автореферат и диссертация по психологии 19.00.01 для написания научной статьи или работы на тему: Когнитивный стиль личности в структуре саморегуляциисоциального поведения

Автореферат диссертации по теме "Когнитивный стиль личности в структуре саморегуляциисоциального поведения"

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С.КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

г: ОД

•л .-''О О

.... ■

КУЦЕНКО Галина Володимирівна

УДК 159.92

КОГНІТИВНИЙ СТИЛЬ ОСОБИСТОСТІ В СТРУКТУРІ САМОРЕГУЛЯЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

19.00.01 — загальна психологія, історія психології

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України.

Науковий керівник —

Офіційні опоненти:

Провідна установа —

доктор психологічних наук, діисний член АПН України, професор МАКСИМЕНКО Сергій Дмитрович,

Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, директор

доктор психологічних наук, старший науковий співробітник ТИТАРЕНКО Тетяна Михайлівна,

Інститут соціальної і політичної психології АПН України, завідуючий лабораторією соціальної психології особистості

кандидат психологічних наук, доцент ПОВ’ЯКЕЛЬ Надія Іванівна,

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, доцент кафедри психології та педагогіки ,

Київський лінгвістичний університет, кафедра психології, м.Київ, МО України

Захист відбудеться « 8 » червня 1998 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.48.01 в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою: 252033, Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.

Автореферат розісланий «_£_»_травня_____1998 р.

Вчений секретар {'[ ~

спеціалізованої вченої АЛЕКСЄЄВА М.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність постановки і вирішення психологічних проблем саморегуляції зумовлюється певними обставинами. З одного боку, швидкісне розгортання практичної психології (і як численних шкіл та напрямків психотерапії, і як різноманітних ділових та особистісних тренінгіз, і як діагностики та консультування) показало, що окремі психологічні якості самі по собі не можуть забезпечити високої успішності в жодній з важливих для людини сфер реалізації себе — значних результатів можна досягти лише за умови правильної самоорганізації, саморегуляції діяльності та поведінки.

З іншого боку, логіка розвитку психології спричинює суттєву зміну акцентів академічних досліджень. Центральною проблемою стає питання оволодіння людиною власного поведінкою, тобто проблема саморегуляції. Переваги регулятивного підходу полягають у тому, що він більш повно відображує специфіку цілеспрямованості людини як суб’єкта діяльності; так з’ясовуються глибинні механізми породження діяльності, унаочнюється смисл і зв’язність поведінки. Крім того, дослідження саморегуляції має значення методологічної основи для розробки багатьох проблем профорієнтації, психології праці, педагогічної психології та інших — всюди, де постає потреба оцінки умов, що забезпечують можливість побудови ефективної діяльності. Саморегуляція поведінки є одним з найбільш складних предметів психологічних досліджень. З різних причин проблеми саморегуляції вивчені вкрай нерівномірно.

Проблеми структури та факторів саморегуляції досліджувалися в роботах М.Й.Боришевського, О.М.Волкова, В.А.Іванникова,

Х.Кенфера, Є.О.Клімова, О.О.Конопкіна, Ю.М.Кулюткіна, Ю.Куля, С.Марстона, В.С.Мерліна, С.Г.Нікіфорова, Н.М.Пейсахова, Дж.Рот-тера, І.М.Семенова, С.Ю.Степанова, Х.Хекхаузена, І.І.Чеснокової,

B.С.Юркевич та ін.

Значний внесок зробили українські вчені, широкий спектр досліджень яких більшою або меншою мірою стосується проблем регуляції та саморегуляції. Так, питання активності людини як суб'єкта регуляції своєї діяльності і поведінки знаходять різнобічне висвітлення в роботах Г.С.Костюка, Л.Ф.Бурлачука, В.П.Казміренка, О.В.Киричука,

C.Д.Максименка, Ю.І.Машбиця, Н.І.Пов’якель, В.А.Роменця,

В.А.Семиченко, В.О.Татенка, Т.М.Титаренко, Ю.Л.Трофімова; проблеми саморегуляції поведінки досліджуються М.Й.Боришевським; пи-

тання адаптації і проблеми норм як регуляторів діяльності та поведінки висвітлені в працях Г.О.Балла; проблеми детермінації розвитку особистості вивчаються М.Т.Дригус. Велиху роль у розумінні таких проблем, як психологічна структура саморегуляції, фактори дестабілізації й умови та форми опанованої поведінки і продуктивної діяльності знаходимо в працях М.І.Алексєєвої, О.Ф.Бондаренка, Г.В.Ложкіна, В.О.Моляко, Р.О.Семенової, М.Л.Смульсон, С.П.Тищенко, Б.О. Федоришина, В.Т.Циби, О.Я.Чебикіна, Н.В.Чепелєвої,

С.І.Яковенка, Т.С.Яценко та ін.

Проте незважаючи на численність досліджень проблем саморегуляції, слід зазначити, що недостатньо висвітлена ще ціла низка питань. Це, зокрема, проблема індивідуальних особливостей саморегуляції. На сьогодні є дані про існування виразних відмінностей у рівні розвитку як окремих регулятивних механізмів, так і у здатності до саморегуляції як такої (Є.О.Клімов, Н.Ф.Круглова, О.К.Осницький, Г.С.Пригін, Р.Р.Сагієв, В.І.Степанський).

Традиційно індивідуальні особливості саморегуляції досліджуються в контексті ефективності окремих видів діяльності (від таких «простих», як сенсомоторна, до складних, як трудова, учбова, спор-’ тивна). Способи вирішення людиною життєвих задач вивчаються в аспекті акцентуацій характеру (К.Леонгард, А.Є.Лічко). Виразом усвідомлення такого розриву в дослідженні актуальної проблеми є спроби аналізу стильових особливостей саморегуляції (В.І.Моросанова, Г.С.Пригін, Р.Р.Сагієв).

Стійкість індивідуальних особливостей саморегуляції є проявом схильності даної людини до вирішення широкого кола задач у певний зручний для себе спосіб. Тому аналіз стійких особливостей саморегуляції виводить дослідження у більш загальний особистісний аспект. В основі формування усталеного способу саморегуляції мають лежати особистісні риси, що відносно емансиповані від змісту виконуваної діяльності; вони презентують алгоритмізовані способи впорядкування психологічного досвіду особистості.

Такими особливостями системоутворюючого характеру є так звані когнітивні стилі. Когнітивний стиль розуміється як система (набір) усталених уподобань щодо операційного складу процесів переробки та структурування інформації, що визначає не стільки рівень, скільки спосіб здійснення («манеру») діяльності. Когнітивний стиль інтерпретується більшістю дослідників як вираз інструментальної цілісності особистості. '

Звідси інтенція даного дослідження на показ існування кількох ефективних способів саморегуляції соціальної поведінки і пошук зв’язку способу саморегуляції з особливостями когнітивних стилів особистості. Завдання з’ясування ролі когнітивних стилів в системі саморегуляції соціальної поведінки ставиться вперше.

Тема дисертаційного дослідження є складового загальної теми лабораторії психології навчання Інституту психології АПН України ім. Г.С.Костюка «Психологічні чинники розвиваючого навчання в різних освітніх системах». Номер держреєстрації 0196Ш06951.

Об'єктом дослідження виступають механізми саморегуляції в соціальній поведінці особистості.

Предметом дослідження є роль когнітивного стилю в цілісній системі саморегуляції соціальної поведінки особистості.

Мета роботи полягає у виявленні специфіки структури саморегуляції в соціальній поведінці і з'ясуванні характеру зв'язку відмінностей в структурі саморегуляції особистості з індивідуальними особливостями когнітивних стилів.

Основні гіпотези. 1. Саморегуляція особистості в соціальній поведінці може здійснюватися кількома рівноефективними способами, які суттєво відрізняються за своєю структурою. 2. Різні за структурою усталені способи саморегуляції соціальної поведінки пов'язані зі стійкими психологічними властивостями особистості, зокрема, з когнітивними стилями. 3. Окремі способи саморегуляції залежать від різних стильових особливостей (тобто від різних полюсів стилів).

Для перевірки гіпотез та досягнення мети були покладені такі завдання:

1) проаналізувати проблему когнітивних стилів особистості та систематизувати основні теоретичні та методичні підходи до вивчення цих особливостей;

2) обгрунтувати доцільність застосування стильового підходу до вивчення проблем саморегуляції особистості в соціальній поведінці;

3) розробити і апробувати методику покомпонентного оцінювання структури саморегуляції в соціальній поведінці та дослідити індивідуальні особливості саморегуляції особистості;

4) проаналізувати структуру саморегуляції особистості та експериментально виявити специфіку організації регулятивних процесів у різних ситуаціях соціальної взаємодії;

5) здійснити порівняльний аналіз індивідуальних особливостей структури саморегуляції осіб, які відрізняються своєю стильовою приналежністю.

Методологічну основу роботи становить загальнометодологічний підхід до проблеми активності суб'єкта, зреалізований в роботах Б.Г.Ананьєва, Л.І.Анциферової, О.Г.Асмолова, Г.О.Балла, Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва, С.Д. Максим енка, В.О.Моляко,

С.Л.Рубінштейна, О.К.Тихомирова; психологічні засади регулятивного підходу сформульовані в роботах К.О.Абульханової-Славської, Х.Кенфера, О.О.Конопкіна, С.Марстона, С.Г.Нікіфорова, В.С.Юркевич та ін., збагачені ідеями та результатами досліджень Ф.Ю.Василюка, О.М.Волкова, Ю.М.Ємельянова, Є.О.Клімова, Ю.М.Кулюткіна, В.С.Мерліна, Н.М.Пейсахова та ін.

Бралися до уваги також фундаментальні дослідження проблеми когнітивних стилів, здійснені Дж.Р.Адамс-Веббером, Д.Банністером, Дж.Бірі, групою Р.В.Гарднера; Дж.Келлі, В.А.Колгою, В.Х.Крокеттом,

Н.І.Пов’якель, О.Т.Соколовою, Х.А.Уїткіним та його співробітниками; Ф.Франселлою, М.О.Холодною та іншими.

Методи дослідження. В роботі використовувалися методи визначення стильової приналежності: тест замаскованих фігур (EFT), розроблений Х.А.Уїткіним для визначення залежності-незалежності від поля, та запропонована Дж.Бірі модифікація Репертуарного тесту (Rep Test) Дж.Келлі для визначення когнітивної простоти-складності; для вивчення особливостей саморегуляції застосовувався спеціально розроблений опитувальник, проводилося оцінювання рівня саморегуляції, використовувалися спостереження та бесіди. Для обробки даних застосовувались відповідні статистичні методи.

Надійність та вірогідність наукових результатів забезпечена методологічним обгрунтуванням вихідних положень, цілісною організацією дослідження, поєднанням математичних методів обробки експериментальних даних з якісним психологічним їх аналізом і достатньою репрезентативністю вибірки.

Емпіричне дослідження проводилося протягом 1987-1993 років. Взяли участь 279 студентів механіко-математичного, радіофізичного, романо-германського, філологічного, історичного, біологічного та хімічного факультетів Київського держуніверситету.

Наукова новизна представленої роботи полягає в тому, що в ній запропоновано стильовий підхід до дослідження проблеми саморегуляції особистості в соціальній поведінці: саморегуляція розглядається

одночасно і з точки зору ефективності, і в аспекті типологічних (стильових) особливостей. Показано, що формування певного способу (стилю) саморегуляції має компенсаторний характер: загальний рівень системи саморегуляції залежить не лише від рівня розвитку окремих її компонентів, а, головним чином, від того, наскільки адекватно щодо наявної ситуації скомпенсовані недоліки і наскільки активно використовуються сильні сторони. Встановлено, що типологічні відмінності саморегуляції в соціальній поведінці пов'язані з такими формальними особливостями, як когнітивні стилі. Показано, що когнітивиий стиль особистості виступає індивідуально-типологічною передумовою формування певного способу саморегуляції особистості в соціальній поведінці. Наведені психологічні портрети характерних способів саморегуляції поведінки в залежності від стильових особливостей. В результаті проведеного дослідження розширене традиційне уявлення про функціонування регулятивних механізмів особистості.

Теоретичне значення полягає в тому, що дана експлікація поняття когнітивного стилю особистості: висвітлені історичні витоки, теоретичні підходи та методичні принципи його операціоналізації; наведене власне визначення поняття когнітивного стилю і детальне описання психологічної реальності, денотованої терміном «когнітивний стиль». Здійснена систематизація даних про природу, функції та вимірювання когнітивних стилів, зокрема, про такий вимір, як «залежність-незалежність від поля». Викладені характерні особливості «когнітивної простоти-складності» та «залежності-незалежності від поля» і обгрунтовані критерії розрізнення цих стильових особливостей. Проведений аналіз суттєво поглиблює знання про організацію індивідуальних властивостей особистості.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть мати багатоцільове призначення для використання у психологічній діагностиці як безпосередньо, так і служити базою для створення ідентифікаційного інструментарію.

Одержані дані дають підставу для розробки диференційованих практичних рекомендацій у навчальному і профорієнтаційному процесі; а також стосовно принципів формування та оцінки діяльності груп при вирішення різноманітних дослідницьких та практичних питань (тренінгових груп, груп експертів, статистично достовірної вибірки, клієнт-терапевтичної взаємодії тощо).

Особистий внесок. В опублікованих у співавторстві роботах концептуальні ідеї, методичні розробки (методики) та результати, отри-

мані співавторами, не використовувались; спільною була організація дослідження та структурування його викладу.

Положення, що виносяться на захист.

1. Усталення системи саморегуляції в соціальній поведінці проявляється в тому, що у людей з різними індивідуально-психологічними властивостями формуються відмінні способи саморегуляції. Останні пов'язані з формальними властивостями особистості, зокрема, з особливостями когнітивних стилів.

2. Когнітивний стиль як уподобання щодо системи операцій відносно одержання та впорядкування психологічного досвіду особистості не визначає прямо ефективності саморегуляції, а виконує функцію організації формально-процесуальних та результативних аспектів системи саморегуляції.

3. Організаційно-компенсаторна функція когнітивного стилю полягає в тому, що він виступає інструментом досягнення прийнятної для індивіда рівноваги між мірою наближення до мети, напруженістю діяльності та суб'єктивною комфортністю; у осіб різної стильової приналежності активно функціонують різні компоненти саморегуляції.

4. Ефективність саморегулювання соціальної поведінки залежить не лише від наявності чи міри розвитку сприяючих або утруднюючих індивідуальних особливостей як таких, а від того, наскільки доцільно їм знайдене місце в цілісній системі саморегуляції, тобто наскільки добре і повно використані перші і скоректовані останні.

Апробація та впровадження. Результати дослідження викладались та обговорювалися на І та II Міжнародних конференціях «Проблеми розвиваючого навчання» (Київ, 1994 та 1996); II Всесоюзному семінарі молодих вчених «Эмоционально-волевая регуляция поведения и деятельности» (Симферополь, 1986); II Всесоюзній конференції з експериментальної психології (Львів, 1988); Всесоюзній конференції «Психологическая наука: проблемы и перспективы», присвяченій 90-річчю від дня народження дійсного члена АПН СССР Г.С.Костюка (Київ, 1990); Республіканських конференціях: «Актуальные вопросы практической психологии» (Тбілісі, 1988); конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження Л.С.Виготського та Ж.П’яже (Київ, 1996), звітних сесіях Інституту психології 1989 та 1998 рр., на методологічних семінарах Інституту, засіданнях лабораторії психології навчання, на семінарах і круглих столах, що проводилися для вчителів та батьків.

Основні результати дослідження викладені в 10 публікаціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури, що налічує 283 найменування, з яких 139 на іноземних мовах та додатків. Обсяг основної частини роботи— 159 машинописних аркушів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, вказані об’єкт, предмет, мета, гіпотези, завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну цінність роботи, описано форми апробації, подані положення, що виносяться на захист.

Перший розділ «Проблема типу саморегуляції соціальної поведінки особистості» присвячений висвітленню досить широкої проблеми саморегуляції перш за все з точки зору індивідуальних та індивідуально-типологічних особливостей процесу саморегуляції.

Зазначено, що наявні в сучасній психології концептуальні та методичні підходи до постановки та вирішення питань саморегуляції відрізняються настільки суттєво, що часом видаються малоспів-ставлюваними; автори рідко наводять дефініції та робочі поняття, не позначають обсягу досліджуваних явищ. Це однаково притаманне як російськомовній, так і західній психології.

Аналіз літератури дав підстави вважати, що в контексті проблеми індивідуальних відмінностей найбільш евристичним є так званий «задачний підхід», згідно з яким саморегуляція — це процес, спрямований на корекцію або зміну дій у відповідності з задачами суб’єкта і умовами, з яких він діє (включаючи наявний стан). Результатом має бути побудова індивідуалізованого способу організації діяльності. Одним з факторів формування стабілізованого способу дії виступає когнітивний стиль особистості.

Міститься також досить велика історіографічна довідка про виникнення поняття «когнітивний стиль» та набуття ним статусу пояснювальної схеми; подане власне визначення поняття «когнітивний стиль особистості» та описані його характеристики.

Серед тенденцій, що ініціювали вивчення когнітивних стилів, вказані: загальнопсихологічний та психофізіологічний напрямки дослідження психічних процесів (Дж.Брунер, К.Еріксон, Р.Лазарус та ін.); так звана «Его-психологія», зокрема, погляди Х.Хартмана та Д.Рапапорта на «вільні від конфлікту функції Его»; дослідження Менінджерської групи (Ф.Хольцман, Дж.Кляйн, Х.Шлезінгер, Р.В.Гарднер та ін.), основним предметом яких було вивчення так зва-

них «когнітивких контролів»; ідеї Г.Оллпорта про інструментальні установки; С.Терстоуна про конвергентне і дивергентне мислення; деякі результати досліджень Ж.П’яже та так званих «німецьких типологій особистості»; концепція диференціації Ф.Вернона та ідеї гештальтпсихології.

Сучасне розуміння сутності та функцій когнітивного стилю особистості полягає в інтерпретації його як системи індивідуальних або індивідуально-типологічних особливостей набуття психологічного досвіду. Кошітивні стилі розглядаються як формальні характеристики структури особистості; їм атрибутуються такі риси, як стабільність, трансситуативність і відносна незалежність від змісту діяльності. Вони не вважаються здібностями і тому не мають прямого відношення до досягнення певного рівня діяльності, а визначають її спосіб, «манеру».

Когнітивний стиль описується біполярним конструктом з двох категорій (наприклад, «залежність-незалежність»), що дозволяє визначити місце кожної людини між екстремальними значеннями даної ознаки. Постулюється конверсійний характер цих ознак: чим вища залежність, чим нижча незалежність. Кожну людину можна продіагностувати з точки зору кількох стильових вимірів, тобто вона може мати ознаки кількох стилів різної міри вираженості.

На сьогодні описано більше десяти стильових вимірів, але найпо-пулярнішими у дослідженнях є два: так звана «залежність-незалежність від поля» та «когпітивна простота-складність».

В роботі розглядаються основні постулати теорій, що стали фундаментом для розробки методичних процедур виявлення «залежності-незалежності від поля» (теорія психологічної диференціації

Х.А.Уїткіна) та «когнітивної простоти-складності» (теорія персональних конструктів Дж.Келлі) та представлено детальний огляд робіт по пошуку співвідношення цих стильових вимірів з найрізноманітнішими психологічними властивостями.

Основний висновок. Аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень дає змогу говорити, що концепт (когнітивного) стилю є релевантним для дослідження індивідуальних особливостей саморегуляції реальної поведінки людини у міжособистісній взаємодії.

Другий розділ «Методичне забезпечення емпіричного

дослідження» присвячений обгрунтуванню та описанню обраних методик.

Аналіз стану розробки проблем саморегуляції з точки зору виявлення структурних складових процесу дає підстави вважати найбільш

повною моделлю структури саморегуляції так званий «контур саморегуляції» О.О.Конопкіна, що стала базовою в даній роботі.

Для відшукання стійких індивідуальних особливостей саморегуляції особистості вирізнені компоненти процесу саморегуляції оцінювалися у дослідженні з погляду «ступеня презентованості» кожного з них в реальній поведінці.

Обгрунтовано вибір найбільш адекватного способу з’ясування наявності особливостей саморегуляції соціальної поведінки, а саме, отримання сукупної узагальненої оцінки специфіки регуляційних процесів людини з боку її найближчого оточення, в даному разу з боку співучнів по академічній групі.

Це здійснювалося за допомогою опитувальника, що становить собою набір шкал, кожна з яких відповідає певному компоненту структури саморегуляції, і в цілому охоплює весь регуляційний процес. Описані принципи побудови та формулювання назв шкал. Були обрані біполярні шкали, де один полюс кожної шкали означає назву певної особливості, а другий — назву протилежної; разом же вони описують можливий спектр спостережуваних поведінкових виявів кожного компоненту саморегуляції. Всього було сформовано 8 шкал; оцінювання за кожною шкалою здійснювалося шляхом надання балів за 7-пунктовою системою на кшталт техніки семантичного диференціалу.

Загальний рівень ефективності саморегуляції оцінювався за простою 5-бальною шкалою від «1» — «неефективна саморегуляція» до «5» — «високий рівень розвитку, оптимальна саморегуляція».

Визначення стильової приналежності здійснювалося за допомогою поширених тестів: для виявлення міри полезалежності-

поленезалежності використовувався так званий Тест замаскованих (прихованих) фігур (Embedded Figures Test) та для з’ясування когнітивної простоти-складпості Репертуарний Тест (Repertoire Grid Technique).

Викладені теоретичні установки, що лягли в основу конструювання тестів для виявлення цих когнітивких стилів, фактори успішності тестової діяльності, описані правила роботи з тестами, подано стислий огляд можливостей і способів їх стандартизації.

Завданням піддослідного в Тесті прихованих фігур є якомога швидше і точніше відшукання еталонної геометричної фігури, замаскованої у досить складно структуроване тло. Особистості, що швидко і точно справляються з тестовими завданнями, вважаються незалежними

ІО-

від поля (поленезалежними), а ті, що відчувають при цьому труднощі і витрачають багато часу — залежними.

Суть методу або Техніки репертуарних граток полягає в тому, що піддослідному пропонують спеціально підібраний список об'єктів, які він має оцінити. Результатом є виявлення біполярного критерію оцінювання заданих об'єктів, тобто конструкта. Потім за певними правилами будується так звана гратка, у якій наочно відображені структурні особливості системи конструктів даного піддослідного.

На сьогодні існує багато видів граток та способів їх обрахунку і отримання різних показників когнітивної простоти-складності. В роботі обгрунтовується вибір змішаної процедури виявлення конструктів (метод мінімального контексту); вибір так званої рангової гратки, запропонованої Д.Банністером, і вирахування введеного ним же показника когнітивної складності, а саме показника інтенсивності.

• Далі описана послідовність етапів емпіричного дослідження.

Першим етапом було визначення стильової приналежності піддослідних, а саме, діагностика залежності-незалежності від поля та когнітивної простоти-складності на цій же вибірці (279 чол.).

Другим етапом було визначення загального рівня ефективності саморегуляції в соціальній поведінці за 5-бальною шкалою.

Третім етапом дослідження було виявлення індивідуальних особливостей структури саморегуляції за описаними вище шкалами, назви яких відображують поведінкові ознаки компонентів контуру саморегуляції. Завданням даного етапу було виявлення міри вираженості характерних особливостей способу саморегуляції.

Четвертим етапом був порівняльний аналіз рівня і способу саморегуляції кожного стильового угрупування.

Третій розділ «Зв'язки компонентів саморегуляції соціальної поведінки особистості з особливостями когнітивних стилів» являє собою виклад та інтерпретацію результатів проведеного емпіричного дослідження.

Зокрема, виявлення стильової приналежності показало, що розподіли індивідуальних результатів від максимальної полезалежності до максимальної поленезалежності і від максимальної простоти до максимальної складності були симетричними і за іншими характеристиками наближалися до нормального, тобто, як і належить при вимірюванні стильових відмінностей, більшість осіб виявилася нейтральною щодо кожного стильового виміру.

Повторна проба на залежність-незалежність проводилася через 5,5 тижнів після першої і на простоту-складність — через 6,5 тижнів; тест-ретестові коефіцієнти становили відповідно 0,83 і 0,79, що є досить високими показниками і свідчить про достатню надійність тестів для виявлення індивідуальних особливостей.

Обчислення показника залежності-незалежності для даного піддослідного здійснювалося як вирахування суми продуктивностей вирішення кожного з 24 тестових завдань (як відношення правильно вирішених завдань до часу вирішення). Чим більший цей коефіцієнт, тим більша незалежність даної особистості, і навпаки.

Обчислення показника когнітивної складності здійснювалось як виведення показника інтенсивності, тобто суми квадратів коефіцієнтів кореляцій між всіма парами конструктів, поділеної на число пар. Чим більший цей показник, тим вища простота і нижча складність.

В результаті зідбору піддослідних, що отримали екстремальні коефіцієнти, були сформовані 4 групи виражених за стилем осіб: група незалежних від поля — 32 чол., група залежних — 29 чол., група когнітивно складних — 31 чол. і група когнітивно простих — 33 чол.

Для вирішення завдань даного дослідження важливим було з'ясування питання про міру пов'язаності залежності-незалежності з простотою-складністю, що здійснювалося як обчислення коефіцієнта кореляції даних по залежності-незалежності з даними по простоті-складності, який становив 0,082. В даному випадку одержання кореляції, яка наближається до нуля, говорить про те, що виміри полеза-лежності-поленезалежності та когнітивної простоти-складности є самостійними ознаками, а сформовані нами групи є практично «чистими» щодо кожної стильової ознаки (тобто когнітивно складні, наприклад, є нейтральними щодо залежності-незалежності і т.д.).

Описані результати оцінювання індивідуальних особливостей міри функціонування всіх компонентів контуру саморегуляції за згаданими вище 8 біполярними шкалами. Оцінювалися особливості саморегуляції лише виражених за стильовою приналежністю осіб. Кожен з них .отримував оцінки за кожною шкалою від усіх співучнів, тобто одержав приблизно 20 оцінок. Потім на підставі всіх оцінок вираховувалося се-редньогрупове значення оцінки міри розвиненості кожного компоненту саморегуляції, що дало змогу з’ясувати специфіку регуляційних рис, притаманній певній стильовій групі. Проаналізовано оцінки, отримані представниками всіх чотирьох стильових груп.

Аналіз оцінок, отриманих за кожним виділеним параметром, свідчить, що всі стильові групи мають досить яскраво виражені відзнаки, тобто різні способи саморегуляції, що їх демонструють представники стильових угрупувань, чітко відрізняються за своєю покомпонентною структурою. Ці відмінності настільки характеристичні, що можна побудувати узагальнений профіль особливостей саморегуляції, притаманних кожній групі.

1. Так, група незалежних від поля вирізняється з-поміж інших набором рис, які можна узагальнити як раціональність і автономність, їхній аналітичний потенціал дозволяє відділити головне і другорядне, добре спрогнозувати розвиток подій і бути досить рефлексивними. Водночас самодостатність, що виражається не лише у схильності покладатися на самих себе, але й у дистанційованості аж до нехтування партнерами по взаємодії, може приводити до конфліктів.

Можна сказати, що незалежні вміють тонко аналізувати інформацію на орієнтувальному етапі і втрачають цю здатність на етапі виконання, тобто власне у поведінці. А тому їхня схильність до індивідуального функціонування свідчить про те, що інтуїтивно вони обирають такий спосіб поведінки, який убезпечує їх від необхідності «взаємо»-«дії». В цілому ж притаманні їм цеіітрованість на меті, самостійність і раціональність сприймаються іншими схвально.

2. За більшістю ознак група залежних від поля отримала практично протилежні оцінки. Найвиразнішою рисою полезалежних є їхня соціальність у всіх її визначеннях і проявах. Залежним притаманні безпосередність, захопленість процесом спілкування, високі емпатійні здібності, кооперативність, безконфліктність, гнучкість поведінки. Недоліками цього способу саморегуляції є нерефлексивність і недостатня цілеспрямованість, що подеколи стає полезалежним на заваді. В цілому високі оцінки за різні прояви емпатійності й кооперативності свідчили про те, що регулятивні процеси зорганізовані у такий спосіб, що ефективність саморегуляції полезалежних осіб можна оцінити через рівень психологічного комфорту, який вони створюють оточуючим.

3. Відмінними були також оцінки, що їх одержала група когнітивно складних. Найхарактернішими для них є риси, що групуються навколо рефлексивності, і міжособистісної рефлексії, зокрема. Велика потужність конструктної системи як засобу класифікації дає можливість не лише для детального, але й для багатовимірного аналізу ситуації, що забезпечує прогнозувальну здібність. А зумовлений нею широкий «набір внутрішніх Я» виражається як у гнучкості власної по-

ведінки, так і толерантності до позицій інших. Недоліками когнітивно складних є певна пасивність, споглядальність, тривожність, а інколи й неконвенціональність. В цілому група когнітивно складних справляє враження тонко і досить добре вписаної в соціальний контекст. Але оскільки цей спосіб оцінюється не вище за вищеописані, то відсутність грубих «регуляційних вад» сама по собі, очевидно, не забезпечує оптимального («ідеального») рівня саморегуляції.

4. Когнітивно прості також отримують досить відмінні характеристики. Узагальнюючи оцінки цієї групи, можна твердити, що най-сильнішими рисами простих є ті, що стосуються виконавського аспекту: вони досить цілеспрямовані, наполегливі, відповідальні, з добре розвиненими вольовими якостями. Відкритість і непідробність вкупі зі здатністю витримувати ситуації тиску роблять їх добрими партнерами. Але слабкість орієнтувальних процесів, що характерна для них, виявляється у нерефлексивності, деякій самовпевненості і, як наслідок, у недостатній гнучкості поведінки та високій конфліктності. Занадто проста конструктна система спричинює маловимірне, «чорно-біле» сприйняття, що, в свою чергу, сприяє стереотипізації психічного життя й утруднює розширення поведінкових моделей.

Середньогрупові оцінки загального рівня ефективності саморегуляції: поленезалежні — 3,52; полезалежні — 3,78; когнітивно складні — 3,67 і когнітивно прості — 3,07. Аналіз цих даних свідчить, що оскільки відмінності між оцінками різних груп не досягають рівня значимості, то описані вище способи саморегуляції оцінюються практично однаково. Винятком була оцінка групи когнітивно простих, що значимо нижча оцінок інших трьох. Це означає, що демонстрований когнітивно простими особами рівень саморегуляції поведінки не є достатнім, а характерні для нього особливості не всі виглядають доречними в очах оточення.

Результати проведеного дослідження підтверджують гіпотези та положення, що виносяться на захист, і дають змогу зробити низку висновків.

Висновки.

1. Саморегуляція особистості в соціальній поведінці тісно пов'язана з індивідуально-психологічними властивостями суб'єкта, зокрема, з такими рисами особистості, як когнітивні стилі.

2. Дослідження зв’язків таких стильових вимірів, як «залежність-незалежність від поля» та «когнітивна простота-складність», показало, що ці особливості є непов’язаними одна з одною, а реальності, які вони

описують, не € тотожними. Останнє виявляється, зокрема, у нульовій кореляції між ознаками залежності-незалежності та простоти-складності.

3. Дослідження структури саморегуляції соціальної поведінки у зв'язку з когнітивними стилями показало, що когнітивний стиль не є фактором, який прямо визначає ефективність саморегуляції, а діє як індивідуальна передумова, яка сприяє стихійному чи свідомому формуванню певної стратегії досягнення прийнятного за даних умов результату.

4. У осіб різної стильової приналежності більш розвинені чи при-наймі більш активно функціонують різні компоненти саморегуляції. На цій підставі можна виокремити певні способи (стилі) саморегуляції, які досить виразно відрізняються за своєю мікроструктурою. Описані чотири «психологічні портрети» способів саморегуляції поведінки, пов'язані з когнітивним стилем (тобто способи саморегуляції «когнітивно простих», «когнітивно складних», «полезалежних» та «поленезалежних».

5. Кожен регуляційний спосіб (стиль) має певні переваги над іншими, і в той же час не позбавлений деяких недоліків. Характерно, що відмінні способи саморегуляції поведінки різних осіб оцінюються оточенням як рівноефективні. Винятком є спосіб саморегуляції когнітивно простих осіб, який оцінюється як значимо менш ефективний. Це говорить про наявність деяких нескомпенсованих недоліків, а характерні риси саморегуляції, що демонструють когнітивно прості особистості, не мають такої цінності, як риси інших способів.

6. Одержані результати становлять певну прикладну цінність. Дані про стильові особливості мають враховуватися при формуванні груп для вирішення цілої низки практичних завдань або для більш коректного оцінювання діяльності реальних груп у різних ситуаціях: для вироблення колективного рішення, у ситуаціях на кшталт мозкового штурму, в стабільних чи нестабільних ситуаціях, при формуванні груп експертів та статистично достовірної вибірки, при взаємодії в тренінговій групі чи діаді клієнт-терапевт тощо.

7. Ефективність саморегулювання, зокрема, соціальної поведінки, залежить не лише від наявності чи міри розвитку «позитивних» (тобто об'єктивно сприяючих) або «негативних» («заважаючих») індивідуальних властивостей як таких, а від того, наскільки доцільно вони використовуються в цілісній системі саморегуляції.

Перспективи подальшої розробки проблеми пов’язані з вивченням умов формування певного когнітивного стилю особистості. Потребує більш глибокого дослідження вплив змістовних характеристик діяльності та психологічних особливостей партнерів по взаємодії на вияв або зміну стилю саморегуляції особистості.

Основний зміст роботи відображений у таких публікаціях:

1. Куценко Г.В. Индивидуальные особенности личности и их роль в процессе саморегуляции // Эмоционально-волевая регуляция поведения и деятельности: Тез. второго Всес. семинара мол. ученых, Симферополь, 19-24 мая 1986 г. — М., 1986. — С. 56-57.

2. Куценко Г.В. Индивидуально-психологические особенности межличностного взаимодействия в связи с когнитивным стилем личности // II Всес. конф. по экспериментальной психологии, 13-15 октября 1988 г. — Львов: Об-во психологов СССР, 1988. — С. 123-124.

3. Куценко Г.В., Федоришин А.Б. Учет индивидуальнопсихологических особенностей личности в процессе подготовки пропагандистских кадров: Метод, рекомендации для организаторов психо-лого-педагогического всеобуча комсомольских пропагандистов. — К., 1988. — 12 с. (у співавторстві).

4. Куценко Г.В. Формування в учнів уявлень про себе у процесі навчання II Психологія: Респ. наук.-метод, збірник. — К.: Рад. школа, 1988, —Вип. 31. —С. 82-90.

5. Куценко Г.В. Значение когнитивных стилей для практики профориентации // Психологическая наука: проблемы и перспективы: Тез. Всес. конф., посвящ, 90-летию со дня рождения действ, члена АПН СССР Г.С.Костюка. Ч. И. Познавательные процессы, обучение и психическое развитие. — К., 1988. — С. 78-79.

6. Куценко Г.В. Учет индивидуальных особенностей студентов в условиях компьютерного обучения // Программированное обучение: Респ. межвед. науч. сб. — К.: Лыбидь, 1990. — Вып. 27. — С. 111-119.

7. Куценко Г.В. Порівняльний аналіз системоутворюючих пара-

метрів особистісного розвитку учнів у різних освітніх системах // Психологічна організація умов розвитку суб’єкта учіння / За ред. акад. АПН України С.Д.Максименка. — К.: Інститут психології ім.

Г.С.Костюка АПН України, 1996. — С. 92-119.

8. Куценко Г.В. Стратегия педагогической деятельности и когнитивный стиль учителя // Проблеми розвиваючого навчання: Матер. І та II Міжнар. конф. — К., 1997. — С. 224-231.

9. Куценко Г.В., Шатырко Л.А. Стилевые особенности в структуре формирования учебной деятельности // Проблеми розвиваючого навчання: Матер. І та II Міжнар. конф. — К., 1997. — С. 231-238 (у співавт.).

10. Куценко Г.В. Фактори формування обдарованості як особистішої риси // Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога: Матер, допов. та повідомлень на Міжнар. наук.-практ. конф. 27-29 квітня 1998 р., Київ. — К.: Гнозис, 1998. — С. 155-159.

Куценко Г. В. «Когнітивний стиль особистості в структурі саморегуляції соціальної поведінки» — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 — загальна психологія, історія психології — Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ, 1998.

Дисертацію присвячено дослідженню саморегуляції соціальної поведінки. Показано, що існують рівноефективні способи саморегуляції соціальної поведінки, які відрізняються за своєю мікроструктурою. Різні способи саморегуляції пов’язані з особливостями когнітивних стилів. Когнітивний стиль відіграє роль організаційного механізму у формуванні певного способу (стилю) саморегуляції соціальної поведінки.

Ключові слова: саморегуляція, спосіб саморегуляції соціальної поведінки, когнітивний стиль, «когнітивна простота-складність», «залежність-незалежність від поля».

Куценко Г.В. «Когнитивный стиль личности в структуре саморегуляции социального поведения» — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 — общая психология, история психологии — Институт психологии им. Г.С.Костюка АПН Украины, Киев, 1998.

Диссертация посвящена исследованию проблемы саморегуляции социального поведения. Показано, что существуют равноэффективные способы саморегуляции, отличающиеся по своей микроструктуре. Разные способы саморегуляции связаны с особенностями когнитивных стилей. Когнитивный стиль играет роль организационного механизма в формировании определенного способа (стиля) саморегуляции.

Ключевые слова: саморегуляция, способ саморегуляции социального поведения, когнитивный стиль, «когнитивная простота-сложность», «зависимость-независимость от поля».

Kutsenko G.V. «Cognitive Style of Personality within the SelfRegulation Structure of Social Behaviour» — Manuscript.

Dissertation for candidate degree in Psychological Sciences. Speciality

19.00.01 — General Psychology, History of Psychology — G.S. Kostyuk Institute of Psychology, Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. — Kyiv, 1998.

Dissertation is devoted to the research into the problem of selfregulation in social behaviour. Self-regulation modes of equal efficiency were shown to exist differing in their microstructure. Different modes of self-regulation are related to cognitive style peculiarities. Cognitive style plays a role as an organizational mechanism in formation of certain method (style) of self-regulation.

Key words: self-regulation, self-regulation method in social

behaviour, cognitive style, «cognitive simplicity-complexity», «field dependence-independence».

Підписано до друку 04.05.98 р. Формат 60x90/16. Ум. друк. арк. 1,0. Обл.-вид. арк. 0,8.

Наклад 100. Зам. 142.

Відділ оперативної поліграфії Центру Міжнародної освіти 252005, м.Київ, вул. Червоноармійська, 57/3, к. 101. 227-12-75, 227-37-86