автореферат и диссертация по педагогике 13.00.08 для написания научной статьи или работы на тему: Развитие профессионального образования женщин в Украине (вторая половина XIX — начало XX века).

Автореферат диссертации по теме "Развитие профессионального образования женщин в Украине (вторая половина XIX — начало XX века)."

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

^ и V АНІЩЕНКО Олена Валеріївна

УДК 377(091)-055.2

РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ЖІНОК в УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX -ПОЧАТОК XX СТОЛІТТЯ)

13.00.0^- теорія і методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

Київ — 2000

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України.

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України НИЧКАЛО Нелля Григорівна,

Президія Академії педагогічних наук України, академік-секретар відділення педагогіки і психології професійно-технічної освіти.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, доцент ДУБАСЕНЮК Олександра Антонівна, Житомирський педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри педагогіки;

Провідна установа:

кандидат педагогічних наук, доцент ПОТАПЕНКО Катерина Костянтинівна,

Київський державний лінгвістичний університет, доцент кафедри педагогіки.

Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Міністерство науки і освіти України, м. Тернопіль.

Захист відбудеться 2 листопада 2000 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.455.01 в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А, корпус 3, аудиторія 20.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А, корпус 3).

Автореферат розіслано ЗО вересня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої рад:

Снісаренко О.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Докорінні зміни у різних сферах иття в Україні актуалізують проблеми, пов’язані з визначенням місця та ролі жінок демократичних перетвореннях. Адже становище жінок у державі є індикатором її зогресу і не відкривши їм доступу до всіх напрямів людської діяльності, 'спільство не може розвиватися повноцінно.

Україна є членом Ради Європи, серед вимог якої - сприяння встановленню вноправності між жінками і чоловіками. Наша країна ратифікувала Міжнародні швенції про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок та про рівне ставлення й вні можливості для трудящих жінок і чоловіків, і тим самим взяла на себе •бов’язання докласти всіх зусиль для поліпшення соціального статусу жінки, безпечення рівних можливостей для здобуття ними освіти, створити умови для юфесійної реалізації тощо.

В Україні реалізується програма ООН “Гендер у розвитку”, спрямована на тановлення рівності між особами жіночої та чоловічої статі, залучення до іівпраці уряду нашої держави, громадських організацій та засобів масової формації. Засновано також ряд жіночих громадсько-політичних організацій. У зних куточках України створено окремі позашкільні установи для дівчат, жіночі цеї та гімназії. У рамках пілотного проекту “Уповноважена освіта” розроблено інцепцію “педагогіки уповноваження”, яка впроваджується в загальноосвітніх колах і вищих навчальних закладах Києва, Сімферополя, Ужгорода. Проводяться жнародиі та всеукраїнські конференції з проблем жіночого руху.

Однак, як свідчать результати нашого вивчення, у розвитку жіночої освіти імітних зрушень не відбулось. У нормативно-правових державних документах з юблем розбудови освіти (Державній національній програмі “Освіта” (“Україна КІ століття”), законах “Про освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, “Про гальну середню освіту”, “Положенні про загальноосвітні навчальні заклади”) не аховано особливості організації навчально-виховного процесу залежно від статі.

Реформуванню професійної освіти, її організації на основі спеціальних нцепцій, просвітницьких й освітніх програм, котрі базуються на тендерних іходах щодо виховання представників обох статей, на нашу думку, можуть рияти виявлення позитивних ідей у вітчизняному досвіді функціонування ночих закладів освіти у другій половині XIX - на початку XX століття. Ця тема є нятково важливою, цікавою й малодослідженою. Адже тривалий час помилково ажалося, що в Україні у дореволюційний період не здійснювалося професійної іготовки жінок у спеціальних закладах освіти.

Здійснення наукового пошуку зумовило необхідність вивчення великої іькості архівних та літературних джерел, результатів дисертаційних досліджень. :ремі аспекти розвитку жіночої професійної освіти в Україні у досліджуваний зіод висвітлено у дисертаціях І.Волкової (фрагментарна інформація про жіночі

фахові заклади, часом, без посилання на джерела інформації), І.Малинк (особливості функціонування Вищих жіночих курсів), Л.Применко (порівнянн жіночої освіти у Франції та в Україні XVIII - першої половини XX ст., до речі, бе використання архівних документів). У контексті інших проблем опосередкован розглядаються деякі особливості функціонування жіночих закладів освіти у праця

H.Бенюх (дискусії щодо фармацевтичної освіти жінок у Галичині), Н.Дем’яненш

I.Улюкаєвої (педагогічна освіта жінок), Г.Лактіонової (короткий історикс педагогічний огляд розвитку жіночої освіти), І.Лікарчука (управління нижчим жіночими навчальними закладами), С.Улюкаєва (нижчі жіночі сільськогосподарсьі заклади), О.Цвігун (музична освіта) та в дисертаційних дослідженнях інши науковців (О.Гриви, Є.Луценка, В.Постолатія, В.Трикова, С.Якушевського). Різі аспекти становлення фахової освіти жінок у Російській імперії та зарубіжнії країнах викладено у монографіях М.Захарченка, В.Кінда.

Важливими для дослідження виявилися праці з історії освіти жінок (А.Биков М.Левицький, О.Ліхачова, О.Назаревський, М.Песковський, О.Піллер, І.Шапірі В.Щербина), з жіночої проблематики (М.Богачевська-Хом’як, О.Щепкіна), з істор розвитку загальної та професійно-технічної освіти (А.Веселов, Е.Днєпро Я.Звігальський, Ф.Паначин, М.Пузанов, С.Сірополко, О.Сухомлинська, Г.Тері щенко, МЛрмаченко та інші).

Аналіз значної кількості архівних і літературних джерел, що мають історикі педагогічне значення, дав змогу зробити висновок, що в Україні не здійснювалос жодного фундаментального дослідження з проблем розвитку професійної освіт жінок у другій половині XIX — на початку XX століття. Це питання не бу; предметом цілісного історико-педагогічного вивчення.

Актуальність теми визначається також і тим, що звернення до історичні джерел досліджуваного періоду суттєво розширює наші уявлення, зокрема, п{ еволюцію освітньо-виховних систем у жіночих фахових навчальних закладах різні типів; загальноосвітній рівень населення України, в тому числі жінок, та професійну підготовку; про закономірності розвитку жіночої професійної освіти і фоні соціально-політичних і культурних змін, що відбувалися в Україні як складов частині Російської імперії.

Оскільки науково обгрунтована державна політика щодо жінок з урахуванш тендерних підходів робить в Україні лише перші кроки, особливого значені набувають історико-педагогічні дослідження з проблем організації професійно навчання жінок у другій половині XIX - на початку XX століття.

Викладене вище зумовило вибір теми дисертаційного дослідження: “Розвиті професійної освіти жінок в Україні (друга половина XIX — початок Л століття)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаї виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень Інститу

гдагогіки і психології професійної освіти АПН України при розробці теми Становлення і розвиток професійної освіти в Україні (кінець XVIII - перша хловина XX століття)” РК №0197и006394, плану роботи Відділу дидактики юфесійної освіти названого інституту при розробці теми “Тенденції розвитку юфесійно-технічної освіти в Україні, Росії та Польщі” РК №019911000397.

Об’єкт дослідження - професійна освіта жінок у процесі її історичного >звитку.

Предмет дослідження — основні напрями, тенденції, зміст та організація іночої професійної освіти в Україні у другій половині XIX - на початку XX оліття.

Мета дослідження - здійснити історико-педагогічний аналіз процесу розвитку іночої професійної освіти в Україні; виявити загальні тенденції функціонування іночих навчальних закладів у зарубіжному контексті; виявити раціональні ідеї горичного досвіду та можливості їх використання при розробці сучасних моделей і інцепцій розвитку професійної освіти в Україні.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з другої половини XIX і до >чатку XX століття. Визначення нижньої межі зумовлено: соціально-економічними ікторами (реформа 1861 р., зростання ролі жінок у суспільному виробництві, ібанізація, розвиток економіки України на основі капіталістичних відносин); льтурно-освітніми подіями, що впливали на розвиток жіночої освіти та армуванням нормативно-правової бази (видання положень про управління ночими навчальними закладами, затвердження наказів про їх відомчу цпорядкованість, повеління уряду про допущення жінок на державну службу що). Верхня межа грунтується на громадсько-політичних і соціально-економічних іінах, що відбувались в імперії на початку XX століття й об’єктивно зумовлювали їсилення уваги органів державної влади та управління, а також громадських іганізацій до розв’язання проблем професійної освіти жінок.

Географічні рамки дослідження охоплюють більшу частину території України, а у другій половині XIX - на початку XX ст. входила до складу Російської імперії іула представлена 9 губерніями, що поділялися на 3 навчальні округи (Київський, фківський, Одеський). Проте Галичина, Буковина і Закарпаття були у складі істро-Угорщини і, відповідно, освіта жінок розвивалась за законами цієї держави, жільки становлення жіночої освіти на західноукраїнських землях має свої ецифічні особливості, це питання потребує окремого вивчення. Наше дослідження ркається лише окремих аспектів розвитку професійної освіти жінок у названому гіоні.

Завдання дослідження:

Проаналізувати стан дослідженості проблеми професійної освіти жінок у педагогічній теорії.

Визначити тенденції розвитку жіночої професійної освіти в Україні у

зарубіжному контексті.

3. Виявити особливості розвитку мережі навчальних закладів в Україні, котрі здійснювали професійну підготовку жінок, та обґрунтувати підходи до їх класифікації.

4. Проаналізувати зміст та форми організації професійного навчання жінок у досліджуваний період.

5. Схарактеризувати особливості законодавчого забезпечення фахової освіти та професійної діяльності жінок.

6. Теоретично обґрунтувати основні напрями використання раціональних ідей : історії розвитку фахової освіти жінок з метою їх застосування при розробці ново' моделі професійної освіти в Україні.

Загальна методологія дослідження базується на філософських положення? теорії наукового пізнання, теоріях особистості, положеннях щодо розвитку особистості у полікультурному просторі; загальнонаукових принципах історизму системності, науковості, самоорганізації як засобів вивчення становлення і розвитку педагогічних систем; філософських висновках і положеннях історичної науки пре розвиток людства з урахуванням етносоціального та хронологічного чинників концептуальних положеннях психолого-педагогічних і суспільних наук; ідея: сучасної філософії освіти, нової парадигми виховання, гуманізації та нсперсрвност професійної освіти.

Розвиток професійної освіти жінок в Україні у другій половині XIX - н; початку XX століття розглядався нами з урахуванням соціально-економічних суспільно-політичних подій, що відбувалися в Російській імперії взагалі та в Україн зокрема, а також зарубіжних тенденцій розвитку жіночої професійної освіти. На всі: етапах наукового пошуку враховувалися специфічні цілі, завдання і функці жіночої професійної освіти, яка, незважаючи на відставання від розвитку освіті чоловіків, була складовою освітньої системи держави. Діяльність жіночих закладі освіти регулювалася рядом нормативно-правових документів.

Теоретичну основу дослідження становлять положення: філософії професійної освіти (В.Андрущенко, І.Зязюн, В.Кремень); дослідження історії України (В.Борисенко, О.Гуржій, Л.Мельник, О.Нестеренко, В.Солдатенкс

О.Субтельний); праці з історії освіти в Україні (М.Барна, Л.Вовк, Н.Дем’яненкс

О.Дубасенюк, Я.Звігальський, М.Іванов, М.Мухін, К.Потапенко, С.Сірополкс

0.Сухомлинська, М.Ярмаченко); історії професійно-технічної освіти (С.Батишеї

1.Лікарчук, Ю.Осовський); теорії та історії жіночої освіти і вихованн (М.Захарченко, О.Ліхачова, І.Малинко, О.Піллер, І.Стебут); праці з історії жіночог руху і жіночої особистості та теорії жіночої соціалізації (М.Богачевська-Хом’яі Г.Лактіонова, Л.Новаківська, І.Пінчук, С.Русова, В.Сергеєва, О.Щепкіна); теорії методики професійної освіти в Україні (А.Біляєва, С.Гончаренко, Г.Гребенюі

Н.Ничкало, О.Новіков, В.Олійник, Б.Ступарик).

Методи дослідження: статистичний, порівняльно-зіставний, структурно-функціональний, проблемно-цільовий та ретроспективний логіко-системний аналіз іапи змогу виявити і систематизувати дослідницькі матеріали з проблем розвитку фахової жіночої освіти в Україні; метод екстраполяції уможливив поширення шсновків, одержаних у результаті аналізу документів щодо діяльності окремих кіночих навчальних закладів на мережу установ з професійної освіти жінок; фонологічний метод сприяв розгляду теми дослідження у динамічних змінах та іасовій послідовності.

Джерельна база дослідження. У процесі історико-педагогічного дослідження ;икористано 531 джерело, з них 217 архівних. Проаналізовано документи, що берігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Сиєві (ф. КМФ-2 - Друковані і рукописні видання бібліотек Москви, Ленінграда й нших міст; ф. КМФ-12 - Документи й матеріали з історії державних установ '"країни; ф. 127 - Київська духовна консисторія; ф. 274 - Київське губернське (андармське управління; ф. 275 - Київське охоронне відділення; ф. 304 - Південно-,’хідне районне охоронне відділення; ф. 385 - Одеське жандармське управління; ф. 42 - Канцелярія Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора; ф. 75 - Канцелярія Київського окружного інспектора; ф. 707 — Управління Київського авчального округу; ф. 2017 - Історико-філологічне товариство; ф. 2162 -"правління Харківського навчального округу; ф. 2163 - Обласна станція з варинництва для губерній Воронезької, Київської, Чернігівської і Харківської), іержавного архіву м. Києва (ф. 16 - Київський університет; ф. 89 - Київські курси ».В. і С.В.Курдюмових з підготовки вчительок рукоділля; ф. 99 - Інспектор ародних училищ 1-го району Київської губернії; ф. 163 - Київська міська управа; . 185 - Колегія Павла Галагана; ф. 292 - Канцелярія комісара Тимчасового уряду), ержавного архіву Київської області (ф. 1 - Київське губернське правління; ф. 2 -анцелярія Київського губернатора; ф. 347 - Дирекція народних училищ Київської /бернії), Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині (ф. 1354 -іжинські Вищі жіночі курси; ф.1357 - Ніжинська фельдшерсько-акушерська кола). Під час роботи над дисертацією опрацьовано матеріали з питань жіночої :віти, опубліковані в 15 журналах. Також було використано довідкові видання, атеріали міжнародних та всеукраїнських конференцій з жіночої тематики, ивчалися кандидатські і докторські дисертації, навчально-методична література.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше зроблено спробу дтворити історію розвитку професійної освіти жінок в Україні у другій мтовині XIX — на початку XX століття; виявлено особливості функціонування та іравління закладами жіночої освіти; у науковий обіг введено 88 нових архівних ірав, а також ряд фактів, теоретичних ідей, які базуються на виявлених іслідницьких матеріалах. Подальшого розвитку набули положення щодо тенденцій ізвитку жіночої професійної освіти в Україні на різних історичних етапах та

класифікації типів професійних навчальних закладів.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в уточненні суті поняття “жіноча професійна освіта”; виявленні тенденцій, специфіки організації фахових жіночих навчальних закладів в Україні та за її межами, а також особливостей законодавчого забезпечення професійної освіти та фахової діяльності жінок; розробці підходів для класифікації закладів жіночої професійної освіти; класифікації сільськогосподарських і рукодільних навчальних закладів; теоретичному обґрунтуванні напрямів використання позитивних ідей історичного розвитку фахової освіти жінок в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні шляхів їх впровадження в практику сучасних закладів освіти. Теоретичні результати дослідження з урахуванням тендерного аспекту виховання можуть сприяти створенню нових і оновленню існуючих програм курсів і спецкурсів з історії педагогіки, освіти та культури, історії жіночого руху і жіночої особистості в Україні як у системі підготовки майбутніх вчителів, так і в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, а також в організації позаурочної виховної роботи у гімназіях та ліцеях для дівчат і в загальноосвітніх школах. Результати ретроспективного аналізу з історії розвитку ремісничої освіти жінок можна використовувати для розробки методики викладання ручної праці у загальноосвітніх школах та спеціальних дисциплін у закладах профтехосвіти, а також для написання навчальних посібників, підручників й іншої навчально-методичної літератури для професійно-технічних і педагогічних закладів. Дисертаційна робота може бути корисною для організаторів музеїв, керівників і викладачів навчальних закладів, наукових працівників, педагогів-практиків.

Основні положення дисертації впроваджено у Ніжинському державному педагогічному університеті імені Миколи Гоголя (довідка № 03 від 23.05.2000 р.), у Лісовосорочинській школі І — III ступенів Чернігівської обл. (довідка № 48 від 24.05.2000 р.).

Особистий внесок автора полягає в одержанні результатів дослідження і здійсненні наукового аналізу використаних джерел, введенні в наукових обіг 88 архівних справ, раніше не відомих широкому загалу науковців; поверненні із забуття імен жінок із ряду діячів жіночої професійної освіти; розробці хронологічної таблиці, яка охоплює 148 історичних фактів, подій і даних, що дали змогу цілісно схарактеризувати розвиток жіночої професійної освіти; виявленні ідей позитивного досвіду роботи жіночих навчальних закладів у другій половині XIX - на початку XX століття та розробці рекомендацій щодо їх творчого використання в сучасних соціально-економічних умовах розвитку України.

Вірогідність та аргументованість наукових результатів і висновків дослідження забезпечується методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних положень та використанням методів, адекватних меті і завданням

історико-педагогічного дослідження; аналізом значного обсягу архівних джерел, законодавчих документів, науково-педагогічних праць.

На захист виносяться:

1. Науково обґрунтовані положення і висновки, що характеризують тенденції розвитку жіночої професійної освіти, специфіку організації навчальної роботи та особливості законодавчого забезпечення закладів освіти для жінок в Україні у другій половині XIX - на початку XX століття.

2. Теоретично обґрунтовані загальні підходи до класифікації жіночих закладів освіти та розроблена класифікація типів рукодільних і сільськогосподарських навчальних закладів для жінок.

3. Рекомендації щодо основних напрямів використання прогресивних ідей вітчизняного досвіду роботи жіночих професійних навчальних закладів у нових соціально-економічних умовах розвитку України.

Апробація результатів дослідження здійснювалася у доповідях та виступах на Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Професійна підготовка вчителів початкових класів у контексті гуманізації та гуманітаризації вищої освіти” (Київ, 1999 p.), “Психолого-педагогічні та естетичні аспекти професійно-художньої освіти на межі XXI століття” (Черкаси, 1999 p.), на звітній науковій конференції-Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України “Неперервна професійна освіта: творчі здобутки і перспективи” (Київ, 2000 p.), на Міжнародних науково-практичних конференціях “Психолого-педагогічні проблеми підготовки інженерно-педагогічних кадрів для закладів професійно-технічної освіти” (Київ, 1999 p.), “Освітні реформи в Україні та Польщі (порівняльний аналіз)” (Львів-Кельце, 2000 p.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 9 одноосібних наукових статтях у журналах. Загальний обсяг опублікованих праць з теми дослідження складає 2,5 авторських аркуші.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури та архівних джерел (531 найменування), 18 додатків, що займають 41 стор. Основний текст дисертації викладено на 196 стор. Робота містить 3 таблиці (3,6 стор.) та 2 рисунки (2 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність і доцільність дослідження; визначено його об’єкт, предмет, мету і завдання; викладено концептуальні ідеї історико-педагогічного пошуку; схарактеризовано джерельну базу; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, особистий внесок автора; сформульовано положення, що виносяться на захист; наведено інформацію про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Професійна освіта жінок в Україні (друга половині XIX - початок XX століття) як історико-педагогічна проблема” - здійснене аналіз архівних та літературних джерел, в яких висвітлюються окремі аспекті розвитку фахової жіночої освіти в Україні у другій половині XIX - на початку Х> ст. Джерельну базу умовно було поділено на 9 груп: законодавчі, нормативні і управлінські документи місцевого і загальнодержавного рівнів; звітна документації установ, закладів освіти, адміністративних осіб, а також матеріали щодо проведенні спеціальних з’їздів, виставок; історико-педагогічні дослідження з проблем розвитк; освіти; дисертаційні роботи з історії освіти в Україні; монографії та нариси з історі жіночої освіти; навчально-методична література; розвідки з історії жіночого руху ті жіночої особистості в Росії та Україні; довідкова і статистична література; окрем публікації, присвячені розвитку освіти жінок у дореволюційний період на територі Російської імперії та в Україні.

Проаналізовано матеріали педагогічних енциклопедій (1929 р. - за ред

A.Капашникова; 1965-1966 рр. - гол. ред. І.Каїров, Ф.Петров), “Енциклопеді українознавства”, 16-томної “Єврейської енциклопедії”, а також збірники правил програм жіночих і чоловічих фахових навчальних закладів М.Захарченка

B.Маврицького; збірники документів, упорядковані Т.Лубенцем, М.Герасимовим В.Носовим, С.Анциферовим, Д.Марголіним, П.Юницьким, А.Лаурсоном Д.Кузьміним, Н.Фрейбергом. У контексті інших проблем окремі питання жіночо фахової освіти дореволюційного періоду в Україні побіжно розглянуті у праця: Я.Звігальського, МДванова, І.Лікарчука, М.Пузанова, С.Сірополка, М.Терещенка ІО.Яворського, а також у нарисах з історії освіти в Україні сучасних авторії (С.Гончаренко, Н.Калениченко, О.Сухомлинська, М.Ярмаченко).

Серед монографій та нарисів з жіночої освіти цінний фактичний матеріаі містять, зокрема, праці О.Ліхачової, В.Овцина, В.Піллер, М.Песковського, а такоя статті М.Барної, А.Викової, К.Дугшенко, Т.Кара-Васильєвої, В.Кінда, І.Малинко Е.Мельникової, І.Мищишина, О.Назаревського, Т.Сухенко, І.Шапіро, В.Щербини т; інших науковців. Проаналізовано матеріали з історії жіночого руху і жіночо особистості в Росії та Україні (М.Богачевська-Хом’як, С.Русова, О.Щепкіна).

У розділі значну увагу приділено загальній характеристиці професійної освіті жінок в Україні у другій половині XIX - на початку XX ст. На основі вивченн: понад 60 літературних та 40 архівних джерел зроблено висновок про те, що і Україні фахові знання жінки здобували у педагогічних, фінансово-економічних медичних, політехнічних, сільськогосподарських, рукодільних, мистецьких кулінарних і юридичних навчальних закладах різних рівнів. Серед цих закладі: переважали приватні.

Виявлено ряд освітніх жіночих інституцій, раніше не відомих широкому загал1 науковців; проаналізовано статистичні дані щодо кількісного та якісного склад; педагогічного персоналу та учнів-дівчат у цих закладах. Здійснене вивчення далі

могу довести, що в Україні створювались умови для здобуття фахових знань недолєними дітьми, сиротами (у професійних класах і відділеннях при притулках), також організовувались окремі професійні навчальні заклади для представниць [аціональних меншин.

У розділі викладено дослідницькі матеріали, що відображають особливості озвитку професійної освіти жінок у зарубіжному контексті. На основі 8 юнографічних праць, 20 окремих статей, 10 матеріалів з’їздів та виставок й інших жерел виявлено загальні риси розвитку фахової жіночої освіти в Україні та країнах Європи, Азії та в США, проаналізовано можливості професійної реалізації жінок у ізних державах у досліджуваний період. Наведено порівняльні характеристики акладів різних профілів у Болгарії, Сербії, Австрії, Франції, Німеччині, Бельгії, Швейцарії, США (строки навчання, особливості навчальних планів і програм, ертифікаційний рівень, розмір можливої оплати праці випускниць тощо).

В Україні у жіночих закладах освіти поряд з вітчизняними використовувались арубіжні методики викладання різних предметів, а також підручники і навчальні осібники, перекладені з іноземних видань (у тому числі й переклади М.Корфа). іикладачами в них працювали педагоги і майстри з усієї імперії, котрі здобули іахову освіту у вітчизняних навчальних закладах і за кордоном, а також іноземні іддані. Питання фахової жіночої освіти в Україні обговорювалися на всеросійських а міжнародних конгресах і з’їздах (1889-1913 рр.). Творчі роботи вихованок країнських професійних навчальних закладів та притулків демонструвалися і ідзначались нагородами на всесвітніх виставках (1893-1900 рр.).

Доведено, що темпи розвитку професійної освіти жінок в Україні були овільнішими у порівнянні з освітою чоловіків. Її розвиток відбувався під впливом зціально-екоиомічних перетворень в Україні, зарубіжних тенденцій у професійній світі. Навчання у жіночих професійних навчальних закладах не було масовим вищем.

У другому розділі - “Зміст та організація професійної освіти жінок в Україні другій половині XIX - на початку XX століття” - викладено загальні підходи до пасифікації жіночих професійних навчальних закладів. З метою визначення типів :іночих закладів освіти враховувалися: напрям (вид) фахової діяльності; рівень валіфікації спеціаліста; форма організації навчання; статевий склад; відомча ідпорядкованість; час функціонування; регіональний підхід; оплата навчання; жерела фінансування.

На основі узагальнення результатів вивчення 33 архівних справ та 21 ітературного джерела розроблено класифікацію та схарактеризовано основні типи ижчих рукодільних закладів для жінок: 1. Професійні школи, училища, курси і і аси (ткацькі, рукодільні, з крою і шиття, плетення) із загальноосвітнім курсом авчання; 2. Професійні навчальні заклади без загальноосвітнього курсу навчання;

, Професійні заклади без теоретичної підготовки (навчальні майстерні) з ручної

праці або рукодільні, ткацькі, кравецькі; 4. Ремісничі професійні курси, відділення класи при загальноосвітніх і фахових навчальних закладах, дитячих притулках

5. Інструкторські школи. Схарактеризовано також середні заклади названогс профілю (окремі курси професійних знань).

Значну увагу в розділі приділено вивченню розвитку сільськогосподарсько освіти жінок. З цією метою установи нижчої сільськогосподарської освіти булс класифіковано таким чином: 1. Школи, училища і курси домоведення, кулінарно справи та загальні сільськогосподарські. 2. Школи і курси з окремих галузеі сільського господарства. 3. Дитячі сільськогосподарські притулки. 4. Сільськогосподарські гуртки (сприяли поширенню позашкільної сільськогосподарсько' освіти). Середні сільськогосподарські заклади були представлені відповідним! курсами і школами. В Україні також діяли курси за програмами виши> сільськогосподарських навчальних закладів.

На основі вивчення широкої джерельної бази ми дійшли висновку, що в У країн у другій половині XIX - на початку XX ст. функціонувала розгалужена мереж; жіночих професійних навчальних закладів.

Історико-педагогічний аналіз навчальних планів і програм понад 40 жіночих фахових навчальних закладів дав змогу констатувати, що чільне місце в ни> посідали загальноосвітні дисципліни, які мали професійну спрямованість і при викладанні яких враховувалися місцеві умови, проблеми конкретного регіону, Поряд з цим значна увага приділялася релігійному вихованню та практичній підготовці учениць.

У розділі схарактеризовано форми та методи організації професійного навчання. Ми дотримувалися класифікації методів навчання за джерелом передачі і сприйняття інформації. У ході наукового пошуку проаналізовано методи і форми організації професійного навчання під час викладання спеціальних, а також тих загальноосвітніх дисциплін, які сприяли поглибленню знань з обраного фаху у відповідних навчальних закладах.

Здійснений порівняльний аналіз діяльності окремих закладів освіти медичного, педагогічного, рукодільного, сільськогосподарського профілів дає підстави стверджувати, що незважаючи на їх слабку навчально-матеріальну базу, педагоги і майстри професійного навчання застосовували різні наочні, словесні і практичні методи, прийоми і форми навчання (у різних співвідношеннях для багатопрофільних установ). Специфіка організаційних форм, зокрема, “рукодільного і політехнічного навчання” здебільшого зумовлювалась необхідністю поєднання двох процесів -навчального і трудового (виробничого). Вітчизняними педагогами, які працювали у жіночих закладах професійної освіти, створювалися авторські методики викладання окремих предметів.

На різних етапах наукового пошуку нами було проаналізовано понад ЗО підручників для жіночих фахових навчальних закладів, а також матеріали 10

періодичних видань, котрі використовувались в освітньо-виховній діяльності цих установ. Вся навчально-методична література для вихованок і викладачів жіночих професійних закладів освіти України була видана російською мовою.

Визначено певні особливості забезпечення навчальними посібниками і підручниками жіночих професійних навчальних закладів у другій половині XIX -на початку XX століття. Так, окремі відомства (Міністерство народної освіти, Святий Синод, Головне управління землевлаштування і землеробства) мали Вчені комітети, зусиллями яких видавались списки схваленої ними навчально-методичної літератури для використання у підвідомчих навчальних закладах. Крім того, вибір підручників і посібників у кожному закладі залежав від вказівок місцевих педагогічних рад відповідно до каталогів підручників, виданих Міністерством народної освіти Росії.

У розділі проаналізовано підручники з педагогіки М.Демкова, К.Єльницького, П.Первова. Висвітлено позитивні ідеї у розвитку теорії і методики професійного навчання, відображені в творах І.Бартошевського, О.Духновича, М.Драгоманова, Т.Лубенця, Х.Алчевської, С.Русової, К.Ушинського.

Схарактеризовано виявлені оригінальні посібники для професійних закладів освіти, зокрема, медичних (В.Скрильніков, Ю.Зунін, Д.Марголін, Л.Чацький, Ф.Найтингейл), політехнічних (А.Бік, Н.Диканський, О.Федорович, О.Оссовецький), комерційних (А.Сковородов, Георгіаді, Ф.Шершеневич), сільськогосподарських (В.Шимановський, Е.Аверкієва, Г.Кондратьєв та ін.) та багато праць з рукоділля (А.Нікітіна, М.Каблукова, С.Давидова, М.Поспєпова-Гатцук та інші), серед яких -унікальний підручник з методики рукоділля київської вчительки Марії Бориско.

На підставі аналізу 20 архівних та літературних джерел виявлено документальні матеріали щодо участі жіночих фахових навчальних закладів та окремих жінок України у виставковій діяльності. Про високий рівень фахової підготовки учасниць виставок свідчать відзнаки за виготовлені ними експонати (1847 - 1913 рр.).

Отже, у другій половині XIX - на початку XX ст. в Україні функціонували різні типи жіночих професійних навчальних закладів, розвивалась видавнича справа у галузі жіночої освіти. Успішність навчального процесу забезпечувалася відповідністю змісту навчальних планів і програм освітнім завданням навчальних закладів, поєднанням різних форм і методів навчання, добором навчально-методичної літератури і періодичних видань.

У третьому розділі - “Управління жіночими професійними навчальними закладами в Україні (1845-1916 рр.)” - схарактеризовано законодавче забезпечення професійної освіти та фахової діяльності жінок, а також особливості управління відповідними закладами. Встановлено, що до найстаріших документів у галузі управління жіночою освітою належить Імператорське “Положення про управління жіночими навчальними закладами”, затверджене у 1845 р. Згідно з цим документом до губернських навчальних закладів Відомства установ Імператриці

Марії належали інститути шляхетних дівчат у Києві, Одесі та Харкові, професійн жіночі училища Миколаєва, Севастополя, Одеси. Під безпосереднім наглядо( “Імператриці Олександри Феодорівни” перебував Полтавський інститут ішіяхетни: дівчат. Управління названими закладами здійснювалося “Головною Радою”, котр функціонувала за “Височайшими повеліннями їх Імператорських Величностей” т виконувала “дорадчу, наглядацьку та координаційну” функції щодо організаці навчально-виховного процесу, кадрових та господарських питань. Безпосередн управління названими інститутами та училищами здійснювалися започаткованим! при них місцевими Радами, до складу яких входили начальниці, інспектори класів т представники господарської частини. З 1855 р. у жіночих навчальних заклада: моральне та трудове виховання здійснювалося за імператорськими “Інструкціям! начальницям жіночих навчальних закладів і членам місцевих рад з частиі навчальної та господарської”.

Фахові жіночі навчальні заклади (державні і приватні) підпорядкувалис різним установам - Міністерству торгівлі і промисловості, Міністерству внутрішні: справ, Духовному відомству, Міністерству народної освіти, Відомству устано Імператриці Марії та іншим. Три останніх відомства відігравали винятково важлив роль в управлінні жіночими професійними навчальними закладами та дитячим: притулками (займались фінансуванням, здійснювали нагляд за навчально-виховнш процесом тощо).

Виявлено, що Міністерство народної освіти в порівнянні з іншим: управлінськими структурами мало значно ширші повноваження. Воно тримало ; полі зору не лише підвідомчі йому, зокрема, жіночі професійні навчальні заклади, ще й виконувало координаційні функції щодо діяльності інших відомств освітянській галузі (вироблення правил на здобуття різних фахових звань поширення навчально-методичної літератури, обговорення звітів про робот технічних і ремісничих навчальних закладів тощо). Наприкінці XIX століття назван міністерство, поряд з іншими питаннями, займалося також педагогічним напрямог жіночої освіти. У 1884-1900 рр. у цьому відомстві створювалися комісії із загальної т професійної жіночої освіти, а в 1900 р. було відкрито Відділ жіночої фахової освіти. ’ роботі спеціальних комісій та відділу брали участь представники Духовног відомства, Міністерства фінансів та Відомства установ Імператриці Марії. У 1888 1914 рр. названі та інші структури, а також приватні особи створювали проекті розбудови жіночої професійної освіти, але жоден з них не було повністю втілено життя. Поряд з іншими причинами це зумовлювалося недостатньою увагою уряду д проблем жіночої освіти, подіями перед Першою світовою війною, а тако> розпочатим у 1915 р. загальним реформуванням школи.

Окремі заклади освіти для жінок діяли на підставі особливих статутів.

В управлінні закладами жіночої професійної освіти брали участь училиївд ради (органи громадського управління справами освіти в губерніях і повітах) т

земства (відкривали та утримували професійні школи, контролювали їх діяльність), почесні попечителі і наглядачі навчальних закладів (наглядали за ходом навчально-виховного процесу, стежили за станом та збереженням навчально-матеріальної бази), педагогічні ради (займалися формуванням учнівського та педагогічного складу, розробляли навчальні програми, розглядали річні звіти). З метою вирішення господарських питань при жіночих закладах створювалися господарські комітети.

Оперативне управління конкретними закладами освіти для жінок здійснювалося безпосереднім керівником - начальницею (начальником), завідуючою (завідувачем), наглядачками. У деяких закладах завідуюча водночас була і засновницею, і попечителькою.

Директори та інспектори народних училищ співпрацювали з попечителями навчальних округів і наглядали за ходом навчально-виховного процесу у підвідомчих їм установах, контролювали стан матеріально-технічної бази, а також піклувалися про запровадження додаткових предметів і ремесел за рахунок небюджетних коштів. У ряді вищих закладів освіти управління здійснювалося попечительською та педагогічною радами, директором, зборами відділень і правлінь.

На основі узагальнення результатів аналізу ряду нормативних документів нами визначено напрями законодавчої діяльності уряду у галузі державної служби жінок, зокрема: видання наказів щодо прав та обов’язків жінок-службовців, їх професійної реалізації; порядок отримання нагород за належне виконання службових обов’язків; пенсійне забезпечення тощо.

Аналіз архівних джерел дав змогу дійти висновку, що у Росії у другій половині

XIX - на початку XX століття законодавче забезпечення фахової освіти та професійної діяльності жінок здійснювалися іменними законоположеннями імператорів; нормативно-правовими документами, розробленими Державною Думою і Радою Росії, різними відомствами й установами та розпорядженнями уповноважених адміністративних осіб на рівні навчальних округів. У досліджуваний період у Росії не було державної інституції, яка б ініціювала комплексне іаконодавче забезпечення жіночої професійної освіти різних профілів і рівнів.

ВИСНОВКИ

1. Здійснення наукового пошуку дало можливість сформулювати висновок про ге що, питання розвитку жіночої професійної освіти в Україні у другій половині <ІХ - на початку XX ст. не було предметом спеціальних історико-педагогічних юсліджень. У вивчених матеріалах (архівних джерелах, історико-педагогічній, філософській, навчально-методичній літературі, періодичних виданнях, дисертаціях, аконодавчо-правових документах) наводиться лише поверхнева інформація про ільськогосподарські, педагогічні, медичні, комерційні жіночі навчальні заклади або ірагментарна, часом без посилань на джерела, характеристика професійної освіти

жінок за окремими напрямами. На основі архівних та літературних документів і матеріалів складено хронологічну таблицю, в якій систематизовано основні факти і події з історії розвитку жіночої професійної освіти в Україні у 1839 - 1916 рр.

2. Під професійною (або фаховою) освітою жінок розуміємо підготовку у навчальних закладах (жіночих та із спільним навчанням дівчат і хлопців) фахівців різних рівнів кваліфікації для трудової діяльності у сферах освіти, науки, а також у промислово-господарському комплексі. Виявлено загальні тенденції розвитку жіночої професійної освіти в Україні у зарубіжному контексті: добір викладацького складу, який уможливлював співпрацю спеціалістів - іноземних підданих та вітчизняних педагогів і майстрів, котрі здобули освіту за кордоном, або у навчальних закладах Російської імперії; урахування зарубіжного досвіду при створенні окремих професійних навчальних закладів для жінок; надання можливості випускницям окремих вітчизняних фахових закладів освіти (на підставі свідоцтв про їх закінчення) вступати без іспитів до ряду зарубіжних навчальних закладів; навчання українських жінок із забезпечених верств населення у закладах освіти різних профілів і рівнів за кордоном; використання зарубіжних методик викладання навчальних дисциплін поряд із вітчизняними підручниками та навчальними посібниками, перекладеними з іноземних видань; наявність у навчальних програмах із спеціальних дисциплін жіночих професійних закладів України відомостей про зарубіжні заклади освіти та підготовку педагогічного персоналу' для них; участь вітчизняних жіночих фахових навчальних закладів та відділень у міжнародних виставках та іноземних закладів жіночої освіти - у виставковій діяльності, організованій в Україні; обговорення досвіду роботи зарубіжних і вітчизняних жіночих професійних навчальних закладів на з’їздах і конгресах різних рівнів, засіданнях товариств тощо. Ряд західноєвропейських країн та США давали жінкам можливість набути більший спектр професій та створювали більш сприятливі умови для професійної реалізації жінок у сфері обслуговування, комерції, науки та освіти тощо. Історично склалося так, що на кінець XIX - початок

XX ст. більшість країн Західної Європи, США були незалежними, централізованими. Україна на той час входила до складу Росії та Австро-Угорщини. Тому формування мережі жіночих професійних закладів мало свої специфічні особливості, котрі формувалися під впливом суспільних подій, спрямованих на боротьбу за національне самовизначення, збереження національної культури (зокрема, мистецтва, народних традицій, ремесел, побуту).

3. Визначено особливості розвитку жіночої професійної освіти в Україні: наявність різнорівневих, різнопрофільних, сезонних жіночих професійних навчальних закладів із денною, вечірньою, заочною і стаціонарною формами навчання; функціонування фахових закладів освіти для різних верств населення, знедолених дітей, представниць національних меншин; відставання від фахової освіти чоловіків; існування здебільшого приватних жіночих та із спільним

завчанням хлопців і дівчат фахових навчальних закладів; наявність розгалуженої мережі закладів професійної освіти для жінок, часом без статутів та чітко шзначених правил, кваліфікаційних рівнів спеціалістів; активна участь жіночих трофесійних навчальних закладів у виставковій діяльності.

4. Теоретично обгрунтовано підходи до класифікації жіночих професійних іавчальних закладів за: напрямом фахової діяльності (сільськогосподарські, рукодільні, кулінарні, мистецькі, педагогічні, медичні, політехнічні, фінансово-жономічні, юридичні); рівнем кваліфікації спеціаліста: нижчі, середні, вищі; [юрмою організації навчання: денні, вечірні, екстернат; статевим складом (жіночі а заклади, де разом навчалися хлопці і дівчата); відомчим підпорядкуванням; ркерелами фінансування (приватні; державні; синодальні; земські; ті, що існували іа рахунок самофінансування; такі, що фінансувалися з місцевого бюджету та інших скерел); регіональним показником (розподіл по губерніях та навчальних округах); іасом функціонування (сезонні, постійні та тимчасові); оплатою навчання (платні і іезплатні). Розроблено класифікацію сільськогосподарських і рукодільних закладів кіночої професійної освіти.

5. Здійснений аналіз змісту і форм організації професійного навчання жінок у юсліджуваний період показав, що в основу навчального процесу було покладено рунтовний загальноосвітній фундамент (для окремих спеціальностей - гімназійний іівень). Поряд з цим діяли навчальні заклади, в яких загальноосвітні дисципліни не икладалися, а також ті, котрі не мали сталих навчальних планів і програм. Зміст іавчальних програм мав певні особливості: професійне спрямування загальноосвітніх а практичне - фахових дисциплін; врахування потреб місцевого населення та іриродно-кліматігчних умов конкретного регіону; інтегрування змісту навчальних іредметів. Навчальними планами передбачалося здійснення релігійного виховання чениць.

З метою підвищення якості набутих знань педагоги цих закладів поєднували ловесні, наочні та практичні методи викладання, різні форми організації навчання, окрема, проводилися екскурсії, практичні і лабораторні роботи, організовувалися иставкн творчих робіт тощо. У досліджуваний період книговидання для жіночих акладів освіти здійснювалось російською мовою. Не існувало жодної управлінської груктури, яка б займалася комплексним вирішенням питань у цій сфері.

6. Виявлено особливості законодавчого забезпечення жіночої професійної світи, зокрема: наявність великої кількості суб’єктів законодавчого забезпечення іахової освіти жінок та їх професійної діяльності; видання імператорських наказів юдо управління окремими типами жіночих закладів освіти; підпорядкування ізним відомствам; підтримка приватної ініціативи у галузі жіночої професійної світи; регулювання видавничої діяльності на рівні міністерств; нагляд та контроль і навчально-виховним процесом у фахових навчальних закладах; чітке визначення жерел фінансування жіночої освіти. У досліджуваний період у Росії не було

єдиного органу державної влади, який би постійно опікувався жіночок професійною освітою.

7. Провідні ідеї позитивного історичного досвіду функціонування жіночи: фахових навчальних закладів в Україні можна використати для створення закладі: освіти нового типу, законодавчої та нормативної бази жіночої професійної освіти Доцільно запровадити книгодрукування з метою навчально-методичноп забезпечення потреб професійної освіти жінок, започаткувати спеціальний науково методичний часопис з названої проблеми, відновити виставкову діяльність залучити до її організації державні структури, громадськість.

Здійснене дослідження є лише одним з перших кроків у вивченні ДОСВІД} роботи жіночих професійних закладів освіти в Україні у дореволюційний період Результати наукового пошуку з історії розвитку ремісничої освіти жінок знайдуті втілення у методиках викладання ручної праці у загальноосвітніх школах тг фахових дисциплін у профтехучилищах, а також у спеціальній навчально методичній літературі. Основні положення і висновки дисертації сприятимуті подальшому реформуванню системи національної професійної освіти, стануті базою для наступних наукових досліджень з теорії та методики професійної освіти історії педагогіки.

Визначено перспективні напрями подальшого вивчення цієї багатогранно' проблеми: зміст та організація вищої фахової освіти жінок різних профілів особливості розвитку жіночої професійної освіти на західноукраїнських землях зарубіжний аспект фахової підготовки жінок у професійних навчальних закладах е Україні у другій половині XIX - на початку XX століття.

Основний зміст дисертації відображено у таких публікаціях:

1. Аніщенко О. Фахова підготовка дівчат у дитячих притулках (1839-191Г //Шлях освіти. - 2000.-№ 1.-С. 40-42.

2. Аніщенко О. Деякі аспекти розвитку жіночої педагогічної освіти в Україні //Початкова школа. - 2000. - №3. - С. 46-47.

3. Аніщенко О. Розвиток професійної освіти жінок в Україні (1863-1917 рр.] //Педагогіка і психологія професійної освіти. - 1999. - №3. - С. 369-379.

4. Аніщенко О. Жіноча професійна освіта для національних меншин в Україні (80-ті роки XIX ст. - 1917 р.) //Професійна освіта: педагогіка і психологія. - 1999. -№1. - С. 297-306.

5. Аніщенко О. Забезпечення навчально-методичною літературою з ручної праці жіночих професійних навчальних закладів в Україні (1882-1905 рр.) //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: 36. наук. пр. -Київ - Запоріжжя, 1999. -Вип. 14.-С. 172-176.

6. Аніщенко О.В. Математика і фізика у Людмшшнській жіночій школі сільського домоведення та садибного господарства (м. Мрин, Ніжинського повіту

Іернігівської губернії) //Фізико-математичні записки Ніжинського державного іедагогічного університету імені Миколи Гоголя: 36. наук. пр. - Ніжин, 1999. -

49-50.

7. Аніщенко О.В. Про роль дисциплін природничо-математичного циклу в кіночій комерційній освіті на терені України (1896-1917 рр.) //Фізико-метематичні іаписки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя: 36. наук. пр. - Ніжин, 1999. - С. 50-52.

8. Аніщенко О. Професійна підготовка сестер милосердя в Україні в XIX - на зочатку XX ст. //Педагогіка і психологія професійної освіти. - 1998. - №5. - С. 136143.

9. Аніщенко О.В. Деякі питання розвитку жіночої сільськогосподарської освіти

на Чернігівщині (1890-1914 рр.) //Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. Психолого-педагогічні науки. — Ніжин, 1998,-С. 98-100. •

Аніщенко О.В. Розвиток професійної освіти жінок в Україні (друга половина XIX - початок XX століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук із спеціальності 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. - Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, Київ, 2000.

У дисертації відтворено історію розвитку професійної освіти жінок в Україні у другій половині XIX - на початку XX століття; схарактеризовано стан дослідженості обраної теми у педагогічній теорії; проаналізовано особливості функціонування мережі жіночих професійних навчальних закладів з підготовки фахівців різних кваліфікаційних рівнів та спеціальностей; виявлено тенденції розвитку жіночої професійної освіти у зарубіжному контексті та особливості змісту і форм організації фахового навчання жінок в Україні; обгрунтовано підходи до класифікації закладів жіночої професійної освіти; здійснено класифікацію навчальних закладів сільськогосподарського та рукодільного профілю; розкрито особливості законодавчого забезпечення фахової освіти та професійної діяльності жінок.

Визначено основні напрями використання позитивних ідей функціонування жіночих професійних навчальних закладів в нових умовах соціально-економічного розвитку України.

Ключові слова: нижча, середня і вища професійна освіта жінок, професійні жіночі навчальні заклади.

Анищенко Е.В. Развитие профессионального образования женщин в Украине (вторая половина XIX — начало XX века). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по

специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального образования. -Центральный институт последипломного педагогического образования АПН Украины, Киев, 2000.

В диссертации воссоздана история развития профессионального образования женщин в Украине во второй половине XIX - в начале XX века. Изучены и проанализированы архивные источники, историко-педагогические, философские, научно-методические материалы, отчетная документация разных учреждений и административных лиц, а также результаты диссертационных исследований и периодические издания, в которых освещается названная проблема. Определены основные предпосылки развития женского профессионального образования и дане его общая характеристика. С учетом социально-экономических, общественнополитических событий в Украине, а также специфических целей, задач и функций, зарубежных тенденций развития женского профессионального образования выявлены особенности специальной подготовки женщин в профессиональны? учебных заведениях разных профилей и уровней. Составлены сравнительные характеристики отдельных отечественных и зарубежных учебных заведенш (немецких, американских, французских) промышленно-рукодельного профиля Охарактеризованы нормативно-правовые документы, которые регулировали работ} женских профессиональных заведений разных уровней, специализации \ координировали профессиональную деятельность женщин. Проанализировав влияние государства, церкви, а также частных лиц, благотворительных \ просветительных обществ на развитие женского профессионального образования I Украине. Осуществлен анализ особенностей развития сети специальны} профессиональных учебных заведений (женских, а также с совместным обучение?, лиц женского и мужского пола) в Украине во второй половине XIX - начале Х> века. Определены общие зарубежные тенденции развития женскоп профессионального образования, а также возможности профессионально! реализации женщин в Украине и зарубежных странах в исследуемый период Уделено внимание проблеме специального образования представительнш национальных меньшинств, обездоленных детей, сирот. Рассмотрены особенносп содержания и организации профессионального образования женщш (проанализированы учебные планы и программы, уставы, формы и метод! обучения, учебно-методическая литература, а также периодические издания] Выявлены особенности развития книгоиздания для научно-методическоп обеспечения женского профессионального образования. Освещена роль и значени международных, всероссийских и региональных выставок в организаци] профессионального образования и трудовой деятельности женщин. Теоретическ обоснованы подходы для классификации женских профессиональных учебны заведений, а также определены их типы. Осуществлена классификация женски учебных заведений рукодельного и сельскохозяйственного профилей. Разработан

обобщенная схема организационно-педагогических форм подготовки квалифицированных специалистов в женских профессиональных учебных заведениях Украины.

На основе архивных источников выявлена роль ряда женщин-ученых, методистов, а также общественных деятелей, которые содействовали развитию женского профессионального образования в Украине и не известны широкому кругу исследователей. Охарактеризована сущность управления женскими профессиональными учебными заведениями, определены их особенности как субъектов управленческого воздействия. Проанализировано законодательное обеспечение женского профессионального образования, а также профессиональной деятельности женщин. Определена ведомственная принадлежность изученных женских профессиональных учебных заведений (медицинских, педагогических, сельскохозяйственных, рукодельных, кулинарных, политехнических, финансовоэкономических, юридических, художественных, музыкальных). Рассмотрены частные и государственные проекты развития профессионального образования женщин в дореволюционный период. Воспроизведены и проанализированы выявленные оригинальные документы, характеризующие учебно-воспитательный процесс в этих учебных заведениях. Разработана хронологическая таблица документов, в которой систематизированы основные события и факты из истории развития низшего, среднего и высшего профессионального образования женщин, а также их трудовой деятельности в исследуемый период.

Теоретически обоснованы основные направления рационального использования положительных идей из истории развития профессионального образования женщин второй половины XIX - начала XX века в реформировании профессионального образования Украины в современных условиях.

Ключевые слова: низшее, среднее и высшее профессиональное образование женщин, профессиональные женские учебные заведения.

Anishchenko O.V. Woman Professional Education Development in Ukraine (the second half of the 19th century - beginning of the 20th century). - Manuscript.

A dissertation for a candidate’s degree (education). Speciality 13.00.04 - Theory and methods of professional education. - The Central Institute for the Inservice Teacher Education at the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2000.

The dissertation deals with the history of woman professional education development in Ukraine in the second half of the 19th - at the beginning of the 20th century; the extent to which this theme has been so far investigated in education theory is characterized in this research; the peculiarities of the functioning of the networks of woman professional education institutions preparing specialists at all kinds of qualification levels and different fields have been analyzed; the woman professional education development tendencies in the foreign context and the peculiarities of the content and organization forms of woman

professional education in Ukraine have been revealed; general approaches to the classification of women professional education institutions have been grounded; £ classification of institutions of agricultural and needle-work types has been suggested some peculiarities of legislative security of women professional education and practice have been revealed. The main directions of the use of positive ideas of womar professional education institution functioning under the new conditions of Ukraine’« socio-economic development.

Key words: woman elementary, secondary and higher professional education woman professional education institutions.