автореферат и диссертация по педагогике 13.00.01 для написания научной статьи или работы на тему: Воспитательная деятельность украинских молодежных обществ в Галичине (1894-1939 гг.)

Автореферат диссертации по теме "Воспитательная деятельность украинских молодежных обществ в Галичине (1894-1939 гг.)"

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.С.СТЕФАНИКА

На правах рукопису

АНДРУХІВ Ігор Олексійович

ВИХОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ МОЛОДІЖНИХ ТОВАРИСТВ У ГАЛИЧИНІ (1894-1939 рр.)

13.00.01 - теорія та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Івано-Франківськ - 1997

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Прикарпатському університеті імені В.С.Стефаника

Наукові керівники — кандидат історичних наук, доцент

Савинець Володимир Андрійович

доктор педагогічних наук, професор Ступарик Богдан Михайлович

Офіційні опоненти — доктор педагогічних наук, професор

Вихрущ Анатолій Володимирович

кандидат педагогічних наук, доцент Герцюк Дмитро Дмитрович

Провідна установа — Київський державний лінгвістичний

університет

Захист відбудеться 26 лютого 1997 року о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.09.03.01 у Прикарпатському університеті імені В.С.Стефаника за адресою: 284000, м.Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Прикарпатського університету імені В.С.Стефаника.

Автореферат розісланий 13 січня 1997 р.

Вчений секретар спеціалізованої ґ~/ Рега О.С. вченої ради <1/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Державотворчі процеси, які відбуваються сьогодні в Україні, охоплюють всі ділянки життя. Особливо актуальною є проблема становлення нової української школи, яка покликана виховувати національно свідоме і духовно багате підростаюче покоління молодої Української держави. Свідченням цьому є прийняті Верховною Радою України закон “Про освіту”, Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття), які визначають мету, стратегічні завдання, пріоритетні напрями та шляхи реформування освітніх закладів відповідно до економічних та духовних потреб держави.

Одним із найбільш надійних джерел становлення національної системи освіти і виховання є результати історико-педагогічного аналізу її становлення і розвитку. Як зазначено у Державній національній програмі “Освіта" (Україна XXI століття), навчально-виховний процес повинен здійснюватися у невіддільності "освіти від національного грунту, її органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу"1.

Особливий інтерес викликає історія освіти і виховання в Галичині, де в умовах іноземної окупації було нагромаджено позитивний досвід національної освіти і виховання. Саме тут важливе місце у системі виховання займали українські пожежно-фізкультурні, скаутські та релігійні товариства, які об’єднували у своїх рядах у різні періоди діяльності від 80 до 120 тис. осіб, із яких понад 80 відсотків становила молодь у віці до 30 років.

В історико-педагогічній науці дорадянського періоду проблеми національного та фізичного виховання молоді; взаємодії сім’ї, школи, церкви, громадськості, молодіжних товариств у процесі виховання піднімали відомі педагоги та громадсько-політичні діячі першої третини XX ст. П.Біланюк, М.Грушевський, М.Галущинський, С.Гайдучок, Д.Донцов, Є.Жарський, О.Іванчук, Є.Косевич, І.Крип’якевич, К.Левицький, О.Пеленський, С.Томашівський, І.Франко, А.Шептиць-кий, В.Целевич, І.Ющишин та ін. Вивчення їх численних праць дає змогу осягнути важливість названих проблем в умовах австро-угорської та польської окупації Галичини.

1 Державна національна програма "Освіта”. - К., 1994. - С.9

Серед джерел дорадянського періоду, присвячених питанням виховної діяльності молодіжних товариств, важливе значення мають педагогічні і публіцистичні праці І.Боберського, В.Федорчака,

0.Тисовського, К.Трильовського, які безпосередньо брали участь у створенні та організації діяльності “Сокола", “Січі", “Пласту”.

У радянські часи з відомих причин чимало документів і досліджень були недоступними, багато матеріалів зберігались у спецфондах. У дослідженнях того часу діяльність молодіжних товариств , зокрема “Сокола”, “Січі”, "Пласту", “Лугу", “Орлів”-КАУМ, оцінювалася з позицій однієї ідеології, фальсифікувалась історія їх становлення і розвитку, їх роль у національно-культурному відродженні краю.

Дещо збагатилося вивчення досліджуваної проблеми за останні роки. В дисертаційних роботах, у ряді наукових праць, розвідках, статтях з питань розвитку шкільництва в Галичині (Д.Герцюк, В.Гомонай, С.Лаба, Б.Ступарик, В.Моцюк, І.Цепендата ін.), становлення української гімназійної освіти (О.Вишневський, І.Курляк та ін.), діяльності культурно-освітніх товариств (Г.Білавич, І.Любінець,

З.Нагачевська та ін.) знайшли часткове відображення і питання діяльності українських молодіжних товариств.

До з'ясування питань становлення і розвитку окремих молодіжних товариств, їх освітньо-виховної діяльності та участі у національно-визвольних змаганнях зверталися у своїх працях П.Арсенич,

B.Головенько, О.Добржанський, О.Корнієвський, М.Литвин, Ю.Макар,

C.Макарчук, О.Масан, К.Науменко, Ю.Поліщук та ін.

За останній час зросла кількість науково-публіцистичних матеріалів у періодичній пресі про яскраві постаті, несправедливо замовчуваних організаторів молодіжних товариств — І.Боберського (“Сокіл"), К.Трильовського ("Січ”), О.Тисовського (“Пласт"), Р.Дашкевича (“Луг"). Певне значення має також проведення науково-теоретичних конференцій з проблем діяльності "Сокола”, “Січі”, “Пласту", "Лугу”, зокрема, присвячених 120-річчю народження

1.Боберського (Львів, 1993), 100 -річчю заснування “Сокола” (Львів, 1994), 95-річчю заснування “Січі" (Снятин, 1995) та ін.

Значний інтерес викликають науково-публіцистичні праці та спогади, присвячені українським молодіжним товариствам, що вийшли в українській діаспорі і опубліковані в історико-мемуарних збірниках та альманахах.

Разом з тим, ще чимало аспектів даної проблеми залишилися поза увагою. Передусім, до цього часу не зроблено комплексного історико-педагогічного дослідження процесу становлення та розвитку молодіжного руху в Галичині; не вивчена участь молодіжних товариств у процесі національно-культурного відродження краю та національно-визвольних змаганнях; не здійснена періодизація їх виховної та культурно-просвітницької діяльності на різних історичних етапах; не висвітлено питання співпраці названих молодіжних товариств з українськими суспільно-політичними партіями та об'єднаннями та ін.

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням історії становлення і розвитку молодіжних товариств; необхідністю використання історико-педагогічного досвіду українських молодіжних товариств кінця XIX — перших чотирьох десятиліть XX ст. у сучасних умовах; важливістю об’єктивної оцінки їх ролі у національному поступі українців до державної самостійності. Все це і обумовило вибір теми дисертаційної роботи “Виховна діяльність українських молодіжних товариств у Галичині <1894-1939 рр.)”.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1894-1939 рр. За вихідний рубіж узятий 1894 р. — рік створення першого українського гімнастичного товариства “Сокіл” у Львові.

Верхня межа дослідження збігається з анексією у вересні 1939 р. Польщі, встановленням на західноукраїнських землях радянської влади та ліквідацією усіх українських суспільно-політичних партій та об'єднань.

Територіальні рамки дослідження проблеми в австро-угорсь-кий та польський окупаційні періоди охоплюють терени трьох воєводств - Львівського, Станіславського і Тернопільського. Такий підхід зумовлений тим, що саме на території цих воєводств проходило становлення й розвиток діяльності “Сокола”, "Січі”, “Пласту”, “Лугу” й “Орлів”-КАУМ упродовж 1894-1939 рр. Крім того, частина західноукраїнських земель (Північна Буковина, Закарпаття та Західна Волинь) не входила постійно до складу Австро-Угорщини та Польщі у досліджуваний період.

Об’єкт дослідження — історія розвитку молодіжного руху в Галичині.

Предмет дослідження - виховна діяльність українських молодіжних товариств “Сокола”, “Січі”, “Лугу”, “Пласту", “Орлів”-КАУМ.

Мета дослідження полягає в тому, щоб визначити періоди, виявити і проаналізувати особливості, основні напрями та зміст виховної роботи названих товариств.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання дослідження:

— дослідити соціально-політичні та науково-педагогічні передумови виникнення українських молодіжних товариств;

— проаналізувати їх виховну діяльність в умовах Австро-Угорщини й поверсальської Польщі;

— здійснити періодизацію молодіжного руху, виявити особливості і тенденції його розвитку та виховної діяльності на різних історичних етапах;

— визначити роль і місце молодіжних товариств у загальному процесі національно-культурного відродження краю та їх внесок у національну систему виховання;

— розробити рекомендації щодо популяризації їх діяльності та використання набутого ними досвіду виховної роботи сучасними освітньо-виховними закладами та новітніми молодіжними об’єднаннями.

Провідна ідея дослідження полягає у відновленні історичної правди щодо ролі й місця молодіжних товариств у загальному процесі національно-культурного відродження Галичини та у здійсненні аналізу виховної сутності молодіжних товариств як педагогічного феномену.

Методологічно-теоретичну основу дослідження становить теорія наукового пізнання, положення щодо взаємозв'язку і взаємозумовленості явищ та необхідності їх вивчення в конкретно-історичних умовах; положення про те, що людина є найвищою цінністю суспільства, а життя народу - джерелом його культурної самобутності.

У процесі дослідження ми також керувалися методологічними положеннями, що містяться в Законі України "Про освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (Україна XXI століття) та у наукових працях видатних українських істориків, педагогів і мислителів, присвячених проблемам історії України та виховання молоді. Ми виходили з того, що національна система виховання має грунтуватись на правдивій історії України, а вихована у національному дусі молодь є запорукою життєдіяльності нації і державності.

Дослідження даної теми вимагало вивчення значної джерель-

ної бази, а саме: широкого кола архівних документів й матеріалів, історико-педагогічної літератури, довідково-статистичних матеріалів, публікацій у педагогічних та масових засобах інформації. Основними джерелами дисертації є матеріали Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного історичного архіву України у Львові, держархівів Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей. Зокрема, нами використані документи й матеріали із фондів товариств “Сокола”, "Пласту”, “Лугу", "Січі", "Орлів”-КАУ М, які упродовж довгого часу знаходилися у спецфондах і були недоступні для широкого кола дослідників; а також документи воєводських та повітових поліцейських управлінь, що розкривають організаційну, виховну та культурно-просвітницьку діяльність молодіжних товариств, їх кількісний склад, реєстрацію та ліквідацію місцевих осередків, зв'язок з українськими суспільно-політичними партіями та об'єднаннями. Більшість із цих документів публікується вперше.

У дисертації широко використані історичні та педагогічні праці відомих українських педагогів та громадсько-політичних діячів, як І.Бартошевського, О.Духновича, Д.Донцова О.Іванчука, М.Грушевсько-го, І.Франка, С.Томашівського, К.Левицького, В.Целевича, І.Ющишина та ін., що стали основою для розуміння стану тогочасної педагогічної науки та самої суті тогочасної епохи. Мемуарна література представлена спогадами безпосередніх організаторів і керівників молодіжних товариств

— І.Боберського, В.Федорчака, О.Тисовського, К.Трильовського. Праці останніх особливо сприяли виявленню передумов формування молодіжних товариств, здійсненню наукової періодизації їх діяльності та виявленню характерних особливостей виховної роботи кожного з товариств.

При написанні роботи використано значний обсяг матеріалів офіційної статистики, а також статути товариств, документи суспільно-політичних партій та об'єднань, окремі урядові закони й розпорядження досліджуваного періоду.

Значний науково-пізнавальний матеріал був почерпнутий і з тогочасних українських періодичних видань Галичини, значна частина яких знаходиться у бібліотечному фонді Львівської наукової бібліотеки ім В.Стефаника АН України та державних обласних архівах. У міру можливості автором була використана література, що видана у діаспорі.

У процесі розв'язання поставлених завдань ми використовува-

ли методи: хронологічний, аналізу й синтезу, теоретичного узагальнення й порівняння історичних подій та педагогічних явищ.

Дослідження проводилося в 1990-1996 рр. у два етапи.

На першому етапі — (1990 - 1993 рр.) — теоретично осмислювалась проблема, визначались об'єкт, предмет дослідження, його мета і завдання; вивчалась історична, суспільно-політична та педагогічна література, архівні документи і матеріали з обраної теми; проводилася систематизація, обробка і публікація матеріалів дослідження.

На другому етапі — (1994-1996 рр.) — вивчались та аналізувались виявлені документи і матеріали, узагальнювались результати дослідження, які публікувались окремими науковими працями та доповідались на науково-теоретичних конференціях, лекційних виступах; вивчались можливості й шляхи використання виявленого досвіду; формувалися висновки та рекомендації.

Наукова новизна і теоретична значущість дослідження полягають у тому, що на основі здійсненого широкого аналізу різних джерел:

— відносно повно відтворено історію розвитку українських молодіжних товариств у Галичині як національно-виховного феномену;

— на основі детермінованого аналізу конкретно-історичних обставин визначено науково обгрунтовані періоди розвитку молодіжних товариств;

— виявлено характерні особливості виховної роботи цих товариств та їх практичний внесок у розвиток української педагогічної науки;

— показано місце і роль молодіжних товариств у загальному процесі національно-культурного відродження та національно-визвольної боротьби за державність України;

— у науковий обіг введено значну кількість нових документів і фактів, які раніше не використовувалися вітчизняними історико-педагогічними науками.

Практичне значення роботи полягає у тому, що її матеріали, висновки, положення сприятимуть збереженню досвіду минулих поколінь, який може бути використаний при розробці історико-педагогічних спецкурсів, складанні підручників, посібників, іншої навчально-методичної літератури, проведенні просвітницької роботи серед педагогічної громадськості, учнів та студентів, населення, а

також у практичній роботі з молодіжними об'єднаннями.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується використанням широкої джерельної бази, зокрема, архівних матеріалів та спеціальної літератури з проблем дослідження, опорою на принципи історизму й об’єктивності, застосуванням комплексу методів, адекватних меті та завданням роботи.

На захист виносяться:

— положення і висновки, що характеризують передумови виникнення і розвитку українських молодіжних товариств у Галичині;

— визначення і наукове обгрунтування періодів розвитку молодіжного руху в Галичині;

— зміст, основні напрямки та особливості виховної діяльності молодіжних товариств;

— оцінка внеску українських молодіжних товариств у формування наукових засад та практику національного виховання молоді.

Апробація основних положень і висновків дисертації здійснювалася у публікаціях наукових праць і виступах на міжнародній (Івано-Франківськ, 1996 р.) та всеукраїнській (Львів, 1993 р.) науково-практичних конференціях, доповідях і виступах перед слухачами Обласного інституту післядипломної освіти, студентами Прикарпатського університету, вчителями та учнями загальноосвітніх шкіл області.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (282 найменування) і додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено хронологічні та територіальні рамки дослідження, об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічну основу, теоретичне і практичне значення роботи, викладено зміст основних положень дисертації, що виносяться на захист, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі — “Передумови виникнення, розвиток та періодизація діяльності українських молодіжних товариств"—

розглядаються соціально-політичні передумови та науково-педагогічні

основи, що зумовили появу українських молодіжних товариств як виховного педагогічного феномену.

Правовою основою для виникнення українських молодіжних товариств у Галичині стали державні реформи 1867-1872 рр., які стосувалися громадських об’єднань та шкільництва.

Встановлено, що виникнення українських молодіжних товариств було зумовлено об'єктивними причинами соціально-економічного (розвиток капіталістичних відносин), політичного (спроби денаціоналізації українського населення з боку польської шляхти, яка займала ключові позиції у всіх сферах державного й освітнього життя в Галичині), культурно-освітнього (масова неписьменність українського населення, недостатня кількість українських навчальних закладів, потреба у навчанні й вихованні молоді у національному дусі) характеру.

Вивчення джерельної бази дало можливість обгрунтувати положення про те, що реальною основою для втілення ідеї про організацію національних молодіжних виховних товариств стали демократичні процеси у галицькому суспільстві, які супроводжувалися організацією і розвитком культурно-освітнього руху як складової національно-культурного відродження, започаткованого на теренах краю наприкінці XVIII ст.; впливами національного відродження у Наддніпрянській Україні та серед слов'янських народів, де, зокрема у Чехії, Болгарії, Словенії, Польщі, з 60-х рр. XIX ст. уже діяли молодіжні пожежно-фізкультурні товариства.

Дано аналіз розвитку педагогічної науки в Галичині з кінця XIX ст. — до кінця 30-х рр. XX ст., провідні ідеї якої з проблем національного виховання лягли в основу виховної роботи молодіжних товариств. Найбільш виразно питання національної освіти та національного виховання знайшли своє відображення у першій національній шкільній програмі, розробленій Руським Товариством Педагогічним (1884 р.), теоретичних положеннях відомих педагогів, істориків, філософів, громадсько-політичних діячів — І.Бартошевського, Г.Вре-цьони, М.Грушевського, О.Духновича, Г.Зарицького, В.Ільницького,

І.Крип’якевича, О.Партицького, С.Томашівського, І.Франка, В.Целе-вича та ін. Це ж питання порушене у рішеннях Українського Жіночого Конгресу (1934 р.) та Першого Українського Педагогічного Конгресу (1935 р.). З’ясовано, що педагогічні ідеї формувалися під впливом

західноєвропейської теорії та практики суспільного виховання, на основі надбань національної народної та наукової педагогіки, моральних засад християнства.

Встановлено, що в українській педагогічній науці Галичини наприкінці XIX ст. чітко простежується думка щодо мети і завдань національних виховних інституцій, де б українська молодь виховувалась національно свідомою та фізично здоровою на засадах християнської моралі, історії, культурній спадщині минулого, лицарських традиціях княжої та козацької доби.

Виходячи з умов, в яких перебували українці Галичини, та враховуючи те, що навіть і в українських школах існував “польський дух”, який передавався через учителів, недосконалі підручники, навчальні програми тощо, прогресивні галицькі педагоги вбачали можливість виховання української молоді в національному дусі через позашкільні молодіжні виховні інституції, в яких юнак чи дівчина повинні були вчитися “ставити свої сили на услуги громади, щоби підпорядкувати своє “Я” загальним справам” (М.Галущинський).

Дослідження історії розвитку молодіжних товариств, особливостей мети, завдань, змісту і напрямів їх виховної роботи, зумовлених процесами національно-культурного відродження краю та національно-визвольної боротьби за державну самостійність України, дало можливість здійснити науково обгрунтовану періодизацію розвитку молодіжного руху у період з 1894 по 1939 рр. В цьому процесі виділено три періоди. Дати початку і кінця періодів є приблизними, тобто встановлення меж, які фіксують кінець одного і початок наступного періоду, в певній мірі умовне і відносне. Як вказують сучасні дослідники (В.Майборода, Б.Ступарик та ін.), такий підхід є більш науковим, аніж визначення точних дат, бо “розтягнений” рубіж точніше відбиває сам характер переходу від одного періоду до іншого.

У другому розділі — "Виховна діяльність молодіжних товариств” — досліджено мету, завдання, зміст і напрями виховної роботи кожного товариства; особливості виховної роботи кожного з них та їх практичний внесок у розвиток української педагогічної науки Галичини.

Відповідно до характеру, змісту й методів виховної роботи ми умовно розділили досліджувані товариства на дві групи, і це дало

змогу простежити історію їх розвитку і характер виховної роботи у порівнянні. До першої групи віднесено “Сокіл”, "Січ” і “Луг”, до другої

- “Пласт” та “Орлів”-КАУМ. Такий підхід зумовлений тим, що “Сокіл”, "Січ" і "Луг”, згідно статутів та характеру діяльності, були "пожежно-руханковими” (фізкультурно-гімнастичними). Тому мета, завдання, зміст, методи, форми роботи, а також організаційна структура у них були близькими.

Молодіжні товариства “Пласт” та "Орли"-КАУМ єднали національно-християнські ідеали, що були в основі їх виховної роботи, а також певні елементи скаутизму (наприклад, наявність поділу членів товариства на вікові категорії), чим вони значно відрізнялися від “Сокола”, “Січі” й “Лугу”.

Незважаючи на деякі відмінності, всі досліджувані нами товариства об’єднувала спільна мета - "виховати народові,здорових синів і дочок", "будити в молоді національну свідомість й змагання до волі".

У розділі здійснено аналіз виховної діяльності кожного з названих товариств, їх практичний внесок у педагогічну науку та загальний процес національно-культурного відродження краю.

Зокрема, осередки "Сокола", "Січі" й "Лугу", окрім практичної користі по гасінню пожеж та популяризації фізичної культури серед української молоді й населення Галичини, значну увагу приділяли культурно-просвітницькій роботі і в цьому напрямку тісно співпрацювали з українськими громадськими організаціями “Просвіта”, “Відродження", “Рідна Школа”. У дослідженні проаналізовані форми цієї співпраці та їх виховне значення.

Водночас, кожне товариство мало свої особливості виховної роботи. Так, пріоритетним напрямом національного виховання у діяльності “Сокола", чим воно різнилося, за словами його голови Івана Боберського, від інших товариств, було "загальнофізичне масове виховання".

Встановлено, що заслугою “Сокола” та його старшини було запровадження з 1901 навчального року в українських школах обов’язкових уроків фізичного виховання (2 години на тиждень), створення спортивних секцій з літніх, зимових та ігрових видів спорту, організація курсів для підготовки “провідників вправ" та “вчителів руханки”, видання методично-педагогічної літератури.

Фізкультурний рух, започаткований "Соколом", зумовив створення наприкінці 1906 р. першого у Галичині "Українського спортивного кружка" (УСК), який став основою для виникнення спортивних товариств "Україна” (1911), “Український лещетарський клуб” (1924), “Український спортивний союз" (1925).

Старшина “Сокола-Батька” була ініціатором таких масових акцій, як: збору коштів на викуп землі під власний спортивний майдан (“Український город”) уЛьвові (1911-1938 рр.), проведення спортивних змагань ("Запорізькі ігрища”, Свят молоді, Спортивних Олімпіад), а впродовж 1935 р. вела переговори з Міжнародним Олімпійським Комітетом про участь спортсменів-українців Галичини в XI Олімпійських іграх у Берліні (1936 р.) окремою командою.

Свідченням значної спортивно-масової та культурно-просвітницької роботи "Сокола" серед українського громадянства Галичини є те, що тільки в 1936 р. сокільськими осередками було проведено "365 руханкових виступів, 383 спортових змагань, 445 культурно-освітніх імпрез, 354 прогульок і 1405 відчитів", а у лавах товариства перебувало понад 20 тис. дійсних членів.

Особливістю виховної діяльності радикальної "Січі” було те, що товариство мало яскраво виразний національний характер і його члени вважали себе “наслідниками завзятущих запорожців”. Своєю організаційною побудовою товариство нагадувало устрій Запорізької Січі.

На відміну від “Сокола", радикальна “Січ” головну увагу зосереджувала на культурно-просвітницькій роботі, а також на захисті прав українського селянства. Саме за їх надмірний політичний радикалізм намісник Галичини граф А.Потоцький називав “Січові” осередки “розсадниками соціалізму”, через що вони зазнавали постійних переслідувань з боку місцевих органів влади, і що у кінцевому результаті призвело до повної заборони їх діяльності в 1925 р.

Показано історичну роль “Січового” руху, яка полягала в підготовці українського населення краю до збройної боротьби за волю і незалежність України. Зокрема, створена в березні 1913 р. з ініціативи засновника “Січей” К.Трильовського, перша в Україні легальна військова формація — “Товариство Українських Січових Стрільців",

— стала основою для формування легіону Українських Січових Стрільців, а згодом Української Галицької Армії.

Перші результати українського національно-військового виховання молодіжних товариств проявилися на II “Сокільсько-Січовому” краєвому здвизі (огляді), присвяченому 100-річчю від дня народження Т.Шевченка, що відбувся 28 червня 1914 р. у Львові. У поході вулицями міста та у масових військово-спортивних вправах взяли участь 12500 осіб, що представляли 120 177 чол., об’єднаних у більш як 2000 “Стрілецьких”, "Січово-Сокільських” та “Пластових" товариствах. Вперше вулицями Львова пройшли понад 500 озброєних “Стрільців”, вихованців "Стрілецьких секцій”, чим засвідчили відродження Українського війська.

У дослідженні розкрита виховна та культурно-просвітницька місія Українських Січових Стрільців, вихованців “Соколів”, “Січей", “Стрілецьких секцій” і “Пласту” під час Першої світової війни серед зрусифікованого українського населення Волині та Запоріжжя.

УСС, виховані на лицарських традиціях і героїзмі княжої та козацької доби, взяли зброю в руки для виконання найсвятішого обов’язку — вибороти державну самостійність України. 1 якщо “австро-угорські війська пішли на Україну передусім за хлібом, а німецькі розтаборились на Україні наче окупаційна влада”, то УСС пішли на Східну Україну, “щоби освідомлювати український нарід про значіння своєї держави" та “помагати в розбудові організації державного життя" (К.Левицький).

Про просвітницьку місію представників УСС засвідчує хоча б той факт, що з березня 1916 р. по березень 1917 р. на Волині (в Ковельському та Володимир-Волинському повітах) було відкрито 43 українські школи, в яких навчалося майже 2000 учнів. Створене у Львові “Бюро культурної допомоги для українського населення окупованих земель" тільки для організації шкіл на Ковельщині передало 1450 шкільних підручників, 286 книжок для дитячих бібліотек, 500 корон грішми, направило на Волинь біля 40 вчителів-українців з Галичини, із яких понад ЗО були стрільцями. Значення цієї культурно-просвітницької акції на Волині полягало у тому, що “український стрілець вперше заговорив до селян українською мовою, ...показав дітям українську книжку, ...почав освідомлювати села" (І.Крип’якевич).

Слід зазначити, що під впливом культурно-просвітницької діяльності УСС полонені українці з 1-го Запорізького полку ім.Т.Шевченка російської армії, що перебували у Раштатті, Вецлярі та Зальцвельді, створили групу

добровольців, які з січня 1917 р. по січень 1918 р. проводили просвітницьку роботу серед українського населення Підляшшя, Полісся й Волині. За цей час ними було відкрито 114 українських шкіл, де навчалося біля 6000 дітей. Навчальний процес забезпечували 110 вчителів, із яких 51 чоловік — бійці Запорізького полку.

Перебуваючи з березня по жовтень 1918 р. в Олександрівському (Запоріжжя) та Єлисаветградському (Кіровоград) повітах, УСС допомагали місцевому населенню у створенні та діяльності осередків "Просвіти”, “Січі", відкритті українських шкіл, самоосвітніх гуртків, бібліотек; видавали тижневик "Січ", влаштовували концерти, вистави, чайні вечори тощо. Наприклад, для місцевих читалень "Просвіти” Олександрівського повіту було передано української літератури на 5 тис. крб.

Українське Січове Стрілецтво — це був результат спільної освітньо-виховної діяльності сім’ї, церкви, школи, громадських організацій та українських молодіжних товариств, які виховали новий тип українця — Людину Визвольних Змагань. Ця Людина виконувала завдання "здвигнення нашої національної будови в усій її цілості” (І.Франко). Тому Українське Січове Стрілецтво, де зібрався цвіт галицько-української інтелігенції, стало не тільки локальним галицьким явищем, але й всеукраїнським.

Героїзм УСС та бійців УГА став взірцем для патріотичного виховання української молоді Галичини у 20-30-х рр., що теж знайшло своє відображення в даному дослідженні.

Особливістю найбільш масового українського товариства "Луг”, створеного 25 березня 1925 р., було те, що воно першим намагалося виховувати українську молодь поза будь-якими політичними впливами. Старшина “Лугу” намагалася дотримуватися принципу, що “Лугова Організація не може йти на послуги одній партії", а має на меті виховувати “карні, свідомі, морально споєні ряди до служби цілому народові”, які “можуть із користю працювати на якій це не було б ділянці суспільно-громадського життя” (В.Федорчак).

Така позиція викликала нападки на товариство з боку українських політичних партій Галичини, про що свідчать наведені у дослідженні виявлені нами архівні документи. Однак, незважаючи на тверду позапартійну позицію, старшині “Лугу” так і не вдалося повністю захистити товариство від партійних впливів, про що засвідчує наведений

у дослідженні аналіз реєстраційних карток керівних органів місцевих осередків у повітах Станіславського воєводства.

У дослідженні показано виховне значення повітових, окружних, краєвих “Сокільсько-Січових" та "Лугових” свят у вихованні та утвердженні національної свідомості серед української молоді та громадянства краю.

Проаналізовано особливості діяльності молодіжних товариств “Пласту” та “Орлів”-КАУМ, виховна робота яких базувалася на засадах національно-християнської моралі, кращих здобутках міжнародного скаутського руху, досягненнях педагогічної науки, лицарських традиціях княжої та козацької доби, української етнопедагогіки. Показано, що поділ на вікові категорії, який мав місце в товариствах, давав можливість гармонійно поєднувати за-гальнофізичний розвиток членів товариства з пізнавальним, а саме: залученням до суспільно-корисної та благодійницької праці, вивченням історії й культури рідного краю, народних традицій тощо.

Виховні засади “Пласту” й “Орлів”-КАУМ будувалися на національно-християнському світогляді - вірності Богу й Україні. Тим самим ставилося за мету поєднати у виховній роботі заповіді християнської моралі з ідеями української нації та її державності. Особливістю “Пласту” було й те, що це була своєрідна “дитяча держава”, в якій вчили і виховували національно свідомих і фізично здорових патріотів-українців. Товариство мало відповідну методично-організаційну базу, користувалося авторитетом і підтримкою серед українського громадянства краю.

У дослідженні на прикладах радикальної “Січі” ¡ “Пласту” доведено, що передчасне втягнення шкільної молоді у політичну боротьбу призводило до негативних наслідків: переслідувань, репресій, арештів, заборони діяльності товариств.

Уперше в сучасній педагогічній науці простежується роль Української Греко-Католицької Церкви у вихованні молоді на прикладі товариства '‘Орли"-Католицька Асоціація Української Молоді (КАУМ). Відкидаючи всі насильницькі методи боротьби та у зв’язку з жорстокою політикою пацифікації (умиротворення), яку проводив польський уряд, придушуючи антидержавні виступи українського населення краю, УГКЦ намагалася оберегти молодь від участі в насильницьких

методах боротьби і спрямувати її виховання на засадах християнської моралі. У травні 1933 р. УГКЦ започаткувала акцію "Українська молодь Христові”, в якій взяла участь майже вся українська молодь Галичини за винятком нечисленних молодіжних структур.

У містах і селах Галичини створювалися гуртки “Католицька акція української молоді” (КАУМ) під керівництвом місцевих священиків, в яких проводилися заняття з історії християнства, Української Церкви, України, української мови, літератури, природознавства, здійснювалося фізичне виховання.

У травні 1937 р. гуртки КАУМ об’єдналися у товариство "Орли”-КАУМ, яке поставило собі за мету “згуртувати українську молодь під прапор Христа, опікуватися нею від найраніших літ її життя та виховати її на засадах Христової науки як під релігійним, так і моральним оглядом на характерних, мужніх та діяльних членів суспільности, перейнятих жертвенною любов’ю до Христа, Його Церкви й українського народу та готових ширити Христову науку й християнські засади в усіх ділянках життя”. Оскільки новостворене товариство було близьке за духом, структурою й формою роботи до “Пласту", то його ще називали "Католицьким Пластом”. У дослідженні дана порівняльна характеристика освітньо-виховної роботи “Пласту" й "Орлів”-КАУМ.

В дисертації наведено кількісний склад молодіжних товариств у кожному із періодів діяльності і таким чином показано, що саме вони, а не космомол і піонерія були авангардом української молоді в національно-визвольній боротьбі українського населення Галичини проти іноземного гноблення за своє національне й соціальне визволення. Таким чином доведено безпідставність звинувачення досліджуваних нами молодіжних товариств радянською історичною наукою в їх "антинародній, клерикальній" діяльності та “буржуазному націоналізмі”.

У висновках узагальнені основні результати дослідження та показані можливості їх практичного застосування у сучасних умовах.

Аналіз мети, завданнь, змісту та напрямків роботи молодіжних товариств засвідчили, що основними мотивами, які зумовили їх появу та активну виховну й культурно-просвітницьку діяльність, були любов до України, українського народу, рідної мови, історії, культури,

традицій, звичаїв, обрядів; патріотичне бажання засновників товариств та їх членів зберегти українську культурно-історичну спадщину, служити справі національно-культурного відродження української нації та державності України.

Аналіз суспільно-політичного становища українського населення Галичини та особливостей розгортання процесів національно-культурного відродження дав можливість здійснити періодизацію розвитку молодіжного руху в Галичині.

У першому періоді (лютий 1894 р. — серпень 1914 рр.) відбувається зародження, становлення та розвиток молодіжних пожежно-фізкультурних товариств “Сокола” (1894), "Січі" (1900) й "Пласту" (1912 р.) як секції “Сокола”; створення першої в Україні новітньої мілітарної формації — “Січових Стрільців" (1914 р.) й "Пласту"; розробка наукових засад виховної діяльності молодіжних товариств; утвердження в практиці роботи повітових, окружних та краєвих сокільсько-січових свят; спортивних секцій, гуртків, товариств; масових спортивних змагань, культурно-просвітницьких акцій; різних форм пропаганди здорового способу життя тощо.

Другий період (серпень 1914 р. — грудень 1920 р.) характеризується участю української молоді (вихованців “Сокола", “Січі", "Стрілецьких секцій”, “Пласту”) у національно-визвольних змаганнях за соборність та державну самостійність України. У цьому періоді виділено два етапи. Перший етап — це участь УСС у боротьбі за соборність українських земель (серпень 1914 - жовтень 1918 рр.), під час якої УСС не тільки показували високий військовий професіоналізм, мужність, героїзм, але й несли зерно просвіти для зрусифікованого українського населення Волині та Наддніпрянської України. Культурно-просвітницька та виховна робота УСС сприяли національному єднанню українців-галичан з населенням інших ентнічно-георафічних українських земель. Другий етап — участь української молоді у боротьбі за державну самостійність України (листопад 1918 — грудень 1920 рр.), під час якої мали місце масові прояви мужності й героїзму “Сокільсько-Січової” та “Пластової" молоді у боротьбі з ворогами на фронтах громадянської війни, та високої національної свідомості й відповідальності при організації державного життя на місцях.

Для третього періоду діяльності молодіжного руху (січень 1921

— вересень 1939 рр.) характерними є процеси відродження діяльності молодіжних товариств "Сокола”, “Січі” і “Пласту", пошук нових національно-виховних ідеалів та засад національного виховання, активна участь у суспільно-політичному та культурно-освітньому житті українського громадянства Галичини, активне протистояння шовіністичній політиці польського уряду, активізація політичної боротьби та впливів на молодіжні товариства українських політичних партій, переслідування та репресії по відношенню до молодіжних товариств з боку державно-поліцейських органів польської влади, заборона діяльності "Січі"( 1925) й “Пласту” (1930) та виникнення “Лугу" (1925).

Пріоритетними напрямами виховної роботи у діяльності досліджуваних нами молодіжних товариств Галичини були: формування в української молоді національної свідомості та християнської моралі; залучення до суспільно-корисної праці та оволодіння певними фаховими навиками; ознайомлення з духовно-культурною спадщиною народу та його історичним минулим; фізичне виховання та підготовка до військової служби через наслідування кращих лицарських традицій княжої та козацької доби.

Водночас при спільності мети та статутних завдань, діяльність кожного товариства мала свою специфіку, яка залежала від категорії молоді, її вікових особливостей, форм виховної роботи тощо.

Результати дослідження дають підстави вважати, що українські молодіжні товариства за своїм характером і змістом роботи були прогресивним суспільно-педагогічним явищем. їх діяльність сприяла:

— суттєвому розширенню кола національних навчально-виховних інституцій в умовах національного гноблення,-

— залученню молоді до числа потенційних учасників процесу національно-культурного відродження краю та загальноукраїнського національно-визвольного руху;

— консолідації української сільської, міської, учнівської та студентської молоді Галичини навколо національної ідеї, а також пошуку шляхів співпраці з молоддю інших українських етнічних земель та українською діаспорою;

— активізації української молоді як найбільш масової та найбільш активної рушійної суспільно-політичної сили у боротьбі за

20

соборність України;

— формуванню розгалуженої мережі різноманітних пожежно-фізкультурних, скаутських, національно-релігійних товариств як форм самоорганізації української молоді в освітньо-виховній сфері;

— розвитку ідеї української національної школи та національного

виховання, утвердження її засадничних положень у практичній діяльності; '

— розгортанню цілеспрямованої і багатогранної громадсько-політичної й культурно-просвітницької роботи серед українського населення, піднесенню його національної свідомості.

— вихованню (при тісній співпраці сім’ї, школи, церкви) Людини Визвольних Змагань, яка зі зброєю в руках стала на шлях боротьби за державну самостійність України.

В той же час аналіз діяльності українських молодіжних товариств "Сокіл”, “Січ", "Пласт", “Луг", “Орли"-КАУМ дають можливість виявити причини, що перешкоджали їх розвитку, основними з яких були: слабка матеріально-фінансова база та недостатня кількість національних педагогічних кадрів; упереджена політика державної влади до українського населення Галичини; окремі непорозуміння між старшиною молодіжних товариств; спроби передчасної політизації молоді українськими політичними партіями і підпорядкування молодіжних товариств своїм вузькопартійним інтересам.

Вважаємо, що практика освітньо-виховної діяльністі українських молодіжних товариств у досліджуваний період становить певний інтерес з точки зору сьогоднішніх проблем української школи і молоді, а тому вивчення і використання окремих елементів цього досвіду дають можливість збагатити програму національного виховання як в системі шкільництва, так і у виховній роботі за місцем проживання.

Результати дисертаційного дослідження дали можливість виробити певні рекомендації щодо реформування виховної роботи з молоддю по реалізації Державної програми “Освіта” , суть яких розкрито в дисертації.

Дане дослідження не претендує на вичерпний розгляд усіх аспектів проблеми. На наш погляд, окремого вивчення заслуговують питання ролі церкви в освітньо-виховній роботі з молоддю; впливу політичних партій та горомадських об'єднань на молодіжний рух; фі-

зичного виховання у діяльності молодіжних товариств; участі української молоді у процесі національно-культурного відродження краю та національно-визвольних змаганнях; проблеми творчого використання досвіду освітньо-виховної роботи молодіжних товариств досліджуваного періоду у діяльності сучасних молодіжних об’єднань та ін.

У додатках подані документи, які дозволяють глибше розкрити і показати діяльність кожного з досліджуваних молодіжних товариств.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:

1. Молодіжні організації у Східній Галичині. — Івано-Франківськ, 1990. - 16 с.

2. Молодіжні організації Західної України//Проблеми національно-культурного відродження України. — Івано-Франківськ, 1990. - С. 115-140.

3. Українські молодіжні товариства в духовному відродженні краю (кінець XIX — 1939 р.). — Івано-Франківськ, 1991. — 88 с.

4. Західноукраїнські молодіжні товариства “Сокіл", “Січ'', "Пласт”, “Луг”. — Івано-Франківськ, 1992. — 78 с.

5. Українські молодіжні товариства Галичини: 1861-1939 рр. (Короткий історичний нарис). — Івано-Франківськ, 1995. — 72 с.

6. Виховна діяльність українських молодіжних товариств у Галичині в умовах поверсальської Польщі (1920-1939 рр.)//Українсько-польські відносини в Галичині у XX ст. Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (2122 листопада). — Івано-Франківськ, 1997. — С. 79-84.

АННОТАЦИЯ

Андрухив И.А. Воспитательная деятельность украинских

молодежных организаций в Галичине (1894-1939 гг.).

Диссертация в виде рукописи на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01. - теория и история педагогики. Прикарпатский университет им.В.С.Стефаника, 1997.

Защищается рукопись, которая содержит исследование проблемы возникновения и развития молодежных организаций в Галичине, теоретико-методические основы их функционирования и деятельности в национальном воспитании украинской молодежи Галичины. Установлено, что несмотря на сложные социально-экономические, политические и культурные условия, украинские молодежные организации стали неотъемлемой частью общественно-политического движения, обеспечивающго национальное, физическое, интеллектуальное и духовное развитие украинской молодежи в условиях австро-венгерской и польской оккупации Галичины. Положительные аспекты учебно-воспитательной деятельности молодежных организаций прошлого могут быть использованы для разработки концептуальных положений национального воспитания молодежи в Украине на современном этапе.

ANNOTATION

Andruchiw I.O. Educative activity of the Ukraine Youth Organizations in Galichina (1894-1939).

Master's Dissertation: Specialty 13.00.01. - Theory and History of Pedagogic. Prikarpatian University of Wasil Stefanik, 1996.

This Dissertation contains the results of study of formation and development of the Youth Organizations in Galichina, theoretic-methodical foundations any functioning on Ukrainian youth’s national education.

Despite the complicated social and economic, political and cultural conditions Ukrainian Youth Organizations became part and parcel of social-political movement, ensuring national, mental, spiritual and physical development of austrian-hungarian and polish occupation of Galichina. Positive aspects of the Youth Organizations educatiwe activity can be used for the realization of conceptual propositions of national education in Ukraine nowadays.

Ключові слова: молодіжні товариства, національна школа, національне виховання, становлення, розвиток, мета, завдання, напрями, форми, особливості, і виховна діяльність.