автореферат и диссертация по психологии 19.00.01 для написания научной статьи или работы на тему: Механизмы психомоторики человека

Автореферат диссертации по теме "Механизмы психомоторики человека"

од

Інститут психології ім. Г.С. Коспока Академії педагогічних наук України

Клименко Віктор Васильович

УДК 159.947

Механізми психомоторики людини

19 00 01 - загальна психологія, історія психології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора психологічних, наук

Київ -1998

Дисертацією є монографія

Робота виконана в Київському міжрегіональному інсттугі вдосконалення вчителів ім. Б.Грінченка і Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Офіційні опоненти:

- доктор психологічних наук, професор, член-коресповдент АПН України Трофімов Юрій Леонідович, Національний університет ім. Тараса Шевченка, завідуючий кафедрою загальної та інженерної психології';

- доктор психологічних наук, професор

Максименко Юрій Борисович, Донецький інституту психології і підприємництва, директор;

- доктор психологічних наук, професор

Іванова Олена Феліксовна Харківський державний університет, професор кафедри загальної психології

Провідна установа:

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, кафедра психології та педагогіки.

Захист відбудеться « $ (¿Лрг&іА1998 р. о — год. На засіданні спеціалізовано вченої ради Д 01.48.01 в Інституті психології ім. Г. С. Коспока АПН України за адресою: 252033 м. Київ, вул. Панківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костк АПН України (252033 м. Киш, вул. Панківська, 2).

Автореферат розісланий ^ 1998 р.

Вчений секретар спеціалізов; вченої ради

Алексеева М

Загальна характеристика робота

Актуальність робота визначається завданнями Державної національної програми "Освіта" (Україна XXI сгсшітгя) і спрямовує психологічну науку на пошук шляхів рСЕо'.ГпС/ здатностей ітаяаіпу, а пс'.їхс?'отсрнїз - складом?, мдажмутяпяиіу пкіпини.

Робота є теоретичним і експериментальним дослідженням механізму психомоторики, закономірностей психомоторних дій, генезису та огттимізації навчання людини, як одна із форм предметно-практичної діяльності людини. Вивчення пред мета дослідження здійснюється з позиції системного і діяльнішого підходів, способів наукового розв'язання практичних задач і принципів психології', які є методологічною її основою.

Стан проблеми. Поняття "психомоторика" застосував І.М.Сєченов і висловив рад ідей про регуляцію рухів почуттями, про те, що образ рухів не тільки продует дай, але і регулятор цих же рухів. Виходячи з цього, М.О.Берншгейн розробив теорію будови рухів, яка к описувала як багаторівневу систему, кожен рівень виконує притаманні йому функції розвитку і регуляції живого людського руху. В теорії особливу роль має вправа; вот не повторюється, а повторюється процес розв'язання задачі, в якому раз за разом змінюються засоби вирішення задачі.

Л.В.ЧхаЗдзе запропонував оригінальну схему координації рухів людини. Вона має в собі два види аферентації: перший утворюється інформацією довкілля а, а другий -внутрішньою, пов'язаною із забезпеченням роботи м'язів і їх груп. Засвоєння рухів характеризується майже повною узгодженістю смислової (зовнішньої) та сенсорної (внутрішньої) координації рухів.

Але, механізм психомоторики, як пристрій чи знаряддя людини, що здійснює задані доцільні живі рухи, перетворює енергію та інформацію під час робіт, - вивчений ще гге достаїньо. Раюм з цим існуючі теорії психомоторних дій розроблені під кутом зору формування навичок, умінь і засвоєння знань-знакових систем.

Але багато проблемних питань механізму психомоторики ще не отримали повного вивчення. Зокрема недостатньо вивчені: а) будова, функції' і розвиток механізму психомоторики; б) діяльніше пояснення структури процесу засвоєння психомоторної дії, як способу внутрішньої організації і зв'язку його елементів у цілісність; в) можливості використання системних принципів і діяльністю підходу для визначення нового предмета дослідження - механізму психомоторики і структури засвоєння рухової дії; г) застосування в психологічному експерименті методів реєстрації властивостей дії в мікроінгервалах часу, шляху і зусиль, які можуть стати об’єктивними критеріями для оцінки психічних станів, а також якості роботи механізму психомоторики людини; д) способи і прийоми управління процесом засвоєння дій і факторами, що впливають на функціонування і розвиток механізмів психомоторики і в напрямі до стану гармони-; є) питання психодіагностики психічних станів, профілактики втоми і перевтоми людини.

з

Таким чином, об'єкти© необхідність у експериментально-теоретичному дослідженні диктується ходом розвитку психології і трансформації наукових предметів психології, де чільне місце належшь механізму психомоторики. Дослідження є проектом Державного Фонду фундаментальних досліджень України 93/12 "Коди золотого перерізу і розвиток таланту", який розроблявся під керівництвом автора.

Об'єкт дослідження. Психомоторика людини, психологічні аспекти засвоєння рухових дій і закономірності її розвитку.

Предмет дослідження. Будова і розвиток механізму психомоторики в процесі засвоєння рухових дій людини у навчально-виховній технології.

Мета роботи. Вивчиш особливості функціонування механізму психомоторики у процесі засвоєння рухових дій і умови, що сприяють (чи гальмують) його розвиткові, і розробиш способи вдосконалення цієї складової таланту людини.

Використання в дослідженні поняття "діяльність" як пояснювального принципу і системного аналізу дня визначення нового предмета дослідження дало можливість висунути ряд нових положень і сформулювати гіпотези:

- використання діяльнісного пояснення і системних принципів дозволяй, точніше визначити межі предмета дослідження - механізму психомоторики - складу його компонентів, зв'язків між ними і способів організації їх у гармонійну цілісність - стратегічну мету навчально-виховної технології;

- використання у психологічному експерименті точних методів реєстрації’ психомоторної дії дозволить отримати об'єктивні дані про стан компонентів механізму психомоторики, тенденції їх розвитку і напрямків психодіагностики у навчанні;

- механізм психомоторики і процес засвоєння рухової дії може перебувати у трьох станах: а) у стані гармонійної цілісності, який характеризується зникненням інтерференцій у механізмі, узгодженість, спільномірність між собою всіх компонентів - максимальна: він працює без "гальмувань і тертя"; б) стійкому стані, в якому порушуються зв'язки між компонентами, знижується іх активність, починають виникати інтерференції, а продуктивність розвитку залишається на одному рівні; в) у стан, коли гармонія механізму руйнується, або вже зруйнована, що позначається і на точності відображення рухів, їх проектуванні і особливо регуляції; рухи втрачають точність, влучність, пластичність і координацію;

- передбачаєшся, що психомоторна дія у процесі засвоєння може перетворюватися на рухову навичку, навичка - на вчинок - дію люд ини, яка набуває соціально-культурного значення, цінності;

- розвиток механізму психомоторики може розглядатися як творчий процес, у якому задача досягнення максимальної точності рухів і дії' припадає на процеси відображення і регулювання ними, а задача творчості - на створення нових образів дій, способів виконання і прийомів регулящї.

Основні задачі дослідження:

1. Виявиш основні компоненти механізму психомоторики і особливості засвоєння людиною психомоторних дій, пов'язаних з максимальною психічною напруженістю;

2. Здійснити аналіз компонентів системи психомоторної дщ простежити їх зміни у розвитку психічної регуляції рухів, дійта навичок.

3. Визначити особливості процесів опредметнення (створення) образів психомо-

торних здатностей і розпредметнення (відкриття) властивостей рухів і дій у процесі їх засвоєння. '

4. Зробити аналіз компонентів механізму психомогорики і знайти критерії оцінки продуктивності їх функцій для створення системи психодіагностики станів людини у

ї!2ЕЧ2ДЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ.

5. Ршробіпи рекомендації для управління процесом розвилку механізму психомогорики, засвоєння рухової дії, психічних станів людини шляхом вибіркових впливів на вдосконалення здібностей до психомоторної творчості.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що визначено нові знання про:

- предмет дослідження - механізм психомогорики і сукупність компонентів процесу засвоєння психомоторних дій людиною, які на вершині досконалості перетворюються у гармонійну систему,

- методи дослідження і способи реєстрації біодинамічних і фізіологічних параметрів процесу психомоторної дії, які можуть стати індикаторами стану людини;

- способи пояснення психологічних фактів: генетичний, структурний та модельний дозволили визначити особливості функціонувати механізму психомогорики, коли людина виконує дію, щоб навчитися; користується нею як навичкою; або дією створює вчинок - соціально-культурна цінність;

- механізм психомогорики описується ж функціональний орган людини, на відміну від анатомічних і просторово локалізованих органів тіла, створюється задачею, яка усвідомлюється у формі потреби діяти певним чином.

Теоретичне значення робота полягає в тому, що створена концепція розвитку механізму психомогорики. На відміну від існуючого поняття, психомоторика розглянута з більш широкої точки зору. Механізм описується поняттями: образ, дія, послідовний психомоторний образ, порівнянім, наслідування, ремінісценція та інтуїція, інтерференції, які відображають у своєму змісті окремі сторони цілісного механізму, на відміну від того, що вони раніше вивчалися окремо і незалежно в межах різних напрямів психологічної науки.

Концепція розвитку механізму психомогорики може виконувати: а) методологічні функції - використовуватися як спосіб пояснення і схема дня розробки психологічної програми управління засвоєнням дій з застосуванням психологічних і педагогічних вибіркових впливів на окремі компонента механізму психомогорики; б) регулюючі функції - для створення системи психодіагностики на підставі вимірювання і порівняння дійсного психічного стану людини з бажаним, що відповідає меті навчання.

Практичне значення. Результати досліджень важливі для загальної психології і практичної психології. Результати дослід жень дозволили: визначити ішяхи викори-

спання закономірностей розвитку механізму психомогорики і засвоєння рухових дій для підвищення їх продуктивності; розробити, перевірній їх на практиці і пропонувати спеціалістам освітніх закладів способи і прийоми керування навчальним процесом; перевірити принципи побудови аналогових вправ дня розвитку психомоторних здібностей; запропонувати принципи сіворення психологічних випробувань для визначення психічних станів механізму психомогорики людини в умовах напруженої діяльності; дати рекомендації з вивчення впливу факторів психічної напруженості на засвоєння психомоторних дій з точки зору системного підходу.

Впровад ження в іфаютя^ психології результатів дослідження відбувалося:

а) роботою автора практичним психологом при підготовці до Олімпійських ігор членів збірних команд СРСР (Мюнхен-1972, Монреаль-1976, Москва-1980), збірних команд України - до Літніх Спартакіад, починаючи з 1971 року, а також підготовки екс-чемпіона світу з шахів Анатолія Карпова (1987 - 1990) до турнірів за звання Чемпіона світу та Європи тощо;

б) розробкою і чиганням курсів лекцій і практичних занять з предметів "Загальна психологія", "Вікова і педагогічна психологія", "Основи психодіагностики", "Психологія творчості" тощо з 1971 року,

г) концешуальні під ход и та теоретичні положення використовувалися у підготовці 12 кандид атів наук і в тому числі о АРЄ, Тунісу, Сирії та Йорданії, а також дипломними роботами студентів факультету практичної психології.

Особистий внесок здобувача в одержанні шукових результаті полягає у:

- розробці концепції та теоретичному обтрушуванні ідей і положень досліджуваної проблеми механізму психомогорики;

- багаторічному самостійному дослідженні теоретичних, методичних та прикладних аспектів механізму психомогорики людини;

- безпосередньому керівництві роботою аспіратів, пошукачів і студентів, відповідно до завдань поставлених в дисертаційному дослідженні;

- розробці системи аналогових вправ, принципів психологічних випробувань для визначення психічних станів і рекомендацій щодо їх використання.

Результати досліджень опубліковані разом із співавторами - аспірантами і пошу-качами - виконані під керівнищвом і участю автора, який розробляв ідеї, гіпотези і здійснював теоретичний аналіз одержаних у дослідах психічних фактів.

Основні положення, які виносяться на захист:

1. Механізм психомогорики - складна система, яка включає в себе компонент:

- рухову дію - розгортання у просторі і часі механізму психомогорики для розв'язання рухової задачі;

- образ - продукт дії, регулятор живих рухів і умова розвитку психомоторики;

- послідовний психомоторний образ - інформаційно-енергетична сіруклура, триваючий досвід вирішеної рухової задачі; •

- порівняння і оцінки - критичність дійового, образного та символічного мислення;

- ремінісценція та ішуїція - відтворений пам'ягпо матеріал рухів, який з часом використовується з більшою продуктивністю, реконструюєтеся почуттями і мисленням у нові форми рухів чи їхні якості;

- інтерференції - взаємодії регуляторних процесів, коли одні придушують інших, руйнують регуляцію дії і людина втрачає здібність до ефективної дії;

- наслідування - процес уподібнення своїх рухів і дій зразку, поза людиною.

2. Основним психологічним механізмом розвипсу дії є система процесів опред-мстнення і рсзпредметпенін змісту дії і здатностей людини. Опредметнення - втілення психомоторних здібностей в предмет дії. Розпредмеїнешія - оволодіння властивостями психомоторної да, її функціями, складом елементів і цілями діяльності, котрі стають надбанням людини, основою її психомоторних здатностей.

3. В процесі засвоєння рухової дії відбувається трансформація механізму психомоторики: дія регулюється образом, навичка - програмами пам'яті, а вчинок - дія, яка має соціально-культурне значення, - думкою і почуттями: пізнавальними, моральними чи естетичними, залежно від її умов та усвідомлення зад ачі дії.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення дисертації доповідалися і обговорювалися на трьох Всесвітніх конгресах (Москва, 1973, Прага, 1977, Тбілісі, 1980) одному Європейському конгресі (Варна 1978); на Ш (Київ), УП (Москва) Всесоюзних з’їздах психологів та на численних нарадах, симпозіумах, конференціях.

Зміст та результати роботи відображені в 7 монографіях та навчальних посібниках і 19 наукових публікаціях

Структура дисертації. Монографія складається із вступу, п’ята частин, висновків до кожного розділу, заключения, список використаних джерел з 160 найменувань. Її повний обсяг 17,58 др.арк, 12табішцьі 16рисунків.

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність роботи, показано, що сучасний етап розвитку психології' як науки характеризується тенденціями спрямованими на поглиблення загальнотеоретичних і пракгачного застосування психологічного знання. Механізми психомоторики людини постають як одна з ключових проблем, розв’язання якої сприятме розвитку здатностей і таланіу людини.

Визначаються об’єкт та предмет дослідження, формулювання мета і завдань дослідження. Визначені науково-теоретична та практична значимість дослідження, положення що виносяться на захист.

Перша частина. Методологічні аспекти проблеми психомоторики і засвоєння психомоторних дій. Розпадаються гопання природи, методів дослідження, поняіь і категорій, що визначають способи пізнання психологічних факгів і відображення їх у мисленні, в науковому знанні про психомоторику людини. Аналізуються: системи об’єктів - психомоторних дій, що підтягають дослідженню; системи дослідницьких операцій над ними з урахуванням знань, нагромаджених про механізм психомоторики.

Система знань про механізм і функції психомоторики. Практична, дійова сторона людини - її психомоторика не була окремим предметом дослідження. Механізми психомоторики може пояснити пошптя "діяльність".

Поняття "діяльність" фіксує найзагальніше у способі житія людини; здатність призводиш до змін в оточуючому середовищі і в самій собі. Тобто діяльність - механізм жипя. І, відповідно, психомоторика - дійовий орган людини. Людини, а не її тіла Інші органи тіла - анатомічні, а психомоторика - морфологічний орган, з якого може утворюватися майже нескінченна кількість механізмів, призначених для розв’я-зання задач. Тому психомоторика людини - орган універсальний.

Заслуговує на увагу струкіура - будова діяльності, розроблена Г.В.Ф. Гегелем. Вона, з його точки зору, дворядна: 1) мета - засіб - результат, 2) умови - предмет - діяльність. Умова діяльності, так само, як і її мета, є дещо таке, що перед бачається і існує у безпосередньому відношенні до пред мета; вона - матеріал для майбутнього предмета: мета-його образ, а умова-сировина, з якої він буде створюватися. Діяльність-процес, завдяки якому умова - сировина - перетворюється за допомогою засобів на бажаний предмет або результат.

Кожне психічне явище з чогось походить, якимись факторами породжується, розвішається з одного до більш досконалого стану і, нарешті, виконує певну роботу за схемою: властивість - функція - механізм Механізм - сукупність знарядь (здатностей), які здійснюють перетворення інформації і енергій виконуючи роботу для створення певних цінностей. А рівень досліджень залежиіь, яке кало з цих проблем психології вивчається: чутливість - здатність - талант.

У психологи' склалося і уявлення, що процес цілездійснення - практична діяльність береться не цілком, а з однієї' психологічної сторони. СЛ.Рубішпейн пропонував вважати лише психологічну частину д іяльності предметом психології. На його думку, в діяльності і в діях виявляється лише психологічний зміст мотивація, дія і її регуляція, якими вони узгоджуються з відображеним: відчуттями, сприйняттями, з усвідомленими об'єктивними умовами.

Дослідженнями В.В.Даввдова і ВЛЗінченка, докорінним чином змінено уявлення про психологічну сутність живого людського руху. Задача розбудови рухів в ушкаль-ній, реальній предметній сиіуавд є фантастично складною. Щоб її розв'язати, мисляче тіло людини, її психіка, повинні якимось шляхом збагнути складну фізику конкретної сшуації і упорядкувати її з тілесною біомеханікою.

Методологічний аналіз зв'язку діяльності і системності, проведений Е.Г.Юдіним, показав наявність протиріч в тричленній теорії діяльності: спонукальні, "енергетичні" компонента струкіури психіки не включаються до складу одиниць аналізу і тому повинні утвориш особливий ряд ОДИНИЦЬ-

Діяльність і псахомоторит. Поняття "діяльність" використовується як а) принцип пояснення - розкриття сутності предметно-практичної діяльності, тобто в методологічному значенні і б) предмет вивчення, кали з множини шарів і видів дальності вилучається один предмет дослід ження в залежності від мета і методів вивчення.

Психамоторика і регуляція рухової активності Діяльність і активність - два поняття, які, описуючи психічні явища і факга, мають багато спільних ознак, але різну сутність. На що розбіжність вперше звернув увагу психологів СЛ.Рубіншгейн і виступив проти поняття психічної, мислптельної і т.п. діяльності. Мислення як процес - це для нас активність, а не діяльність. Про дальність і дію ми будемо говориш тільки там, де є зміни довкілля; діяльність в повному розумінні - це предмет діяльності, практика.

Але діяльність - механізм жипя, а акгавність - лише здатність до дії, до діяльності; тему, ,<іка вона будр, більш залежить від організації діяльності, а вже потім - від активності, від того, чим вона умотивовується і яким запасом енергопотениіалу вона забезпечується. А розвиток і перебіг механізмів психіки здійснюється так: активність -діяльність - творчість.

Фвіалогічна регуляція психомоторики. Психічна взаємодія охоплюється і енергетикою організму, його активністю. Засвоєні досконалі регуляторні процеси - здібності перетворюються на органи діяльності - механізми. Система взаємодії' "організм -середовище" має множину регуляторних процесів, які стосуються енергозабезпечення роботи, метаболізму, функціонування органів чуття.

Біодинамічна регуляція рухів і дій. Зміст біодинамічних процесів, які плинуть паралельно з рухами, теж пов’язаний з процесами регуляції і саморегуляції. Але на відміну від фізіологічних, біодинамічні процеси доступні для реєстрації і наступного точного аналізу того, що відбувалося у процесі виконання дії.

Механічні явища, що виникають у діях, супроводжують і регулюють рухи мислячого тіла, вперше доведено дослідженнями М.О.Берншгейна. Живі рухи почали розглядати індикаторами внутрішніх станів психомоторики людини.

Системні принципи і процес засвоєння психомоторної ди. Системні принципи і діяіьнісний підхід дозволяють розглядати механізми як системи, єдине ціле - синтетично й аналітично, як сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих сірукіур, що забезпечують розв'язання пізнавальних та практичних задач, здобуття нових одиниць наукового знання. Ось чому механізм психомоторики як система і є предметом дослідження. Для вивчення механізму психомоторики ми залучаємо пояснювальні функції’ поняття діяльності і системні принципи.

Способи аналізу психологічних механізмів. Поняття "система" і "структура" близькі за смислом, однопорядкові. Зрозуміло, вони тісно пов'язані, але між ними існують і розбіжності. Отже, пізнання структури механізму психомоторики означає встановлення цілісною і одночасно диференційованого характеру досліджуваної системи - її "різноманітності". Системний аналіз не суперечіггь генетичному методу дослідження, а навпаки, відкриває перспективи доя вивчення процесів зародження, становлення, розвитку та інволюції системи.

Способи аналізу оргалпації системи. Стан психомоторної дії і діяльності у кожному відрізку часу може бути вгоначений різними способами опису. Функція механізму психомоторики з точки зору організованого підходу, є відношення його

складових частин до цілого. Причому існування спільномірності між ними забезпечує бажану форму виявлення цілого: надійність, відповіднісгь меті та продуктивність.

Особливості функціонування системи. Цілісна система - психомоторна дія - також підлягає і функціональному аналізу з боку її: 1) зміни, 2) збереження і 3) розвитку. Тут предметом аналізу стають внутрішні проівдії на зовнішні впливи, за допомогою яких механізм зберігає цілісність і доцільну активність.

В ідеях І.М.Сєченова "узгодження руху з почуваннями" про "цілісний фізіологічний снаряд", містишся зародок того, що згодом було названо "системним підходом" і "функціональною системою". Процесуальну сторону складних рухів дуже точно виразив О.О.Ухгомський, відмічаючи "... воно (тіло людини) виявляється не одним механізмом і не монотонною системою, але множиною механізмів і машин, що калейдоскопічно змінюють один одного стосовно до умов робота в кожний окремий момент...". Розвиток розуміння зв'язку між образом, як регулятором рухів і рухом, відображені у поняггі "функціональний орган" і "домінанта" О.О.Ухгомського.

Такі основні системні принципи аналізу механізму психомоторики, її системності будови, функцій та організації, як цілісності, здатної до розвитку. При цьому поняття "система", "механізм", "структура", "компонент" і "елемент" бралися з точки зору методології і для створення нових одиниць знань.

Частиш друга. Методи експериментального дослідження психомоторики. Процедури вимірювання психічних явищ Крім традиційних психологічних методів, використовувалися методи вимірювання психічних явищ, які відображаються у матеріальних компонентах системи рухів, у становленні, розвтку чи інволюції' дії.

Процедура вимірювати складали: 1) одиниці вимірювання; 2) еталони, взірці, мірила, до яких прирівнювався предмет, що вимірюється; 3) величини, які підлягають вимірюванню. Застосовуючи вимірювальні прилади, створені на основі десяткової системи одиниць.

Розроблена нами тензометрична методика дослідження моторних рухів (спосіб електричного вимірювання механічних процесів) дає змогу уникнути згаданих недоліків; дозволяє реєструвати окремі характеристики системи рухів датчиками - аналоговими пристроями та проводити безперервний запис всього процесу розв'язання психомоторної задачі у часі, де він реально існує Ця властивість аналогових датчиків розширює пізнавальні можливості тим, що вони фіксують всі проміжні стадії та мікроелементи системи, а величини реєструються в соціальній формі - графіком перервних значень на осцилографі.

Розроблені та виготовлені нами тензометричні датчики призначені для реєстрації біодинамічних, кінематичних та часових показників рухів і дій людини. Пристрій включає три самостійні за своїм призначенням частини: 1) датчиків, 2) електронного підсилювача 8-АНЧ-7м, 3) осцилографа Ця методика дозволяла реєструвати зовнішню сторону дії', виявляти особливості подвійних переходів відображеної психомоторної дії в суб’єктивний образ та образу у матеріальний продукт діяльності, який керуєіься психічним відображенням.

Фактичний матеріал оброблявся методами: 1) математичного аналізу, 2) методом графічного рішення векторних інтегралів для розрахунку імпульсу сили і швидкості з графіка прискоренім, 3) методи метрології та математичної статистики.

Датчики укріплялися на ланках (частинах) тіла в тих місцях, де вони найбільш виразно виявляються регуляторні впливи (зовнішні - фізичні і внуїрішні - психічні) на механізм психомоторики з метою розбудови оптимальних форм (образів, почупів і думок) управління рухами, люд ини. Піддослідний в процесі виконання психомоторної дії приєднувався до вимірювальної і рсєсграційісї апаратури ад допомогою легкого багатожильного кабеля: він мав можливість вільно пересуватися у просторі на відстань до 120 м від апаратури.

Методи реєстрації сили рухів. Сила руху - міра взаємодії з предметами і явищами навколишнього світу. У рухах людини існують і взаємно породжуються силові взаємодії, які вимагають вольового регулювання інтенсивності чи потужності. До них відносяться: І) актвна м'язова сила; 2) реактивна сила; 3) сили інерції тіла чи його ланок -природні сичи, властивість інеріної маси нагромаджувати в собі кінетичну енергію і втрачати її на корисну роботу; користуватися нею як "даровою силою", хоча вона була продуктом минулої роботи сенсомоторних синергій. Сила земного тяжіння - природна сила, що визначає траєкторії пересування так само, як і всім інертним масам.

Метод реєстрації пришвидшення живих рухів. Швидкість рухів і швидкість дії характеризує акгавність пересування тіла чи його ланцюгів у просторі по заданій траєкторії. У просторі траєкторії рухів тіла можна виділити для вивчення окремі фази:

а) прискорення рухів, б) пересування з постійною швидкістю, в) фазу уповільнення руху до зупинки або початку зворотного переміщення.

Для реєстрації і вимірювання пришвидшення рухів використовувався метод акселерометри Нами сконструйований акселерометр є аналоговим приладом, що фіксує інформацію про пришвидшення рухів людини у безперервній формі - тензо-грами. Він створений за принципом електричного вимірювання механічних явиш.

Вимірювання біодинамічних властивостей рухів. Тензометрична реєстрація психомоторних дій та лінійні вимірювання просторових та інших характеристик -вихідний матеріал для визначення біодинамічних властивостей рухів та дій.

На підставі аналізу змісту тензограм та вимірювань часу і простору, в якому пересувається тіло чи його оіфемі ланцюги, досшь просто визначається темп рухів: кількість рухів чи їх циклів за одиниц ю часу. Ритм рухів: а) часовий, б) динамічний, в) просторовий. Кожен відображає відношення схожості елементів, порядок фаз чи структур психомоторної дії. Координація рухів людини визначається мірою освоєння вміння долати надмірні ступені свободи ланок тіла, які переміщуються у просторі одночасно, і перетворювати їх у керовану систему, відповідно мети дії.

Точність і влучність рухів: 1) середнє відхилення руху; 2) скупченість, 3) влучність. Протилежна ш міра - розсіювання параметрів рухів. Пластичність та спритність -кригеріїточгосгі регуляції психомоторною дією.

и

Спостереження та експерименти. Процедура спостереження при наявності об’єктивних даних про механізм психомоторики значно перебудовується. Звичайне сприйняття і оцінка психомоторної да, яка виконується на великій швидкості, неспроможні докладно зафіксувати чи побачиш те, що там дійсно відбувається. А застосування в експерименті точної і швидкодіючої апаратури для реєстрації внутрішньої біодинаміки рухів ці вади спостереження усуває.

Предметом спостереження стає не живий рух, а його графічне відображення, записане осцилографом: точно і безпристрасно, безперервно - вщ початку до завершення дії. У спостереженні нас цікавили: 1) процес проекції образу - моделі майбутнього чи логічної схеми психомоторної дії на увесь хід її виконання; 2) відображення сенсорної інформації з поточних та проміжних фаз дії' і можливість встановлення з ними зворотного зв'язку для покращання рухів - гармонізації механізму психомоторики; 3) синтез цієї інформації' в образ рухів і впливає на точність розв'язання рухової задачі та успішність психомоторної д ії.

Застосована нами тензометрична методика реєстрації' і вимірювання живих рухів людину дозволила вести спостереження над такими елементами і фазами, які відбуваються в дуже короткі відрізки часу - від 0,01 до 0,005 с., записаних на осцилографі, але вже в інших координатах часу. Часу, який зупинено і зафіксовано з найдріб-нішим поділом на матеріальному носієві, у формі коду.

Отже, осцилограма, - документ про зовнішній вираз внутрішніх психічних явищ, які здійснювали організаційну, планувальну, регулюючу і оцінюючу функції' психомоторики. Закодована в цих документах інформація декодувалася, і здійснювалося спостереження за будовою дії. При такому спостереження втрачалась залежність від безперервності часу, що значно збільшило можливість отримувати точні і об’єктивні дані про психічні явшш - факта.

В експериментах використовувався метод моделювання психічної регуляції рухової дії' та психічних станів людини, яка, діючи, спрямовує їх на розвиток механізму психомоторики і засвоєння процесу розв'язання задачі. Зокрема: 1) смислове моделювання дії', 2) моторне моделювання рухів, 3) моделювання психічних станів у напруженій діяльності.

Багаторазове виконання дії без відпочинку і відновлення втраченої енергії збільшувало напруженість для регуляції рухів і вона втрачала надійність, координованкль. Стан свіжості змінювався на стомленість потім наступала втома, кати напруженість між двома станами - початковим і кінцевим - досягала максимальних велична Цей стан можна назвати станом від мови від под альшої дп.

Самоспостереження і експеримент. Людський вчинок, дао, її рух можна зрозуміти та досліджувати на основі словесного звіту - тексту, який створений самою діючою людиною. Опис - словесна картина внутрішніх та зовнішніх подій, які вона пережила, відвертість думок і точність почуггів - текст, що несе в собі інформацію, доступну для ознайомлення і відіворення суб'єктивної дійсності в об'єктивних формах. Коли піддослідний розповідає про свої враження, думки і почута, то цим виражає себе.

А виражати себе словесно, створюючи текст, - стати об'єктом для самото себе і для другого, зацікавленого в інформації.

Звіт піддослідного - текст - вираз діяльної сторони розуму і змісту його свідомості. Зміст тому можна розглядати як відображення почуттєвого матеріалу - раніш пережитого і тому минулого - у словесній формі. Звіт - подвійне відображення, відображення відображеного, інформація про інформацію минулого. Аналіз і вивчення цього відображення - майже єдиний шлях, щоб зазирнути у середину діючої людини і зрозумілі її внуїрішній світ. Б ньому - дані Про мспкн, цілі, ступені усвідомлення діяння і, особливо, переживання психомоторної дії.

Опис та інтерпретація психологічного факту. Текст, створений людиною іа матеріалі відображення власної психомоторної дії', існує на межі трьох прошарків: а) біодинамічної тканини живих рухів, б) їх почуттєвого відображення, в) смислової структури тієї ж самої системи рухів.

Щоб розкодувати зміст почупєвостей і перетворити думки, почуття та образи на слова, піддослідному, треба навчатися називати почуття, фіксувати їх схожості та розбіжності, єдність протилежного і виражати іх поняттями.

Розкриття сутності механізму психомоторики відбувається шляхом з'ясування: 1) причин виникнення та існування цих механізмів; 2) знаходження законів розвитку чи функціонування; 3) умов, які сприяють гармонізації' системи рухів психомоторної дії і її засвоєння за найкоротші строки і з якісними показниками. Для з’ясування психологічних фактів, здобутих в дослідження, використовувалися: а) слрукіурне, б) функціональне, б) генетичне пояснення.

Частина третя Будова психомоторної дії Психомоторна дія розпишається як цілісність сірукіурно-морфологічних компопеїпів у одиомомеїгшому зрізі з метою -визначити умови і фактори, сприяючі її успішному засвоєнню. Поперечний перепій психомоторної дії буде описаний поняттями:

1) дія - процес розв'язання психомоторної задачі рухами, у якому відбувається перетворення невідомого на відоме; засвоєння його змісту і упорядкування ним образу рухів; завдяки чому розвиваються системи рухів і способи їх регуляції;

2) задача дії' - мовщ чи почуттєва модель системи рухів, яка дається учневі для визначення системи рухів, способу іх регуляції та корекції до попереднього наміру (усвідомленої задачі у математичному смислі) чи системи рухів дії;

3) продукт дії - почуттєвий зміст, відображений учнем у процесі розв'язання психомоторної задачі; здібності до досконалої переробки змісту образу і регуляції рухів у дії; розвиток психомоторики в цілому - складової таланіу учня.

Психомоторика - орган людини. Психологічний аналіз цього органу людини буде враховувати, що механізм психомоторики: 1) складається з сукупності пристроїв і ланок, які мають можливість рухатися у діапазонах, вшначених анатомічною будовою тіла людини; 2) збирає і обробляє інформацію, що надходить від власних робочих органів та від пред мета, з яким людина діє; 3) передає і перетворює рухами енергію та інформацію, то&го цей орган одночасно і моторгоований - рушійний, і сенсоргаований

- почуттєвий: виконує живі рухи, їх відображає безперервно і цілісно; 4) виконує механічну роботу, створюючи зміни у навколишньому середовищі і в собі, змінюєшся, перебігає у процес становлення, розвила і творчості поза собою; 5) може проходити сукупність станів розвитку і на вершині розвитку досягати рівня, коли система рухів і механізм психомоторики, - гармонійні - спільномірні будові тіла

Отже, психомоторика - орган людини, в якому можна розрізниш три інструмент, призначені до розв'язання спеціальних задач; сенсомоторика, ідеамоторика, моторна або рухова дія.

Рухова дія - продукт психомоторики. У діяльності людини психомоторна дія є згустком активності психіки, свідомості і джерелом їх розвитку. Дія виступає як акт пракіичної взаємодії людського тіла з фізичними умовами середовиша: це пересування власного тіла чи предмета у координатах простору і часу. У міру вдосконалення психомоторної дії, вона з "чисто" механічного акта перетворюється на теоретичну роботу, бо дія випливає з певних мотивів, спрямовується установкою на меіу.

Психомоторна дія - процес розв'язання рухами задачі. Класична ж фізіологія вивчала рухи поза зв’язками з психікою і свідомістю: рухова дія розумілась, як деяке машино-подібне виконання команд скорочення м'язів та розтягування сухожиль людини. З позиції' діяльнішого підходу, дія - своєрідна реальність, а з системного аналізу, дія -цілісність, яка має механізм, системоутворюючі компоненти, та закони організації і форми активності.

Генетичні взаємини між живим рухом, біодинамічною тканиною (фізичним змістом) і почуваннями (досвід що продовжується після дії) можуть стати зрозумілими, якщо їх розглядати, як відображення одного в іншому, як дві сторони єдиного і неподільного на частини процесу розв'язання психомоторної задачі.

Оргаиізщійт структура № Суб’єкт дії - особа Суб'єкт дії; діючи володіє здатностями: відображати, проектувати і активно будувати власний рух за формою другого тіла, або погоджувати його переміщення за осмисленою траєкторією у просторі й часі. Ці здібності виявляються головними властивостями мислячого тіла людини і головною особливістю його д ії та мислення.

Психічне відображення стану власного тіла характеризується тим, що кожна виконана дія викликає у нашому тілі специфічні зміни. Усвідомлення цих змін тіла одночасно інформує нашу свідомість про форму і зміст рухів, як у ДІЇ, так і в спокої. Стан власного тіла при розвинутій здібності до відображення себе може оцінюватися у шкалі: оптимум - норма - стомлення - втома - перевтома

Предмет психомоторної дії Усяка людська діяльність - пред метна і направлена на створення чи перетворення пред мета, явища або процесу у відповідності з метою. Тут предметність - не тільки якість сприйняття, але і відіграє особливу раль у регуляцд поведінки і діяльності в цілому. Віднесення інформації від предмета до самого предмета забезпечує людині не тільки контроль повноти сприйняття, але і дозволяє відкривати в предметах їх невідомі властивості, а в собі - формувати нові здатності. У

міру того, як дія ускладнюється, спрямовується на віддалені цілі, організація її предметності набирає все нових, складніших форм.

Предметна організація дії на сенсорному відображення - дії по пам'яті - переходить до смислової (семаніичноі) її організації. Ось чому в рухах ми сприймаємо не "жмупі" відчуттів, а рухи, які мають предметні властивості.

Існують предмети і їх предметності: 1) почуттєва, жива предметність власних рухів психомоторної дії; 2) предметності предметів поза нами, того, що оточує і на нас впливає своїми фізичними сила:»»; 'їй інформацією; 3) предметності предметів, які відображаються в нашій свідомості, як плин психічних процесів, усвідомлення властивостей своєї особистості, психічні стани, змісти психіки, свідомості та діяльності.

Таким чином, предмет дії' відноситься до об’єктивної частиш моторного розв'язання задачі, як її складової, котру людина "вилучає" із цілісності і діє з нею практично або подумки. Предметність образу, думки, почуттів - це специфічний "зріз” дії; який виявляє себе зовні, в матеріалі змістом, над іленим функцією її регуляції’. Предметністю для мислення, почупів та уяви може стати почуття гармонії', яке виконує функцію коду золотого перерізу.

Мета дії Для розв'язання завдань розвитку механізму психомоторики ключовим є з’ясування відношень у системах: 1) потреб-усвідомлення задачі дії; 2) сутності мотиву - сили, що рухає людину до виконання наміру; 3) мета - бажаного продукту, створюваного психомоторною дією.

Мета психомоторної дії - передбачення її продукту, а також процесу розв’язання задачі, який йога створює. На компонент мета спрямовані майже всі розумові і психомоторні сили, їм підкоряється вся сутність людини і її потенціал. Бо людина прагне завжди наступну справу робити краще, ніж була попередня.

Але існують випадки, коли мотив і мета не співпадають, існуючи самі собою, усвідомлюються нарізно, хоча об’єктивно (не усвідомлено) співпадають. Мотив, відокремлюється від мета діяльності, спрямовується на:

а) процес діяльності, тобто мотав полягає в тому, щоб насолоджуватися самою діяльністю, а те, що вона створює, людину не цікавить; мета лежить у ній самій і не виходить за межі цього процесу, що характерно для навчання;

б) їй продукт діяльності, а її процес зовсім людину не цікавить, наприклад, один учень вчиться заради оцінки бо оцінка - йога самоціль, другий - вчиїься, щоб все знати; третій - вчиться, щоб прид бати знання для творчої роботи;

в) мотивація такої "діяльності" спрямована на те, щоб нічого не робіпи; а якщо сильно примушують, то учень імітує аюивність, створює вигпад, що зайнятий важливою справою; але така "діяльність" - про людське око.

Засоби психомоторної дії Психологічна природа психомоторної дії' вшначаєіься відносинами в ній: 1) мети, 2) засобів і 3) продуктів дії'.

Функція мети психомоторної дп' полягає у створенні проекту того, як будуїь розгортатися її процеси і який продукт дії' повинен бути досягнутим. У процесі ціле-здійснення намічається не лише шлях до мети, але й визначаються засоби, завдяки яким

предмет дії перетвориться на продукт. Засіб-поняпя містить у собі сукупність наукових знань - ідей, думок і образів, які описують властивості живих рухів і дп' людини.

Засіб-рук. Психологічний смисл і практичне призначення засобу-руху стане більш зрозумілим, якщо ми порівняємо ролі і функції йоло і засобу-поюптя. Засіб-поняпя підготовляє майбутнє психомоторної дц, а засіб-рух, забезпечуючи розв'язання психомоторної задачі, має впливати на окремі сторони продукту дії.

Засіб-умова дії Умова - складне поняття. В ньому відображається як вона розвивається, вдосконалюється. Існує деа вади умов: 1) умови розвитку і 2) умови існування в стійкому до порушень станів системи рухів психомоторної дії.

Продукти психомоторної дій Головні продукти психомоторної дії - розвиток психіки, свідомості і продуктивності діяльності. В результаті ДІЇ людина змінює свою природу, тренуючи: 1) механізм витрачення енергії; 2) механізм її відновлення до попереднього рівня; 3) механізм нагромадження енергії порівняно з тією кількістю, яка була до виконання дії, тобто заробляє додаткову енергію; це енергія, зароблена і доцільно витрачена, сприяє здоров'ю і довголіття.

Продукт дії' здійснює безпосередній зв'язок між старим і новим, між знанням і незнанням - майбутнім, яке треба зрозумілі і засвоїш. Тому продукт дії може мати три тенденції: 1) прогресивно розвиватися - набувати нових властивостей, а люд ина придбає нові здібності; 2) довготривалі зупинки на досягнутому рівні, коли дія перетворюєшся на звичку чи навичку; 3) засггій і повернення до старого - регрес.

Особливістю продукту живого людського руху є те, що по закінченню дії ще тривалий час активність психічних і фізіологічних механізмів продовжується за інерцією. Тому до конкретних продуюів ДІЇ слід відносиш "інерцію" процесів механізмів обміну. 1) інформації - змісту відображення, який не припиняється з завершенням дії, а існує тривало в формі послідовного моторного образу; 2) енергії, яка не лише відновлюється, але і за певних умов перевищує з часом вихідний рівень -запасається на майбутнє; 3) пластичного обміну речовин, спрямованого на перебудову і зростання потужності матеріального субстрату тіла, органів і систем, що залучаються до роботи людини.

Продукти дії - предмети коніролю станів людини і осередки для вибіркових психологічних і педагогічних впливів на процес засвоєння дії. Так "інерцію" обмінних процесів, як і всіх інших продуктів дії, можна довільно підсилювати, або руйнували, залучати їх до розвиту, або залишати їх напризволяще.

Операційна структура психомоторної дії Психомоторна дія розглядається як сукупність і послідовність розумових і моторних операцій, що забезпечують успішне розв'язання рухової задачі.

Період підготовки дії Психологічний зміст періоду підготовки психомоторної дії' має деякі схожі моменгт, як і реакція людини на стимул. Але дія і реакція - поняття не тотожні. Між ними більше розбіжностей, ніж подібностей: дія - акція людини, яка умотивовується внутрішніми чинниками, зокрема, дискомфортом, усвідомленням

задачі і потребою діяти так, а не інакше; рест/ія - відповідь людини на чинники чи фактори, що діють зовні і вимагають подолання.

Особливості реакцій людини на стемул різного походження були вивчені у дослідженнях часу реакції людини і знайшли відбиток в роботах І. Є. Бойка, К. М. Кор-нілова, Д Уалфа, Р. Шошоля та інших.

У періоді підготовки дії зароджуються процеси настройки нервової системи: змінюється збудливість моторного апарату; відбувається функціональна мобілізація рухових одиниць м'язів, яка забезпечує насіупну розгорнуту психомоторну активність. Для з'ясування цих питань було здійснено три серії експерименіу, в якому піддослідних навчали окремим психомоторним діям. Вивчалися: 1) формування образу дії, коли учні навчалися відповідно загально прийнятій методиці; 2) пошук задачі психомоторної дії, адекватної природній логіці регуляції живих рухів людини; 3) усвідомлення формули дії; яка символізує процес розв’язання задачі рухами, і стає моделлю, що породжує гармонійні рухи.

У першій серії експеримеїпу 12 піддослідних навчалися психомоторній дії-сірибку у довжину під час 10 навчальних занять. Перед кожним учнем ставилося завдання: спостерігати за своїми рухами, помічати всі зміни, які виникають, і враховувати при цьому результати (метричні) своїх дій. Реєструвалися: 1) словесні звіти учнів: усно чи письмово; 2) динаміка росту результату дії у навчанні.

Аналіз і з'ясування фактичного матеріалу показав, що учні, навчаючись психомоторній дії, активно користуються розумовими операціями: 1) знаходження сенсорної фігури дії; 2) розрізнення; 3) розпізнання провідних властивостей рухів при розбудові образу психомоторної дії. Ці операції виконуються з труднотами, бо вони користуються роним сенсорним і почуттєвим змістом дії’, що і призводить до формування образу з відмінними структурами і змістом: Отже, людина виконує одну і ту дію, а образи за змістом, формою і смислом відрізняються.

У другому експерименті над 22 піддослідними вивчалися способи пошуку задачі дії

- невідомого в системі рухів, - оволодіваючи яким учень розвиває регуляцію психомоторної дії і набуває майстерності. Ті, кого вивчали, мали досвід тренування у стрибках у висоїу, і були спроможні виконувати складні завдання. Вони виконували психомоторну дао - стрибок вверх поштовхом однією і махом другою ногою з установкою на результат - при різних задачах дії. Задачі орієнтували напрямок мислення рухами, задаючи спосіб дії' і її регуляції' з опорою на те або інше почуття динаміки чи кінематики цілісної системи.

Біодинамічні явища, які виникали в процесі розв'язання психомоторної задачі реєструвалися методами тензометрії: 1) зусилля при відштовхуванні від опори, 2) висота стрибка, 3) пришвидшення ланок тіла (махової ноги і тулуба) , 4) амплітуда переміщення її в просторі "схеми тіла", 5) ЕМГ робочих м'язів і 6) час дії' від початку до завершення. Біодинамічні показники системи - індикатори змін у регуляції рухів.

Психологічний експеримент, розроблений нами в процесі дослідження, можна назвати навчально-конструктивним: учні оволодівали регуляціего рухів психомоторної

дії відповідно до нашої гіпотези - рухи кожен раз будуються, копи наявна і усвідомлена задача дії; а об'єктивними методами ми визначаємо тонкі зміни (позиіивні чи негативні), які викликаються в рухах моделюванням образу дії.

Третій експеримент, проведений з майстрами спорту, иідівердив результаті одержані та моделі цієї' психомоторної дії. Але перед дослідженням майстри: а) пройшли попереднє навчання нового елемента системи рухів, б) усвідомили завдяки розумінню його поняття - смислу і матеріалізували у струкіурі дії, в) зробили відкриття (розпред-метшіи) і використали почування цього елемешу системи рухів для збільшення в середньому на 13 см продуктивності дій.

Опке, піддослідні у психологічних експериментах примушені були виконувати розумову роботу: 1) слухати себе у виконанні психомоторної ди; 2) намагатися зрозуміти свої рухи і сгеориіи з їх почуттєвого матеріалу цілісний образ і порівняти з образом уяви, започаткованим задачею дії; 3) оцінювати кожну дію, приміряючи її до смислового образу, і вносили в образ корекції, до спільномірності образу і живих рухів.

Таким чином, задача дії - спосіб усвідомлення конкретної ситуації, органі-загор процесу мислення і формування установок у період підготовки до виконання ж Змістовною стороною задачі дії є: 1) умови (внутрішні і зовнішні), які забезпечують продуктивну психомоторну дію, 2) засоби - рухи, якими можна розв'язати її з успіхом, а один з названих елементів невідомий і його треба знайти, оволодіти ним, регулювати.

Звідси випливає: а) розв'язання задачі рухами психомоторної дії є процес розвитку психічної реіуляції і для удосконалення вимагає придбання наукового та технологічного знання не лише вчителем, а й учнем; б) розв'язана задача залишає можливість вирішити її більш ефективним способом - знайти нові засоби-рухи чи більш точну її словесну модель; в) задача дії може бути сформульована в словесній формі, задана поняттям, тоді юна-смислова, мовна модель, а кати у формі аналогової вправи (третя серія експерименіу), тоді вона - моторна задача

Коли дія стала сформованою, відбувається перебудова і способу регулящі: вона здійснюється автоматизовано - саморегуляцією, образом пам'яті. Цей переворот -перетворення дії на навичку чи звичку - розвантажує мислення людини від безпосередньої регуляції рухів, а людина одержує свободу для розв'язання інших задач. Свідоме втручання в автоматизовану систему регуляції рухів - навичку - руйнує її або порушує звичайний моторний автоматизм, що і є зовнішнім проявом інтерференцій.

Типи психомоторних задач, Психомоторика людини виконує функції організації і регуляції рухів у процесі засвоєння рухових дій. Вона об'єднує в собі молив дії - образ майбутнього продукту, - створюваний образним мисленням; проектування розв’язання задачі - активність мислення і уяви. Але 'іх часто-густо досліджують нарізно. І в наслідку: цілісність психомоторики розривається на частини: 1) мислення; 2) живий рух людини, тобто спосіб дії мислячого тіла; 3) мотив.

Аналіз і з'ясування фактів дає підстави для окреслення способів дій мислячого тіла людини і виявляють майже всі функцій механізму психомоторики.

Задачі, що вимагають термінової протидії. Сюди входять психомоторні дії, які повинна виконувати людина в ситуації так званої "реакції на предмет, що рухасться", які незліченні в діяльності людини. Наприклад. Воротаріо-новачку, щоб його дії -схопим пальцями м'яч, що летить з великою швидкіспо, - були успішними, необхідно мати в своєму розпорядженні 0,35 с від момеїпу удару (або кидка) до момеїпу ловіння м'яча. Це - час на відображення ситуації і матеріалізації мети рухами. Досвідченому норот?™о треба - 0.25 с. Майстру - 0,15 с.

Здавалося б це неможливо, бо розв'язугшьна здатність мозку - 10 операцій за секунду, тобто 0,1 с на кожну операцію: він повинен побачиш м’яч, вихідну позу (при умові: не потреба пересувати себе в просторі воріт) , перемістити руки у напрямку перетинаючи шлях польоту м'яча, розрахувати силу удару, щоб змогти її погасити, схопити м'яч палымми В грубому наближенні - п'ять складних розумових операцій, що вимагають тонкою розрахунку. Воротарі беруть м’ячі, причому, трапляється, і "мертві"

- вприіул, великої сили, - і йлуїь з поля "сухими".

Задачі оволодівання власними рухами. Задачі дії’ спрямовані на оволодіння біодинамічними власгавосшми дії. Задачі, спрямовані на оволодіння ритмом психомоторної дії. Розрізняють три види ритмів: 1) часовий, 2) просторовий, 3) динамічний або силовий. Кожнім з них є почуттєвим матеріалом, яким упорядковується розв'язання властивої їм задачі, відображенням змісту біодинамічної властивості рухів. Задачі дії ш узгодження регуляції рухів з законами психомоторики. Задачі подолання екстремальних умов психомоторних дій. Задачі дії, що породжують позитивні естетичні почуття і думки.

Кожна психомоторна дія людини виражає її сутність: стан душі і психомоторики -тіла. Але людина діє не тільки для себе, просто розв'язує рухами задачі, але і для інших людей з метою справити на них благодійне враження, торкнушся мислення, почуттів та уяви, створиш художній образ чи надихнута енергією.

Отже, процеси психомоторики докорінно відрізняються від механічного руху. Людина не просто рухається, а оволодіває простором дії, її часом та біодинамікою ситуації. 1 не просто оволодіває; а кожен раз творить живі рухи запою, а перетворюваному предметові надає нових властивостей - олюднює його; а це - психомоторна творчість.

Частіша четверта. Будова і функції механізму психомоторики. В механізмі психомоторики відбуваються і довготермінові перетворення інформації та енергії': відновлення і нагромад ження енергії - здатності до продукшвнішої дії.

Образ - інтегральне відображення психомоторної дії. Здійснюється синтезу психологічного поняття "образ" з діяльністю учня. Передумовою успіху навчання буде те, як вчитель і учень чітко уявляють технологію спільної роботи і, зокрема, відповідають на питання: а) консгрукгавного змісту - "що робиш?"; б) технологічного - "як робити?"; в) світоглядного - "заради чого діяти?".

Структура і функції образу рухів. У живому людському рухові і дії в єдності існують: простір, час, фізичні сили, якими треба оволодіти; пізнавальні, моральні, естетичні і вольові компоненти, які забезпечують відповідність системи рухів меті дії - предмета

перетворення чи створюваної речі; операції розв'язання задачі дії - узгодження тілесної біодинаміки з умовами і пред метним довкіллям людини.

Умова експеримешу - уявлення про розпредметнення (відкриття) та опредмет-нення (уявне створення) системи рухів як механізму психомоторики, спрямовані на засвоєння розв'язання задачі рухами. У цьому механізмі розрізняється два способи перетворення інформації' відображення в усвідомлене повідомлення: мислительно-дискурсивний або свідомий і шчупшиніуггивний.

Мислигельно-даскурсивний спосіб переробки смислової інформації та командну ми вже досліджували і розглянули як від бувається перебіг смислів у формулі - "поняття

- схема дії' - смисловий образ - біодинамічна тканина рухів". Почуггєм-ітутгавний же спосіб перетворення почуттєвої інформації здійснюється зворотному порядку: від "біодинамічної тканини рухів до поняття", яке мовними засобами описує живі рухи. Перетворення почуггеюїінформаїщна реіулюючу було предметом дослідження.

В експерименті брали участь 12 спринтерів. Кожний виконував психомоторну д ію, яка ускладнювалася зовнішніми умовами її виконання. Зміни, які відбувалися в системі рухів, реєструвалися згаданою тензометричною методикою комплексно. Факгачний матеріал оброблявся і обгрунтовувався за нашою схемою.

У навчальному занятті учень виконував біг на дистанцію 70 м. Було проведено 7-м серій досліджень. В кожній серії учень виконував дію від 3 до 5 разів, в залежності від швидкості адаптації дії до незвичних умов. Швидкість дії' задавалася - 85-90 % від максимально можливої для учня.

Кожна з серій дослідів була спрямована на вивчення регулятивних впливів умов на стан системи рухів, а саме на розвиток: 1) регуляції' пози тіла в локомоторній дії. 2) регуляції рухів реактивними силами, 3) регуляції' рухів силами інерції тіла або "даровими" силами., 4) регуляція рухів м’язовими зусиллями і почуттями їх швидкості. Але ця регуляція рухів може обмежуватися факторами: а) законом шести секунд, б) шввдкіспо сприймання інформації', в) обмеження запасом знань, г) психічним перенасичення, або монотонністю, д) ілюзіями сприйняття, 5) регуляція системи рухів відображенням простору дд і "схеми тіла", 6) розвиток регуляції рухів мірками золотого перерізу.

Підкреслимо, кожна з описаних аналогових вправ вносила додатковий предметний зміст не лише в образ, а й збагачувала біодинамічну тканину рухів новими можливостями моторики, які до цього часу залишалися потенційними, бездіяльними; створювала новий механізм психомоторики; викликала вибіркову сенсибілізація почуттєвого відображення біодинамічних властивостей рухів.

Порівняння і оцінки - діалогічні відносини у дії Розглядаються три види порівнянь і оцінок в процесі виконання психомоторної дії: а) при мікроретуляції рухів, б) образу виконаної дії з наміром, в) порівняння і оцінки досягнутого рівня розвитку дц з її ідеалом - гармонією, копру треба засвоїш у найближчому часі.

Порівняння і оцінки при мікрорегуляції рухів У живому людському рухові завжди існують процес попередньої настройки і випередження їх думкою. Передбачення рухів неможливе без моторної уяви про бажаний рух: його траєкторію у просторі, ритм,

зусилля, швидкість тощо. Якщо процес руху відбувається у відповідності з наміром і природою живого руху, то дійове мислення за цих умов виконує лише одну функцію -стеження за ходом розв'язання рухової задачі.

За наявності вузької порогової зони мікрорегуляція рухів розгортається лише на основі порівнянь, і оцінок інформації від рухів, що ішинуїь і до інтервалу часу вперед руху на 0,04 - 0,12 с і також інтервалу часу збереження "свіжого сліду" пам'яті. Ці два види корекцій спостерігаються у багатьох психомоторних діях, які мають установку на: а) точність екстраполяції чергової фази рухів, б) врахування "свіжого сліду” пам'ягі для тонкої регуляції рухів з мікронною точністю.

Людина в дії' нібито роздвоюється: одна '¿'частина здійснює регуляцію рухів, а друга

- спостерігає за правильністю дії і забезпечує випереджаючі рухи відображення ходу дії'; цю активність слідом за М. М. Бахгіним, можна назвати діалогічною активністю.

Порівняння і оцінки виконаної дії з намірам. Порівняння і оцінки складають діалогічні взаємини між образом і діао. Визначені діалогічні відносиш: 1) однорідних дій визначають їх схожість, розбіжність, ступінь подібності; 2) порівняній однієї дії, яка виконується в різних станах - відношення протилежних, сторін дії; 3) цілісної дії з її елементами; 4) при порівнянні і оцінці елементів дії.

Принципово можливі порівняння і оцінки не тільки дій, але образів, думок і почуттів. При послідовному співсганпенні між собою вони стають предметом думки. Коло діалогічних відносин ще збільшиться, якщо ми розглядатимемо в процесуальній сфері дії не тільки пізнання, але й виконання, коли функції думок зводяться до регуляції, коніролю, прийняття рішення і корекції дії.

Порівняння і оцінки дії з її гармонійніш станам. Складність діалогічних від носин у психомоторній дії з її ідеалом - гармонією - виникає через ряд суб'єктивних і об'єктивних причин. Існує невизначеність поняття "гармонія" ідеал дії: адже можна мислити лише відомими предметами, знайомими властивостями предмета. Більше того, оригінали системи рухів - стан гармонії - створюються через довгі роки.

Встановлено, що свідомі порівняння і оцінки завжди неповні і тому неспроможні проникнути у супіість психомоторної дії. Це може зробити усвідомлення системи діалогічних відношень і поняття "гармонія системи рухів". Діалог у процесі засвоєння психомоторної дії програмує зв’язки і відношення у сфері психіки, психомоторики чи свідомості. І не треба очікувати, коли прийде "осяяння" - стрибок у розвиткові.

На механізмі діалогу відбуваються порівняігня і оцінки різних за призначенням форм відображення: минулих- образів пам'ягі, плинучих-почуттєвих; майбутніх-уяв-них конструкцій дії', які вже контролюються свідомими намірами. Відповідно розгортаються порівняння і оцінки: при мінрорегуляціїрухів, які відбуваються в сотих і десятих часток секунди; виконаної дії з попереднім намірам - визначаються хвилинами і годинами; наявного рівня майстерності з бажаним - станом гармонії системи рухів психомоторної дії' - на місяці і роки вперед.

Послідовніш моторний образ рухів. Послідовні образи тривалий час зберігають у формі відображення оригінал, потім зменшують активність і, нарешті - переходять до

пам'яті. Огляд проблеми послідовних образів у монографії Л. Я. Болонова, який вивчав послідовні образи сенсорних систем: зорової, слухової, вестибулярно^ дотикової, смакової, температурної тощо. Дослідження "прихованої" активності свідчать, що придбані навички, знаши та уміння матеріалізуються у функціональних органах - домінантах, приурочених до певних відділів нервової системи. Однак, послідовні моторні образи, як компонента психомоторики і умова успішності дій, вивчені недостатньо.

З метою дослідження функцій послідовного образу в регуляції рухів було проведено три серії експерименту. В першій вивчались: а) зовнішні прояви послідовного моторного образу, 6) його тривалість, інтенсивність і в) особливості виливу на регуляцію рухів. В експерименті брали участь 620 досліджуваних різного віку - від 6 до 80 років, - від учнів, дорослих і спортсменів високої кваліфікації - чемпіонів Олімпійських ігор, Свпу, які добились вцдатних досягнень.

Процедура експерименту полягала у виконанні наступних завдань. Досліджуваному в положенні основної стійки пропонувалось взята в руки гімнастичну палицю пальцями хватом зверху (руки внизу утримують палку так, що відстань між ними дорівнює ширині плечей), і "розтягувати" її з силою близько 95%, а після закінчення одаієїхвияини давалась команда "Стій!".

У 81,6% випадків після завершення ізометричної напруги м’язів, незалежно від волі і бажання досліджуваного, руки за рахунок тонічної активності м'язів самостійно рухалися в сторони - вгору до рівня плечей і часто до положення: руки підняті вгору. Час утримування рук тонічною активністю м'язів - іфигерій енергопотешіалу, який зберігає послідовний моторний образ активним.

Отже, присутність послідовного моторного образу після активної м'язової роботи -явище дуже поширене. У зв'язку з цим є всі підстави для того, щоб на основі показників інтенсивності тривалості послідовного моторного образу проводити психологічну діагностику станів готовності людини до ефективної дії: тривалість образу більше 1 хв 30 с

- оптимальний стан, 1 хв - норма, а менша тривалість - стани втоми чи перевтоми.

У другій серії експеримег пу була спроба виясниш умови і можливість підвищення активності послідовного образу і одночасно уточнити особливості плину слідів образів минулого залежно від стану утоми, а то і перевтомлення людини.

Для розв'язання задач була змінена структура задачі да. В першому експерименті ізометрична напруга тривала одну хвилину, а у другому - робота виконувалась за формулою: 5 х 15 с з паузою відпочинку тривалістю в одну хвилину.

Серед піддослідних, віднесених за результатами першого експерименту до групи осіб, що перебувають у стані втоми, встановлено три типи змін активності послідовного моторного образу: а) східчасте зростання амплітуди підйому рук від роботи до роботи -свідчення почало» стану втоми; б) амплітуда залишається постійною після всіх п'яти робіт - утрачена здібність підсилення образу, найважливішої умови для розвитку, яким є тонічт активність моторної системи; в) зменшення амплітуди пересування у просторі рук - стан на межі фізіологічної норми і патології окремих органів і систем організму.

Функції' послідовного моторного обрану: тривалість і енєргомісткісіь залежать від базисного стану людини. Він може здійснювати такі види корисних функцій: а) настройку шляху, по жому будуть пгшнуш рухи; б) збереження свіжого сяіцу пам’яті для оперативних потреб регуляції рухів; в) можливість виходу за межі засвоєних способів регуляції рухів, в нові параметри дій і тим самим руйнувати закляклість (плато) навичок, перетворюючи їх на д ії з новими якостями.

иуСіСГ і:::5іркозої тонічної установки моторних синергій і ефект послідовного образу можуп. використовуватись при вдосконалюванні психомоторної майсісрцссп, для виправлення грубих помилок в окремих ланщогах системи рухів.

Тонічна установка моторної системи може бути використана у випівді фактору настройки почуттів рухів, активізації регуляції рухів у тренуванні і в змаганнях спортсменів. Збільшуючи кількість повторень ізометричних зусиль окремими і цілісними моторними синергіями, можна розвивати силу і витривалість.

Ремінісценція моторної дії та інтуїція. Ремінісценція - частина механізму психомоторики. Як справедливо стверджує Хоштенд X, першім, хто піддав сумніву дійсність "кривої забуваній" Г. Еббінгауза, був М. Беллард. Він довів, що більший процент заученого відтворюється не в період що наступає відразу ж після закінчення заучування, як це передбачає дія закону забування, а напроти, обсяг згадуваного збільшується по закінченню 2-3 днів, а далі процес здійснюється за" кривою забування".

Це психічне явище і було названий феноменом М. Бешіарда. Отже, ремінісценція -процес, протилежний забуванню. Факти ремінісценції зафіксовано двома феноменами:

1. Феномен М. Белларда. Згідно з його даними поліпшення збереження спостерігається при від творенні матеріалу через різні інтервали часу - від 24 годин до 7 днів.

2. Феномен Уорда-Ховлевда - процес кількісного поліпшення збереження матеріалу без проміжного пригапування і відтворення заученого (в тому числі рухових навичок) триває від ЗО с до 2 хвилин і після цього послаблюєіься.

Згубний вплив на сталість сліду пам'яті виявляє побічна інгерферуюча діяльність; зіткнення двох слідів пам'яті руйнування одного або іншого, а частіше за все - всіх разом. Спостерігаються і процеси дисоціації однієї з іншою модельно-специфічною особливістю пам'яті. Основну ж роль в забуванні відіграє гальмування навчання інгер-феруючими впливами; незаповнена побічною діяльністю пауза в 1-2 хвилини не впливає на точність відтворення слідів поданих подразників. Аналогічна мнестична діяльність виявляє гальмуючий вплив на збереження.

Для розв'язання наших зад ач важливо те, що ремінісценція виникає на основі вправ і повторення заученого матеріалу (широке коло даних приведені в оглядах К. Ховяецд а і Ц. Флореса; внаслідок персеверації і наступної консолідації слідів пам'яті. Згідно з гіпотезою А..А.. Налчаджана, феномен ремінісценції пов'язаний з несвідомим мисленням, підсиленням акшвності і переходом її в сферу свідомості як ітпуїтивіюго осяяння.

Методикою тензометрії рухів дії (штовхання ядра) реєструвалася внутрішня динаміка дії і кінцевий результат роботи ремінісценції', що дозволило проникнути в систему рухів, туди, де і учиняються якісні зміни, структурні перетворення і вияснити їх зворо-

тний вплив на регуляцію дії, ц робочий ефект. Учням давалося завдання: діючи, виявиш максимальну штучність дії в задану мітку (дугу) у всіх 10 залікових діях: результат точності кожної спроби вимірювався і тому учень, знаючи помилку в кожній дії, вносив корекції в систему своїх рухів.

Перед експериментом і після нього учні проходили випробування на тонічну активність і були розд ілені на д ві групи: в одній - особи в стані юрми, а в іншу - в стані втоми. Дослідження завершувалося змаганнями: перше - відразу ж після виконання аналогових вправ, а інші три - через годину, дві і три години згодом.

У результаті досліджень установлені факти ремінісценції' психомоторної дії, яка закономірно виникає з часом, і способи ітутговного пошуку оптимального способу розв'язання рухами задачі. Показано, як ремінісценція дії, так і ініуїгавне поліпшення способу регуляції рухів залежать від стану людини: в стані норми всі піддослідні покращили результати дії, а учні, що знаходилися в сгані втоми (за показникам тонічної активності моторної системи), їх знизили.

Організований простір дії пред'являв нові підвищені вимоги до властивостей образу. Образ рухів поступово наповнювався інформацією про параметри дії і набував нову властивість - метричність. В результаті: а) цілісність системи рухів перебудовувалася відповідно до нового стандартного елемента дії; б) структурність набувала змін і це виразилося в тому, що замість варіативності непрограмованої дії (дії за смисловим образом), учням доводилось звести до мінімуму цю варіативність; в) предметність - сенсорна фігура рухів наповняється новим сенсорним змістом і у людини виникають труднощі "засікати" значущу прикмету і розрізнювати кінетичну мелодію дії; г) константність - зберігала цілісність кінетичної мелодії незалежно від сил і напряму впливу доповнень і сенсорних викривлень у сприйманні рухів.

Аналіз результатів дії відстрокованих на деякий час з установкою на максимальну потужність, показав, що учні першої і другої групи мали істотні розбіжності в ефективності ремінісценції. Піддослідні в сгані норми виконували дії із зростаючою ремінісценцією, а хто перебував в стані втоми, від дії' до дії' знижували її' ефект, крім першого змагання, проведеного після аналогових вправ.

Ремінісценція стандартних образів є результатом взаємодії слідів пам'яті, що лише збільшують їх "коїпрастності" з умовами зчшування, відтворення того, що було запам’яговано. Тому вона має відносне практичне значення.

Ремінісценція ж психомоторних дій пов'язана з точністю відтворення, а інтуїція - з новизною, а, значить, з психомоторною творчістю, зі створенням того, чого ще не існувало в способі розв'язання рухової задачі чи в предметі, який цими діями виробляється. Чинниками, що знижують ремінісценцію, слід вважати стан втоми та інтерференції': вони руйнують сліди пам'яті і блокують функції ініуї'ції.

Іітєрференци в процесі засвоєння психомоторних дій. Інтерференціям присвячено багато дослід жень к видів, концепції і теорії, які з’ясовують механізми загад кових явищ у діях людини. Розрізняють проакгивну інтерференцію, ретроактивну та селекга-

вну інтерференцію. Ми зупинимося тільки на інтерференціях, що макпь відношення до механізму регуляції системи рухів.

М. О. Бернштейн виділив три види інтерференцій в ході виконання циклічних психомоторних актів: динамічну інтерференцію, сукцесивну, симультанну інтерференцію. Проте, природа і функції інтерференцій залишились не розкритими.

Теоретичного основою для дослідження інтерференцій є поняття: психічне відображення, конфлікт у системі механізмів, регуляція рухів і функціональні порушення моторики людини. Оскільки інтерференції породжуються взаємодією (сутичкою, придушенням, взаємним знищенням) двох і більш психічних процесів у ході регуляції рухів, то необхід но визначиш рівні відображення рухів і з'ясувати його функції.

Образ-сприйняпя. Він будується розумовими операціями: виявлення, розрізнення і впізнання, за допомогою яких виділяється цілісна сенсорна фігура рухів із сенсорного фону. Часто сенсорна фігура маскується різноманітного роду перешкодами і, особливо, сомагокомгаїексом втоми, значно знижуючи точність відображення. Розумові операції класифікують сенсорні фігури рухів, визначають їх межі, тобто ведуть теоретичну роботу щодо створення чиж уточнення образу дії.

Образ-енграма - існує в трьох самостійних формах регуляції рухів: а) послідовний моторний образ рухів; б) свіжий слід від щойно виконаної дії, який зберігається короткий час і після цього щезає або інформація переходить у довготривалу пам'ять; в) образи моторної пам'яті, енграми - позасвідомі регулятори дій.

Образ-реіулятор можна уявиш у вигляді гіроірами-матриш, що фіксує в собі інформацію щодо сенсорного корегування системи рухів. Для образу-регулятора характерні процеси: а) самоорганізації; б) самонастройки; в) самоналагодасення системи рухів у процесі їх виконання.

Образ-спомин вщзізняєгься від інших особливостями. Якщо в моторному сприйманні не неосмислені предметні властивості рухів, то їх за наміром ніяк не згадати, не оживим їх із забуття, вилучити із сховища пам'яті д ля практичного користування. Зміст рухів, перероблений думкою в цілісність, пригадується краще, ніж його окрема деталь. Образ-коніроль будується на результатах порівнянь і оцінок: а) у процесі мікрорегу-лящї рухів; б) виконаної дії з наміром-мегою; г) сучасного стану (надбання) майстерності з уявленням гармонійної дії.

Образ-проекг можна розглядати як процес репетиції майбутнього, прогноз розвитку рухів від недорозвинутих к форм до вищої досконалості. Образ-символ чи смислова конструкція дії. Він описує психомоторну дію і генезу знань про внутрішню силу, сутність. Образ-символ - модель породжуюча дії', де міститься генеіично вихідна інформація про можливі трансформації системи рухів, і дозволяє зрозуміти дію в розчленованому вигляді і, як цілісність, що розвивається.

Якщо рухи і дії регулюються образами, думками і почуттями, то кількість інтерференцій, викликаних сутичками процесів регуляції, зростає до важкооглядного числа.. З метою з'ясування особливостей прояву інтерференцій в регуляції системи рухів і пошуку засобів їх подолання, ми провели дві серії експерименту

В першій серії експерименіу над 42 піддослідними учнями і спортсменами, вивчалися інгерференцГі, що виникають в регуляції' дій і способи 'їх подолання. У другій серії психологічного експерименіу над 343 особами різного віку і фаху вивчалася інтерференція між образом-проекюм і обратом-регулягором рухів. Психомоторна дія, на якій вивчалися ш явища, - письмо.

Процедура експерименіу складалася із наступних завдань: а) писати нулі з установкою на кіліграфічкість знаків в ошимальному для кожного темпі - на оцінку; б) писати нулі з максимально можливою швидкістю у продовж однієї хвилини - на кількість нулів; в) писати нулі з максимальною швидкістю протягом 1 хв після формування образу-знака, адекватного рухам оптимального письма; г) писати нулі лівою рукою без обліку часу і кількості знаків.

Внаслідок виконання першого завдання і аналву результатів установлено, що в 65,1% випадків нулі мали нахил прямовисної осі знака праворуч, тобто учні діяли в точній від повідності з правилами каліграфії; в 9,9% нахил осі знака був ліворуч, тобто з "порушенням" правил (невідомо хто увів "закон", що літери обов'язково повинні буга нахиленими праворуч - і визначив нахил - 75 градусів від вертикалі) і в 25,0% випадків ось нуликів наближена до вертикалі: нулі писалися прямовисно або клалися плазом.

Отже, попередній образ рухів, орієнтований стандартною ірафікою знака "0" був невірним, помилковим і вів до виконання рухів за лінією найбільшого опору. Серед піддослідних виявлено 12 учнів з хронічним письмовим спазмом. Це придбана хвороба м'язів, хвороба писців, музикантів, тих, хто зловживав ручною роботою, або його примушували перенапружувати м'язи робочих органів.

Результати аналізу якісної сторони рухів - форми знака і кількісної - швидкість письма в зазначених завданнях, дозволяє судити про міру розвитку почуття гармонії учня. Високорозвинене почуття гармонії рухів характерне швидкою переорієнтацією (не усвідомлено - при регуляц ії' їх почуттями гармонії) рухів руки, яка відразу пише знаки з оптимальним нахилом. У виконанні третього завдання учені з гарним почуттям гармонії' не збільшили їх кількість, оскільки вони вже знайшли оптимальну форма рухів. Тому приріст швидкості дц складає 2-3 % у порівнянні з кількістю знаків, написаних у другому завданні.

Отже, вони були право і ліворукі - обидеорукі.

Профілактику інтерференція можна в якійсь мірі прискориш, якщо планомірно розвивати естетичні здібності - з одного боку, а з іншого - задавати точне уявлення про ідеал кожної д ії, яка стає предметом засвоєння.

Бо тільки високорозвинена здібність до естетичної оцінки власної дії дозволяє учню самостійно: а) виявляти найменші відхилення рухів від їх природної, вільної від скутості і загальмованості їх регуляції; б) помічали найменший внутрішній опір рухам, закріпачення та перешкоди на шляху проходження руху по траєкторії; в) і на цій підставі відшукувати притаманну рухам гармонію.

В інтерференціях, як механізмі психомоторики з негативними функціями, немає нічого фатального і при узгодженні образу рухів з предметом дії вони достатньо легко

усуваються, як це показано в описаних експериментах, а рухи набувають природну для них волю, полегкість, що і є умовою ефективної дії.

Наслідування - розпреднатення психомоторної дій Наслідування - один із компонентів механізму психомоторика Відомості про механізми, факти і гіпотези, що пояснюють природу наслідування, висвітлені в працях А. Валлона, О. В. Запорожця. Розрізняють наслідування: звуками голосу, ототожнення себе з іншою людиною (за її образом зснншіності). сюжетно-рольовій грі (уподібнення себе образу персонажу, виконання дій разом з оригіналом, якого наслідують (роби, як я), наслідування психічних властивостей, наприклад, чуйності до іншої людини. При цьому предметами наслідування можуть бути не тільки живі істоти, а й не одухотворені пред мети.

З метою з'ясування особливостей наслідування в процесі засвоєння дії, був проведений експеримент з учаспо 20 учнів. Вони наслідували формі і розміру предмета -пристосовували свої рухи біту під задану їм довжину кроку. Тобто, це були умови наслідування неживого предмета - простору рухів: кроки бігу і прирощувати їх довжини розбудовані так, що містять у собі пропорц ію, код золотого перерізу.

При розбудові експерименіу ми виходили, що людське тіло природою побудоване відповідно закону чисел і місіть у своїх розмірах відношеннях: а) метричного; б) арифметичного; в) геометричного ряду чисел.

Довжиш кроків вираховувалася індивідуально і їх розміри наносилися на бігову доріжку видимими рисками. Найкращими величинами прирощення довжини кроків були числа із ряду Фібоначчі: 55-34-21-13-8-5-3-2 см - один із варіантів золотого перерізу. На початку і в кінці експерименіу реєструвалися деякі показники внутрішньої балістики біту: в звичайних умовах, точність її запам'ятовуванім в бігові по розмітці і на фоні ефекіу післядії, дая визначення міри збереження результатів наслідування.

Порівняльний аналіз внутрішньої динаміки і кінематики рухів бігу: а) звичного засобу регуляції рухів бігу, засвоєного в навчанні; б) при виконанні бігу, яким наслідувалася регуляція рухів відповідно розмітці - програмі просторового ртму з гармонійно пропорційними прирощуваннями довжини кроків; в) бігу, здійснюваного на фоні ефекту післядії, що формує нову моторну установку і перебудовує систему рухів - дає підстави до висновків.

По-перше, в процесі засвоєння просторового ртму рухів спостерігається скорочення часу дії. По-друге, збільшення швидкості бігу відбувається від. одного до іншого заняття поступово, що свідчгаь про одночасний розвиток всій- системи рухів і збільшення енергопотенціалу дії. По-третє, образ-сприймання рухів просторового ришу стає тісно зв'язаним з його виконавчою функцією, і з мстричніспо рухів - вирішальним чинником огггамальності реіуляції рухів.

Слід відзначити й те, що за час перерви збереглися і швидкість бігу, а окремі учні стали спроможними не лише зберегти досягнуте, але і покращиш свої досягнення від 4,23 с до 4,15 с, тобто достовірно підвищити швидкість своїх дій.

Ці дані свідчать про роль наслідування, тобто відтворення рухів за взірцем, заданим просторовими координатами дії. Наслідування має тісні зв'язки зі смисловою установкою і розумовими операціями при засвоєнні психомоторних д ій.

Аналіз наслідування як цілеспрямованої дії, що виконується за стандартним і гармонійним взірцем (довжині кроків), дозволяє виділити самостійну форму - наслідування неодухотвореному предмету. На основі цього наслідування можна обгрунтувати новий спосіб формування суб'єктивних еталонів властивостей рухів, що забезпечують їх регуляцію в мікроішервалах шляху, часу і зусиль.

Завдячуючи активізації наслідування - діями за взірцем, зміст об’єктивного предмета стає суб’єктивним - думкою, почуттям предметності, чи образом рухів.

Механізм психомогорики - складна система, орган людини, який включає в себе компоненти: рухову дію, образ, послідовний психомоторний образ, порівняння і оцінки, ремінісценція та інтуїція, інтерференції і наслідування.

Часпшна п’ята. Умови і чинники оптнмізацн розвитку механізмів психомоторики. Дослід жуються: а) психічні стани - інтегральна характеристика психічного відображення впливів (позитивних чи негативних) на процес розвиїку; б) здатності -суб'єктивні передумови успішності діяльності, пов'язані з відображенням, проектуванням і породженням психомоторної дії'; в) поняття гармонії психомогорики, яка визначає спосіб мислення, почуттів та уяви у діяльності - їх меіу.

Психічні стани і способи їх регуляції в психомопюрній активності Психічні стани поряд з психічними процесами і психічними штастивостями людини належать до основних форм психічної діяльності. Велика заслуга в опрац юванні психічних станів як категорії психології належить Д. Н. Лсвітову. Він запропонував класифікацію психічних станів і виділив їх основні ознаки. Н. І. Наєнко здійснив успішну спробу дослідження психічних станів людини в експериментальних ситуаціях і розглянути їх з боку психічної напруженості, або міри вираження переживань і труднощів в діяльності

Проте, психічна напруженість діяльних станів людини та інших психічних станів, пов'язаних з процесами розвиїку, вивчені недостатньо. Виходячи з цього, в психологічному експерименті над 12 учнями вивчалися способи регуляції психічної напруженості діяльних станів і критерії, що характеризують психічні стани, пов'язані з розвитком механізмів психомогорики і регуляції рухів.

Розв'язання задач експеримету вимагало додаткових теоретичних досліджень, які б допомогли стандартизувати умови діяльності учнів і одержати більш-менш "чисті" психологічні факти для наступного з'ясування.

Стандартизація стосувалася умов дій, розуміння психічної напруженості, визначення міри відновлення витраченої енергії', стану готовності до наступної дії учня, критеріїв, що свідчать про розвиток механізмів психомогорики. Зокрема стандартизувалися: а) тривалість і напруженість - різниця потенціалів між двома станами: спокоєм і потужністю моторної робота; б) психічні стани учнів: дійові та оперативні. Стандартизація давала можливість контролювати розвиток.

1. Швидкість дії (бігу) задавалась, щоб показник оптимальної напруженості, а частота пульсу не виходила за межі 180 (більше чи менше) ударів за хвилину в період після закінчення дії, а учень долав 1000 м за 3 хвилини. Вважається, що такий показник напруженості існує і в процесі дії: а інерція пульсу тривала

2. Довжина дистанції -1000 м. Для визначення довжини дистанції для бііу з крейсерською напруженістю враховувалися два показники, який учень повинен був дотримуватися в дії:

Ці параметри психічного етапу людини є наслідком розшифрування коду золотого перерізу. Огтшмальний стан спокою - пульсу у людини в межах 60 ударів за хвилину. Будемо вважати, що це точка відліку для визначення всіх інших станів. Межею станів будемо вважати стан, відповідний напруженості частоти пульсу в зоні 180 ударів. Золотою точкою буде частота пульсу в 102+-6 ударів. Пульс вище і нижчий за щ показники: свідчить про докорінні зміни в обміні енергії та інформації в процесі дальності. Вихід напруженості дії за верхню межу тягне збільшення інтервалу часу готовності до 15-20 хв. Варто збільшити потужність моторної роботи за оптимальну, відразу відбувається переваїггаження механізмів енергозабезпечення і виникає дискоординаиія рухів.

Якщо психічна напруженість моторної роботи нижче оптимального рівня (при пульсі меншого за 170-180 ударів за хвилину), то і механізми, які забезпечують енергією роботу, і механізми розвитку психомоторики не одержують достатнього навантаження, працюють вхолосту.

Суб'єктивні оцінки стану готовності до ДІЇ лежать у великому діапазоні напруженості стану оперативного спокою. Спортсмени вважають себе готовими до дій при частоті пульсу - в межах 120 (так само і рекомендується методикою тренування). Але відпочинок до 102 ударів за хвилину - стан, який ніким до нас не передбачався, і є критерієм готовності до розвшку психомоторики.

1. Піддослідні виконували задану дію з наперед визначеними критеріями.

2. Починали чергову дію в стані оперативного спокою, еквівалентого оптимальній психічної його напруженості: а) у першій частині дослідів чергова дія починалася при пульсі 120 ударів за хвилину, б) у другій - показник напруженості був вибраний рівним -102+-6 уд арів за хвилину - золота точка, визначена кодом золотого перерізу.

2. Кількість дій в серії була обрана виходячи з можливостей учнів-біїунів і склала стандартну величину - 5 х 1000 метрів.

Перед виконанням описаної програми, всі лшдосщцні виконували тест для визначення інтенсивності і тривалості послідовного моторного образу. По цьому показникам вони знаходились в стані норми, а тривалість послідовного образу склала 72,2+-2,3 с. По завершенню програми проводився повторний вимір цього процесу, який показав зниження тривалість послідовного образу до 61,7+-3,6 с. Всі ці дані свідчать про перенапруження тієї частини механізму психомоторики, яка здійснює регуляцію витрачання енергії'. Спостерігалася дискоординаиія рухів і піддослідні потрапили до стану втоми - і відмовлялися від подальших дій.

В другій серії психологічного експерименту ті ж самі піддослідні виконували ту ж програмну моторну роботу - біг на 1000 метрів. Але окремі елементи програми, які визначають енергозабезпечення дій, були змінені. А саме: а) напруженість стану оперативного спокою була знижена до 102+-6 ударів за хвилину - в золотій точці, тобто піддослідні починали чергові дії в менш напруженому стані, а якраз у креативному стані; б) автоматично збільшилися періоди відпочину і, отже, умови для відновлення енергії і наслідків обміну речовин.

Якщо після першої дії зниження психічної напруженості від оптимуму діяльного стану до стану оперативного спокою тривав від 9,0 до 10,0 хвилин, то після першої дії час скоротився до 5-6 хвилин. Причому всі учні виявили бажання продовжувати дії і виконали ще три додаткові, надпрограмні дії. 1 це за умови, що загальний обсяг виконаної роботи збільшився майже на 185%, швидкість відновлення психічної напруженості до оптимуму стану оперативного спокою продовжувала збільшуватися, що свідчить про розвиток механізму відновлення витраченої на роботу енергії В кінці експе-римешу достовірно збільшилась і тривалість послідовного образу до 75,1+4,6 с.

Якщо на початку експерименту інтервал природного відпочинку після виконання дії - стандартної роботи за стандартним часом був рівний 10+-2 хвилини, то після 10 занять (із чотирьох занять на тиждень одне було відповідно наведеній програмі) час відновлення втраченого скоротився до4+-1 хвилини.

Аналогічні зміни сталися і в психічній напруженості стану оперативного спокою: пульс після останньої дії в серії вправ кожного заняття, який реєструвався упродовж п'ята хвилин, дорівнював 624+-5 ударів, а через десять занять - 549+-3,1 ударів.

Можна вважати, що огггимум стану оперативного спокою між діями, що виконуються серіями, має місце, коли частота пульсу перед черговою дією знаходиться в зоні 102+- 6 ударів пульсу за хвилину - золотій точці напруженості. Ті ж учні здагаі були виконати моторну роботу майже в двічі більшу і без видимих ознак втоми, і з позитивними почуттями.

Виділено три відносно самостійні психомоторні здатності: здатність витрачати енергію рухами. Вона підлягає прямій регуляції і залежиіь головним чином від вольових зусиль, які може виявити людина. Здатність відновлювати енергію після виконаної дії. На процеси відновлення енергії до попереднього її рівня ми можемо виявляти вплив лише опосередковано, не прямо, завдяки знанню функцій цього механізму, через тривалість паузи відпочинку між черговими діями і дозуванням попередньої моторної роботи.

Здатність відновлювати енергію - природна здібність організму, яка шляхом активізації процесів саморегуляції; знижує напруженість органів і систем організму, і призводить їх в стан сталої рівноваги - гомеостазу.

Здатність накопичувати надмірну (суперколтгнсація) енергію, тобто робити її прибуток, який і приводить організм у стан, що може забезпечиш енергією дії'з більшою потужністю, ніж найпотужніша з попередніх. Якщо ия здібність достатньо розвинута, то кожна виконана дат стає мікроегаюм розвитку.

зо

Оіже, у другому і третьому випадках базисні психічні стани визначаються руйнуванням зв'язків у гармонійній цілісності і в першу чергу з механізмами енерго-потенціалу: робота - сташення - відновлення - суперка\теисаі{ія

Психомоторні здібності до відкритті винаходу властивостей системи рухів дії Психомоторика своїми функціями забезпечує безперервні переходи відображення, яке відбивається у зміст рухів і назад - відображене у змісті рухів - образи, почуття та уява матеріалізуються у формі хотінь, думок. Виходячи з цього, виділимо для дослідження основні психомоторні здібності.

Здатність відображати біодинамічні властивості власних рухів: будувати образи, почуття, думки про рухи що виконуються, дії' і їх обставини, а також як все це зберігається в пам'яті. Здатність будувати образи уяви, розумові образи дій, проектуваш їх, розмірковуючи над дією і мисленно її виконуючи з бажаним результатом. Здатність породжувати дію, втілювати свою сутність, матеріалізуючи образи, думки і почута (чужі чи свої, а краще - свої) в конструкцію живого руху психомоторної дії.

Перші два види здатностей пов'язані з відкриттям властивостей дії, рухів -осягненням розумом логіки іх механізму регуляції, фізичних властивостей і власних психічних станів, завдяки яким вони стають надбанням людини. Третій - здатності пов'язані з - винаходом образу більш досконалої дії, в якому людські властивості втілюються в рухи і дії, в продукті робото, а людина змінює самого себе.

Процеси опредметнення і розпредметнення рухів і дій відрізняються деякими особливостями від інших людських здатностей у діяльностях, наприклад, у роботі зі знаковими системами, образами тощо.

До основних відмінностей психомоторних здатностей слід віднести те, що рух і психомоторна дія в кожігій конкретній сшуацГї: а) будуються кожний раз нібито знову, вперше; б) кожний раз відбувається переосмислювання задачі, яка буде розв'язуватися рухами; в) усяка нош задача розв'язується з певного опорою на засвоєне вміння розв'язувати подібні психомоторні задачі. _

Виходячи зі сказаного, у вигляді критеріїв психомоторних здібностей будемо користуватися поняттями: а) адекватності психічного відображення дії, відображуваним рухам; б) проектування рухів і дій відповідно психомоторній задачі, яка їх регулює; в) відповідність проекіу дії його матеріальному вираженню в конструкції рухів; г) міра якості цих розумових і психомоторних дій буде їх точність; д) мірою творчості в розв'язанні задачі - новизна в системи рухів.

Проте, в нинішній час важко дата кітькісну і якісну оцінку дії' і установити, де є новизна в конструкції' рухів, - помилкою розпредметнення чи хибою опредметнення дії'. В зв'язку з цим скористуємося поняттям "почуттєва імовірність" для характеристики процесу розпредметнення - відкриття - властивостей предмета, а в собі відкриття відповідних їм здібностей. Цей процес розпредметнення відбувається, коїш учень: а) спирається в регуляції' дії не на знання у формі знакової системи, а на почуттєві дані, прогнозуючи існування логіки механізму дії з предметом; б) передбачає невідомі

властивості рухів, які вже відображені, але поки що ним неусвідомлені; в) орієнтується на вірогідні, ще приховані в самому собі можливості до творчості.

Піддослідним була запропонована дня розв'язання задача Піфагора: здійсниш гармонічне ділення на дві частиш відтинку лінії, щоб її частини були пропорційними у крайньому і середньому відношенні. Задача: поділиш лінію - цілісність на дві частини без допомоги лінійки так, щоб велика її частина відносилася до меншої, як відаються вся довжина лінії до її більшої частини, тоді знайдете розбіжність між законом природи і вашим поділом - почуттям гармонії, яке регулювало ваші дії.

Першою дією поділили відтинок прямої лінії в "золотом відношенні" лише 10 учнів в 120. Вони відкрили "золоту точку", користуючись рахувальними можливостями почуттів: поділили просту цілісність на дві нерівні, але пропорційні частини - тобто, відкрили притаманну цій цілісності міру, збагнули даю закону золотої пропорції'.

Регулятором дії учня була його - внуїрішня міра, еталон, до якого примірювали і оцінювали стан створюваного предмета; а в нашому експерименті внуїрішня гармонія стала зовнішньою - проекцією стану людини, а ми його вимірювала

Знайдені деякі критерії для оцінки рівня розвитку почуття гармонії' і відповідно психічного стану учня. Якщо учень робить помилку і його точка потрапляє в зону від 1,630 в верхній межі і до 1,600 - в нижній, можна вваляти, що почули гармонії і відповід но психічний стан учня задовільний.

Задачу Піфагора можна вирішити мислительно-дискурсивним способом, шляхом розкриття змісту поняття "золотий переріз", розгорнути його поняття в ряд проміжних розумових дій. Тобто опредметиги - відкрити - золоту точку вимірювальними інструментами - лінійкою і циркулем. Почуття гармонії виконувало роль зістого вимірну вального приладу чи пристосування, замінило їх - і стало для дій живою лінійкою і одухотвореним циркулем - одночасно.

Виділені такі акти думки; а) визначення сенсорної фііури із сенсорного фону, б) об'єктивація сенсорної фігури дії, в) фіксація предметності образу рухів, г) позначення змісту рухів, д) найменування властивостей рухів, є) опис стосунків в системі рухів, ж) зображення мовою системи рухів - сьомий акт думки,

Думка в цьому процесі не стільки описує чи називає елемента дії, скільки охоплює одним смисловим образом його в всьому мислимому його змісті, який несе у собі нескінченне число значень окремих складових дії. Ця мовш модель є образною конструкцією свідомості з величезною семантичною інформацією, яка місіться в ньому у заархівованому вигляді.

Поняття гармонія -умова оптимального засвоєння психомоторної дій. Гармонія і розвиток. Розвиток механізмів психомогорики відповідно законів гармонії припускає створення образу цілі діяльності задовго до її здійснення. На підставі аналізу, пояснення і узагальнення фактичного матеріалу, ми виділили деякі критерії стану гармонії механізму психомогорики.

Критерій розвитку психіки і свідомості Критерій розвшку припускає, що кожна виконана учнем психомоторна дія приносить йому позитивні зміну в дію, в його стан,

у розвиток здібностей і тому є мікроеталом розвитку; а процес розвтку рухається відповідно із законом: рух - зміна - становлення - розвиток - творчість. Критерій знань законів психіки і овідомості Відповідно до цього критерію - учень повинен знати і булі здібним діяти в точній відповідності з законами власної діяльності, алгоритмами регуляції рухів і їх вдосконалення.

Знання екстремачьтсх принципів дії і розвитку Для розуміння доцільності рухів і к розвіпку механізмів психомогорики мають екстремальні принципи. А оскільки живі руху людини пов'язані з біодинамічними процесами, то це дає підставу дослідити їх функції і на вищих рівнях, коли людина взаємодіє з довкіллям, як інертна маса тіла з гравітаційним полем землі.

Процес психічної регуляції рухів людини, як ніякий інший процес в природі, має безліч можливих варіантів свого існування. Переходить в дійсність - матеріалізується тільки одна можливість, а інші варіанти відкидаються. Наявність безлічі варіантів вирішення однієї і тієї ж психомоторної задачі висуваєіься у вигляді проблеми - пошук способу і критеріїв відбору оптимального варіаніу дії.

Критерії добору укладені в принципі "найменшої дії” чи екстремальної дії: коті в природі відбувається деяка зміна, то кількість дії, необхідної для цієї зміни, є найменшою із всіх мооютта кількостей (поняття дії ахотює в нашому випадку’ її енергетичну сторону: як здобуток енергії, помноженої на час роботи).

Застосуємо його до психомогорики так: щоб зробити максимальну дію, людині спід витратити мінімальне зусилля із всіх можливих. В цій формулі одночасно об'єднані і дозволені природою людському тілу варіанти розв'язання психомоторної задачі - іх безліччю; ¡заборони - те, що неможна практично зробити.

Серед цієї безлічі можливих, оптамальний варіант дії лише один, а інші - є ближче до меж дозволеного. Ці варіанти - крім оптимального - теж можуть працювати, але ефективність іх обмежена- у них низький ККД.

Оптимальній дії притаманні мінімальні опори із можливих. То максимальна дія можлива тічьки тоді, коли витрати енергії на непродуктивні витрати відсутні і вся наявна енергія втілюється в продуктивний результат, не розпорошується і не знтщ’ється, крім потреб на регуляцію і "тертя" в системі рухів. Опори і "тертя" в системі рухів, згідно з цим притіипам, теус мінімальні

Існує і варіант принципу "найменшої дії” у розвтку психомогорики: щоб в механізмі пситмоторшаї і системі рухів сталися мінімальні зміни (природно, позитивні), для цього треба витратити мінімальну роботу із всіх можливих. В інших випадках робота на одержання мінімальних змін завжди більша

Опке, кожна виконана дія повинна за умов цього принципу давати хоч би мінімальну позитивну зміну, рух і становлення в напрямі до досконалості. По-перше, її кількісні характеристики приймають мінімально чи максимально можливі значення. Подруге, - рух здійснюється так, що із безлічі значень інтегралу дії', тобто із віяла можливостей, "мудрість тіла" вибирає максимум чи мінімум, чи може існувати в системі

одночасно і мінімум, і максимум значення кількісних характеристик - екстремумів основних параметрів системи рухів.

Критерій універсапвації регуляції рухів Знання правил і законів стосується механізмів психомоторики, регуляції і саморегуляції рухів. Ми дослідили, що одна й та ж психомоторна задача може бути розв'язана з опорою на різні механізми регуляції рухів у дій Засоби мови людини увібрали в себе відмінності зовнішнього виразу станів психіки, свідомості і діяльності. Мова зафіксувала розбіжності між ними у формі назв цих явищ а) рухи, б) дії, в) навички, г) звички, д) вчинки.

Критерій безпомилковості рухів і дій Учень не допускає помилок при сприйманні, збереженні і відшоренні рухів по пам'яггі. При цьому можливі рухи з мікронною точністю. В багатьох вилах психомоторних дій їх результат фіксується і оцінюється за мірами фінальній точності, влучності і купчастості. Ц ю психомоторну здібність можна легко оцінити за показникам точності дій.

Критерій психомоторної творчості Це критерій гармонії психомоторики -естетичний, творчий. Регулююча роль естетичного почуття існує вже на рівні самопочуття. А ознаки психічних станів: вдоволепня-добре-подобається - свідчення сприятливих станів учня в діях; вони є виразом естетичного, творчого ставлення до власних дій. Позиіивне оцінювання дії красномовно говорить про те, що психомоторна дія відповідає законам гармонії, а значить ¡доцільності

У змісті самопочуття чітко виражені зародкові, первинні знаки краси, гармонії, цілісності. Вони - тонкі індикатори наявності пронесу розвитку. У протилежному психічному стані, коли дія оцінюється за шкалою: невдоволення-погано-не подобається, то негативна оцінка - порушення гармонії рухів, стан організму, який наблизився до межі дозволеного, тобто далекий від оптимуму, за його межами уірачаєіься придбане, відбувається розлад психомоторних функцій.

Критерій саморегуляції Саморегуляція - критерій гармонії психомоторики - здатність регулювати стан стомленості і утоми. Природно, первинною і самою точною інформацією про власні стани є також самопочуття. Якщо діяльність оптимальна, то "мудрість тіла" (термін Е. Кеннона) сигналізує свідомості, що все в нормі, в зоні між мінімумом і максимумом функцій організму чи напроти, намічаються порушення.

Висновки

Результати дакль підстави вважати, що вихідна методологія вірна, концепція дослідження плід на, поставлені завдання реалізовані, мета досягнута: визначені будова, функції і розвиток механізму психомоторики, процесу засвоєння рухових дій, психодіагностика психічних станів людини у навчально-виховній технології.

1. Створена концепція розвитку механізму психомоторики, на відміну від існуючого поняття, розглянута з більш широкої точки зору. Поняття механізму описує дійовий орган людини, що відрізняється від анатомічних і просторово локалізованих органів тіла

2. Використання поняття діяльність як пояснювального принципу і системного аналізу для визначення нового предмета дослідження дало можливість висунути рад нових положень про будову механізми психомоторики і структуру процесу засвоєння рухових дій, складу, функцій і умов, що сприяють їхньому розвшку.

3. Діяльніше пояснення знайдених психічних фактів і застосування системних принципів дозволили точніше визначиш межі предмета дослідження - механізму психомоторики - складу його компонеіпів, зв'язків між ними і способів організації к у гармонійну цілісність - стратегічну мету навчально-виховної технологи';

4. Використання у психологічному експерименті точних методів реєстрації процесу виконання психомоторної дії дозволило отримати об'єктивні дані про стан компонентів механізму психомоторики, тенденції' їх розвитку, регуляції і напрямків психодіагностики стану людини у навчальній діяльності. А одержання нових знань і праюичних рекомендацій відбувалося науковими методами з позицій принципів психології', діяльнісного підходу та системного аналізу.

5. Внаслідок їх застосування визначено нові: предмет вивчення - механізм психомоторики і сукупність компонентів процесу засвоєння психомоторних дій люті юю, які на вершині досконалості перетворюються у гармонійну систему, методи дослідження і способи реєстрації біодинамічних і фізіологічних парамеїрів процесу виконання психомоторної дії, які можуть сталі індикаторами інтимних процесів регуляції живих людських рухів; способи пояснення психологічних фактів: генетичний, струкіурний та модельний, що дозволяє визначити особливості функціонування механізму психомоторики, коли людина виконує дію, щоб навчитися; користуєшся нею як навичкою; а дією створює вчинок, соціально-культурну цінність.

6. Механізм психомоторики і процес засвоєння рухової дії може перебувати у трьох відносно самостійних станах: а) гармонійної цілісності, яка характеризується зникненням ііггерференцій у механізмі, а узгодженість між собою всіх компонентів -спільномірність - максимальна: психомоторика працює без "гальмувань" і "тертя"; б) стійкому стані, в якому порушуються зв'язки між компонентами, знижуєіься їх активність, починають виникати інтерференції, а продуктивність розвшку залишається на одному рівні; в) гармонія механізму руйнується, або вже зруйнована, що позначається і на точності відображення живих рухів, їх проектуванні і особливо на регуляції; рухи втрачають точність, влучність, пластичність і координованість;

7. Психомоторна дія може перетворюватися на рухову навичку, навичка - на вчинок - дію людини, яка набуває соціально-культурного значення, цінності; розвиток механізму психомоторики слід розглядати як творчий процес людини, у якому задача досяшення максимальної точності рухів і дії припадає на процеси відображення і регулювання ними, а задача творчості - на створення нових образів дій, способів і прийомів регуляції.

8. Механізм психомоторики описується такою системою понять: образ, дія, послідовний психомоторний образ, порівняння, наслідування, ремінісценція та інтуїція, інтерференції, які відображають у своєму змісті окремі сторони єдиного цілісного

механізму, на відміну від тога, що вони раніше вивчалися і визначалися незалежно і окремо один від одного в межах напрямків психологічної науки.

9. Концепція розвшку механізму психомоторики може виконувати: а) методологічні функції - використовуватися як спосіб пояснення, схема для розробки психологічної програми оптимального управління засвоєнням дій з застосуванням доцільних психологічних і педагогічних вибіркових впливів на окремі компонента з метою гармонізації її механізму; б) регулюючі функції - для створення психодіагностики на підставі вимірювання і порівняння дійсного психічного стану людини з бажаним, що відповідає меті навчання психомоторних дій.

10. Психологічним механізмом розвитку дії в процесі засвоєння є система процесів опредоетнення і розпредметнення змісту дії і здатностей людина Опрсдметнення -втілення психомоторних здатностей в предает дії. Розпредметнення - оволодіння властивостями психомоторної дії; її функціями, складом елементів і цілями діяльності, котрі стають надбанням людини, основою її психомоторних здатностей.

11. У процесі розвитку відбувається трансформація механвму психомоторики: дія регулюється образом, навичка - програмами пам'яті, а вчинок - дія, яка має соціально-культурне значення, - думкою і почуттями: пізнавальними, моральними чи естетичними, у залежності від умов діяльності та усвідомлення задачі дії.

12. Дане дослідження не вичерпує розв’язання проблем механізмів людської психомоторики. Потребує подальшого теоретичного осмислення та експериментального обтрушування питань співвідношення перенесення, інтерференцій та персеверацій в процесі реіуляції системи рухів та у розвиткові психомоторої дії А також можуть дати нові неочікувані результати дослідження взаємозв’язку механізмів ідеомоторики з ремінісценцією та подоланням інтерференцій в процесі дальності людини.

Список публікацій з теми досліджень

Монографії та навчальні посібники

1. Психология физического воспитания и спорта К, Вища школа, 1985. - 312 с. (співавтор -13,2 др.арк.)

2. Психомоторные способности спортсмена -К., 'Здоров"я", 1987. -168 с.

3. Фізкультура і естетичне виховання. - К., "Радянська школа". 1987. - 136 с.(сшваетор -7,0 др.арк.)

4. Людина-феномен природи і ноосфери. - К, НВП "Альфа", 1992.-90с.

5. Людиі іа і ноосфера - К., НВП "Альфа", 1993. -104 с.

6.0 природе таланта // Студенческий мериаиан. -1994 - 225 с.(співангор - 5,0 др.арк.)

7. Психічний розвиток дитини. К, Навчальний посібник, 1994 - 84 с.

8. Психологические тесты таланта. - Харьков: Фолио; СПб: Кристал, 1996.-414с.

9. Механізми психомоторики лкщини. Київ, 1997. -192 с.

10. Психологія наукової творчосгі.(Протрама для Малої Академй' наук України і тематика

дослідницьких робіт). К, "Аверс", 1997. - 44 с

Статті, теза доповідей у наукових збірниках і журналах

11. К вопросу об осознании двигательных действий, совершаемых по типу башш-сгаческих движений// Проблемы психологии спорта. - М., 1969. с. 180 -184.

12. Константность двигательных восприятий. //Теория и практика физической культуры. 1971,6, с. 28 - 30.(співавтор - 0,5 др.арк.)

13. Генезис струюуры движений у детей и подросши. //М-алы 5-й науч. конференции по физическому воспитанию детей и подростков.-М., 1972. с. 125-126.

14. О взаимосвязи сенсорных и перцептивных процессов в локомоциях человекаУ/Геория и практика физической культуры. 1972.7, с. 17 - 20.(сгпвавгор - 0,4 др.арк.)

15. Об ингерфереициях в процессе выполнения двигательных действий // Легкая атлетика, вып. 2. -К, 1974 с. 64 - 76. (спігштор - 0,5 др.арк.)

16. Струюура моторного учения и его особенности у школьников// Реломе IY Все-мирного конгресса психологии спорта (Прага 3-9 октября 1977 г.). -Прага, 1977. с 181.

17. Развитие системы движений у детей и подростков// М - алы Y1 Республиканской конф. по физвоспитанию и спорту среди детей и подросгкоа - Ташкент. 1977. с. 53 - 56.

18.0 природе интерференций в процессе усвоения двигательного действия// М-алы Y1 Респ. научн-метод. конф. по проблемам физического воспитания детей и молодежи. Ташшгт, Еш Гвардия, 1977. с. 15-19.

19. О методологических проблемах психологии// Сборник трудов IY Всемирного конгресса психологии спорта - Прага. -1978. с 844 - 848.

20. Проблема надежности регуляции движений человека// Сбора научных м-атов Всемирного і иучного конгресса "Спорт в современном обществе". - М., 1978.C293 -294.

21. Структура моторного учения и его особенности у школьников// Сборник Трудов IY Всемирного конгресса психологии спорта. - Прага. 1978. с. 355 - 357.

22. Функции психического отражения и качество регуляции движений// Резюме Трудов Y Европейского конгресса по психологии спорта-Варна, 1979.С. 189-192.

23. Функции психического отражения в подготовке к соревнованиям// Психология. Всемирный конгресс ' 'Спорт в современном обществе". - М., 1980. сю 198 - 200.

24. Функции психического спражения в подготовке к соревнованиям// "Спорт в современном обществе". - М., 1984. с. 258 - 259.

25. Психологія спорту. // УРЕ, Т.9 с.75.

26. Structure of motor study and it’s Peculiarities With Children. IV congress ISSP. Praha 1977 p. 181-182.

26. Les ole de la reflexion psychologique et de la Regulation du mouvement du sportif Vcongres FEPSAC, Varna, 1979 p. 191-193.

27.Function of psychic reflection in the coupce of the athletes for competition - in. Sport in modem society : pedagogics, psychologies, (World scientific congress 1980 p. 261-262)

Клименко В.В. Механізми психомоторики людини. - Монографія

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук з спеціальності 19 00 01 - загальна психологія, історія психології. - Інсгиіуг психологи' ім. Г.С. Коспока АПН України, Київ, 1998

У монографії розглядаються особливості системного і діяльнішого підходів до вивчення психомоторики людини, методологія, логіка і методи її дослідження. Дається розгорнута характеристика механізмів психомоторики: психомоторної дії; процесу розв’язання рухової задачі; порівнянь і оцінок в процесі дії при: мікро-регуляції рухів, виконаної дії з попереднім наміром та стратегічного характеру; образу дії, послідовного образу, ремінісценції та ініуїції, інтерференцій (зіткнення механізмів регуляції рухів, процесів наслідування. Засвоєння і розвиток живих рухів людини, перетворює їх на дії, навички, звички або вчинки. Знайдені особливості ролі кодів золотого перерізу ж індикатора станів гармонії рухів, факторів гармонізації' їх систем, а також критерії досконалості психомоторних здібностей людини.

Ключові слова: системний підхід, дія. механізми психіки, послідовний образ, ремінісценція, інтуїція, інтерференція, наслідування, коди золотого перерізу

Клименко В. В. Механизмы психомоторики человека - Монография.

Д иссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности -19 00 01 - общая психология, история психологии - Институт психологии имГ. С. Коспока АПН Украины. Киев, 1998.

В монографии рассматриваются: особенности системного и деятельностного подходов в изучении психомоторики человека; методология, логика и методы ее исследования. Дается развернутая характеристика механизмов психомоторики: психомоторного действия; процесса решения двигательной задачи; сравнений и оценок в процессе действия при: микрорегуляции движений, выполненного действий с предварительным намерением и стратегического характера; образа действия, последовательного образа, реминисценции и ишуиции, интерференции (столкновения механшмов регуляции движений), процессов подражания. Освоение и развитие живых движений человека, превращает их в действия, навыки, привычки или поступки. Найдены особенности роли кодов золотого сечения как индикатора состояния гармонии движений, факторов гармонизации их систем, а также критерии совершенства психомоторних способностей человека.

Ключевые слова: системный подход действие, механизмы психики, последовательный образ, реминисценция, ипуиция, интерференции, подражание, психические состояния, коды золотого сечения.

KL1MENKO V.V., Mechanisms of Human Psychomotor Activity. - Monograph.

Thesis for Doctor’s ofPsychology Degjee ofspeciaiity -19 00 01 - général psychology, the history of psychology. G. S.Kostyuk Psychology Instituts of the Ukrainian Academy of Pedagogical Science, Kyiv, 1998.

The monograph examines the peculiarities of system and activity approachcs in studying the person’s psychomotor activity, methodology, loge and methods of reseanch. It présents detailed description of

psychomotor activity mechanisms: a psychomotor action; the process of motor task resolution; comparisons and appraisals in the process of activity during the micro-regulation of motions, fulfilled action with preliminaiy formed purpose and that one of (he strategic nature, the mode of action, consistent image, reminiscence and intuition, interference (the collision of die mechanisms of motions regulation), the process of imitation. Learning and developing of living motions of a person converts them into actions, skills, habits or deeds. The monograph shows the peculiarities of the role of golden section codes as the indicator of harmony movements state, factors of harmonizing the codes’systems and the perfection criteria of psychomotor abilities of a pason.

Key words: system approach, action, mechanisms of psyche; consistant image, reminiscence, intuition, interference, imitation, mental state, golden section codes.

Підписано до друку 28.04.98 р. Формат 60x90/16. Ум. друк, арк.2,0. Обл.-вид. арк. 1,6.

Наклад 100. Зам. 117.

вул. Червоноармійська, 57/3, к.101 Відділ оперативної поліграфії Центру Міжнародної освіти 227-12-75, 227-37-86