автореферат и диссертация по педагогике 13.00.01 для написания научной статьи или работы на тему: Педагогические условия развития средних общеобразовательных учебно-воспитательных учреждений нового типа

Автореферат диссертации по теме "Педагогические условия развития средних общеобразовательных учебно-воспитательных учреждений нового типа"

РГ6 Ой - 8 ОМ 1956

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Г.С.СКОВОРОДИ

На правах рукопису

ШЕМЕТ Петро Григорович

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ СЕРЕДНІХ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИХ ЗАКЛАДІВ НОВОГО ТИПУ

13.00.01 — теорія та історія педагогіки

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Харків — 1996

Роботу виконано в Полтавському державному педагогічному інституті ім. В.Г. Короленка.

Науковий керівник — доктор педагогічних наук, професор, член-коре-спондент АПН України Бойко Алла Микитівна.

Офіційні опоненти — доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Мадзігон Василь Миколайович;

кандидат педагогічних наук, доцент Дементьев Павло Степанович.

Провідна установа — Кіровоградський державний педагогічний інститут ім. В.К.Винниченка.

. Захист відбудеться * _ 1996 року

0 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради

К.02.26.02. у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С.Сковороди за адресою: 310168, м. Харків, вул. Блюхера, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди.

.М 0<р-

Автореферат розіслано « °^<7 » ________ 1996 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат педагогічних наук, доцент Штефан Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Розбудова України як демократичної, правової держави, її спрямованість на ринкові перетворення потребує якісно вищого рівня функціонування загальноосвітньої школи, розвитку її нових типів. Це зумовлено, по-перше, докорінними змінами у соціально-економічному житті країни; по-друге, динамізмом, притаманним сучасній цивілізації; по-третє, гострою потребою в талановитих і компетентних національних кадрах, що є запорукою виходу з кризи і своєрідною інвестицією в майбутнє країни.

Сьогодні в Україні діє понад 300 середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів нового типу. Це лише один відсоток від усіх середніх загальноосвітніх шкіл країни. У той же час, серед призерів Міжнародних учнівських національних команд понад 60% складають вихованці навчально-виховних закладів нового типу. З числа 29 переможців Полтавської області у Всеукраїнських олімпіадах 1994 — 1995 н. р. 16 — учні шкіл нового типу. Таким чином, педагогічний потенціал цих навчально-виховних закладів значно вищий, ніж масових шкіл.

Проте дослідження показує, що вони розвиваються в різних умовах і у зв’язку з цим характеризуються неоднаковою педагогічною результативністю. Отже, ефективний розвиток освітньо-виховних закладів нового типу як молодої і перспективної галузі національної системи освіти потребує передусім виявлення і наукового обгрунтування тих факторів, від забезпечення яких залежить реалізація всіх навчально-виховних можливостей цих шкіл.

У даний час активно вивчаються загальні педагогічні й психологічні засади становлення освітньо-виховних закладів нового типу

(В. М. Алфімов, Л. О. Бартіш, А. М. Бойко, С. У. Гончаренко, В. В. Громовий, Д. I. Дейкун, В. М. Мадзігон, В. О. Моляко, О. Г. Мороз, Г. Г. Науменко, В. Ф. Паламарчук, А. І. ПІапіро та ін.). Досліджуються їх концептуально-методологічні основи, у тому числі

— філософія освіти (В. Г. Демидов, І. А. Зязюн, Н. Г. Ничкало,

О. Я. Савченко, М. Д. Ярмаченко, А. Д. Ятченко та ін.).

Нині найгрунтовніше проаналізовані особливості формування змісту освіти в навчально-виховних закладах нового типу. В зв’язку з цим у руслі нашої роботи заслуговує на рагу дослідження принципів формування навчальних планів і програм (Л. 0. Голік, Ю. І. Мальований, Л. Л. Момот, І. В. Синельник, В. Г. Шевченко та ін.); особливості та досвід забезпечення змісту освіти в ліцеях та гімназіях, його варіативність (В. Д. Баталова, Я. С. Бродський, М. Г. Дресман, В. М. Козлов, Л. П. Коробко, С. В. Романовський та ін.); організація навчально-виховного процесу, у т. ч. диференціація, індивідуалізація та профілізація пізнавальної діяльності дітей (В. І. Гусєв, 0. К. Корсаков, Ю. В. Подкопаєв, С. І. Уланова та ін.).

Розробляються також соціально-педагогічні проблеми функціонування освітньо-виховних закладів нового типу, їх навчально-матеріальне забезпечення, умови переходу загальноосвітньої школи у статус гімназії чи ліцею (С. В. Ветров, В. І. Сипленко, Б. Г. Чи-жевський). Постійно знаходяться в полі зору вчених і практиків інноваційні технології навчання у цих школах: від загальнодидакти-чних ( С. П. -Архипова, 0. І. Жовтопляс, 0. В. Сергеев, Д. Л. Чер-ншпова) — до конкретно-педагогічних — співтворчість педагога та учнів (В. В. Войтко, С. М. Дмитрієва); факультативні заняття (Т. А. Бурлака, В. І. Кизенко); семестрово-залікова, модульна форма організації навчально-виховного процесу (С. І. Подмазін, Г. Й. Ку-

ленко, В. М. Нагаев); дидактична гра як засіб пізнавальної діяльності (Р. І. Осадчук, I, М. Носаченко); організація самостійної роботи школярів, їх групової діяльності (0. В. Рогова, С. Е. Трубачова,

0. Г, Ярошенко) та ін.

Як свідчать дослідницькі дані, сьогодні недостатньо вивчена специфіка управління та керівництва педагогічним процесом в установах нового типу (на це вказують 61,3% директорів). Поза належною увагою вчених залишаються проблеми гуманізації відносин учителів і учнів у цих школах (53,6% педагогів працюють на елементарному рівні співпідпорядкрання), впровадження досягнень нари, новітніх дидактичних і виховних технологій, передового досвіду (лише 43,2% вчителів своєчасно використовують нове), організації освітньо-виховних закладів нового типу як педагогічних комплексів, без чого вони не можуть повноцінно розвиватися.

Наслідком цього ми вважаємо факт деякого уповільнення зростання в цілому по країні кількості навчально-виховних закладів нового типу, появу шкільних структур, нових лише за своєю гучною назвою, а не сутністю, непоодинокі прояви суб'єктивізму, репетиторства, безпідставних предметних нововведень, перевантаження учнів навчанням, відсутності часу для виховання і самовиховання громадянина України. Ускладнює розвиток освітпьо-виховних закладів нового типу відсутність у них постійних зв’язків з дошкільними і вищими закладами освіти, що не дозволяє організрати їх як педагогічні комплекси, створити єдине педагогічно доцільне середовище для виховання і навчання школярів. Це збіднює зміст освіти, наукову і методичну роботу, веде до втрати учнями перспективи.

Недостатньо сприяє розв’язанню названих проблем проведена останнім часом значна кількість Всеукраїнських та регіональних

науково-практичних конференцій, бо в них бракує цілісного висвітлення системи діяльності цих закладів. Гальмує їх розвиток відсутність відповідної науково-педагогічної літератури. У виконаних останнім часом кандидатських дисертаціях розглядаються лише окремі аспекти функціонування певних типів цих закладів (Г. С. Сазо-ненко, В. М. Хайруліна, А. П. Черниш), На увагу в першу чергу заслуговує їх перехід із стану функціонування в режим постійного розвитку, що досягається на основі забезпечення певних педагогічних умов, які не були предметом спеціального вивчення.

Таким чином, об’єктивна потреба практики в обгрунтранні загальних педагогічних умов розвитку середніх освітньо-виховних закладів нового типу та недостатня теоретична розробленість цієї проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: «Педагогічні умови розвитку середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів нового типу». '

Об’єктом дослідження є процес розвитку середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів нового типу.

Предмет дослідження — педагогічні умови розвитку середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів нового типу.

Мета дослідження — виявлення, науково-теоретичне обгрунтування та експериментальна перевірка педагогічних умов розвитку освітньо-виховних закладів нового типу.

Гіпотеза: У дослідженні ми припустили, оскільки ефективність педагогічного процесу1 в школі передусім визначається діяльністю вчителя, педагогічного колективу, то успішного розвитку освітньо-виховних закладів нового типу можна досягти за таких умов:

— поєднання демократичної єдиноначальності й творчої колегіаль-

ності в керівництві діяльністю їх педагогічних колективів;

— гуманізації педагогічного процесу в освітньо-виховних закладах нового типу шляхом формування суб’єкт-суб’єктних виховуючих взаємин «учитель — учень»;

— впровадження в практику діяльності вчителів освітньо-виховних закладів нового типу досягнень педагогічної науки, новітніх дидактичних і виховних технологій, передового досвіду;

— організації освітньо-виховних закладів нового типу як педагогічних комплексів.

Відповідно до поставленої мети і висунутої гіпотези визначено такі завдання дослідження:

1. Здійснити історико-системний аналіз основних аспектів проблеми (виявити передумови виникнення освітньо-виховних закладів нового типу, вивчити передовий досвід їх розвитку, розробити класифікацію, розкрити сутність та структуру).

2. Науково обгрунтувати розвиток середніх освітньо-виховних закладів нового типу як педагогічних комплексів, де створюється навчально-дослідницьке виховне середовище.

3. Виявити і теоретично обгрунтувати основні педагогічні умови розвитку освітньо-виховних закладів нового типу.

4. Розробити методичні рекомендації щодо розвитку освітньо-виховних закладів нового типу.

Методологічну основу дослідження становлять: положення філософської науки про особистість, її пріоритетність і особливості розвитку в умовах розбудови України як демократичної, правової держави; теорія пізнання як активна перетворювальна і відображу-вальна діяльність людини; вчення про взаємозв'язок та

взаємозумовленість явищ і процесів; ідеї про провідну роль спеціально організованої діяльності, спілкування й відносин у розвитку суб’єктів педагогічного процесу.

Теоретичною основою дослідження стали наукові праці з педагогіки і психології авторів А. М. Бойко, П. С. Дементьєва, В. І. Єв-докимова, Л. В. Кондрашової, Г. С. Костюка, В. І. Лозової, В. М. Мадзігона та ін., які розкривають соціально-педагогічні й психологічні основи управління педагогічними колективами, містять концептуальні висновки й узагальнення щодо навчання, виховання і саморозвитку особистості дитини, наукові положення з проблем гуманізації навчально-виховного процесу, впровадження в практику досягнень науки, інноваційних освітніх і виховних технологій, передового досвіду, організації та змісту діяльності різного тину педагогічних комплексів. ..........

У роботі використовувався комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження: історико-системний аналіз педагогічної, психологічної та філософської літератури, теоретичне моделювання, педагогічний експеримент. Провідним методом дослідження стало цілеспрямоване конструювання передового педагогічного досвіду, цілісне вивчення системи роботи педагогічних колективів різного тішу нових освітньо-виховних закладів. Використовувалися також методи усного і письмового опитування, аналіз інтеракції, шкільної документації, учнівських робіт тощо.

Об’єктами експериментального дослідження стали: школа-гім-назія № 9, школа-ліцей № 28, школа-комплекс № 31, школа-гімна-зія № 33, міський національний ліцей № 1 (м. Полтава), сільський ліцей (с. Вовчик Лубенського р-ну, Полтавської обл,). У ролі контрольних нами бралися: школа-гімназія № 21, школа-ліцей № ЗО,

школа-гімназія № 32 (м. Полтава); ліцей № 4, школа-гімназія № 5 (м. Кременчук), сільська гімназія (смт Шишаки Полтавської обл.).

Наукова новизна та теоретична значущість дослідження полягає у виявленні й теоретичному обгрунтуванні основних педагогічних умов розвитку освітньо-виховних закладів нового типу, в експериментальній перевірці їх ефективності; в науковому обгрунтуванні розвитку середніх освітньо-виховних закладів нового типу як навчально-дослідницького виховного середовища; в розширенні теоретичних уявлень про загальнопедагогічні аспекти розвитку освітньо-виховних закладів нового типу (виявлені передумови виникнення, розкрита їх сутність, розроблена класифікація, доведена практична доцільність їх структурної організації як педагогічних комплексів, визначені суб’єкти взаємодії).

Особистий внесок автора полягає в обгрунтуванні та експериментальній перевірці засобів забезпечення педагогічних умов розвитку середніх освітньо-виховних закладів нового типу.

Практичне значення дисертації. На основі результатів дослідження розроблена комплексна програма «Національне виховання: регіональний аспект» та програма «Турбота», а також «Методичні рекомендації для педагогів освітньо-виховних закладів нового типу». Матеріали дослідження можуть бути використані у навчально-виховному, організаційно-педагогічному та науково-методичному процесі освітньо-виховних закладів нового типу, в педінститутах, у інститутах післядипломної освіти педагогічних працівників.

Вірогідність одержаних результатів забезпечена репрезентативністю вибірки; застосуванням комплексу взаємодоповнюючих і взаємоперевіряючих теоретичних і емпіричних методів дослідження, адекватних його меті і завданням; підтвердженням основних ре-

зультатів дослідження під час впровадження їх у практику.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження доповідалися й обговорювалися на Міжнародних, Всеукраїнських, регіональних, обласних науково-практичних конференціях, на засіданнях кафедри педагогіки Полтавського педагогічного інституту. Всього автором було зроблено понад 50 доповідей, виступів і повідомлень з проблеми дослідження, а також лекцій в інституті післядипломної освіти педагогічних працівників. Теоретичні і практичні результати виконаної роботи використовуються в школах регіону і рекомендовані Міністерством освіти до впровадження в освітньо-виховних закладах нового типу України.

На захист виносяться;

— виявлені передумови виникнення освітньо-виховних закладів нового типу, їх сутність, структура та класифікація;

— педагогічні умови розвитку освітньо-виховних закладів нового типу: організаційно-педагогічна (поєднання демократичної єдиноначальності й творчої колегіальності в керівництві діяльністю педагогічного колективу); інноваційно-технологічні (гуманізація педагогічного процесу в гімназіях і ліцеях шляхом формування су-б’єкт-суб’єктних виховуючих взаємин «учитель — учень»; впровадження в практику результатів педагогічних досліджень, новітніх освітніх і виховних технологій, досягнень передового педагогічного досвіду); змістовно-структурна (організація освітньо-виховних закладів нового типу як педагогічних комплексів);

— система засобів забезпечення педагогічних умов розвитку освітньо-виховних закладів нового типу.

СТРУКТУРА ТА ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, містить таблиці та схеми.

Перший розділ «Середні загальноосвітні навчально-виховні заклади нового типу в оновленому культурологічному процесі України». Під середніми загальноосвітніми навчально-виховними закладами нового типу ми розуміємо альтернативні середні загальноосвітні школи для здібних, обдарованих і талановитих дітей, де вони під керівництвом кваліфікованих педагогічних кадрів одержують знання понад державний освітній стандарт, формують уміння і навички науково-дослідницької роботи, відбувається їх професійне самовизначення, становлення громадянських позицій, забезпечується самоосвіта, самовиховання і саморозвиток особистості кожного учня. Оскільки такі заклади виконують передусім освітні завдання, то вони визначаються нами як освітньо-виховні заклади нового типу.

Сьогодні функціонують: гімназії, ліцеї, колежі, школи-компле-кси, школи-гімназії, школи-ліцеї, авторські школи, експериментальні майданчики тощо. Вони втілюють у собі педагогічний досвід і кращі історико-культурні традиції минулого, тому деякі вчені схильні вважати, що йде процес їх відродження. Однак дослідження показує, що в сучасному культурологічному процесі відбувається не повторення, а при певних умовах досягається їх постійний розвиток. Освітньо-виховні заклади нового типу виступають комплексним критерієм досягнутого рівня культури всього суспільства, водночас вони є феноменом культури.

На основі історико-системного аналізу функціонування цих закладів доведено, що появу нових типів шкіл як об’єктивного явища

сучасного культурологічного процесу визначили такі передумови: новий етап розвитку суспільства і оновлене у зв’язку з цим соціальне замовлення школі; реальний історико-культурний досвід розвитку різних типів загальноосвітніх шкіл в Україні; відпрацьована система спеціалізованих шкіл, багатий досвід шкіл і класів з поглибленим вивченням окремих предметів, значна кількість різноманітних факультативів, гуртків, інших елективних позакласних занять за інтересами учнів; досягнення у цій галузі прогресивної педагогіки і школи зарубіжних країн. Це сприяло виявленню сутності освітньо-виховних закладів нового типу, що, в свою чергу, викликало необхідність проведення їх класифікації. Оскільки сутнісний аспект розкривається в діяльності, то класифікація здійснена передусім за метою і завданнями, а також за структурою нових типів шкіл, формою їх власності та місцем знаходження. Класифікація показала, що у своїй сутності всі різновиди закладів нового типу можуть бути віднесені або до гімназій, або до ліцеїв. Ці навчально-виховні заклади мають між собою деякі відмінності, проте нами вивчаються загальні педагогічні умови розвитку навчально-виховних закладів нового типу, що привертає перш за все увагу до спільного в них.

Школа — це передусім діяльність учителя і учня, педагогічного колективу, якими вона визначається. Отже, сутність ліцеїв і гімназій у відповідності до особливостей сучасного культурологічного процесу полягає у формуванні педагогічним колективом творчої особистості на основі даних їй від природи здібностей і талантів, забезпечення з цією метою постійного розвитку учительського колективу, переорієнтації педагогічного процесу на особистість учня, його саморозвиток і самовиховання.

Для забезпечення постійного розвитку ці заклади мусять мати

______________________________________________________

міцні зв’язки з вищими навчальними закладами або входити до їх структури, тісно взаємодіяти з дошкільними установами, школами, ПТУ, виробничими колективами. Усе це потребує певної організаційної структури. Розвиваючись, гімназії й ліцеї набувають тенденції до об’єднання з цими навчальними закладами у педагогічні комплекси. Вони є вищим рівнем розвитку освітньо-виховних закладів нового типу. Визначаємо їх як відносно новий тип школи, де на основі об’єднаних зусиль усіх суб’єктів навчальної, виховної, методичної і наукової діяльності створюється навчально-дослідницьке виховне середовище, яке максимально сприяє досягненню, мети і виконанню завдань, поставлених суспільством перед гімназіями та ліцеями, що можливо при певній педагогічній обумовленості. Педагогічна обумовленість розглядається як сукупність педагогічно доцільних умов, на основі дотримання яких досягається такий розвиток шкіл нового типу, що забезпечує високі педагогічні результати.

Під педагогічними умовами розвитку навчально-виховних закладів нового типу розуміємо: по-перше, рушійні сили і фактори, якими обумовлюється успішне функціонування нових типів шкіл; по-друге, обставини і причини, від яких залежить ефективна діяльність цих навчальних закладів; по-третє, вимоги і правила, яких повинні дотримуватися педагогічні колективи шкіл та інші суб’єкти виховання для організації навчально-дослідницького виховного середовища і здійснення науково-практичної підготовки обдарованої і талановитої молоді.

Експериментальна робота дозволила виявити зовнішні, внутрішні, соціальні, власне педагогічні (організаційно-педагогічні, інноваційно-технологічні, змістовно-структурні), дидактичні та виховні, об’єктивні й суб’єктивні умови функціонування і розвитку

цих шкіл, а потім на основі цілеспрямованого конструювання передового педагогічного досвіду обгрунтувати ті з них, від яких у першу чергу залежить поступальний розвиток освітньо-виховних закладів нового типу. До таких умов належать: 1) поєднання демократичної єдиноначальності й творчої колегіальності в керівництві діяльністю педагогічного колективу; 2) гуманізація педагогічного процесу шляхом формування суб’єкт-суб’ектних, виховуючих, морально-естетичних взаємин «учитель-учень»; 3) постійне вивчення, відбір та впровадження у шкільну практику досягнень педагогічної науки, сучасних інноваційних технологій і передового досвіду; 4) організація нових типів освітньо-виховних закладів як педагогічних комплексів з метою розвитку і об’єднання всіх навчально-наукових, виховних зусиль і створення педагогічно доцільного середовища. Освітньо-виховні заклади нового тину без цих умов не здатні повноцінно розвиватися і не виконають тих завдань, які на них покладаються державою.

Про це свідчать обгрунтовані критерії розвитку шкіл нового типу при досягненні вказаних умов: а) висока результативність педагогічного процесу гімназії чи ліцею; б) педагогічно доцільна взаємодія «вчитель — учень» на рівні співробітництва і співтворчості; в) переорієнтація вчителів освітньо-виховного закладу нового типу із «споживача» наукової продукції в її «виробника»; г) здатність педагогічного колективу цих закладів у своїх організаційних, навчально-виховних і науково-методичних впливах «виходити» за межі своєї школи. З використанням цих критеріїв та їх показників піддавалась перевірці сукупність усіх умов і кожна з них, які в дослідницьких цілях розглядались окремо. Отже, функціонування ліцею чи гімназії визначається і залежить передусім від професійної

компетентності кожного вчителя, всього педагогічного колективу, який забезпечує реальність розвитку шкіл нового типу. Учень є головною дійовою особою, суб’єктом педагогічного процесу. Учитель виступає центром усіх перетворень і практичного розвитку школи.

Аналіз дослідницького матеріалу дозволив виявити ті головні суперечності, від подолання яких значною мірою залежить досягнення виявлених умов. Це, передусім, такі: між докорінними соціально-економічними змінами, що відбулися в Україні, демократизацією всіх сфер життя і недостатньо індивідуалізованими, авторитарними загальноосвітніми закладами нового типу; між прагненням дійти до кожної дитини, виявити і сформувати у нових типах шкіл інтелектуальну еліту держави і педагогічною неспроможністю розв’язати це державне замовлення; між змінами, що відбулися у структурі особистості сучасного школяра, наявністю інноваційних технологій навчання та виховання і консервативними у своїй більшості засобами діяльності педагогічних колективів шкіл нового типу; між цілісністю процесу формування особистості і відсутністю навчально-дослідницького виховного середовища, розрізненими виховними впливами на неї дошкільних закладів, шкіл, ГІТУ, сім’ї, вузів, соціуму в цілому.

Другий розділ дисертації «Зміст та засоби забезпечення основних умов розвитку середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів нового типу». Розробка й експериментальна перевірка виведеної з практики і звіреної з нею теоретичної моделі цілеспрямованого розвитку педагогічного колективу на основі демократичної єдиноначальності й творчої колегіальності показала, що у своєму творчому поступі колектив гімназії чи ліцею проходить чотири етапи: 1) «Зміни», 2) «Власне розвиток», 3) «Саморозвиток», 4) «Діаг-

ностика», а потім названий цикл у вказаній послідовності повторюється на більш високому рівні. Науковий шлях його обгрунтування передбачав передусім урахування специфіки ринкових умов, поєднання загальнодержавних вимог з регіональними інтересами.

Порівняльно-співставний аналіз дозволив виявити різницю в режимі життєдіяльності навчальних закладів, що визначаються функціональністю, і тих нових типів шкіл, що знаходяться в постійному розвитку. Це залежить передусім від директора, який мусить усвідомлювати себе невіддільною складовою колективу, менеджером і лідером у навчанні і вихованні дітей.

У зв’язку з цим поняття «менеджер освіти» значно розширюється. Щодо ліцею чи гімназії воно включає, як показала експериментальна робота, організаційно-управлінську, навчально-виховну і науково-методичну діяльність, отже, передбачає всебічні знання керівника з різних галузей, організаційні навички, високу професійну компетентність, інтелектуальні та комунікативні здібності, педагогічно доцільну поведінку й емоційно-вольову сферу, високу працездатність і цілеспрямованість.

Поєднання в управлінні школою нового типу демократичної єдиноначальності й творчої колегіальності характеризується як гуманна, морально-естетична взаємодія директора, учителів і дітей, всього педагогічного колективу, спрямована на досягнення мети і завдань гімназії чи ліцею, її контроль і корекцію на основі систематичної внутрішньої і зовнішньої інформації. Отже, поєднання єдиноначальності й колегіальності — це не планомірний вплив, а педвзаємодія, системне утворення, розвиток якого органічно пов’язаний з постійним удосконаленням навчання і виховання, вимагає діалектичної єдності директора закладу, педагогічного і дитячо-

го колективів, багатства форм виявлення їх на індивідуальному рівні особистості вчителя і школяра,

Стабільний педагогічний колектив і його постійний розвиток є передусім продуктом демократичної єдиноначальності, яка значною мірою залежить від індивідуального стилю директора, що за своїм характером мусить бути інноваційно-творчим. Демократична єдиноначальність передбачає: 1) вміння організувати суб’єкт-суб’єктну, гуманну, морально-естетичну взаємодію; 2) глибоке розуміння особливостей перехідного періоду і врахування їх при організації діяльності школи; 3) формування почуття нового у взаємодії з учителями і учнями; 4) виховання високої вимогливості до себе; 5) наявність поваги до особистості вчителя і учня. Експериментальна робота показала, що у процесі розвитку колективу єдиноначальність змінюється у напрямку колегіальності, Отже, позитивні якості керівника стимулюють розвиток педагогічного колективу, який є критерієм його діяльності.

Творча колегіальність забезпечується на основі цілеспрямованої взаємодії директора, методичних об’єднань, вчителів-новато-рів, усіх педагогів, а також викладачів вузів, шкіл, дошкільних закладів, що входять до комплексу. Співробітництво і культивування співтворчості — найважливіші механізми творчої колегіальності. Високий рівень взаємодії виступає також засобом розвитку кожного вчителя, запорукою його професійного довголіття. У свою чергу, критерієм розвитку учительського колективу виступає дитячий колектив. Синтез інтересів дорослих і дітей, що притаманний закладу нового типу, сприяє активному його розвитку, створенню єдиного педагогічного колективу. Особливістю школи нового типу є творча особистість учня і вчителя. Згідно з критерієм, — здатність педко-

лективу «виходити» за межі своєї школи, взаємодіяти з усіма суб’єктами комплексу і оточуючим середовищем — у експериментальних закладах зафіксована наявність угод з вузами, планів спільної роботи з дошкільними закладами, школами, ПТУ, батьками, трудовими колективами, підпорядкованість цієї взаємодії єдиній меті, її послідовність і систематичність, а також результативність — створене єдине навчально-дослідницьке, виховне середовище.

У процесі дослідження доведено, що гуманізація педагогічного процесу в нових освітньо-виховних закладах є прискорювачем їх розвитку і визначається передусім характером взаємин учителів і учнів. Морально-естетичні, виховуючі відносини — це результат великої і тривалої роботи педагогів над удосконаленням своєї педагогічної майстерності. Характер відносин педагогів і школярів дуже повільно змінюється і у нових типах шкіл (52,3% ліцеїстів і гімназистів залишаються невдоволеними взаєминами з дорослими). Тому особливого значення для закладів нового типу набуває добір педагогічних кадрів.

У процесі цілеспрямованого конструювання передового досвіду педагоги пройшли довгий шлях від суб’єкт-об’єктної до суб’єкт-су-б’єктної взаємодії (відносин) з учнями, від співпідпорядкування до співробітництва.

Взаємодія при співробітництві у школі нового типу має суб’єкт-суб’єктний виховуючий, гуманний характер. Засобами забезпечення співробітницва виступають: постійне удосконалення вчителем професійних і спеціальних знань, його доброзичливість, закоханість у предмет, організація найрізноманітнішої самостійної роботи і творчого змагання учнів, поетапний вплив, порада, прохання, гумор, захоплення перспективою, відкритість до спілкуваня і дружби та ін.

Найвищим рівнем взаємодії вчителя і школярів є співтворчість. Експериментальна робота переконує, що для співтворчості характерна глибока особистісна увага, взаємна симпатія школярів і педагогів. Співтворчість досягається на основі прийомів спільних творчих пошуків, морального вибору, подвійного результату, поділу захоплень, організації евристичного успіху, пробудження гуманних почуттів та ін. засобів. У експериментальних закладах 70,2% вчителів досягли рівня співробітництва і 24,1% — рівня співтворчості, тоді як у контрольних ліцеях та гімназіях ці показники відповідно: 60,1% і 14,4%. Співробітництво і співтворчість сприяють розвитку індивідуальності, самостійності й оптимізму, формують почуття власної гідності вчителів і учнів, забезпечують гуманізацію педпроцесу і високу педагогічну результативність.

Для поступального руху заклади нового типу потребують постійного удосконалення своєї діяльності на наукових засадах, що забезпечується на основі впровадження в їх практику досягнень науки, новітніх дидактичних і виховних технологій, передового досвіду.

Причини, які гальмують впровадження, мають місце як у сфері науки, так і в практичній діяльності, що залежить від продуктивності науки і організаційних зусиль суб’єктів впровадження. Головною причиною є відсутність методичного обгрунтування самого процесу впровадження, а також критеріїв оцінки і відбору нового для використання його в практиці.

У процесі організації і проведення експерименту бралося до уваги те, що поряд з поняттям «передовий педагогічний досвід» широкого вжитку набув термін «інновації». І передовий досвід, й інноваційні знахідки покликані забезпечувати в практиці високі педагогічні результати. Об’єднує їх і те, що інновації функціонують на

рівнях створення, освоєння і втілення, подібно до того, як педагогічний досвід вивчається, узагальнюється і поширюється. Отже, ці поняття дуже близькі за своїм значенням. Впровадження забезпечується на основі певних критеріїв відбору («відповідність часу»; «підготовленість до впровадження»; «наступність з раніше досягнутим досвідом»; «цілісність нового»; «практична ефективність і реальна перспективність»). Вони дозволили відібрати і впровадити в експериментальних школах новий результат педагогічного дослідження — «Оптимізація навчальної діяльності школярів» (автор В. М. Кожевников). Експериментальна робота показала, що процес впровадження в нових школах складається із таких чотирьох послідовних етапів: «підготовчий», «навчальний», «конструювання нової технології», «кінцеві результати».

Доведено, що в освітніх закладах, які постійно займаються на-уково-обгрунтованим впровадженням, суттєво перебудовуються всі ланки навчально-виховного процесу, виходячи з принципів розвитку і модульності. Система неперервного впровадження забезпечує поетапну модернізацію звичайної класно-урочної системи в інтен-сивно-модульно-розвивальну. Факт розробки в освітніх закладах нового типу власної методичної продукції свідчить про переорієнтацію педагогічного колективу із «споживача» наукової продукції у ії «виробника», що вважаємо критерієм ефективності впровадження нового як педагогічної умови.

Структурна організація освітньо-виховних закладів нового типу як педагогічних комлексів є наступною умовою їх розвитку. Передусім, до їх структури входять дитячі дошкільні заклади і початкові класи (організовуються динамічні групи дітей, випереджуюче навчання, вводяться початкові інтегровані курси, друга та третя

іеозємні мови, пізнавальна пошукова робота, ведеться цілеспрямований відбір обдарованих і талановитих дітей). Взаємодія у структурі комплексу шкіл нового типу з вищими навчальними закладами дозволяє переосмислити весь їх педагогічний процес. Викладачі вузів повністю забезпечують профілізацію і заняття за вибором учнів. Вузівські аудиторії, кабінети та лабораторії використовуються для проведення навчальних занять з елективних курсів, пошукової, дослідницької, індивідуальної наукової роботи. До структури комплексу також входять інші школи, ПТУ, базові підприємства, батьки, громадськість. У спільній діяльності застосовуються інноваційні методики навчання і виховання, діагностування знань, інтересів, нахилів, здібностей учнів, вирішуються навчально-матеріальні проблеми. Спільними зусиллями створюється навчально-дослідницьке виховне середовище на основі виявлення і діагностики всіх соціо-культурних особливостей регіону, найповнішого врахування його позитивних і негативних факторів. Найбільш доцільною є взаємодія у системі педагогічного середовища за такими напрямами: 1) цілеспрямований вплив на соціально-економічне життя регіону; 2) навчально-виховна робота; 3) організаційно-методична діяльність; 4) науково-дослідницька робота; 5) відбір і використання в практиці нового; 6) здійснення безперервної освіти; 7) виховна робота у відповідності до інтересів, нахилів і здібностей учнів.

Педагогічні колективи експериментальних освітньо-виховних закладів, що були організовані як педагогічні комплекси, забезпечили 92,3% учнів знаннями понад державний освітній стандарт, а контрольні — лише 75,2%, сформували вміння працювати самостійно у 100%, тобто в усіх своїх вихованців, тоді як контрольні — лише у 57,2%. Елективними курсами, заняттями за інтересами во-

ни охопили всіх учнів (100%), тоді як контрольні, що працюють в автономному режимі, — лише 40,3%.

Понад 50% вчителів експериментальних гімназій і ліцеїв вийшли на рівень особистих інновацій, методичних знахідок і наукових досліджень. Ці заклади організовані як внутрішнє самоуправління і самоконтроль, виступають методичними центрами по відношенню до тих загальноосвітніх шкіл, дошкільних закладів, ПТУ, що близькі їм за територіальним принципом.

Результати дослідження впроваджуються в практику роботи освітньо-виховних закладів нового регіону і всієї України.

Проведена робота підтвердила гіпотезу і дозволяє зробити такі висновки.

Середні загальноосвітні заклади нового типу — складне соціо-культурне утворення, що являє собою якісно вищий рівень розвитку масових шкіл, тому розглядається нами як нові їх типи, як заклади нового покоління. Оскільки для них головними є освітні завдання, то приходимо до визначення їх як освітньо-виховних закладів нового тину.

Історико-системний аналіз їх діяльності свідчить, що вони втілюють у собі позитивний досвід і кращі історико-педагогічні традиції минулого, проте у сучасних умовах відбувається не повторення, а якісно вищий рівень розвитку їх на основі соціально-культурних та економічних перетворень, значних надбань масової загальноосвітньої школи, забезпечення у їх діяльності виявлених педагогічних умов.

Проведена класифікація дозволяє дійти висновку, що всі нові освітньо-виховні заклади за своєю сутністю зводяться до двох типів

— гімназій чи ліцеїв. Найбільш педагогічно доцільною структурною організацією їх є педагогічні комплекси. На основі широких внутрішніх і зовнішніх зв’язків усіх учасників взаємодії, об’єднання їх спільних зусиль у навчальній, виховній, науковій і методичній роботі в системі комплексу цілеспрямовано конструюється навчально-дослідницьке виховне середовище.

Особистість учня є суб’єктом педагогічного процесу. Учитель, педагогічний колектив та ія. виступають центром усіх позитивних перетворень, забезпечують реальність поступального розвитку освітньо-виховних закладів нового типу, що потребує певної педагогічної обумовленості.

Для успішного переходу освітньо-виховних закладів із стану функціонування в режим постійного розвитку необхідне забезпечення передусім таких загальнопедагогічних умов: поєдания в керівництві педагогічним колективом демократичної єдиноначальності й творчої колегіальності; гуманізація педагогічного процесу в гімназіях та ліцеях шляхом формування суб’єкт-суб’єктних виховуючих відносин «учитель-учень»; впровадження в практику результатів педагогічних досліджень, новітніх навчальних і виховних технологій, досягнень передового досвіду; організація освітньо-вкховних закладів нового типу як навчально-дослідницьких, виховних комплексів.

Теоретичне обгрунтування умов викликало необхідність виявлення системи засобів забезпечення їх на практіщі, що дозволило розробити ряд програм і методичні рекомендації для педагогів освітньо-виховних закладів нового типу.

Проведене дослідження не вичерпує теоретичного обгрунтування розвитку освітньо-виховних закладів нового типу. Воно вказує на необхідність подальшої наукової роботи з цієї проблеми. Чим

більшу кількість педагогічних умов виявлено і забезпечено в практиці, тим успішніше і повніше відбувається розвиток освітньо-виховних закладів нового типу.

Основний зміст дисертації представлено в таких публікаціях автора:

1. З вірою в майбутнє. Формування громадянина в навчально-виховних закладах нового типу: пошуки, проблеми, перспективи.

— Полтава, 1996. — 186 с. (у співавт.).

2. Про деякі аспекти відродження нашої духовності //Релігійна традиція в духовному відродженні України. — Полтава, 1992. —

' С. 88 - 89.

3. Соціально-педагогічні проблеми сільських навчально-виховних закладів //Проблеми сільських навчально-виховних закладів. — Полтава, 1994. — С. З — 5.

4. Обласна комплексна програма «Національне виховання: регіональний аспект» на період до 2000 року. — Полтава, 1994. — 40 с.

5. Національним проблемам школи — державну турботу //Національне виховання: регіональний аспект — Полтава, 1995. — С. 5 -8.

6. Роль сім'ї у формуванні особистості. Держава і сім’я в суспільстві //Проблеми сімейного виховання в сучасних умовах розбудови національної школи — Полтава, 1995. — С. З — 7.

7. Роль директора у розвитку педагогічного колективу школи. Єдність педагогіки і психології у цілісному навчально-виховному процесі. — Полтава, 1995. — С. 12 — 14.

8. М. І. Пирогов: його життя і діяльність в Україні. — Полтава,

8. М. І. Пирогов: його життя і діяльність в Україні. — Полтава, 1995. — 162 с. (у співавт.).

9. Проблеми управління в системі освіти //Обдаровані діти: виявлення, діагностика і розвиток. — Полтава, 1995. — С. 56 — 58.

10. Програма «Турбота» діє. — Київ: Віче. — 1996. — № 1. — С. 56 - 63.

11. Розвиток закладів нового типу на Полтавщині //Організація навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх закладах нового типу. — Полтава, 1996. — С. З — 7.

12. Концепція розвитку вищої школи в Полтавській області //Постметодика. — 1996. — № 2. — С. 60 — 63.

Annotation

Shemet P. G. «Pedagogical conditions of the development of secondary general educational establishments of a new type». The author presented his thesis for a candidate degree in Pedagogics, speciality: 13.00.01 — theory and history of Pedagogics in Kharkov State Pedagogical University after G.S.Skovoroda, Kharkov, 1996.

The research deals with the investigation of new types of secondary schools, prereqisites of their appearance and existance, their classification and structure as well as main pedagogical conditions for their successful development: 1) Unity of a democratic undivided authority and creative collective leadership; 2) Teaching procedure becoming more humanitarian; 3) Implementation of new pedagogical technology and results of research in teaching practice; 4) The establishment of new types of secondary schools like educational complexes. Theoretical substantiation of conditions of the existance of these

і

schools predetermined the complex approach to implementation the ideal in the practice of management as well as it determined the role of the participants and main characteristics of the educational and research environment.

Аннотация

Шемет П. Г. «Педагогические условия развития средних общеобразовательных учебно-воспитательных учреждений нового типа». Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 — теория и история педагогики. Харьковский государственный педагогический университет им. Г. С. Сковороды. Харьков, 1996 г.

Исследуются средние общеобразовательные учебно-воспитательные учреждения нового типа (предпосылки их возникновения, сущность, классификация и структура), основные педагогические условия их успешного развития: 1) единство демократического единоначалия и творческой коллегиальности; 2) гуманизация педагогического процесса; 3) внедрение в практику достижений науки, инновационных технологий обучения и воспитания; 4) организация учреждений нового типа как педагогических комплексов. Теоретическое обоснование условий предопределило выявление системы средств обеспечения их в практике, определение основных субъектов и характеристики учебно-исследовательской воспитательной среды.

Ключові слова: освітньо-виховні заклади нового типу, педагогічні умови, гуманізація, інноватика, педагогічний комплекс.