традицшноГ ф!зично1 географй'.

Невщ'емною частиною загальноУ ф1зично'Г географй" залишаються в 70-80-Ti роки проблеми природного або ф!зико-географ1чного районування (Михайлов, 1971, 1980, 1985; Федина, 1981; Прокаев, 1983).

Одшею з нових тенденцш виступае сучасний погляд на ф1зичну гео-граф1ю i геоеколопю (Brameir, 1993, 1995).

Ашшзуючи перюд 70-х роив, ми бачимо, що особливо! уваш набувае вивчення проблем ландшафтознавства. Почала проявлятись потреба самостшного вивчення не лише «культурних» i «вцщовлюваних» ландшафтов, але i формування деяко! подоби наук n-го порядку. Видшялось вивчення ландшафт: антропогенних (Мильков, 1973, 1978; Куракова, 1976), прських територш (Мшлер, 1974) в зош впливу промисловосп (Дончева, 1978), а також зв'язок ix з землевпорядкованим проектуванням (Прока, 1976)таш.

В той же час ландшафтознавство вщчувало, як i вся география, сильний вплив системного шдходу i еколопзаци. По-перше, «галузевики» отримали шби бшып просту — системну — конценптуальну базу для об'еднання зусиль, яю здавалось би, не потребують засвоення ландшафтно! премудрость По-друге, системшсть ввшшла як щось нове в саме вчення про природш комплекси: В.Сочава (1975, 1978) запропонував у зв'язку з еколопзащею уявлень про екосистеми «концепцпо геосистеми», яка на його думку, поглинула ландшафтознавство. Концепцпо, яка велику увагу при-дшяе не стшьки морфолопчнш структур!, скшьки процесам. По-трете, в зв'язку з еколопзащею наметилось масове використання конкуруючих понять, наприклад «екосистема», а також стремлшня пристосуватись до мгж-народних понять «природне середовище», «навколишне середовище». Геосистемна модель дала шдставу для формування уявлень про геотехшчш системи i про сощально-економтоп географ1чш системи. Цкаво, що в 1970 р. термш «геосистема» починае використовуватись i в англомовних виданнях (Rumrey, 1970). У 80-i роки зроблена спроба поновити основи ландшафтознавства (Марцинкевич i in., 1986), «Вступ у вчення про геосистеми» винесено шмецькими колегами (Klug, Lang, 1983) як символ вступу в географпо.

Сфера прикладних дослщжень закртлюеться за украшсышми вченими: (1саченко, 1980), охорона ландшафтов i проектування та прикладна фпична географ1я (Шищенко, 1983, 1988). Поняття «ландшафт» закршлю-еться в Державному стандарт! колишнього СРСР i стандартах краш-члешв РЕВ, пов'язаних з охороною природи (Стандарт ГОСТ, 1987, 1988).

Дослщницька тематика мала у 80-ri роки досить значний розмах. Вивчалась схилова м1крозоналыпсть (Бережний, 1983), ршнинш ландшафта (Дроздов, 1986), динамка i техногенез ландшафта (Волкова, Давидова, 1987), модел1 i методи антропогенних змш геосистем (1986).

Характерш спроби розглянути процеси, яи проходили або проходять у ландшафтознавств1 як науцк розвиток уявлень про природш комплекси (Сухова, 1981), про поняггя i термши (Александрова, 1986), про icTopiio розвитку ландшафтознавства (Преображенський, Макаров, 1988).

Ставляться питания про еколопю i естетику (1975), фшософпо i естетику ландшафт (Conan, 1982). Предметом особливо! уваги став еко-лопчний П1дх)д до ландшафтного планування (Marsh, 1983).

Геоморфолопя, як одна з найстарпних ф!зико-географ1чних наук, в цей перюд активно боролась за збереження свого традицшно високого статусу, з одного боку, шляхом включения до обговорення нових об'егпв (на-приклад, морське дно) i яи стають на noBicTKy денну для загальногеогра-фгашх напрямгав — наприклад, геоморфолопя i геоеколопя (Grunnert, Hoilermann, 1992); з другого боку — трансформацию Tí в "систему наук" (за рахунок надання окремим роздшам статусу наук: функцШна, флюв1альна i т.д. геоморфолопя). Одночасно збершались i ушкальш контакта з геолопею.

Для 70-х роюв особливо типове прагнення до ствердження або формування нових плок геоморфологй": морсысоУ, структурно! (Флоренсов, 1978), динам1чно'1 (Воскресенський, 1971), кгпматичноТ, екололчноУ, а також прикладноУ (Звонкова, 1970, Trícart, 1978) i а плок (Coates, ed., 1976; Пал1енко, 1978).

До числа тих галузей знания, яы ввдчули на co6i найбкьший ефект еколопзацп i методичного переозброення вщноситься юпматолопя.

Формуеться новий спектр прикладних задач, пов'язаних з впливом людини на юимат: активно обговорюються проблеми кислотних до mí в, трансграничного переносу речовин, що забруднюють повхтря, воду i грунти. Особлива увага юнматологп у 80-tí роки була привернута до анатзу проблем ядерноУ зими (сценарш i прогноз будувались на ochobí юпматолопчних моделей (Pepper, Jenkins, 1985)) i останньоГ ЧоряобильсысоУ катастрофи. В окрему проблему виливаеться вивчення впливу мкта на юпмат (Берлянд, Кондратьев, 1972), мюького юпмату (Lamb, 1981), взаемоди в систем! «юпмат-лпсто-людина» (Юпмат i mícto, 1974).

В пер mi десятшиття проблема впливу людини на юпмат розглядалась як частина прикладноУ юпматологп (Oliver, 1973). Мабуть, юпматолопя стала одшею з перших наук, яка поринула в проблеми глобальних 3míh оточуючого людину середовища (Будико, 1971).

СуттевоУ уваги надавалось питаниям енергообмшу бшя поверхш 3eMni — тепловому балансу (Раунер, 1972), енергетиш екосистем (Miller, 1981), впливу юпмату на урожайшсть (Раунер, 1981).

Судячи з монограф1чних публкацш в цей период стають дуже пом1тними зусилля науки бюгеографп бшып чггко визначити свш статус в систем! загальноТ, а не лише регюналыю'Г ф1зично1 географй", у виршенш зaгaльнoгeoгpaфiчниx проблем. Явища щ пропкали на складному фош за-гально-наукового процесу еколопзаци. 3 одного боку в1дм1часться небувале шдвищення уваги до всього живого, до стввщношення живого i середовища, до бшсфери i з другого — численш вчеш вважали доцшьшш i прес-

тижним розгортати cboï, часом традицшш, доопдження тд прапором .«екологи».

Не дивлячись на широку експаисио екологи" (i еколопчно! термшо-логи), бюгеографам вдалось не лише зберегги, але й розширити позицп в chctcmî вищ01 0св1ти.

KpiM дуже помтгого розширення репональних i типолопчних до-слщжень, велика увага придшялась, судячи з радянсько\' лкератури, проблемам географ1чних acneKTiß вивчення бшлопчиоТ продуктивное« еко-систем (Базилевич i iH., 1970), зональних особливостей динамки екосистем (1саков i i h., 1980, 1986), бюгеоХ1М1ЧНих аспектов бюсфери (Покатилов, 1993).

Однак, на вщмшу вщ геоморфологи' поки що не помшго такого ш-тенсивного факторного (а не субстратного — географ;я рослин, зоогеография) подшу, спрямованого на формування з одше! науки — системи наук. Також не вийшло поки що з чггкою визначешетю окреслити i контури поняття «География екосистем».

Якщо ощнювати за характером публжацщ цього пер ¡оду, то ство-рюеться враження, що географ1я грунпв як самостшна галузь географа ще досить слабо розвинена. Часто у найменуваннях публжацш и назва поед-нуеться з назвами шших наук, або роздшв: грунтознавство i географ1я грунта (Глазовська, 1981, Пшеничников, 1992) географ1я i картограф1я грушлв. Характрено, що в «географ!чнш б1блюграфи» (Harris, ed., 1985) в роздш «Грунти» з 18 книг лише 2 навчальних iiocîohhkh присвячет географп грун-tîb (Basile, 1971; Steila, 1976) та ще два поеднаш з геоморфолопею (Birkeland, 1984) i з фпико-географ1чними процесами (Knapp, 1979).

Та все ж продеси еколопзацн i глобал1зацп, так як i внутр!шня логка самого наукового напрямку, стимулювали появу бьтьш широких, и ¡ж в попередшй першд, проблем opieHTOBamix на обслуговування загальнопедо-лопчних або еколопчних iHTepecis.

Цкаво, що грунтова ланка виступила ядром формування м^ждисцип-лшарного напрямку, peaлiзoвaнoгo виникненням журналу «Catena» (грунти, рельеф, води).

Розглядаючи геоеколопчний аспект розвитку пдрологи, здавалось би и' можна кореспондувати з юиматолопею. Статус географ1чно'1 науки пдролопя, подшившись на пдролопю cymi, пдрогеологш, лиманолопю i океанолопю, мщно зберкся лише в СРСР — Pociï та У крапп.

У 90-tî роки розглядаеться питания про коливання юпмату • i управлшня водами (Mahmoud, Bismas, eds., 1992), про еколопчш основи управлшня ржами (Harper, Ferguson, eds., 1995), публкуеться «пупвник по ресурсах св1жо'1 води» (Glink, 1993), виходять шдручники (зокрема Михайлов, Добровольський, 1991).

Як своерщна синтетична наука, до складу яко\' у згорнутому виглядд входять елементи кл1матологи, пдрологи i палеогеографа, виступае гля-цюлопя.

Кр1М робгг загального характеру, число яких пост!йно зростае, роз-глядаеться роль сшгу \ льоду в природ! Земзп (Котляков, 1994), масообмш в льодовикових системах (Кренке, 1982). Традишйно обговорюготься диску-сшш проблеми палеоглящолопУ (Гросвальд, 1983), зв'язки зледешнь Земл! з великими коливаннями ктмату (Сергеи, 1975). Закршлюються тенденцп видшення техшчних аспект!в гляцюлопУ (Савельев, 1992).

Як показуе анаиз, змша шформаци про еколопчш проблеми, розвиток системи географ^чних наук вщбуваеться кожш 5-10 рок!в.

Таким чином, важко передбачити, що темпи розвитку геоеколопчноУ освгги та появи нових д0сл1дницьких пол1в I потенц5альних точок б1фуркащ!' наукових установок з початком нового тисячолтя зменшаться.

Враховуючи досвщ нацюнальноУ осв1ти та стан справ у заруб1жних кра'шах можна сформулювати таю основ»! концепту ал ып положения географ1чноТ та геоеколопчноУ осв1ти в У крапп:

1. Основу концепци географ1чно! та геоеколопчноУ освети становить наукова методолопя, змютовшсть викладання 1 вивчення географп як фундаментально! науки 1 загальноосвшгьо!" базово!' дисциплши в школах, середшх 1 вищих навчальних закладах. Проблеми географ1чноУ та геоеколопчноУ освга, шляхи вдосконалення навчальних плашв 1 програм тдготовки викладача географ1У та геоеколопУ, поглиблення змюту вуз!вського курсу геоеколопУ 1 ппйяьних курс1в географ1У визначаються науково-методичним р1'пнем самоУ науки, основними принципами 1 стратепчними щлями розвитку оев1ти в УкраУш, викладеними в Закош "Про освпу".

2. Загальна географ1чна та геоеколопчна освга е обов'язковою в ус1х типах загальноосвшнх навчально-виховних закладах на в«х р1внях освгги базового, профшьного ртня га професшно-техшчних закладах 1 вищих навчальних закладах першого р1вня.

3. Ор1ентуе учшвську та студентську молодь на придбання фундаментальних знань з географИ" та геоеколопУ, в яких викладаеться наукова картина свггу, як в щлому, так I за окремими репонами, картина населения земл11 свгеового господарства на основ1 економ^защУ, еколопзашУ та соцюлопзацп всього навчального матер1алу.

4. Геофаф)чна та геоеклопчна освп-а грунтуеться на принципах гумашзащУ, демократизацп, пгтеграшУ, диференщащУ та ¡ндив1дуал1защУ навчально-виховного процесу. Бона передбачае розвиток творчост1, придбання навичок самостшноУ учбовоУ робота, само-1 взаемоконтролю.

5. Географ1чна та геоеколопчна осв1та шдсилюе ор1ентацш молод1 на практичне засгосування географ1чних знань та умшь, на прикладну, конструктивну штегращю та застосування навчального матер¡алу у своУй подалышй практичнш дшльност! з розбудови незалежноУ, економ1чно мщноУ та сощально справедливо! держави.

6. Загальна географ1Чна та геоеколопчна освгга спираегься на державний стандарт географ1чноУ осв!ТИ, який передбачае р1зш структурш вар1анти навчання та вар1ативш програми на вйх ргвнях освгги, в залежносп

в1д прогнозування загально'1 освпи конкретних груп учшв.

7. Державний стандарт базово! географ1чноУ та геоеколопчноУ освгги розширюсться за рахунок диферендшованого профшьного, поглибленого та профссшного навчання географи у навчально-виховних закладах освгти рЬних тишв I р!вшв.

При розробщ концепдп географ1чноУ та геоеколопчноУ осв1ти основним залишаеться змктовне викладання географГ! як базового фундаментального курсу, позищУ якого посилюються в середшх загально-осв1ТН1Х школах, пмназ!ях, лщеях, коледжах, негеограф'гашх вузах.

Географ1чна та геоеколопчна освга здшснюеться р1зними за змютом 1 строками навчання освпшми та освкньо-професшними програмами вщповщних освггшх р1вшв: 1-й р1вень — дошюльна освгга; 2-й р1вень — початкова освгга (1-4 класи); 3-й р1вень — базова освгга (5-9 класи); 4-й ревень — повна загальна середня осв!та (10-11 класи); на цьому р1вш здшснюеться проф^льне навчання та поглиблене навчання, функщонують спец!ал1зован1 школи, класи, пмнази, лще!; 5-Й р1вень — базова вища освпа (4 роки, бакалавр географп"); 6-й р1вень — повна вища освгга (5 роыв, спещал1ст географ-викладач, географ-шженер, географ-еколог та ш.) 7-й р!вень — на ньому здшснюеться освгтньо-наукова програма (6 рогав, мап стр-географ;У).

1-й р1вень. Система географ1ч!Ю1 та геоеколопчно! освгги включае засвоення геоеколопчних знань у дошкшьному вихованш та початков!Й школ1 через вар1ативш курси "Рщний край", "Людина свгг", "Природознавство". Дошкшьта освгга формуе елементарш знания про навколишне природне середовище, його компоненти та результата людськоУ д1яльноси.

2-й р1вень. Початкова осв1та (1-4 кл.) забезпечуе формування основ загального природознавчого св!тогляду, елементарних географ1чннх та геоеколопчних понять про довкшля \ його роль в жита людини, початков! в!домосп про Землю та и природну еволюцш; про людину, людство та Ух взаемодда з природою.

3-й р1вень — базова освта (5-9 кл.). Перший вар]'ант включае вивчення курс1в "Географ1я радного краю" (5 кл.), "Загальна географ1я" (6 кл.), "Географш свпгу" (частина перша) (7 кл.), 'Теограф!я свпу" (частина друга) (8 кл.) та "География УкраУни" (9 кл.). Другой вар1ант: у 5 клас! вивчаеться "Географш родного краю"; у 6-ому - "Загальна географ1я"; у 7-ому - Географ1я материшв 1 океашв", у 8-ому - Географ)« УкраУни" (ф1зична); у 9-ому - "Географ1я Украши (економ1чна). Цей структурний вар1ант розрахований на те, що базовий ревень знань буде досягнутий учнями при умов! продовження географ1чноГ освгги в ¡нших навчальних закладах або старшш шит (10-11 кл.).

4-й р1вень - повна загальна середня освпа (10-11 кл.) передбачае широку вар1атившсть навчальних програм 1 курив з врахуванням штереав ! нахил1В учшв за чотирма вар!антами. В ар! ант 1 (загальноосв1тш класи, ф1зико-математичш класи): 10 клас - "Економ1чна та сощальна география

св1ту", "Конструктивна география"; 11 клас - "Економ1чна географ1я свпу з основами еконоч1чних знань". BapiaHT 2 (для клас1В з економ!Чним профшем) 10-11 класи - "Економ1чна та сощальна география", "Конструктивна географ1я". BapiaHT 3 (для гумаштарних клас1в) - 10-11 класи - ' Те о гр аф и -м ан др i в н и ки", "Географи-письменники", "1стор!я географ1чних вщкригпв та дослщжснь". BapiaHT 4 (для клаав xímíko-бюлопчного профшо) 10-11 класи - "Бюгеограф1я", "Географ!я грунпв", "Геоеколопя".

5-й р!вень - базова вища освгга (4 роки бакалавр) — вщкрита для bcíx, хто бажае отримати фундаментальну базову освггу i реалгзувати своУ можливост! на основ! нрофесШноУ пщготовки за одним з наукових напрям1в, шженерноУ д1яльност), педагопчноУ ocbíth. Основною сферою д]'ялыюст1 бакалавр]в географп е загальноосвтм середня школа, пмназй', лщеУ, науково-дослщн!, природоохоронш, проектно-розшуков1, планов! оргашзащУ (cTapmi техшки, шженери), пщродши пдрометеоролопчноУ i топографо-геодезично'У служби (старый техшки, шженери).

6-й piBCHb - повна вища осв1та (5 рогав, спещалют) забезпечуе подготовку географ1в: фпико-географш, сощо-, економ!ко-географ!в, геоморфолопв, бюгеограф1в, геоеколопв, виходячи з призначення 3MÍCTy i структури програм шдготовки спещалкта. Компетеншею цих cneuianicTiB-географ!в е участь у комплексних експедищях, сташонарних географ1чних дослщженнях, геоеколог!чна експертиза схем i проеюпв природокористування i охорони природи, комплексний геоеколопчний мошторинг, викладення географ!! i геоеколопУ в лщеях, коледжах.

Мапстерська подготовка включае курси теоретичного науково-дослщного цикл1В, навчання за !ндив!дуальннми програмами, стажування в науково-дослщних i ироектно-розшукових оргашзащях, вузах, в тому числ1 заруб1жних, оволодшпя другою ¡ноземною мовою, спешалышми курсами природничих i гумаштарних дисциплш, складання державного екзамену i захист дисертащУ.

У третьому роздш - «Назчально-методичш основи 3MÍCTy геоеко-лопчно'У ocbíth» - розкрито принципи анал1зу i оцшки геоеколопчного стану територш, ochobhí тдходи до вивчення геоеколопчного стану територш; представлено програму i зм!ст геоеколопчних дослщжень i ocbíth у вузах, структурування основних геоеколопчних понять у шкщьнш географ1чнш ocbítí, а також проанал!зовано психолого-педагопчш аспекта поведшковоУ геоеколопУ.

Новий етап розвитку bcíx сусп5льних систем краУни висувае особлив! вимоги до квашфкащУ вчителя. Його сощально-професшш функщ! розирюються та ускладнюються, адже вчитель в першу чергу повинен оволод'гги знаниям Teopi'í предмету, який bíh викладае. Тому в нашому дослщженш ми вважали за потр!бне використати принципи анал!зу i ощнки геоеколопчного стану територш та ochobhí п!дходи до його вивчення. Цей матер1ал був шдготовлений нами i вивчався студентами географ!чного факультету КиУвського ушверситету ¡мен! Тараса Шевченка при вивченш

спецкурсов "Рад1ацшна еколопя", "Геоеколопчш основи районного планування" та "Геоекологш мюта" з метою формування у них основних геоеколопчних понять та використання 1х у сво'ш професшнш д1яльность

Анал1з \ оцшка геоеколопчного стану територш включае в себе так! принципи як принцип антропоценгричност! або гомоцентричнога, принцип географ1чносп, принцип функщональносп, принцип прюритетностт медико-еколопчнох безпеки та принцип постановки дослщжень за схемою "доза-ефект-наслщки".

Термшолопчний апарат, що вживаеться в геоекологп, ландшафтнш екологи та тих наукових наирямках, методолопя й методика котрих використовуються для анал1зу й ощнки еколопчного стану територш, 1 головним чином, е вже сталим й загальноприйнятим. До таких базових понять, передуем, вщносяться поняття "еколопчний стан" та "геоеколопчний стан", яю 1 е, власне кажучи, предметом геоеколопчних дослщжень.

Сполучення р1зних еколопчних сташв (геоеколопчних) в межах певно'1 територп розглядаеться нами як еколопчна (геоеколопчна) ситуащя.

Комплексною характеристикою еколопчних ситуацш може бути ступшь гостроти еколопчних сташв в межах певноТ територи. Ступшь гостроти визначаеться за величинами шдекав еколопчних сташв \ реакщею живих органтайв, тобто наслщками того чи шшого еколопчного стану для функцюнування живих оргашзм1в, та оберненим чи необерненим характером змш, ям вщбуваються в живих оргашзмах.

ВЛ.Кочуров (1994) видшяе таю еколопчш ситуацн, як: катастрофична, кризова, напружена, конфлштна, задовшьна.

Складшсть орган 13ацц стану навколишнього природного середовища та спрямування зусиль фах1вщв р!зних природних наук до вивчення та визначення еколопчних сташв призвели до виникнення багатьох пщход1в г методик. Значною м1рою вони В1др1зняються як за теоретичною базою, так 1 за методами, що застосовуються.

Загальнонауковою базою геоеколопчних дослщжень на сучасному еташ процесу тзнання е системний тдоод, як методолопчний зааб вивчення штегрованих об'екпв й штегральних залежностей та взаемодн. Системний шдхщ — це сукупшсть процедур представления об'екпв як систем та способгв 1'х дослцркення. Системний тдоод за своею суттю е водночас 1 аналгсичним \ синтетичним (для кращого тзнання об'екту М1ж його складовими застосовуемо синтетичний шдоод).

Системний пщхщ е базовим методолопчним шдходом до анал'ву й ощнки геоеколопчного стану територш. Назви шдход1в виходять ¡з назв тих наук 5 наукових напрямюв, методолопя 1 методика яких використовуеться для геоеколопчного анал!зу й ощнки.

На сучасному еташ ландшафтна еколопя до арсеналу свои; метод1в дослщжень включила методи ландшафтознавства, екологп, геох1мп та геоф!зики ландшафту, бюгеох1ми, медично1 географ и, але з'являються 1 власш методи синтезуючого анагйзу й комплексно! ощнки геоеколопчного

стану територн, передуам, методики ландшафтно-еколопчного картографування.

Таким чином, анашз та оцшка геоеколопчного стану територш грунтуеться на системному поеднанш ландшафтного, еколопчного, антропогенно-ландшафтного, ландшафтно-геоф1зичного, ландшафтно-геох1м1чного, бюгеох1м!чного, медико-географшного, ландшафтно-еколопчного, шдход!в. За ландшафтним шдходом визначаеться просторова та часова оргашзащя геосистем територш, структура зв'язюв; за еколопчним пщходом — функцюнальш зв'язки М1Ж живими оргашзмами, популящями та абютичними факторами, бютичш параметри еколопчного стану територш; за антропогенно-ландшафтним — змши стану геосистем в результат! Тх господарського використання; за ландшафтно-географ!чним — ф!зичн! параметри актуального та фонового стану геосистем; за ландшафтно-геох!м1чним — Х1м!чт параметри актуального та фонового стану геосистем; за бшгеох!м1чним — реакщя живих оргащзм1в на змшу геох1м1чного середовища за схемою "доза-ефект-наслщки"; за медико-геограсЫчним — реакщя людини на змшу стану навколишнього природного середовища за схемою "доза-ефект-пастдки"; за ландшафтно-еколопчним — штегральна оценка геоеколопчного стану територш.

Досвщ створення програм I навчальних плашв подготовки геоеколопв у Кшвському ушверситет! ¡мет Тараса Шевченка, Одеському, Харгавському, Сшферопольському та ¡нших ушверситетах Укра'ши дав змогу викласти шдготовлену нами програму, в якш розглядаються як загальш природоохоронш 1 геоеколопчш проблеми науки та освшг, так 1 акцентувати увагу на суттевих спещальних (профеайних) темах (ландшафтна еколопя, геоеколопчш основи проектування 1 експертиза проект! в, геоеколопя Укра'ши 1 тлн.).

Розроблена програма сприяе озброенню випускнигав-геоеколопв знаниями, здатними забезпечити високу якють викладання геоеколоп"! у р]зних типах навчальних закладдв.

Осыльки геоеколопчна проблематика активно впроваджуеться не тгаьки у вуз1вську, але й в шкшьну географ!чну освпу, вона е одним з головних засоб1в формування еколопчноТ свшомога, культури, щей, як! необхщно здшснювати у виховному процеа географам, педагогам, психологам.

У 80-х роках нова дисципл!на, що виникла на меж! географн ! психологи стала називатись географ!чною психолопею (Душков, 1987). К метою е виявлення ! вивчення зв'язк!в 1 стосунюв, як1 ¡снують 1 розвиваються м1ж особиспстю, суспшьством \ навколишшм природним середовищем. Необх!дн!сть ¡снування такого напрямку т!сно пов'язана з суттю географ!!'. Адже у вщповщност! з лпжнародним статусом геграф1чно\' осв!ти центральними поняттями, яю розкриваються в географ!'! е «розташування», «м!сце», «проспр», «просторова взаемод1я» та «репон». У Великобритани в новш програм! з географ!'! шдкреслюеться, що основною метою географи е взаемод!я людини ! природи, яка розкриваеться через

поняття «мюце», «npocTip», i «оточення». В США в нацюнальшй освпшй программ п»ять основних фундаментальних понять географп' визначено як «розташування», «положения» (мкце), «взаемод1я рЬних фактор1в у pi3HHX М1сцях», «рух» та «репон». Визначення цих понять е основоположними i в геоекологп, i як у Сврош, так i в США географ1я розглядаеться як ушкальна ланка м1ж гумаштарними, сусшльними i природничими напрямками, причому певну и дю, як i еколоп!' можна спостершати на Bcix р1внях (локальний, репональний, нацюнальний, континентальний i глобальний). Сьогодшшш вимоги до викладач1в, яи готують спещал1ст!в з географп та екологп вимагають зрушення ъ'щ просторово!- концепцп на заучуванш окремих фагпв до концептуального мислення i вирплення окремих завдань, зокрема особливостей i мотивацГ! поведшки особйстост! в р1зних геоеколопчних i сощальних ситуацшх.

Сьогодш географи бачать мету науки у визначенш, як людина навчаеться сприймати npocrip i ор1ентуватися у ньому, яю при цьому функцй орган1в почуття. Тому даючи студентам знания про npocTip у процеа викладання геоекологп, дослщжуемо йога образи у св1домосп, поведшщ людини у ландшафт, особливо шд час стихшних лих. Заслуговуе уваги анашз поведшки етносу у зв'язку з еволкадею ландшафта у концепцп етногенезу Л.Гумшьова, за якою етнос е природним явищем, що проявляеться у сощалъшц форм! i його поведшка opieiiToaaiia на пристосування до обставин, що формуються природним середовищем.

Поведшкова геоеколопя спираеться на концепщю взаемовщносин лююдини i навколишнього середовища i займае одне з провадних мюць у навчальному процесс В шй людина представлена мотивованою сощальною ютотою i й ршення детермшоват характером сприйнятгя просторового середовища, котре не можливе без врахування потреб, HaMipiB i ¡мпульав, як усвщомлюваних так шдсвщомих, що керують поведшкою. Тому штерпретащя поведшки виходить з розумшня того, як вщбуваеться розвиток уявлень про npocTip, про просторове сприйнятгя, а також зв»язгав, що ¡снують м1ж мисленням i поведшкою. 3 цим пов»язана широта поведшково!" геоекологп, Ti М1жгалузевють i р!зномаштшсть метод1в.

Поведшкова геоеколопя буде розвиватись завдяки тому, що результата и дослщжень використовуються як у географи, так i в науках, яга вир'ппують загальн! проблеми вивчення системи «людина-середовшце-оточення», тобто в педагогии i психологи, географ11 i геоекологп.

В узагальненому виглядг змют геоеколопчно! ocBira та виховання еколопчно грамотно! особистосп можна представите як штеграцйо наукових знань, сввдомосп, загально!' i геоеколопчно!' культури, мотивовано!" поведшки.

У четвертому роздип «Професшна тдготовка майбутнього crieuiajucTa-reoeKOJiora» розкрито методолопчш основи розвитку еколопчно!' культури студента як складово!' системи професшно! ocBmi, суть розвитку еколого-лрофесшних imepeciB студентов вузу, виявлено педагопчш умови формування геоеколопчно!" культури студент в -

майбутшх пиклада'пв-геоеколопв та прослщжено динамшу формування геоеколопчноГ культури студента - майбутшх спещалкта-геоеколопв.

Обгрунтовуючи методолопчш пщходи до гумашзаци геоеколопчноГ освгги як основи формування св1гоглядних цшностей студент!в, ми видтяемо гуматзащю як один з базових принцишв геоеколопчноГ освгги, що дае науково обгрунтований прогноз розвитку географ ¿чного середовища \ сприяе вщродженню духовност1 та загальнолюдських г нащональних цшностей.

У педагопчшй наущ проблеми гумашзаци навчально-виховного процесу дослщжували таю автори як Ш.Амонашвш, О. Вишневський, С. Гончаренко, I. Зязюн, Ю. Мальований, Г. Сагач, А. Сиротенко та ш.

Анашз проблеми гумашзаци геоеколопчноГ освгги догив, що в н формуванш першочергового значения набувае шзнавальний компонент, який охоплюе штегроваш знания з географа, основ загальноГ, прикладноГ, сошальноГ екологн та знания св]товоТ ] украГнсько'Г лггератури як необхщноГ бази для професшноГ тдготовки спещашста-геоеколога у вузах Украши.

Гумашзащя геоеколопчноГ освгги с головним системоутворюючим фактором у гармоншному розвитку студента. Ми вважаемо, що зм^ст геоеколопчноГ освпги буде гумашстично спрямованим, якщо при його вщбор1 буде враховано що:

- гумашзащя геоеколопчноГ освгги е проблемою переор1ентаци системи вищоГ школи в напрям1 досягнення головноГ мети освпи;

- необхвдно засобами геоекологи формувати суб'ект1в культури, тобто людей, ям за допомогою спешальних знань, на засадах фахово'Г освгги буд>'ть спроможн1 збагачувати { зберщати матер1альш й духовш здобутки культури, охороняти 1 в!дроджувати довкшля;

- виховання гуманносп засобами геоекологи стае результативним завдяки оптимальному вибору та ¡нтеграцп змкту навчального матер!алу, який стимулюе реатзацио студентами гумашстичних щнностей через украГнсьй природоохорошп традици;

- в процеЫ викладання геоекологи, кр!м традицшних форм 1 метод1в навчання, будуть застосовуватись рольов1 та дшов1 1гри, прес- та шформконференцп, ниш активш форми, ят будуть залучати студен-пв до взаемноГ сшвпращ з викладачем; сприяти формуванню у студента практичних умшь 1 навичок викладання геоекологи у вуз1 та шших навчальних закладах освпи.

Одним з головних завдань вищоТ школи е оргашзащя такого навчально-виховного процесу, який вщповщае вимогам сфери д1яльност1 майбутнього спещалкта, р1вню розвитку сусшльства I гарантуе повне виконання спещалктом-викладачем професшних функцш. Одшею з таких функцш е формування геоеколопчноГ культури студент!в.

Еколопчна культура - це такий напрямок людсько'Г ддялыгост! та мислення, В1Д якого ¡стотним чином залежить нормальне ¡снування сучасноГ цившзацп. Еколопчна культура мае давню юторда, вона е, за визначенням

В.Крисаченка1, атрибутивною, тобто орган!чпою складовою частиною людського життя з час1в його виникнення.

Геоеколопя розглядае еколопчну культуру як сукупшсть певних дш, технолопй освоения людиною природи, ям забезпечують стшку р1'вновагу в систем! «шодина-довылля» та як теоретичну галузь знания про мкце людини в бюсфср1 як д1яльно'1 1Стоти та дедал 1 зростаючого у свок можливостях чинника регуляцп стану бюсфери. Одержання знань з певного кола геоеколопчних проблем, що належать до еколопчно! культури, сприяе усвщомленню, чому одш етноси живуть у злагод1 з природою, а шип - п руйнують, чому в одних випадках людська дшльнють породжуе гармошйш ландшафта, а в шших призводить до процеав опустелювання довкшля.

Геоеколопя, штегруючи знания з соцюлогп та антропогеографп, ям дослщжують просторов! аспекти сусшльного симбиозу (сп!вжитгя та взаемод1ю етшчних труп), доводить, що суспшьш шституцп утримують едшсть етшчноГ групи, забезпечуючи и розвиток в межах певного природного середовища. Знищення сусшльних шституцш, незважаючи на збереження бюлопчного субстрату, часто спричиняе занепад сусшльного розвитку, а природне середовище призводить до деградацн.

Отже, висока культура в и еколопчному розумшш уможливлюе збереження р1вноваги у систем! взаемов!дносин «людина-природа-суспшьство». I саме геоеколопя на сучасному етап! стае базовою освггньою галуззю, що мае власну проблематику, методолопю, коло розв'язуваних завдань, серед яких найважливнними е формування еколопчно1 свщомост1, етики, !нших свггоглядних щнностей, як! об'еднуються поняттям еколопчна культура.

Процес формування еколопчно1 культури студент засобами геоекологп, передбачае оволодшня ними певною сумою знань, зокрема:

1. Географ1чт знания, яга беруть участь у формуванш наукового свггогляду студента.

2. Еколопчш знания, в формуванш яких географ1я поряд з бюлопею в!д!грае провщну роль.

3.1нтеграц!я знань з ¡нших наукових дисцшшн (геологи, геох!м!Г, геоф!зики, соцшлогн, етнографп, антрополоп1, економ!ки), що дае можливкть глибше пояснити природн!! сустльш явища, як! вивчаються та сприяе формуванню у св!домост! студент!в сучасно! картини св1ту.

На основ! анал!зу проблеми дослщження в аспект! становления ! розвитку геоеколопчно!' осв!ти нами виявлено, що:

1. Формування геоеколопчного знания вщбувалось у процес! розвитку !стор11 давнього св!ту, середньов!ччя та Вщродження в м!ру того, як поширювались знания про природу ! людину, про IX взаемовщносини. Неол!тична революция поклала початок ряду антропогенних репональних ! нав1ть м!жрепональних еколопчних криз, яю розширювались ! поглиблювались ! були спричинеш спочатку екстенсивним землеробством !

1 Крисаченко В.С. Еколопчна культура. - К.: Запов1т, 1996, - С.9.

скотарством, а пстм в1йськовими спустошеннями та розвитком мюьких поселень. Двоякою була роль ¡ригацп: з одного боку вона давала можливкть переходити на штенсивне сшьське господарство, з шшого — на величезних площах створговала агроценози, пщчас зовам не стшю по В1Дношенню до природних змш 1 сощальних потрясшь, вщ яких залежала Гх еколопчна доля.

Вщповщно трансформувалась \ дивергувала .\<пфолопчна свЦомють гтредставниюв давшх цивьчЬашй. Так, в умовах репоналыюТ екокризи в Месопотамп виникла тривожна, пщ час скорботна, днфолопя. В Давньому Сгипп, який протягом багатьох тисячолпъ збер!гся як значно окультурена регюнальна екосистема, процв!гала екофшьна лпфолопя 1 ."птература. Под!бш приклади е в ¡стор1Т 1 культури ДавньоТ 1ндп I Давнього Сходу.

Середземномор'я стало ареною антропогенно? м!жрегюнально1 екокризи, яка розвилась в античноси \ була викликана знищенням л1ав.

Становления християнського свкосприймання проходило в процесс боротьби як з язичництвом \ ¡удаГзмом, так 1 з ересями гностицизму 1 машхейства, витоки яких лежали в близькосхщних М1фолопях 1 релтях, ¡деолопя яких була песимютичною 1 багато в чому екофобною. Екофобт тенденцп переважали в епоху Вщродження 1 РеформашГ.

3 ХУ1 ст. катталютична економ1чна експаная починае проявляти антропогенний вплив на природу у всесвпньому масштаб!. Господарська Д1яльн1сть 1 еколопчш погляди епохи науковоТ революцн ХУП ст. 1 Просвтгацтва ХУШ ст. шби програмуються оголошенням необмежено'1 могутнога людського розуму. Людина невпинно самопроголошувала себе царем 1 володарем природи, висуваючи на переднш план абстракта! щеали гумашзму.

3 чаЫв Платона 1 Арютотеля лише Кантом так само глибоко ставляться фиюсофсыа проблеми онтологн, а також етики ! естетики, ютори 1 географй'. Однак до синтезу еколопчного знания, як \ до самого усвщомлення екопроблематики ще далеко .

Промислова револющя ХУШ - XIX ст. супроводжуеться при-скореним руйнуванням природних екосистем, посиленою урбашзащао I забрудненням середовища, поширенням антропогенних ландшафт.

При конкретному економгагому анал'13) стали В1дм1чатись \ негативш насладки у вщносинах людини 1 природи та прискореного кашташзмом сощального розвитку 1 техшчного прогресу. В галуз! св!тогляду ио/пбна реакция мала мшце в класичнш шмецькш фшософп (Гегель, Шеллшг та ¡н.) \ в романтичному культ! природи в европейсьюй л1тератур1 1 мистецтв! епохи Просв!тництва та Нового часу.

2. В наущ XIX ст., яка диференщювалась в щлому, виникають все ж своерщш вузли штеграци, як! ведуть до становления еколопчного наукового знания (Лайель, О. Гумбольдт, Фтер 1 ¡н.).

Конституюеться бюеколопя (Е. Геккель, 1866 р.), котра вперше належним чином показала негативний характер антропогенного впливу на природу. Тод1 ж ! п!зн!ше формуються уявлення про бюсферу, б!огеосферу.

екосферу (Гумбольдт, Зюсс, Ратцель 1 ш.), про антропосферу 1 геолопчну еру людини (Агассис, Котта, Леруа, Анучш, А. Павлов х ш.), про психосферу 1 сферу людського духу (Гумбольдт, Меррей, Леруа, Тейяр де Шарден 1ш.).

1де! бюетики, що переростагать у думки про еколопчну етику, знайшли свое продовження як у духовних пошуках росшських та украшських ф1лософ1в юнця минулого \ початку нишшнього столггтя (Булгаков, Соловйов, Сковорода \ ш.), так 1 у вченнях А.Швейцера, О.Леопольда та шших закордонних дослщниюв. Але не вони € безпосередньо причиною руху за збереження природи 1 ращонального природокористування. 1нтерес широко! громадськост1 до цих проблем проявляеться, починаючи з друго! половини XIX ст., як в Сврога так 1 в Америщ, в результат! очевидних прояв1Н локальних 1 репональних екокриз.

3 кшця минулого \ початку нашого столптя розвиваеться нова наукова револющя, яка вела до становления некласичних парадигм в математищ I природ ознавств!, а також в еколопчнш освт.

3. Розвиток науки та освгги в перил й половит XX ст. спричиняс формування загально! теорп' взасмодп живо! 1 неживо! природи, штеграцгя яких на вищому р!вш створюе биосферу у розумшш В. Вернадського, а також субординоваш екосистеми аж до елементарного бюгеоценозу у розумшш В. Сукачова (1880-1967). Вчення про бюсферу ! вчення прс бюгеоценози створили основу для формування екологп як науки прс екосистеми, або некласично! екологй, на вщмшу вщ класично! бюекологи Тим самим були створен! науков! передумови ! для еколоп! в сучасном} широкому розум!нн!, яка включае також взаемод!ю природи ! людства Якщо перша некласична еколопя е природничою наукою про штегращк геосистем ! бюсистем у екосистемах, то друга також некласична еколоп? вимальовуеться як загальнонаукове вчення про взаемодш екосистем антропосистем, соцюсистем, техногенних систем ! «асистем» (в!двали пустир!! т.д.)

4. АналЬ л!тературних джерел показав, що у вгечизнянп фшософсько-методолопчшй лкератур!, не без ведомого опору, але все я переважала точка зору, яка вщстоювала право на науков! дослщженш системи природи 1 суспшьства з и специф!чними закономфностями Еколопчна проблема ! в теорп, ! в практищ в!дноситься до глобальню проблем всього людства, проблем, яы виходять за меж1 ! нащональних, державних ¡нтереав.

Хоч вища школа саме нашо! кра!ни була причетною до створеню вчення про бюсферу ! вчення про б!огеоценози, але десятшнттями ! те, !нше не отримувало розвитку ! навить часто !гнорувалось. Звичайно, н( можна не згадати про досягнення вггчизняно! бюекологи (Д.Кашкаров В.Сукачов, С.Шварц, М.Камшилов ! ¡н.), але ця наука не була в пошань } всякому випадку, ш не дали перерости в ту загальну еколопю, як; сформувалась за кордоном (Дж.Кларк, Г. 1 Ю. Одуми та ш.) \ котра вийшл; на вивчення екосистем р!зних р!вн!в, в тому числ1 взятих у взаемодн !х лю диною.

5. У дисертацшному дослщженш визначена ! науково обгрунтована перюдизащя становления I розвитку геоеколопчно!" освли, основою яко"! стали змши у взаемовщносинах природи 1 сусшльства, котр1 наклали свш вщбиток на розвиток [ диференщацно наук та на формування системи геоеколопчно! освш!.

Перший пер ¡од - вщ м1фологи до антично! еколопчноТ думки. Геоеколопчна осв1та здШсшовалась шляхом дотримання певних традицш, табу, заборон.

Другий перюд - середньов1ччя та епоха Вщродження. У геоеколопчшй освт проявляються тенденцн антропоцентризму, наукового та свггоглядного синтезу взаемовщносин природи та сусшльства.

Третш перюд - епоха науковоТ революцГ! та Просвпництва (XVII-XVIII ст.). Вщбуваеться становления «точного» природознавства, котре сприяе виникненню гсоф1зики, геодези, кристалограф11 та стимулюе розвиток геолого-географ^чних знань.

Четвертин перюд - XIX ст. - перша половина XX ст. Диференщащя класичноТ науки дала поштовх розвитку геоеколопчно"! освли у вищих навчалышх закладах Свропи, Америки, Росп, Укра'ши.

П'ятий пер!од - друга половина XX ст. (60-90-Т1 роки). 3 50-х рогав розвиваються ¡деГ культурно! екологп' (Дж. Стюард 1 ш.), еколопчноТ антропологи I етнограф!!', як! по сьогодш трансформуються. На перехресп бюекологп 1 загально"! екологп з антрополопею 1 сощальною еколопею в 60-х роках виник еколопчний алар\шм (в!д фр. «аларме» — тривога). Глобальне моделювання, яке отримало поширення уже в 70-'п роки (Дж. Форрестер, Д. Медоуз, М. Месарович, Я. Тинберген, Е. Ласло I ш.) в основному тдтвердило необх!днютъ еколопчного аларм1зму, а також дало немало даних для оцшок як в дуа еколого-економ1чного пестпзму, так I в дус1 техиократичного оптимизму.

В!тчизнана географ1чна думка розвивалась у цшком законом1ршй опозици до заруб1жно!" географн, маючи до того ж мало точок дотику М1Ж ф!зичною 1 економ^чною географ1ями. I, не дивлячись на вщом! досягнення в сферах одшсТ 1 шшо!', людина як така, та 1 все людство в щлому, залишалась поза полем зору дослщження, оскшьки сощальна (економ1чна) географш вир1шувала «чисто» прикладш сощально-економ!чш проблеми.

Ф1зична ж географ1я створювала концепщ! взаемод!!' головних природних компонента, когр! лягли в основу теорш глобально! екологп ! б!осфери (I. Х!льм!, М. Будико, I. Забелш, Ф. Шипунов, М. Моисеев, К. Ситник! ¡н.)! дали поштовх у розвитку геоеколопчно"! осв!ти у вищш школь

6. В ход! нашого дослщження нами було з'ясовано еколопчш впливи та наслвдки у систем! "природа-населення-господарство" ! складае предмет науково"! дисципл!ни — геоекологи (екологи географ!чно"! оболонки Земл1).

7. Формування концепци географ!чно!" та геоеколопчно!" осв!ти в УкраТн! передбачае колективш розробки змкту освтг, 1'х стандарту, иерех!д на багатоступеневу систему подготовки фах!вц!в-геоеколопв у вузах (бакалавр, спещалют, маг!стр).

8. Геоеколопчна освгга студент!в та школяр1в спираеться на комплексний тдоад, адже це багатогранний процес, я кий вимагае не лише формування науково! системи знань, але й виховання гумашстичногс свиосприймання особистоси та формування вольового характеру, без якогс не можлива реал1защя знань 1 помутив у практичнш д1яльностг

9. В дисертацшному дослщженш доведено, що ефектившсть процесс розвитку геоеколопчно1 освгги в УкраМ значною м1рою залежить вц науково-методично1 подготовки майбутшх спещашспв-геоеколопв, вц ступеню 1 характеру прояву у них таких особисткних якостей як штерес дс предмету майбутньо\' спещальносп, самостшшсть в оволодшш професшнок освпою, схильшсть до ¡нновацш у професшно-педагопчнш сферг

Розроблена нами теоретико-функцюнальна модель викладача-геоеколога сприяе виокремленню геоекологп у базову суто освшпо галузь що мае власну проблематику, методологио, визначене коло завдань, серед яких найважливдшими е формування еколопчноГ свдомосп, культури етики, шших свггоглядних щнностей.

10. Розвитку теорй 1 практики геоеколопчно!" осв1ти в УкраУш, досяг ненню 11 мети, на нашу думку, сприятиме:

1) розробка загальних теоретичних 1 методичних основ геоеколопчно освгти;

2) формування змкту геоеколопчно! освш1;

3) врахування принцип! в геоеколопчного навчання у вуз1 та школ1 безперервност1, систематичности м1жпредметност1, штегращТ диференщацп геоеколопчних знань;

4) активне впровадження шновацшних технологш навчання з засто суванням комп'ютерно! техшки;

5)значне посилення впливу етшчних 1 культурних св1тових т; украшських особливостей [ традицш та впровадження геоеколопчних знаш (народних знань про природу) у практику роботи вуз ¡в та середшх шюл;

6) забезпечення навчально-виховного процесу подручниками, поаб никами, яга вщповщають свповим стандартам з новим геоеколопчнт змктом;

7) сприяння мкцевому, нацюнальному 1 м1жнародному ствробп ництву в галуз1 геоеколопчно! осв1ти;

8) шдвищення престижу геоеколопчно!' освети завдяки надежном; фшансуванню и програм.

Зважаючи на те, що еколопчш кризи в свш 1 в УкраУш е наслщко: антропогенно! д1ялыюст1 й на те, що за Вернадсышм людський розум керована ним праця стали наймогутшшою геолопчною силою, визначаль ними у забезпеченш порятунку людства е перебудова свгеогляду, усвщом лення необхщносп бережливого ставлення до навколишнього середовиш шд 1менем Природа.

Основний змкт дисертаци викладено в таких публшащях:

Монографн, подручники, навчалын nocifiiniKii, методнчт рекомендацм:

1. Плахотшк О.В. Розвиток геоеколопчнох освни в Украпп: Монограф1я. - Кшв: Правда Ярославич1в, 1998. - 333 с.

2. Корсак К.В., Плахотшк О.В. Основи екологи: Навчальний поабник для вчител!в, учшв, студент! в. - Кшв: М1жрепональна акаде.лпя управлшня персоналом. - 13,5 друк. арк. (авторських - 9,5 друк. арк.).

3. Плахотник О.В. Рациональное использование природных ресурсов и охрана окружающей среды / Учебные задания по географии для учащихся средней школы. Киев, 1980. - 2 друк. арк.

4. 3 досв1ду робота обласних методичних служб по удосконаленню педагопчноТ майстерносп вчител1в географп. // 1нформащйно-методичний лист. - Кшв: Центр, ¡нет. удоскон. вчите.шв; 1983. - 1.4 друк.арк.

5. Плахотшк О.В. Глобалып геоеколопчш проблеми людства / Методичш рекомендацн для студенев та acnipaHTiB. - Кшв, 1998. - 1 друк. арк.

6. Рентюк Н.К., Кривченко О.О., Виговська O.I., Данилова Г.С., Плахотшк О.В. Пщвищення квал1фпсацп вчител!в природничо-математичного циклу по формуванню Д1алектико-матер1алютичного св]тогляду учшв. // Методичш рекомендацн. - Кшв, 1985. - 5 друк. арк. (авторських -1 друк.арк.).

7. Методичш рекомендацн по шдбору тематичного спрямування i зм1сту MaTepianiB пшльноТ наочно"1 аптацп та оргашзащя навчально-методичного кабшету економ1чноТ ocbith i виховання учтив. Анд1жан, 1988 -1,5 друк. арк. (авторських - 1 др. арк.).

Стагп у науковнх зб1рниках i журналах, матер1али, конференцн, тези доповщей:

8. Пщвищення ефективносп еколопчного виховання учшв у nponeci вивчення природничих дисциплш: У респ. наук, метод. 36ip. "Методика викладання бюлогп, xiMi'i, географп". - Кшв: Рщна школа, 1992. - 0,5 друк. арк.

9. М1жнародний досв1д становления та розвитку еколопчноУ оевпи // В1сник Кшвського ушверситету. - Сер1я: соцюлопя, психолопя, педагопка. -Вип.2. - С.56-60.

10. Природа в украТнськш духовносп. // Украшознавство в систем! освгги: 36ip. наук, праць. - К., 1997. - С.249-257.

11. Пщготовка геоеколопв в ушверситетах // В1сник Кшвського ушверситету. - Вип.З. - С.216-226.

12. Формування основних геоеколопчних понять у шкшьнш oceiTi // В1сник Кшвського ушверситету. - Вип.4. - 1997. - С. 192-205.

13. У гармони з природою. // Свило. - К., 1998. № 3. - С.12-13. - 0,5

др. арк.

14. Еколопчне виховання учшв засобами ландшафтознавства // Нова педагопчна думка. - № 2. - 1996. - С.24-28.

15. Теоретичш аспекта екологччнсм проблематики: 36. наук, праць Льв1вського ушверситету. - Вип. 13. - 1996 р. - С.83-87.

16. Гумашстичш тенденцн у розвитку геоекодолчних дослщжень. // Поличка "Карпатського краю". - №3.- 1998.-С. 3 6 - 3Í.

17. Розвиток геоекололчно'Г ocbíth в Украпп // Bíchhk Кшвського ушверситету. - Вип.5. - 1998. - С.216-226.

18. Взаемозв'язок економ^чного i трудового виховання школяр1в // Матер1али V зЪду Географ1чного товариства Украшсько'1 PCP. -С1мферополь. - 1985. - С.168-169 - 0,1 друк. арк.

19. Питания eK0H0MÍ4H0-i ocbíth i виховання у навчально-виховному прочей // Матер1али VIII з'\'зду Географхчного товариства СРСР. - Khïb: Наукова думка, 1985. - 0,2 друк. арк.

20. Формування еколопчноТ культури учшв загальноосвтих шкш // Тези Млжнародно\' наук.-практич.конф. "Еколопя i ocBÍTa: проблеми Teopiï i практики" Умань. - 1994. - С.65-66 - 0,2 друк. арк.

21. Шляхи формування економ1чних знань як важливий 3aci6 еколопчного виховання старшокласниюв: 36. "Сучасш проблеми географн Украшсько!" PCP". - Кшв, 1990 - 0,2 друк. арк.

22. Краезнавчий принцип навчання у шдготовщ вчителя географп // Тези М1жнародного науково-методичкого семшару "Сучасний cbít та перспективи впвчення географп рщного краю у школах". - Харгав, 1995 - 0,2 друк. арк.

23. Еколопчне виховання студенев ушверситету // Матер1али М1жнародно-1 ыауково-практично-1 конференци. - Харшв, 1995 - 0,2 друк. арк.

24. 1нтегратившсть reoemnorÍ4Ho'í ocbíth в систем i шдвищення квал1ф1каци вчител1в // Матер1али доповдей та повщомлень у зб1рнику "Всеукрашська науково-методична конференщя"- Ужгород, 1997. - С. 157160.

25. Найважливш1 проблеми методично! гадготовки вчителя географ» // Матер1али III М1жнародного науково-методичного семшару "Безперервна географ1чна ocBÍTa". - Харйв, 1996. - С.101-102.

26. Соф1я Русова про мюце i роль природознавства в навчально-виховному nponeci // MaTepiariH Всеукрашсько!' науково-практично!' конференци "1дея HanioHanbHoï школи у педагопчнш спадщиш Софи Русовох'та Степана С1рополко". - 1вано-Франюв., 1996. - С.116-117.

27. Теоретичш аспекта виховання економ^чного мислення у школяр i в // MaTepianH II конференцп' молодих вчених. - Кшв, 1985, КДУ - 0,1 друк. арк.

28. Шляхи формування економ1чних знань, як важливий зас!б eK0H0MÍ4H0ro виховання старшокласниюв // Матер1али Географ1чного товариства УРСР. - Khïb: Наукова думка, 1989 - 0,1 друк. арк.

29. Взаемозв'язок економ1чного, морального i трудового виховання: 36. науково-шформ. повщомлень "Теоретичш питания морального i естетичного виховання". - Вип.1. - Khïb, 1990.- С.43-44 - 0,2 друк. арк.

30. Моральш аспекта еколого-економ!чного виховання студент!в:

Зб.наук.-шформ. повщомлень "Теоретичш питания морального i гстетичного виховання". - Вип.П. - Кшв, 1991. - 0,2 друк. арк.

31. Роль емоцшного фактору в педагопчнш майстерност1 вчителя // Матер i ал и республ. наук.-практ. конференцп при КиТвському педагопчному шституп ¡ноземних мов з проблем педагопчно'! майстерност вчителя.-Кшв, 1991.-0,2 друк. арк.

32. Естетичне виховання учшв засобами географа: 36. наук.-шформ. повщомлень "Теоретичш питания морального i естетичного виховання". -Вии. II. - Кшв, 1991.-0,2 друк. арк.

33. Ландшафтне краезнавство - основа шдвищення наукового р1вня викладання географií в школ! // Матер^али наук.-практ. конференцн при АН УкраТни. - Житомир, 1992. - С.79-80 - 0,2 друк. арк.

34. Дослщницька робота в краезнавчому гуртку // Матер1али наук.-практ. конф. з питань краезнавства при АН Укра'ши. - Житомир, 1992. -С.76-78 - 0,2 друк. арк.

35. М1ждисциш1шарний шдхщ до еколопчного виховання :таршокласник1в // Матер1али VIII географ1чного з'Тзду Укра'ши. - Кшв, 1995. - 0,2 друк. арк.

Плахотшк О.В. Розвиток геоеколопчно1 ocbíth в УкраТн!. - Рукопис.

Дисертац1я на здобуття наукового ступеня доктора педаго11чних наук í3 спец1альност1 13.00.04 — теор1я та методика професшноТ ocbíth. -ЕСиТвський ун1верситет ¡MeHÍ Тараса Шевченка, Кшв, 1998.

Робота присвячена комплексному дослщженню проблеми становления i розвитку геоеколопчно!' ocbíth в Укр'ш1. В po6otí науково эбгрунтована концсшпя географ1чно'1 та геоеколопчно! ocbíth, визначено dchobhí тенденцн íí розвитку, розроблено науково-методичн! основи та ггандарти геоеколопчно1 ocbíth, обгрунтовано та розроблено теоретичну :труктур1Ю-функц10нальну модель викладача-геоеколога.

Доведено, що геоеколопя - ¡нтеграцшний, узагальнюючий i завершальний курс стосовно природничо-наукових та сусшльних дисцишпн, який сприяе формуванню uinicHoí картини взаемопов'язаного i взаемозалежного розвитку природи i людського сусшльства, системи геоеколопчних знань, показу важливост1 св1гоглядного i морально-етичного значения геоеколопчних знань в систем! культурних ц!нностей людства.

Ключовi слова: геоеколопя, геоеколопчна осв!та, ¡нтегративн!сть, Загатоступенев!сть, структурно-функц!ональна модель.

Плахотник О.В. Развитие геоэкологического образования в Украине. -Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального эбрзования. - Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1998.

Работа посвящена комплексному исследованию проблемы становления и развития геоэкологического образования в Украине. В работе научно обоснована концепция географического и геоэкологического образования, определены основные тенденции ее развития, разработаны научно-методические основы и стандарты геоэкологического образования, обоснована и разработана теоретическая структурно-функциональная модель преподавателя-геоэколога.

Доказано, что геоэкология - интегративный, обобщающий и завершающий курс относительно естественно-научных и общественных дисциплин, который способствует формированию целостной картины взаимосвязанного и взаимозависимого развития природы и человеческого общества, системы геоэкологических знаний, важности мировоззренческого и нравственно-этического значения геоэкологических знаний в системе культурных ценностей человечества.

Ключевые слова: геоэкология, геоэкологическое образование, интеграгивность, многоступенчатость, структурно-функциональная модель.

PLAHOTNIK O.V.

The development of the geoecological education in Ucraine.

The thesis (Manuskript) for a doctor's pedagogical degree (specialized field 13.00.04 - the theory and the methodics of the vocational training. - Kyiv University named after Taras Stevchenko; Kyiv, 1998.

The work is held in the integrated investigation of the problem of the formation and the divelopment of the geoecological education in Uvraine. In the work the conception of the geographical and geoecological education is scientifically motivated, the main themes of it development are determined, the scientific and methodics fundamentals and standards of the geoecological education are developed, the theoretical structure and functional model of the teacher-geoecolog integral is subsantiated and developed.

It is proved that the geoecology - is theintegrai generalized and fwnal course relatively/fairly to the natural-scientifical and popular disciplines, which contributes to the formation of the whole scene of the interconnected and interdepended development of the nature and human society, the systems of geoecological knowledges, the importance of the world outlook and moral — thical sense of geoecological knowledges in the system of the cultural values of the humanity.

The key words: geoecology, the geoecological education, 6 multistage, the structure-functional model.