автореферат и диссертация по психологии 19.00.05 для написания научной статьи или работы на тему: Имплицитные типологии политических лидеров в сознании электората Украины

Автореферат диссертации по теме "Имплицитные типологии политических лидеров в сознании электората Украины"

?Го _

- і» О’.Я

ПЕТРУНЬКО Ольга Володимирівна

УДК 316.65:316.37 (477)

ІМПЛІЦИТНІ ТИПОЛОГІЇ ПОЛІТИЧНИХ ЛІДЕРІВ У СВІДОМОСТІ ЕЛЕКТОРАТУ УКРАЇНИ

Спеціальність 19.00.05 - соціальна психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Робота виконана в Інституті соціальної та політичної психології АПН України.

Науковий керівник - кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник ФРОЛОВ Павло Дмитрович, Інститут соціальної та політичної психології АПН України, лабораторія психології політичного іміджмейкінгу, пропаганди та реклами, завідувач.

Офіційні опоненти: дійсний член АПН України, доктор психологічних нау професор МАКСИМЕНКО Сергій Дмитрович, Інстиг психології ім.Г.С.Костюка АПН України, директор

Провідна установа - Прикарпатський університет імені Василя Стефаник кафедра соціальної та педагогічної психології, м.Іван Франківськ.

Захист відбудеться “ Я.?' Вересні 2000 року об /•/ годині на засіданні спеціалізованої вченої рада Д.26.001.16 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: м.Київ, вул. Володимирська, 60, кімн. 314.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Автореферат розісланий с&ргькЛ^ 2000 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук ТОМЕНКО Мико. Володимирович, Київська міська Рада, Комітет інформац голова.

кандидат психологічних наук, доцент

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення демократичних взаємин у суспільстві ігострює і висуває на перший план проблему політичного вибору. Ця проблема ікавить як “головних акторів політичного театру” — політиків та електорат, так його “обслуговуючий персонал” — мас-медіа, практичних іміджмейкерів, ауковців тощо.

Країни розвиненої демократії, особливо США, мають багатий досвід осліджень передвиборних кампаній та електоральної поведінки під час виборів, [ід різними кутами зору цей досвід висвітлювали М.Вебер, Т.Бейлі, Б.Дізраелі, С.М.Денкен, Р.Хорст, Т.Кронін, К.Россітер, Г.Ласвелл, ДБарбер, А.Девіс, .Адорно, М.Херманн, А.Лоренцер, Л.Етеридж, ГЛітл, МЕделман, Г.Маркузе, .Пейдж та інші автори. Однак він має відчутний “американський акцент”, скільки більшість досліджень теоретичного і прикладного характеру було дійснено на матеріалах з політичного життя США. Це істотно обмежує його ігальнотеоретичну і практичну значущість в умовах нашого суспільства.

Західними і вітчизняними авторами досить детально досліджувалися итання іміджу політичних лідерів, а також окремі аспекти сприймання політиків лекторатом. В останні роки було оприлюднено результати теоретичних й мпіричних досліджень, здійснених російськими та українськими авторами:

І.Єгоровою-Гантман, О.Шестопал, М.Сіверцевим, Є.Абашкіною, '.Дилігенськцм, Е.Іваняном, В.Петренком та О.Мітіною, І.Дубовим та

,'.Пантілеєвим, Д.Видріним, В.Бебиком, В.Литвином, Г.Почепцовим, Д.Слюсаревським та П.Фроловим, В.Зливковим і С.Яковенком, І.Бекешкіною та

і. Головатим тощо. Серед цих досліджень особливе місце посіли

:сихосемантичні дослідження масової свідомості, які дають змогу

матеріалізувати” уявлення населення про політичних лідерів за допомогою пеціальних технік реконструкції глибинних семантичних категорій буденної відомості. Емпіричним шляхом було відтворено низку типологій політичних ідерів та відповідних типів політиків. Однак автори цих досліджень обмежилися іписом отриманих емпіричних результатів і не вийшли на рівень теоретичних загальнень. Отже, здійснення таких узагальнень залишається важливою й юуальною проблемою.

Крім того, незважаючи на широке висвітлення соціально-психологічною іітературою проблематики політичного лідерства, “білою плямою” залишається іроблема репрезентації уявлень про політичних лідерів у буденній свідомості та іеханізмів дії системи уявлень виборців під час здійснення ними політичного іибору.

З позицій експериментальної когнітивної психології проблема політичного іибору може розглядатися таким чином: перш ніж буде здійснено остаточний юлітичний вибір, претенденти мають бути “розпізнаними” виборцями. Кожний з іих зіставляється з певною множиною деяких еталонних зразків (еталонних

типів), імпліцитно притаманних масовій свідомості, і, зрештою, ототожнюється тим чи іншим зразком. Така концептуальна модель має бути емпіричн підтвердженою. Отже, дане дослідження присвячене виявленню еталонни зразків, з якими зіставляються та ідентифікуються політичні діячі під час і сприймання населенням.

Об’єктом дослідження є катетеризація політичних лідерів виборцями.

Предмет дослідження — усталені уявлення про політичних лідерів, ш опосередковують сприймання їх електоратом.

Мета дослідження полягає у виявленні та модельному представлені імпліцитних типологій політичних лідерів, притаманних свідомості українська виборців.

Гіпотези дослідження:

1. Уявлення електорату про політичних лідерів зорганізовані в імпліцить систему еталонних типів політиків (імпліцитну типологію), яка актуалізується умовах електоральної поведінки і відіграє провідну роль при сприймані політичних діячів населенням.

2. Імпліцитні типології політичних лідерів є різнорівневою відкрито: системою, що грунтується на відносно сталій кількості найбільш універсальні класифікаційних критеріїв та заданих ними еталонних типів (прототипі) політиків.

3. Глибинні критерії, за якими відбувається катетеризація політичні-лідерів, усвідомлюються та експлікуються населенням за допомогою різних мс опису. Найпоширенішою мовою опису є мова “особистісних якостей”.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати існуючі дослідницькі підходи до вивчення проблем типологізації політиків.

2. Обгрунтувати доцільність визначення “імпліцитні типології політичні лідерів”.

3. Розробити концептуальну та емпіричну моделі відтворення імпліцитш типологій політичних лідерів, що існують у буденній свідомості.

4. Здійснити добір емпіричних індикаторів і визначити класифікацій: критерії, за якими відбувається типологізація політичних діячів населенням.

5. Виявити та охарактеризувати основні еталонні типи політиків, з яки\ зіставляються реальні політичні діячі під час їх сприймання.

6. Реконструювати імпліцитні типології політичних лідерів засобаїк емпіричного аналізу й теоретичного моделювання.

Методи дослідження: як основні методи використано теоретичний аналі: теоретичне моделювання, а також методи експериментальної психосемантики -особистісний семантичний диференціал (ОСД), метод групування (а( сортування) об’єктів, метод суб’єктивного шкалювання; як допоміжні -формалізовані (опитування, анкетування) та неформалізовані (прожективш

з

метод незакінчених речень) методи зондування буденної свідомості, методи математичної статистики (факторний і кластерний аналіз) та контент-аналіз.

Наукова новизна дослідження полягає передусім у створенні структурно-ірогностичної моделі імпліцитних типологій політичних лідерів, притаманних свідомості українського електорату. Імпліцитні типології уперше розглядаються, з одного боку, як світоглядні моделі, а з другого - як когнітивні конструкти свідомості, що опосередковують сприймання політиків електоратом і детермінують його політичний вибір. Уперше виявлено універсальні (архетипні) крите-зії, на яких грунтуються імпліцитні типології політичних лідерів. Дістала пода-іьшого розвитку концепція категоріального сприймання соціальних об’єктів: розроблено трирівневу динамічну модель “розгортання” категоризаційного про-десу з урахуванням ступеня диференціації класифікаційних критеріїв, якими тослуговуються виборці на різних етапах сприймання політиків.

Теоретичне значення дослідження полягає в концептуальному аналізі мпліцитних типологій політичних лідерів як феномена буденної свідомості і в і’ясуванні їх ролі у процесі сприймання та оцінювання політиків електоратом.

Практичне значення дослідження полягає у розробленні способів зеконструювання імпліцитних типологій політичних лідерів, що існують у ;відомості електорату, та виявленні основних еталонних типів політиків, з якими :відомо чи несвідомо порівнюються українськими виборцями реальні політичні Йячі. Це дає змогу прогнозувати ймовірність обрання того чи іншого кандидата в умовах передвиборних кампаній.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувались :творенням концептуальної та емпіричної моделей дослідження, відповідністю юслідницького інструментарію меті та завданням дослідження, застосуванням :тандартизованих методів математико-статистичної обробки даних та підходом штора до добору випробуваних під час експериментальних досліджень, що іабезпечив репрезентативність вибірок.

Апробація окремих результатів дисертаційного дослідження. Окремі іроміжні результати дисертаційного дослідження пропонувалися для )бговорення у вигляді доповідей в інституті психології ім. Г.С.Костюка, Харківському державному університеті, Одеському державному університеті, а ■акож в інституті соціальної та політичної психології АПН України (на іимпозіумах під час І та II Всеукраїнських наукових конференцій 29-31 травня '995 р. та 13-14 листопада 1997 p.; на II з’їзді Товариства психологів України 23-!7 вересня 1996 р. (секція політичної психології); на науковому семінарі ‘Політико-психологічні та соціально-педагогічні проблеми освіти і виховання” .2 травня 1997 p.; на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Політична ультура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні”; на іетодологічному семінарі “Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія”

2 листопада 1998 p.; на щорічних звітних наукових сесіях інституту соціальної а політичної психології за 1996 та 1997 p.p., а також як доповіді на засіданнях

лабораторії психології політичного іміджмейкінгу, пропаганди та реклам* вищезгаданого інституту).

Зміст та результати роботи відображено в 19 публікаціях.

Структура й обсяг роботи. Представлене дисертаційне дослідженш складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків, списку використаю^ джерел і додатків. Список літератури налічує 273 найменування. Зміст роботи викладено на 202 сторінках друкованого тексту. Дисертація містить 16 рисункії та 8 таблиць, що займають 14 сторінок друкованого тексту. Додатки становляті 21 сторінку друкованого тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі показано актуальність дослідження, його наукову новизну теоретичну та практичну значущість; викладено об’єкт, предмет, мету, гіпотези завдання; презентовано теоретико-методологічну базу та головні положення, ще виносяться на захист, а також наведено дані про апробацію основних результатії роботи.

У першому розділі здійснено теоретико-методологічний аналіз заявлено дослідницької проблеми та розроблено концептуальну модель дослідженш імпліцитних типологій політичних лідерів як складногі багатофункціонального феномену буденної свідомості

В основу запропонованої концептуальної моделі покладено трі смислових блоки.

Перший смисловий блок грунтується на положеннях експериментально когнітивної психології про репрезентацію соціально-політичного досвіду І людській свідомості. Згідно з даними положеннями, в масовій свідомості існуюті когнітивні конструкта (еталонні зразки), що виконують функції критеріїв, з: якими населення сприймає політичних діячів. Ці еталонні зразки актуалізуються в умовах електоральної поведінки, коли постає необхідність оцінити того чі іншого політика. Найбільш архаїчною і найменш усвідомленою формок існування еталонних зразків, з якими населення зіставляє реальних політиків, < архетипні уявлення про них (лідерські архетипи). Іншою, більи диференційованою формою є еталонні типи (прототипи) політиків. На відмін; від “розмитих” і “невловних” архетипів, еталонні типи політиків являють собок більш чітко окреслені когнітивні утворення, які можуть бути вилучені з глибиі буденної свідомості на підставі окремих їх характеристик та тих імпліцитню зв’язків, що між цими характеристиками існують.

Другий смисловий блок грунтується на положеннях експериментально когнітивної психології про механізми “розгортання” та функціонування організованої системи еталонних типів політиків. Згідно з цими положеннями такими механізмами можна вважати імпліцитні теорії особистості тг категоризацію.

. 5

Імпліцитні теорії особистості, з одного боку, репрезентують індивідуальні і колективні моделі світу виборців як суб’єктів соціальної перцепції, а з другого -зиконують функції механізму, що “розгортає” притаманні людям системи уявлень про інших людей і в тому числі про політичних лідерів. В умовах браку інформації, яка необхідна для здійснення свідомого політичного вибору, імпліцитні теорії особистості здатні компенсувати існуючий інформаційний цефіцит і полегшувати виборцям прийняття остаточних рішень.

Згідно з положеннями когнітивної психології, сприймання людьми соціальних об’єктів є сприйманням категоріальним. На цій підставі проблема сприймання політичних діячів населенням формулюється як проблема їх категоризації, а функціонування систем еталонів політичних лідерів розглядається як процедура зіставлення та ідентифікації реальних політиків з їх прототипними представниками (еталонними типами), що існують в буденній свідомості. Від кінцевого результату категоризації, тобто від того, з яким еталонним типом зрештою ідентифікований той чи той політик, залежать характеристики й мотиви діяльності, які приписують йому виборці, а також оцінки, які він зрештою отримує.

Третій смисловий блок грунтується на уявленнях про “типології буденної свідомості” та положеннях експериментальної психосемантики про категоріальні структури свідомості (глибинні семантичні категорії), які дають можливість відтворювати ці типології. Передбачається, що глибинні семантичні категорії, що виконують роль оцінних класифікаційних критеріїв, задають відповідні еталонні гили політиків і організують їх у буденній свідомості у вигляді систем еталонних типів - імпліцитних типологій політичних лідерів.

Імпліцитні типології політичних лідерів являють собою багатофункціональні когнітивні утворення. Як організовані системи еталонних типів (прототипів) політиків вони репрезентують індивідуальні і колективні уявлення населення про політичних лідерів. Як операціональні когнітивні конструкти свідомості вони впорядковують уявлення населення про політиків і опосередковують сприймання їх населенням. Ці когнітивні конструкти існують у оуденній свідомості в “згорнутому” вигляді у стані потенційної готовності. В умовах електоральної поведінки або в умовах експериментальної ситуації, коли виникає необхідність оцінити того чи іншого політика, вони актуалізуються, ■‘розгортаються”, задають певний напрям сприймання політиків і впливають на політичні вибори населення.

Другий розділ дисертаційного дослідження присвячено створенню та реалізації емпіричної моделі реконструювання імпліцитних типологій політичних лідерів, притаманних свідомості українського електорату.

Стратегія реконструювання імпліцитних типологій політичних лідерів, притаманних свідомості українського електорату, передбачала розв’язання двох провідних задач. Перша задача полягала у створенні алгоритму реконструювання імпліцитних типологій та у виборі способу їх модельної репрезентації. Друга

задача передбачала розробку такої дослідницької логіки під час реконструюванш імпліцитних типологій, яка дозволила б з великою мірою впевненості говорите про те, що відтворену за цією логікою типологію можна вважати універсальною притаманною не лише учасникам дослідницьких процедур, а й усьому електорат) України.

Для концептуального розв’язання другої задачі за дослідницьку стратегік нами було обрано поєднання масового опитування з серією психосемантични> досліджень.

Масове всеукраїнське опитування, яке здійснювалося за квотною вибіркок і в якому взяло участь 2005 респондентів, дало змогу відтворити словниковиї тезаурус, яким користується населення України під час опису політиків. Це* тезаурус перевірявся й уточнювався і далі, під час наступних психосемантичню досліджень, поки не стало очевидним, що словник опису політиків поповнюється лише за рахунок синонімічних слів. Нові ж смислові одиниці в ньому більше Н£ з’являються. Відтворений тезаурус опису політиків налічував понад 600 слів і фактично, він може вважатися вичерпним для презентації універсальногс семантичного простору опису політиків населенням України виборчоздатногс віку.

Для виявлення глибинних смислових параметрів створеногс універсального семантичного простору було здійснено серію різноманітнго процедур структурування, максимально наближених за своєю генезою : технологією проведення до якісних дослідницьких процедур. Як показує практика проведення якісних досліджень з невеликими за чисельністю групами респондентів (наприклад, у фокус-групових дослідженнях чисельність цих грут становить 8-15 осіб), для отримання вичерпного списку версій, які існують } суспільстві з приводу того чи іншого явища і мають не нульовий ступіш розповсюдження, цілком вистачає від 4 до 8 “замірів”. Нами було здійснено 5 таких “замірів”.

Протягом чотирьох років у різний час нами досліджувалися різні ірупи людей. Ці групи моделювалися як своєрідні “штучні міні-моделі соціуму”, Учасники груп добиралися таким чином, щоб у них насамперед були представлені люди, стосовно яких відомо, що вони є представниками тих соціально-демографічних груп, які істотно різняться своїми поглядами з найбільш значущих суспільно-політичних проблем. При формуванні цих груп ми враховували такі показники як ідеологічні орієнтації (праві — ліві), рівені політичної обізнаності (обізнані в політичних питаннях — необізнані у політичних питаннях), стать, належність до основних вікових та освітніх груп, розподіл між представниками виробничих та невиробничих професій, а також певною мірою було враховано географічне проживання респондентів. Все сказане, на наш погляд, дає підстави кваліфікувати отримані в результаті дослідження дані як такі, що можуть бути проектовані на всю генеральну сукупність, якою в нашому випадку є електорат України.

Розв’язання задачі емпіричного реконструювання імпліцитних типологій політичних лідерів відбувалося у три етапи. На першому етапі було здійснено добір емпіричних індикаторів, що репрезентують семантичні простори уявлень населення про політичних лідерів. На другому етапі було виявлено розмірність та змістові параметри наявних семантичних просторів і, отже, розв’язано питання про глибинні класифікаційні критерії, за якими відбувається категоризація політиків. На третьому етапі було визначено задані цими критеріями еталонні типи політиків.

Добір емпіричних індикаторів здійснювався різними шляхами:

а) шляхом аналізу теоретичних уявлень, що експліковані дослідниками у відповідній науковій літературі з політичного лідерства;

б) шляхом аналізу вербальних звітів населення, що фіксувалися під час зондування буденної свідомості;

в) шляхом аналізу невербальних класифікаційних дій випробуваних під час експериментів, що моделювали умови електоральної поведінки.

Дібрані емпіричні індикатори зрештою були представлені: діловими та особистісними характеристиками політиків; “збірними образами” (типажами) політичних діячів; конкретними політичними персонажами. Така “різномовність” опису, з одного боку, значно збагачує загальний семантичний простір досліджуваного явища. З другого боку, вона дає можливість виявляти за мінливістю семантики ті спільні смислові вузли, що відіграють роль універсального “семантичного коду”, який дозволяє “перекладати” мову одних емпіричних ознак на мову інших.

Виявлення глибинних імпліцитних структур, що стоять за експліцитними емпіричними показниками, відбувалося за допомогою методів експериментальної психосемантики. Воно полягало у з’ясуванні змістових параметрів відтвореного семантичного простору (глибинних семантичних категорій), на підставі яких можливе реконструювання імпліцитних типологій [іолітичних лідерів. Глибинні семантичні категорії ми розглядали як зпераціональні структури, що “матеріалізують” імпліцитні типології політичних тідерів і забезпечують їх доступність для наукової рефлексії.

Для виявлення цих категорій та експлікації на їх підставі відповідних еталонних типів політиків нами було здійснено серію з п’яти дослідницьких зроцедур.

У першій дослідницькій процедурі аналізувався семантичний простір кобистісних якостей політиків.

У трьох наступних дослідницьких процедурах аналізувалися семантичні іростори найбільш яскравих і відомих політиків минулого та сучасності. Дані :ксперименти здійснювалися у різні роки на різних групах реципієнтів з ,рахуванням ступеню їх політичної обізнаності та політико-ідеологічних >рієнтацій, а в якості оцінних дескрипторів було використано різні списки юлітиків. Це робилося свідомо з метою зіставлення глибинних семантичних

категорій, що виявляються під час структурування неоднакових семантичних просторів опису політиків.

У п'ятій дослідницькій процедурі аналізувався семантичний простір політичних типажів (політичних ролей, політичних амплуа).

Зіставлення отриманих результатів засвідчило, що в умовах різню експериментальних ситуацій виявляються схожі категоріальні структури, які дали змогу експлікувати подібні еталонні типи політиків.

Найбільш універсальними класифікаційними критеріями, що були виявлені практично в усіх дослідницьких ситуаціях, є такі: професіоналам та компетентність; здатність розв’язувати економічні проблеми; активність та сипа; моральність; виваженість політичної поведінки; історична перспектива (або орієнтованість на цінності минулого — орієнтованість на цінності сьогодення); формальний статус у владній ієрархи; політична перспективність. Саме ці критерії задають структуру смислового простору сприймання реальних політичних діячів електоратом.

Найбільш універсальними еталонними типами політиків, притаманним* свідомості українського електорату, можна вважати такі: Професіонал; Диктатор (або Сильний, вольовий лідер); Сучасний, перспективний політик; Символ минулого; Виконавець перших ролей (або Перша особа в політиці); Виконавець других ролей (або Такий, що рветься до влади); Авантюрист (або Скандально відомий, амбітний тип); Економіст — реформатор; Порядна людина.

У третьому розділі дисертації представлено аналітичну моделі дослідження імпліцитних типологій політичних лідерів, якою передбачалися поетапний аналіз та теоретичне узагальнення отриманих емпіричних даних.

На першому етапі запроваджетія аналітичної моделі було здійснене узагальнення емпіричних даних, отриманих у результаті масового опитування під час зондування буденної свідомості.

Аналіз вербальних звітів респондентів дозволив стверджувати, ще громадянами добре усвідомлюється і успішно вербалізується велика кількісті найрізноманітніших класифікацій політиків, які кваліфікуються нами як експліцитні типології.

За ступенем диференціації використаних класифікаційних критеріїв типології політичних лідерів, експліковані масовою свідомістю, як і типології, що створені фахівцями, можна поділяти на дві групи: недиференційовані. “образні” типології (що мають в основі нечітко означені, “розмиті’: класифікаційні критерії, які не завжди можна визначити і відрефлексувати) і диференційовані, “понятійні” типології (побудовані на підставі диференційованих, чітко означених класифікаційних критеріїв). Однак слід зауважити, що кількісне співвіднесення цих типологій у науковій і в масовій свідомості становить істотну різницю: серед типологій науковців переважну

більшість становлять “понятійні” типології, а серед типологій буденної свідомості безумовна першість належить типологіям “образним”.

“Образні” типології, в свою чергу, також можна поділяти на дві групи.

Типології першої групи побудовані за принципом “подобається — не подобається” і мають у своїй основі в якості класифікаційного критерію вербально не обгрунтоване емоційне ставлення до політиків. За такого поділу обидва полюси використаного в якості класифікаційного критерію конструкта усвідомлюються насамперед на рівні емоційного прийняття — неприйняття без будь-якої більш глибокої диференціації (Такі, що викликають симпатію — Такі, що викликають антипатію; Ті, що користуються довірою — Ті, що втратили довіру, Подобаються — Терпіти не можу тощо). Як правило, громадяни здатні скористатися таким оцінним критерієм навіть у тому разі, коли мають мінімум інформації про політичного діяча. На підставі таких начебто несуттєвих ознак, як манера політика одягатись, особливості його зовнішності, тембр голосу і навіть звучання прізвища, відбувається мимовільне й миттєве віднесення його до групи “хороших” чи “поганих”. Однак причини цього ними не усвідомлюються, а отже й не вербалізуються.

Типології другої групи будуються за принципом “всі погані”. Згідно з цим принципом всі політичні діячі сприймаються упереджено негативно, а в якості аргументів виступають відомі стереотипні шаблони: “політика — брудна справа”, “всі політики — однакові (погані, злодії-)” тощо. Ці шаблони виконують роль оцінних критеріїв, які дають змогу експлікувати низку відверто негативних політичних типажів: Жуліки, Шахраї та Злодії; Пристосуванці та Зрадники; ТІ, що гарно балакають, і Ті, що дорвалися до влади; Посередні й Бездарні; Бюрократи і Кар’єристи; Комуняки й Фашисти тощо. Як свідчать результати зондування, саме такі, “негативістські” класифікації політиків є найбільш уживаними серед населення і домінують у його мовленнєвій продукції.

Факт домінування в масовій політичній свідомості негативних політичних типажів є одним з виявів відомої психологічної закономірності, згідно з якою все те, що становить безпосередню чи потенційну небезпеку для людини, усвідомлюється нею набагато швидше і значно більш диференційовано. Ця закономірність знайшла відображення у мові: добре відомим є той факт, що словник особистісних прикметників майже на дві третини становлять негативні ознаки. Крім того, домінування у масовій політичній свідомості негативних політичних типажів значно утруднює існування там типажів позитивних і спричинює ту обставину, що виборцям легше визначитись, проти кого вони голосуватимуть, аніж навпаки. Негативне емоційне поле, що оточує політиків, створює відповідну негативну установку на їх сприймання, особливо якщо йдеться про так званий “протестний електорат”. Ця особливість масової свідомості має кілька важливих наслідків, які активно використовуються й експлуатуються політичними іміджмейкерами і лежить в основі виборних технологій, що реалізують принцип агітації не стільки “за свого кандидата”,

скільки “проти його конкурентів”. По-перше, і це підтверджується практикою передвиборних кампаній, рекламно-агітаційна продукція, розрахована на негативістсько налаштованих виборців, не може бути ефективною, якщо вона будується за принципом демонстрації переваг того чи іншого кандидата над іншими. Опозиція “хороший політик — поганий політик” у даному разі “не працює”, оскільки вона суперечить існуючій негативній установці, яка полягає в тому, що “хороших політиків бути не може”. По-друге, негативність політичних типажів не означає їх рівнорядності. Серед них є більш погані і менш погані, більш небезпечні і менш небезпечні, вкрай небажані і такі, з чиїм існуванням за певних умов можна погоджуватися. Тому пересічний виборець обирає передусім “менше лихо з кількох можливих”.

“Понятійні'' типології мають значно меншу питому вагу серед усіх типологічних побудов, що експлікуються масовою свідомістю. Типології ЦІЄЇ групи, на відміну від двох попередніх, будуються не за смисловими, а за предметними шкалами, і мають у своїй основі один або кілька досить чітко сформульованих респондентами двополюсних класифікаційних критеріїв. На цій підставі вони виглядають досить науковоподібно. Однак при уважному розгляді можна побачити, що доволі часто система протиставлень, в рамках якої характеризуються політичні типажі цієї групи (праві — ліві, реформатори — консерватори, комуністи — демократи тощо), являє собою ряд предметних специфікацій фактору оцінки, про який йшлося вище.

Отже, можна говорити про те, що вербалізація образу політика масовою свідомістю відбувається за допомогою двох основних типів шкал:

1) смислових, які описують об’єкт сприймання (політика) мовою оцінок можливого його впливу — позитивного чи негативного — на суб’єктів (виборців) і відображають їхні можливі взаємини (зручні, безпечні, комфортні чи некомфортні, небезпечні, такі, що дратують тощо);

2) предметних, які в конкретних ситуаціях сприймання можуть використовуватися як у прямому, так і в переносному (метафоричному) значенні.

Обидва типи шкал є результатом емпіричних, практичних узагальнень масової свідомості, що відображають не лише об’єктивні стійкі властивості політичних діячів, але й їх нормативну соціальну оцінку. Однак смислові шкали, що відображають політичного діяча як об’єкт сприймання, в “чистому” вигляді, тобто поза будь-якими його предметними якостями, при оцінюванні політиків мають для значної частини виборців значно вищу вжиткову цінність. Даний факт змушує замислюватися про надзвичайну залежність результатів сприймання політиків від особливостей особистісної сфери виборців (їх мотивацій, потреб, емоційних станів тощо). Ця обставина створює досить широкі можливості для маніпулювання ставленням населення до політичних діячів за допомогою відповідних психотехнологій.

За змістом використаних критеріїв експліцитні типології масової свідомості поділяються на “особистісні” і “політологічні”.

“Особистіші” типології будуються на підставі особистісних якостей

з літаків і зустрічаються майже вдвічі частіше (у 70% випадків). Очевидно, що дова особистісних якостей” е значно більш зрозумілою виборцям, а шологізація політичних діячів у рамках “особистісних типологій” є найбільш зийнятною для них.

“Політологічні” типології зустрічаються значно рідше (у 30% випадків. Для ; побудови громадяни найчастіше використовують такі класифікаційні критерії, < партійно-ідеологічна орієнтація політиків, ставлення до реформ в Україні, тоходження” політиків, засоби, за допомогою яких політики опинилися “при таді”.

Той факт, що “політологічні” характеристики становлять лише третину ігального семантичного простору опису, а левова пайка належить особистісним костям політиків, підтверджує відому тезу про належність українського /спільства до східного типу політичної культури та орієнтацію українських яборців переважно на пріоритет особистостей політиків, а не на їхні політичні рограми. Пересічний український виборець у першу чергу сприймає політиків у амках “особистісних” моделей людини і лише в другу чергу — як виконавців евних політичних ролей.

На другому етапі запровадження аналітичної моделі узагальнено дані їійснених психосемантичних досліджень масової політичної свідомості.

У практиці психосемантичних досліджень склалася традиція інтерп-етувати формалізовані за допомогою аналітичних процедур емпіричні дані гідно з універсальною багаторівневою моделлю сприймання, що грунтується на оложеннях про різні рівні представлення об’єкта суб’єктові. Такій аналітичній :оделі віддають перевагу О.Артем’єва, В.Петренко та ряд інших авторів. На її снові нами розроблено динамічну модель категоризації політиків виборцями, (я модель презентує процес сприймання і категоризації політичних діячів аселенням як такий, що відбувається в три послідовних етапи, на кожному з ких актуалізуються специфічні механізми сприймання та задіюються як ідстави категоризації специфічні для даного конкретного етапу критерії поділу олітиків на групи.

Запропонована нами модель передбачає, що у процесі сприймання всі олітичні діячі насамперед поділяються громадянами на дві групи за принципом знаю таких — не знаю таких” (або за так званим “критерієм відомості”). Цей тал сприймання ми визначаємо як нульовий, або як етап попереднього поділу. 'і політики, які внаслідок такого поділу потрапили до категорії “відомих”, [ідлягають наступній, більш “розгорнутій” категоризаційній процедурі, що ідбувається в три послідовних етапи.

Першим етапом (або першим рівнем) сприймання та категоризації по-ітиків населенням є етап первинної категоризації. Дж.Брунер визначав його к іконічну репрезентацію досвіду. Провідним класифікаційним критерієм, що діє” на даному етапі сприймання, є афективний критерій, який у класичних

працях Ч.Осгуда, В.Петренка, О.Шмельова та інших дослідників визначається “критерій (фактор) оцінки”.

Механізми “першобачення”, характерні для цього етапу категоризаи актуалізують у свідомості населення деякий смислообраз, який виклик недиференційоване сінестетичне відчуття, що найчастіше усвідомтоєть суб’єктами сприймання в рамках смислових опозицій “свої — чужі” “викликають довіру — не викликають довіри”. Ці смислові опозиції виконую роль найбільш генералізованих оцінних критеріїв, що обумовлюють цілісне недиференційоване сприймання політичних діячів, під час якого в першу чер: з’ясовуються не стільки “предметні” характеристики політиків, скільї емоційно-оцінне ставлення до них з боку суб’єктів сприймання. Як відомо праць М.Колесова, В.Топорова та інших дослідників слов’янських семіотичні систем, такі смислові опозиції існували у найдревніших слов’янських система Як архетипи колективного несвідомого вони збереглися для більш пізніх епох продовжують визначати ставлення людей до об’єктів соціальної дійсності і тому числі й до політичних діячів).

Отже, можна стверджувати, що в процесі сприймання політик оцінюються виборцями в першу чергу з позиції емоційного прийняття ч неприйняття, і лише в другу чергу, на наступному етапі категоризаці недиференційоване емоційне відчуття трансформується у специфічне модальї сприймання і набуває більш диференційованого понятійного оформлення.

Другим етапом (або другим рівнем) сприймання і категоризаціі пі літичних діячів є етап вторинної (розгорнутої) категоршацїі. Дж.Бруне визначав цей рівень як символічну репрезентацію досвіду. На даному етаї сприймання у свідомості електорату актуалізуються, за термінологіє!

О.Артем’євої, механізми “другобачення”, які опосередковують більш заглиблен та диференційоване сприймання політиків. Ці механізми забезпечують зіс тавлення й ототожнення (ідентифікацію) реальних політичних діячів з наявним: еталонними типами (прототипами) політиків, що існують у масовій свідомості несуть у собі певну інформацію про представників того чи того типу. 1 результаті зіставлення політичні діячі “упізнаються” за низкою предметна, критеріїв, які не усвідомлюються і не рефлексуються населенням, однак реальні діють в умовах електоральної поведінки під час сприймання та оцінювали: політичних діячів.

“Упізнавання” образу політика та віднесення його до певного типаж; запускає механізми дії наявних стереотипів (власне, механізми стереотипізації т< атрибуції), що сформовані й існують в головах людей і завдяки яким політик} отримують від електорату свої стереотипні набори характеристик. Ці наборі характеристик формувалися і добиралися протягом століть під впливо\ культурно-історичних, політико-економічних, соціально-психологічних умої даного конкретного суспільства, і на цій підставі вони можуть розглядатися як вихідний матеріал, на якому грунтуються уявлення населення про політичних

діячів. Знання про них дає багатий практичний матеріал фахівцям політичного іміджмейкінгу і в зв’язку з цим його вжиткова цінність видається нам безперечною.

Нарешті, третій етап сприймання і категоризації політичних діячів населенням можна визначити як етап третинної категоризації. На цьому етапі починають діяти ще більш тонкі диференціюючі механізми сприймання, і процес категоризації набуває рис значно глибшого і більш диференційованого поділу, за якого політичні діячі поділяються у межах наявної системи еталонних типів на більш дрібні підтипи. Наприклад, універсальний оцінний критерій професіоналізму може розщеплюватися на часткові критерії — критерій політичного прагматизму, критерій інтелекту, критерій інтелігентності та деякі інші. У такому разі універсальний еталонний тип Професіонал “розгортається” в більш диференційовані еталонні типи: Професіонал-прагматик, Професіонал-інтелігент, Професіонал-інтелектуал тощо. Загальний критерій перспективності — неперспективності, у свою чергу, може розщеплюватися на більш часткові й диференційовані критерії — орієнтованість на цінності сьогодення; професіоналізм та компетентність; здатність розв’язувати економічні проблеми; особиста привабливість та принадність тощо. В такому разі універсальний еталонний тип Перспективний політик “розщеплюється” на більш диференційовані підтипи: Сучасний політик, Економіст-реформатор,

Професіонал, Харизматичний лідер і т.ін.

Цей категоризаційний рівень передбачає певну політичну компетентність суб’єктів сприймання. Можна говорити про те, що із зростанням політичної обізнаності населення механізми “першого бачення” поступаються своїми пріоритетними позиціями механізмам свідомого, раціонального сприймання. Однак навіть на даному рівні категоризації цієї умови масова свідомість до кінця не рефлексує своїх диференціюючих дій.

Запропонована нами модель теоретичного реконструювання шпліцитних типологій політичних лідерів грунтується на підставі виявлених класифікаційних критеріїв та заданих ними еталонних типів політиків. Вона передбачає, що виявлені класифікаційні критерії являють собою смислові вісі імпліцитної типології, полюси яких репрезентують відповідні найбільш яскраві (полярні) еталонні типи політиків. Отже, кількість класифікаційних критеріїв (смислових вісей) задає кількість можливих еталонних типів політиків і вкупі вони утворюють відповідну імпліцитну типологію (Структурну модель універсальної імпліцитної типології політичних лідерів, що притаманна масовій політичної свідомості українського електорату, представлено на рис.2). Дана модель видається нам імовірною формалізованою версією теоретичного реконструювання імпліцитних типологій політичних лідерів, як складного когнітивного конструкту буденної свідомості, що є баготорівневим і динамічним когнітивно-емоційним утворенням.

Рис. 2. Універсальна імпліцитна типологія політичних лідерів притаманна масові: політичній свідомості українського елекгорату

Представлені на даній схемі вісі репрезентують універсальні глибинні критері на яких грунтується імпліцитна типологія:

1 — критерій професіоналізму та компетентності;

2 — критерій активності та сили, або критерій авторитаризму;

З—критерій здатності розв ’язувати економічні проблеми;

4 — критерій виваженості політичної поведінки, або критерій емоційної т політичної врівноваженості;

5 — критерій формального статусу у владній ієрархи;

6 — критерій історичної перспективи, або критерій орієнтованості ні цінності сьогодення;

7— критерій політичної перспективності—неперспективності;

8—критерій моральності.

Складність і ступіпь “розгорнутосгі” типологічної побудови залежить ві, кількості та ступеню диференційованості (“розщеплення”) глибинни класифікаційних критеріїв, на яких вона грунтується. Крім того, класифікацій! критерії, на яких грунтуються імпліцитні типології, мають неоднаковий ступін суб’єктивної значущості (для різних соціальних груп, у різний час, в умовах різни життєвих ситуацій і т.д.) і їхня внутрішня ієрархія не є раз і назавжди усталеною. Вои можуть змінювати свій “статус” і в одних ситуаціях виступати як найбільш загальні т універсальні, а в інших — як часткові, другорядні. Окремі, часом неспівставі (різнопорядкові та різноякісні з точки зору формальної логіки), класифікацій^ критерії можуть комбінуватися між собою, і в результаті таких комбінацій на перши план “проступають” нові типології. Отже, імпліцитні типології є, з одного бокз “чутливими” й адаптивними в умовах мінливої соціально-політичної дійсності, а

іругого боку — як і належить світоглядним моделям, вони являють собою відносно яалі й незмінні конструюй свідомості, що з відповідними корективами передаються у :падок майбутнім поколінням.

ВИСНОВКИ

Висновки здійсненого теорегако-експеримеїггального дослідження іідтверджують висунуті гіпотези та положення, що винесені на захист, і полягають у такому: ’

1. У масовій свідомості існує багаторівнева функціональна система еталонних гипів політиків, яка опосередковує сприймання та оцінювання політичних діячів :лекгоратом. Ця система є динамічною і відкритою. Вона організована в свідомості їлекторату у вигляді складних когнітивних конструктів, які здатні актуалізуватися і ‘розгортатися” в умовах електоральної поведінки і кваліфікуються нами як імпліцитні [ИПОЛОГІЇ політичних лідерів.

2. Розмірність існуючих у масовій свідомості імпліцшних типологій політичних іідерів задається низкою певним чином упорядкованих смислових вимірів (оцінних фитеріїв), якими свідомо й несвідомо послуговується масова політична свідомість під іас сприймання і катетеризації політиків. Найбільш архаїчними і найбільш узагальненими вимірами (оцінними критеріями), які в першу чергу мимоволі іктуалізуються у процесі сприймання, є критерії “свої — чужі” і “викликають довіру

— не викликають довіри”. Ці критерії мають статус архетипів колективного невідомого і являють собою єдність когнітивного і емоційного компонентів. Вони є іайбільш “згорнутою” презентацією уявлень населення про політичних лідерів.

3. Архетипні критерії “свої — чужі” і “викликають довіру — не викликають ювіри” за певних умов можуть диференціюватися і створювати передумови для більш іаглибленого сприймання політиків елекгоратом. Найбільш універсальними :мисловими вісями під час такого заглибленого сприймання виявляються такі: грофесіоналізм та компетентність; активність та сипа; історична іерспектива (або орієнтованість на цінності минулого — орієнтованість на {інності сьогодення); здатність розв’язувати економічні проблеми; формальний •татус політика у владній ієрархії; виваженість політичної поведінки (або 'мощйна та політична врівноваженість); моральність; політична іерспективність. Менш універсальними, однак також важливими критеріями :приймання й оцінювання політиків є ідеологічна належність; ступінь та ■арактер відомості; особиста привабливість і принадність та деякі інші. Ці :мислові вісі задають ряд еталонних типів політиків, з якими населення мимоволі іставляє конкретних політичних діячів.

4. У семантичному просторі сприймання політиків укршнським елекгоратом іайбільш виразно “проступають” такі еталонні типи: Професіонал; Дилетант; Ікономіст-реформатор; Диктатор (або Сильний, вольовий лідер); Сучасний, іерспективний політик; Символ минулого; Авантюрист (або Скандально відомий,

амбітний тип); Порядна людина; Перша особа в політиці (або Виконавець перши: ролей); Виконавець других ролей; Апаратник (або Державний клерк). Ці еталони типи є найбільш узагальненими, універсальними прототипними представникам! реальних політичних діячів, які найкраще “упізнаються” українськими виборцями найбільш точно ‘‘віддзеркалюють” соціально-економічні та культурно-історичні умові пострадянського сьогодення. Менш універсальними, однак такими, що також добр “упізнаються” населенням, є еталонні типи Ідеологічно заангажоваїшй (аб< Партійний лідер); Позапартійний політик; Червоний політик (або Апологеп соціалізму); Бізнесмен (або Багата людина); Західний політик; Народиш улюбленець (або Харюматичний лідер); Кар’єрист (Популіст); Темна конячка Гарний фахівець, але поганий політик та деякі інші.

5. У результаті зіставлення політиків з еталонними типами в межах наявни імплщипшх типологій відбувається їхнє “упізнавання” та номіналізація в рамка певного стереотипного типажу, що сприяє приписуванню ш відповідних “наборів характеристик. Визначення ступеня ідентичності іміджу політика з тим чи ти еталонним типом та оцінка соціальної бази підтримки даного типу іміджу дає реальн можливість прогнозувати шанси цього політика бути позитивно оціненим і визнали електоратом.

Перспективним у майбутньому, на наш погляд, є дослідження чинникі (культурологічних, соціально-економічних, політичних та інших), що впливають н формування імшгіциіних типологій масової політичної свідомості та їх трансформаці чинників, що коригують взаємовплив когштивних та емоційно-оцінних скяадови імпліцигних типологій, а також часових трансформацій систем еталонних типі політиків та ступеню їх сформованого у свідомості представників різних вікових гру електорату. Усі ці питання могли б набути статусу самостійних досліджень ек< периментально-прикладнош і теоретичного характеру.

Іншим, також досшь перспективним дослідницьким напрямком, що, на на! погляд, вимагає особливої уваги дослідників, є розробка методів експрес-діагностик для виявлеїшя еталонних типів політиків, що існують у свідомості електорач конкретного виборчого округу, та вдосконалення методик оцінки існуючої соціальні бази підіримки того чи того еталонного типу серед різних цільових категорій виборці Такі знання дають змоіу більш точно прогнозувати результати передвиборних кампані і вносити необхідні корективи в поточний імідж політичних діячів.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Петрунько О.В. Мотиви відчуження сучасної української молоді ві активної політичної діяльності // Педагогіка і психологія. — 1996. — N1. -С. 98-101.

2. Петрунько О.В. Політика очима сімнадцятирічних / Політико-психі логічні та соціально-педагогічні проблеми освіти і виховання. — К., 1997. -С. 143-151.

3. Петрунько О.В. Типології політичних лідерів у свідомості електорату: методи дослідження / Наукові студії з політичної психології: Збірник статей. Випуск третій.—К., 1998. — С. 168-180.

4. Петрунько О.В. Хто при владі: Ідеальний політичний лідер з точки зору українського електорату//Трибуна.— 1997.—N9-10.—С. 21-23.

5. Петрунько О.В., Фролов П.Д. Особливості сприймання політичних діячів українським населенням // P&R digest. — 1997. — N2. — С. 21-24.

6. Петрунько О.В. Міжоособистісне спілкування як фактор формування іміджу політика / Наукові студії з політичної психології: Збірник статей. Випуск четвертий. — К.,1999. — С.318-326.

7. Петрунько О.В. Вплив неформальної комунікації на формування політичних уявлень молоді І Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія: Матеріали методологічного семінару Академії педагогічних наук України 12 листопада 1998 року. — К, 1998. — С. 531-536.

8. Петрунько О.В. Імпліцитні типології політичних лідерів як феномен буденної свідомості / Психологія на перетині тисячоліть. П’яті Костюківські читання. —К., 1998. — С. 670-678.

9. Петрунько О.В. Імпліцитні типології політичних лідерів у свідомості електорату: можливості реконструювання / Науковий вісник Одеського державного університету. Випуск шостий. — Одеса, 1998.—С. 48-55.

10. Петрунько О.В. Типології політичних лідерів у свідомості електорату / Особистість і трансформаційні процеси у суспільстві. Психолого-педагогічні проблеми сучасної освіти. Вісник Харківського державного університету N439’99. Серія Психологія, політологія. Матеріали ПІ Харківських Міжнародних психологічних Читань. — Харків, 1999. — С. 308-312.

11. Петрунько О.В. Категоризація політичних лідерів та еталонні типи політиків у свідомості електорату // Українські варіанти.— 1999.—N1-2.— С. 44-47.

12. Петрунько О.В. Ставлення майбутніх молодих виборців до президента України / Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави. — К., 1995. — С. 230-231.

13. Петрунько О.В., Фролов П.Д. Деякі проблеми реконструкції образу ідеального політика / Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави. — К., 1995. —С. 231-233.

14. Петрунько О.В. Типологізація політичних лідерів українським електоратом / Актуальні проблеми сучасної психології. Особистість та суспільство. Матеріали П Міжнародних психологічних читань. —Харків, 1995. — С.71-73.

15. Петрунько О.В. Ідеальний політичний лідер з точки зору українського електорату / Проблеми та перспективи розвитку психології в Україні: Матеріали II з’їзду Товариства психологів України. — К, 1996. — С. 108-110.

16. Петрунько О.В. Категоризація політичних діячів представникам!

українського електорату / Проблеми політичної психології та її роль ; становленні громадянина української держави: Матеріали Друго

всеукраїнської наукової конференції 13-14 листопада 1997 року. — К., 1997

— С. 352-355.

17. Петрунько О.В. Уявлення старшокласників про політику і політични; лідерів / Політична культура демократичного суспільства: Стан і перспективі розвитку. — К., 1998. —С. 153-156.

18. Петрунько О.В., Шовкопляс Н.П. Особливості сприйманні особистості політичного лідера дорослими респондентами і учнямі загальноосвітньої школи / Політична культура демократичного суспільства Стан і перспективи розвитку. — К., 1998. — С. 156-158.

19. Петрунько О.В. Категоризація політичних лідерів масовок свідомістю / Политика и политическая культура в условиях становления і развития украинского общества. Материалы Всеукраинской научно практической конференции молодых ученых. — Одесса, 1999. — С. 237-240.

Петрунько Ольга Володимирівна. Імпліцитні типології політичних лідері] у свідомості електорату України. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних науі за спеціальністю 19.00.05 — соціальна психологія. Київський національниі університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2000.

Дисертація є теоретико-експериментальним дослідженням особливосте! сприймання і категоризації політичних лідерів українським електоратом Автором визначено і запропоновано для наукового вжитку поняття “імпліцитн типології політичних лідерів” як багатофункціонального когнітивногс конструкту буденної свідомості, що опосередковує сприймання політики електоратом. Створено і реалізовано концептуальну та емпіричну модел дослідження, а також комплекс методів для емпіричного реконструювання ті модельної репрезентації імпліцитних типологій політичних лідерів. Розроблене трирівневу динамічну модель “розгортання” категоризаційного процесу під чаї сприймання та оцінювання політиків населенням. Відтворено універсальну систему еталонних типів політиків, з якими українські виборці зіставляюті реальних політичних діячів в умовах політичного вибору.

Ключові слова: категоризація, глибинні оцінні семантичні категорії імпліцитні теорії особистості, еталонні типи (прототипи) політиків, імпліцитн типології політичних лідерів.

Петрунько Ольга Владимировна. Имплицитные типологии политических лидеров в сознании электората Украины. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.05 — социальная психология. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2000.

Диссертация представляет собой теоретико-экспериментальное исследование особенностей восприятия и категоризации политических лидеров украинским электоратом. Автором дано определение и предложено для научного употребления понятие “имплицитные типологии политических лидеров” как многофункциональный когнитивный конструкт обыденного сознания, опосредующий восприятие политиков электоратом. Созданы и реализованы концептуальная и эмпирическая модели исследования, а также комплекс методов для эмпирического реконструирования и модельной репрезентации имплицитных типологий политических лидеров. Разработана трехуровневая динамическая модель “разворачивания” процесса категоризации во время восприятия и оценивания политиков электоратом. Реконструирована универсальная система эталонных типов политиков, с которыми украинские избиратели сравнивают реальных политических деятелей в условиях политического выбора.

Ключевые слова: категоризация, глубинные оценочные семантические категории, имплицитные теории личности, эталонные типы (прототипы) политиков, имплицитные типологии политических лидеров.

Petrunko Olga Vladimirovna. Implicit typologies of political leaders in consciousness of Ukraine electorate. — Manuscript.

Thesis for a candidate degree in psychological science. Speciality 19.00.05 — social psychology. — Kyiv Taras Shevchenko National University. Kyiv, 2000.

The dissertation presents theoretical and experimental research of political leaders perception peculiarities and categorisation by Ukrainian electorate. The term ‘‘implicit typologies of political leaders” as a polyfunctional cognitive construct of ordinary consciousness organising political leaders’ perception by electorate is termed and proposed by author for scientific using. Conceptual and empirical models political leaders implicit typologies’ research are created and complex of methods for political leaders implicit typologies’ empirical reconstruction and model representation are worked out also. Three-level dynamical model categorisation process’ “unwistment” in time perception and evaluation politicians by electorate is treatments. Universal system of ethalon types politicians (prototypes) which are compared with real political leaders in election conditions by Ukrainian electorate is reconstructed.

Key words: categorisation, deep evaluative semantic categories, implicit theories of personality, politicians ethalon types (prototypes), implicit typologies of political leaders.