автореферат и диссертация по педагогике 13.00.01 для написания научной статьи или работы на тему: Воспитание детей дошкольного возраста в трудовойдеятельности (на материале дошкольных учреждений Украины конца XIX - 30-х годов XX стол.)

Автореферат диссертации по теме "Воспитание детей дошкольного возраста в трудовойдеятельности (на материале дошкольных учреждений Украины конца XIX - 30-х годов XX стол.)"

со

^ . Ч -

V- , ; . ,

ІНСТИІУТ ЛВДАГОПКИ АПН УКРАЇНИ На правах рукопиеу

МЕЛЬНИЧУК Міля Іванівна

ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШЛЬНОГО ВІНУ В ТРУДОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ /на матеріалі дошкільних закладів України кінця XIX - 30-х років XX стол./

13.00.01 - теорія і історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ КАНДИДАТА ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК

Київ - 1995

Дисертація в рукописом Робота виконана в Інституті

Науковий керівник -Офіційні опоненти:

Провідна установа -

педагогіки АПН України

кандидат педагогічних наук, доцент ДЬОМІНА Інна Свменівна

доктор педагогічних наук, професор ВІЛЬЧКОВСЬКИЙ Едуард Станіславові

кандидат психологічних наук, доцент ПРОСКУРА Олена Василівна

Рівненський державний педагогічний інститут

•Захист відбудеться ”!& Оіу 1995 р. о 14 гэд.

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д ОХ. 32. 02

• в Інституті педагогіка АПН України /252001, м.Київ -І, вул. Трьохсвятительська, 8/.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України.

Автореферат розісланий "їУ " 1995 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради професор М.ПЛегкий

Актуальність дослідкейяя. Розвиток дошкільного виховання в Україні та перспективи його вдосконалення є науково-педагогічною проблемою. Сучасні концепції реорганізації освіти в Україні визнають величезне значення дошкільного дитинства у формуванні гармонійно розвиненої особистості та орієнтуються на процес виховання дитини і пізнання нею світу як на самопізнання й само-реалізацію кожного індивіда. У практиці роботи дошкільних закладів це виявляється в прагненні педагогів розвинути в дітей найкращі людські якості, залучити їх до творчої праці, підготувати до життя й діяльності в суспільстві.

Національно-культурне відродження України, відродження історичної свідомості, традицій, національно-етнографічних особливостей народу та примноження його матеріальних і духовних надбань неможливі без творчої праці її громадян. Народ, який дав світові Г.С.Сковороду, Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка, Лесю Українку та багатьох інших видатних синів і дочок, проніс через століття традиції виховання духовно досконалої людини як цілісності, індивідуальності,- у формуванні якої першорядне місце відводилось трудовій діяльності. Праця - найкращий хранитель людської моральності, а тому й "повинна бути вихователем людини"*.

Тільки-но дитина починає ходити, вона обслуговує себе, бере посильну участь у домашній роботі родинного осередку, вона працює. "Народна педагогіка, - писав В.О.Сухомлинський, - не боїться того, шо праця втомлює, вона знає, що праця неможлива без

О

поту і мозолів .

1. Усинський К.Д. Матеріали до третього тому "Педагогічної антропології" // Твори в 6-ти томах. - Т.6. - К.: Радянська пкола, 1955 .-С.333.

2. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибрані твори в п’яти томах. - Т.2. К::Радянська школа, 1976. - С.554.

Проблема навчання і виховання працею в сучасних психолого-педагогічних дослідженнях розглядається як проблема готовності підростаючого покоління до трудової діяльності, формування потреби і розвитку загальної здатності до праці. В основі відповідального ставлення до праці лежить працелюбність. Уже в діяльності дітей дошкільного віку поєднуються потреб» в праці, передбачення майбутнього результату, володіння засобами праці, орієнтація в мі«людських виробничих відносинах.

Для грунтовного вивчення проблеми виховання дітей дошкільного віку в праці важливе значення мають сучасні дослідження діяльності української школи рефлексології та педології /О.В.Су-хоилинеька/, Наркомосу України у 20-30-ті роки /Л.В.Тютюнник та ін./, психолого-педагогічних аспектів трудового виховання молодших школярів та старшокласників /Д.А.Сметанін, В.М.Мадзігон, ■ В.Н.Турченко, Н.Є.Мойсеюк, 0.1.Кочетов, Я.Л.Коломийський, Ю.З. Гільбух, Є.П.Верещак, І.Д.Бех, Н.Б.Копиленко та ін./.

У сучасній психолого-педагогічній науці панує одностайна думка, що важливо вже з молодшого дошкільного віку формувати в дітей любов до праці. Це підтверджується дослідженнями вчених /В.І.Логінова, В.Г.Нечаєва, Р.С.Вуре, М.В.Кя/лехт, Я.І.Ковальчук, О.В.Проскура, З.Н.Борисова, Т.І.Поніманська, £.С.Вільчковський, В.П.Н^цан, Л.П.Іонова, І.С.Дьоміна, З.П.Плохій, В.О.Павленчик,

В.І.Тютюнник, А.М.Богуш, Л.А.Снігур та ін./, які збагатили теорію і практику виховання психічно і фізично здорових дітей.

Процес праці - це двосторонній процес взаємодії лодини з природою. У філософському розумінні праця вимагає суб' активних та об’ єктивних умов, шоб індивід міг саиореалізуватися і вдосконалювати свої творчі здібності. .

У сучасних умовах праця лвдини нерідко втрачає емоційне начало, творчі й естетичні функції, шо своїм корінням сягають у

. - з

дошкільне дитинство. Спостереження за навчально-виховною роботою в дитсадках показують, *що дитячій праці тут приділяють недостатньо уваги як батьки дошкільників, так і вихователі. Сьогодні все більш наполегливіше висувається завдання, поставлене ще С.Ф.Русовою, П.П.Блонським і Л.С.Виготським, - завдання справді розвиваючого навчання, котре давало б не лише суму готових знань і навичок, але й формувало б узагальнені вміння і здібності, що уможливлювало б швидке орієнтування дитини в нових обставинах, здатність творчо вирішувати поставлені практичні завдання.

Праця дошкільників має свої особливості, зумовлені насамперед віковими можливостями. Д.С.Зиготськнй писав /1930/, що центральною методологічного проблемою є підхід до праці з точки зору розвитку трудової діяльності відповідно до вікових можливостей.

Основні положення теорії передових українських педагогів до початку. 20-х років про виховання праце» /С.ї^'сова, Н.Лубенець,

О.Дорошенкоеа, Я.Чепіга/ та радянського періоду /Н.Крупська,

С.Шацький, ГІ.Блонський, А.Макаренко ті ін./ апробували в практиці шкіл та дошкільних закладів.

Автори виховних концепцій доводили, що фізичні та психічні здібності дітей дають їм змогу брати участь у різних формах праці, ставити кету діяльності, володіти зовнішніми та внутрішніми засобами праці, досягати наміченого результату. Метою виховання вони вбачали щастя дитини, що виявляється у формуванні таких важливих якостей, як працелюбність, любов до навколишнього, розвиток творчих здібностей.

Фундатор дошкільного виховання в Україні Софія Федорівна Руеова засобами вітчизняної народної культури та прогресивної світової спадщини намагалася поширювати гуманні ідеї щодо виховання розумних працьовитих дітей, не відчужених від народу, а навпаки, зв'язаних з ним повагою до всього сеого, знанням усього

того, серед чого еони виростають, здатних пізнавати, перетворювати і емоційно засвоювати світ.

Аналіз програм, практичного досвіду, а також науково-методичної літератури дає можливість стверджувати, що в 20-30-ті роки вихованню працелюбності відводилось центральне місце в роботі дитячих садків. Завдяки посильній праці утверпдувалася "самостійність" дитини як особистості, забезпечувався її психічний і фізичний розвиток, нагромаджувалися духовні якості, формувались етично-ціннісні взаємини дітей з ровесниками і дорослими.

Оскільки в дитинстві є помітними значні розбіжності в здатності дітей до різних видів діяльності, то вихователі намагалися залучати кожного дошкільника до тієї діяльності, до якої він виявляс здібності, у якій відчуває потребу і досягає успіхів. У 20-ті роки педагоги виходили з того, що для успішного розвитку дитини така діяльність повинна характеризуватися як творча, значуща для людей праця. ■’ .

Для розв’язання проблеми виховання та навчання дітей у трудовій діяльності необхідно обгрунтувати співзвучні нашому часові напрямки і методи, осмислити позитивний досвід минулого шодо забезпечення свободи особистості, її гідності Й ПОВНОЦІННОГО розвитку в умовах дошкільного закладу. Тому теоретичний і практичний інтерес як у педагогічному, так і в соціальному аспектах становить звернення до тих періодів історії, коли подібні завдання розв’ язувалися на етапі становлення суспільного дошкільного виховання і були нерозривно поєднані з нагальними проблемами виховання в праці. Хоч період кінця ХІХ-30-их років XX століття був складним в історії України, саме у цей час нагромадяїено цікавий самобутній досвід з проблем дитячої праці. Узагальнення його сприятиме переосмисленню і поверненню до життя апробованих часом ефективних шляхів, засобів і методів залучення дітей до '

праці.

Автори досліджень з ійторії розвитку суспільного дошкільного виховання в Україні /С.Б.Абрамсон, Н.б.Пєреверзєва, С.К.Гу-тянський, О.Г.Дзеверін, Г.І.Іваненко, Т.А.Ларіонова, Л.В.Бат-ліна та ін./ розглядали трудове виховання дітей як один з компонентів загального педагогічного процесу без поглибленого вивчення суті проблеми.

Такі вчені, як В.Г.Нечаєва /1954/, Л.М.Казарян /1972/,

В.А.Одинцова /1992/ та інші, у своїх дослідженнях розкривають проблеми трудового виховання дітей дошкільного віку в педагогіці у перші два десятиліття радянського часу. Проте питання організації дитячої праці в дошкільних закладах України з моменту їх заснування й до кінця 30-х років не було предметом спеціального дослідження. Ми поставили за мету заповнити наявну'прогалину.

Актуальність проблеми і необхідність її розв1 язання в світлі завдань дошкільного виховання, а також відсутність спеціального історико-педагогічного аналізу зумовили вибір теми дисертаційного дослідження "Виховання дітей дошкільного віку в трудовій діяльності/Ьа матеріалі дошкільних закладів України кінця ХІХ-30-х років XX стол./. ’

Об'єкт дослідження - теорія і практика виховання дітей дошкільного віїу в трудовій діяльності.

Предмет дослідження - теоретичні засади виховання дітей у праці: їх зміст, фірми і методи в історії дошкільних закладів України кінця XIX - 30-их років XX століття.

Метою дослідження було вивчити, проаналізувати та узагальнити історію розвитку виховання дітей у трудовій діяльності, а також виявити можливості використання досягнень теорії і практики виховання в праці для удосконалення навчально-виховного процесу

- б

в сучасних типах дошкільних закладів України. ■

Відповідно до предмета і мети дослідження було поставлено такі завдання:

1. Проаналізувати вплив прогресивних педагогічних ідей і серед них народних традицій виховання в праці на розвиток дошкільної справи в Україні.

2. Визначити суспільно-педагогічні умови створення і діяльності типів дошкільних закладів в Україні на різних етапах їх розвитку й проаналізувати виховання дітей в них у процесі трудової діяльності.

3. Розкрити гуманістичні погляди С.Ф.Русової на виховання дітей дошкільного віку працею.

4. Визначити динаміку розвитку завдань, змісту, форм і методів виховання дітей працею в теорії і практиці дошкільної роботи в Україні до елі даваного періоду.

На захист виносяться: ' .

і/ положення про те, що в Україні у досліджуваний період була своя школа, свій напрямок розвитку дошкільної справи та підходи до вирішення проблем виховання працею на основі народності, демократизм, гуманізму» антропологізм, ідей вільного виховання;

2/ положення про визначальну роль праці у навчанні та вихованні дошкільників і формуванні дитячого колективу;

З/ система видів, фори, методів та зміст трудової діяльності дошкільників, які залежать від соціально-економічних умов, розвитку педагогічної науки і практики і обумовлюють панування загально-теоретичних концепцій виховання.

Методологічною і теоретичною основою дослідження е: демократизація, гуманізація та пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими у процесі виховання дитини, положення про значен-

т народних традицій, етной?дагогіки у залученні дітей до праці; про історично змінний Характер освіти та навчально-виховних закладів; діалектичне розуміння суті розвитку і виховання, про формування особистості в процесі самореалізації та активної діяльності в умовах колективу; роль праці у формуванні ■психічно і фізично здорової дитини.

Методи дослідження: аналіз літературних джерел, систематизація і класифікація історичного матеріалу та архівних документів.

Джерела дослідження. Для дослідження проблеми було використано матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України /фонди 166/; інструкції Головсоцвиху Наркомосу України, стенограми Всеукраїнських конференцій та нарад з проблем дошкільної роботи, які допомогли розкрити діяльність різних типів закладів у досліджуваний період. Неабиякий інтерес викликали звіти й доповіді окремих дошкільних установ, наявні в матеріалах Державного архігу Харківської та інших областей України. З книжкових публікацій для поглибленого вивчення соціально-педагогічного контексту діяльності навчально-виховних закладів використано багатий педагогічний доробок С.Ру-сової, дослідження Г.Гринько, Я.Ряппо, Я.Чепіги, О.Дорошенко-вої, які працювали в той час в Україні. Проаналізовано журнали 20-30-х років /"Дошкольное воспитание", "За комуністичне виховання дошкільника" та ін./, зокрема статті М.Скрипника, 0.Залученого, А.Суровцевої, А.Гендрихівської та ін., в яких частково висвітлено різні аспекти теорії і практики виховання дітей дошкільного віку засобами праці.

Наукова новизна і теоретичне значення результатів дослідження полягають у тому, шо на конкретному історико-педагогічно-му матеріалі викладено•історію виникнення й діяльності різних

• - 8

типів дитячих закладів України крізь призцу втілення в них ідей дитячої праці в процесі навчання і виховання малюків; проаналізовано еволюцію ідей щодо сутності праці дошкільників у національному вихованні через зміну різних точок зору на підходи до виховання дитини: "вільне виховання", авторитарне та обгрунтування взаємодії з дошкільниками як суб'єктами діяльності й членами колективу, а також розкрито можливості втілення в сучасну практику втрачених у минулі роки ідей педагогічного стиьулювання праці дітей, форм трудової діяльності.

Уперше введено в науковий обіг невідомі та маловідомі джерела /архівні матеріали, журнальні статті, програми дошкільних закладів 1928-1932 рр./, методичні посібники, шо розкривають суть досліджуваної проблеми і дають змогу розширити й конкретизувати знання про становлення проблеми дитячої праці в дошкільному вихованні в Україні кінця XIX - 30-х років XX століття.

Практична значущість історико-чпедагогічного дослідження полягає в тому, що його матеріали можна використовувати для виховання дітей працею у дошкільних закладах, на лекціях та семінарських заняттях для студентів педагогічних вузів, у виступах перед працівниками дошкільних закладів.

Зміст та висновки можуть бути корисними пріг розробці курсів дошкільної педагогіки в педагогічних інститутах, при складанні навчальних та методичних посібників для вихователів дошкільних закладів, спецкурсів, для учнів педагогічних училищ, у системі підвищення кваліфікації і перепідготовки педагогічних кадрів. Ними моїкуть скористатися наукові працівники, які вивчають розвиток педагогічної думки в Україні.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури.

' ОСНОВНИЙ'ЗМІСТ РОБОТИ ' . ■

У вступі обгрунтовано «актуальність проблеми, визначено об' єкт, предмет і мету дослідження, Його методологічні основи, сформульовано завдання роботи, розкрито її наукову- новизну, теоретичне і практичне значення.

. У першому розділі "Соціально-педагогічні основи організації дошкільних закладів України і їх роль у залученні дітей до праці" висвітлено питання про організацію роботи окремих типів дошкільних закладів у колонії дореволюційної Росії - в Україні з кінця XIX століття - до 30-х років XX століття, а також про вплив гуманістичних поглядів українських, російських та зарубіжних педагогів у розв’язанні проблеми залучення дітей до праці.

Вивчення показало, що в Україні в кінці XIX - на поч.ХХ ст. дитячі дошкільні заклади не мали масового поширення. Діти до семи років перебували під опікою рідних і панівним принципами виховання були трудовий принцип, особистий приклад батьків, імітаційні ігри, що відтворювали трудові гроцеси дорослих. Як виховні засоби використовували міфологію, фольклор, перекази про героїв, байки, легеади та домашню працю. Незначна кількість безплатних та створюваних на благодійні приватні кошти "народних" дитячих садків, "захистків /міських очагів/, "захоронків", ясел, майданів, клубів, колоній, "сімейних груп" та притулків не могла задовольняти зростаючі потреби бідних верств населення в громадських педагогічних закладах.

. Дошкільні установи оберігали дітей від непосильної для них участі в роботі дорослих, до якої їх нерідко залучали в сім' ї чи на виробництві. Занадто ваяка й непосильна праця ставала суворим обов' язком і не могла сприяти ні духовному, ні фізичному становленню дітей. Вихователі намагалися створити реальні умови вільного розвитку дитини й так організувати прачю дітей, чоб вони не

зневірялись у своїх силах і не ставились до неї як до одноманітної чудної справи. Залучаючи дітей до самообслуговування, навчаючи їх рукоділля, господарювання, городництва, традиційних народних ремесел, дошкільні наставники прагнули підготувати їх до самостійного життя. Поряд з цим дитинство розглядали як унікальний самоцінний період у житті людини, найбільш сприятливий для навчання і виховання, зокрема виявлення засобами праці нахилів та здібностей в умовах раціонально організованої діяльності.

Виходячи з інтересів дітей і перспектив їхнього дальшого розвитку як повноцінних членів суспільства, життєвої потреби до активної творчої самодіяльності, пізнання світу, педагоги стихійно, і часто інтуїтивно визначали тактику роботи з вихованцями. Через-постійний добір ігор, бесід, екскурсій, проіулянок, спостережень і робіт у саду, на городі, в квітнику, майстерні та праці з різноманітними матеріалами /вирізування з паперу, шиття по картону та тканині тощо/ вони виховували в дошкільників працелюбність, інтерес до праці і' її результаїів.

Найбільші науково-педагогічні пошуки того часу велися у великих містах України: Харкові, Одесі, Катеринославі, зокрема, в Києві у Товаристві народних дитячих садків /1907 р./, очолюваному Н.Д.Лубенець.

Для втілення наукових цілей та виховної практики і техніки в життя у 1908' р. під керівництвом професора І.А.Сікорського було відкрито Київське Згребелівське педагогічне товариство і його заклади: Фребєлівський педагогічний інститут, Дитячий садок з Початковою школою, Дитячий притулок і Педагогічну амбулаторію.

Пощуки педагогів було спрямовано насамперед на те, щоб при- , вести навчальний Процес у відповідність із силами, запитами та можливостями дітей як майбутніх носіїв культури, збудити в них інтерес до активної діяльності, творчого пізнання навколишнього

•світу.

Значно вплинули на практику роботи дитячих закладів гуманістичні ідеї К.Упинського, Ф.Фребеля та М.Монтесорі щодо ролі праці в психічному і фізичному розвитку дитини, а також концепції "вільного виховання", які пропагували тогочасні українські педагогічні товариства.

Широко використовувались у цих закладах засоби народної творчості, завдяки яким у дітей формували "корінь духовності". Виховувалась людина діла, бо саме в діяльності й творчості гармонійно розвиьаються і формуються сили та здібності. Дитина краше вчиться на власному досвіді. Ось чому гаслом Монтесорі-педагогі-ки були слова: "Допомоги мені це зробити самов,іу". В процесі трудової діяльності дитини відбувалось вдосконалення її органів чуття і організму в цілому як робочого апарату. Використовуючи дидактичний матеріал, побудований за принципом самоконтролю, особливі види ручної праці /гончарство й будівельні роботи/, важливим було не пропустити той час, коли діти цілком природно й найлегшим шляхом можуть навчитись здобути певні навички трудової діяльності.

Вихователі дитячих дошкільних закладів України спирались на узагальнений у спеціальних посібниках педагогічний досвід своїх російських колег М.Х.Свентицької, Л.С.Тєзавровської, Л.К.ІІІлегер, Є.І.Тихєєвої. У цих посібниках йдеться про великі можливості різних типів дитячих дошкільних закладів, зокрема приватних, побудованих на принципах самоуправлішя, фінансової і змістової самостійності, у розв’язанні завдань виховання дітей у праці. Ручна праця - це основа занять дошкільника у дитсадку, лабораторія, де дитина завдяки власному досвіду нагромаджує практичні знашя, вдосконалює свої сили і здібності.

Визначна роль у розвитку дошкільного виховання к.ХІХ - поч.

.XX ст. належить С.Ф.Осовій, яка в 1871 р. відкриває перший приватний дитсадок у Києві для дітей інтелігенції. У розділі особливу увагу приділено її педагогічному доробку в утвердкен-ні демократичних і гуманістичних основ виховної концепції дошкільних закладів на засадах антропології. Положення щодо формування у дітей світосприймання та елементів духовних традицій, спілкування з природою та лвдьмн вона виклала у фундаментальній праці "Дошкільне виховання" в 1918 р. Ці положення є актуальними і в наші дні. Праця формує характер дошкільника, розвиває Його соціальні почуття, "гармонію індивідуальної волі та спільного гуртового порядку", об'єднуючи "навколо шляхетної й гарної мета".^ .

Виходячи з розуміння нероздільності виховання і навчання,

С.Расова вважала, то праця - це основний засіб фіксування знань ' у дитячій свідомості, оскільки вони йдуть "через руку в розум", і саме завдяки праці виявляються творчі сили дитини, розвивають-, ся художні почуття. Педагог сформулювала вимоги до дитячої праці : вона має бути .доступною для дошкільника і не вимагати значних зусиль, не призводити до невдач і негативних емоцій. С.Русова акцентувала увагу на тому, ио трудова діяльність має павіяди конкретне завдання, дає реальні результати, у чому й полягає її цінність для дошкільників.

Розвиток трудових творчих нахилів дитини важливо спрямовувати з урахуванням її реального оточення й використовувати такий матеріал, який найбільше поширений у даній місцевості: це глина, дерево, усе, шо пов'язане з хліборобством, бджільництвом, садівництвом та іншими галузями сільського господарства. Дорослі мають передавати дитині вироблені людьми Й зафіксовані в ,

3. Русова С.Ф. Дошкільне виховання // Укр.Видави, в Катеринославі. - 1918- - С.6І.

народній культурі засоби іепособи пізнання світ/, пощуку істини, оволодіння суспільним та виробничим досвідом.

Спроба С.Русової пгілити в практику.роботи дошкільних закладів основи нового підходу до виховання працею, що дало б українсько^ народові свідомих чесних робітників, які викували б і здобули йому і долю, і волю, вже на початку 20-х років вступила в суперечність з реальностями заполітизованого суспільства.

У 1922 р. С.Русова була змушена емігрувати до Чехословаччини,

/

де й продовжила свою плідну наукову працю. І лише сьогодні, коли ми відродкуємо гуманістичну суть незалежної України, можна реалізувати її демократичну концепцію розвитку дошкільного виховання задля формування творчої працьовито? дитини.

У період короткочасної державної незалежності України /І9І7-І920 рр./ освітні проблеми, зокрема завдання виховання маленьких громадян, розглядались на демократичних засадах. Молода Українська Народна Республіка продекларувала турботу про дітей, про їхній гармонійний розвиток у закладах соціального виховання, створюваних на кошти земств, міського самоврядування,селянських громад тощо. Департамент'позашкільної освіти й дошкільного виховання за участі С.Ф.Русової розробляв плани та програми навчально-виховної роботи. Праці як морально-освітньоцу факторові у розвитку підростаючого покоління надавалось першорядного значення.

Слід відзначити, шо перші документи дошкільних закладів висували вимоги щодо організації, змісту і методів навчально-виховної роботи. Зокрема, підходи до розв’язання проблеми місця і ролі праці у вихованні частково подавали "Порадники діячам позашкільної освіти і дошкільного виховання" /1918 р./, інструкції НКО України, видані у І9І9-І920 рр,, а також деякі документи Ш5СР. В "Інструкції ведення осередку дитячого садка", "Інструк-

ці ї для дитячого садка і захисту", "Інструкці ї з городництва", "Інструкції для керівників дитячих садків” та Інших відображалися загальні принципи й закономірності постановки виховання: суспільність, самостійність, зближення з природою, індивідуальність, творчий трудовий принцип.

Процеси, що відбулися в країні після Жовтня, входження України до складу СРСР, зміни в соціальних, політичних та економічних структурах суспільства призвели до переоцінки культурних цінностей, а відтак виникла потреба будувати, систему дошкільних закладів на нових засадах виховання. Позитивним є той факт, що молода педагогічна українська наука у першій половині 20-х років орієнтувалась на Західні психолого-педагогічні досягнення того часу.

У роки загострення громадянської війни, іноземної інтервенції, розрухи народного господарства Радянської України та непу /І92І-І926/ виховання дошкільників у дитячих садках /лротятом 5-6 годин/ значно ускладнилося. Щоб захистити дітей, зокрема сиріт, безпритульних від різних хвороб та голодної смерті, було організовано такі типи педагогічних закладів: "аахистки", майдани, дитячі будинки тощо. Цей період характеризувався тим, що більшість дітей перебувала в постійних та денних дитячих будинках /до 12 годин на добу/, в основі діяльності яких декада праця, і господарчі функції тут тісно поєднувалися з вихованням. У дитячих будинках для дітей 4-8 років та шкільного віку, створювалась атмосфера, в якій вихованці почували себе господарями. Навчання дітей засобами праці - основний напрям педагогічної роботи в досліджуваний період. Творчо мислячі працівники дошкільних закладів, додержуючись наукових рекомевдацій, намагалися створити вихованцям належні умови для різноманітної діяльності, розвитку трудових навичок відповідно до можливостей дитячого віку. Для цьо-

го влаштовували ігри, що відтворювали трудові процеси дорослих, екскурсії на виробництво, зустрічі з лвдьми праці. Діти мали можливість наслідувати або самостійно вибрати привабливу для них трудову діяльність та партнерів для спілкування /як однолітків, так і школярів/. Трудові заняття.та колективну працю організовували так, щоб діти сприймали їх пріродно, як вільно вибрану ними діяльність.

В Україні дошкільні заклади як перша сходинка системи освіти регламентувались у "Кодексі законів про народну освіту", затвердженому ВУЦЖ 2 листопада 1922 р. Головний комітет соціального виховання Наркомесу відав всіма питаннями дошкільного виховання, а саме розробкою і вдосконаленням принципів системи соціального виховання і навчально-виховних планів для кожного типу дитячих закладів, організацією їх на місцях.

- Завдання щодо виховання лвдини-борця за здійснення ідеалів робітничого класу, войовничого гуманіста й оптиміста спричинило пошуки відповідного змісту дитячої праці, виховних завдань, а також активну участь дітей у суспільно значущій праці, шо мали чітко спрямовану класову та ідеологічну сутність.

Український педагог О.Дорошенкова, аналізуючи напрям роботи дитячих садків на початку 20-х років, відстоювала необхідність і надалі проводити курс на розкриття цінності дитячого періоду в становленні особистості, на гуманізацію змісту трудової діяльності малят, на розвиток індивідуальності через формування дитини в системі колективного виховання. Головне завдання дитсадка, на її думку, полягало в тому, щоб "пильнувати індивідуальність дитини та потреби дитячого організму, не лякаючись докору, що це пору-щус принципи соціального виховання, бо саме потреби дитячого організму може варто використати для потреб доби"^. Шляхи реалі-

4. Дорошенкова 0. Дитячий садок // К.:Видав.Київського Райкому Профспілки Цукровиків. - 1922. - С.2І8.

зації виховних завдань вона вбачала в поєднанні власне трудової діяльності дітей з фор»уванням у них інтересу до явиш суспільного киття в республіці, рідному місті чи селі, до праці дорослих.

Стан навчально-виховної роботи в школах та дошкільних закладах аналізувався в "порадниках" із соціального виховання дітей Наркомосом України щороку, починаючи з 1921 і по 1928 рік. Скажімо, у "Пораднику...” /1924/ основну увагу звернуто на розв'язання таких завдань дитсадка, як: самоорганізація дітей, тобто участь їх у будівництві свого життя; дитяча праця, спрямована іа формування взаємовідповідальності, взаємозалежності, колективної солідарності та ознайомлення з виробничою працею дорослих і закріплення знань про цю працю.

Принцип виховання працею і "трудовий метод" широко використовували на практиці після Ш Всеросійського з’їзду з дошкільного виховання /1924/, на якоку було теоретично обгрунтовано визначальну роль праці у вихованні дошкільників. Беручи за основу соціального риховання /як у школах, так і в дитсадках/ трудову діяльність, педагоги України планували навчально-виховний процес відповідно до комплексної системи з урахуванням таких "організаційних моментів": І. Природа як чинник реалістичного виховання. 2. Трудова діяльність. 3. Зв’язок із сучасністю. У такий спосіб планомірно організована педагогічна робота давала змогу дитині орієнтуватися в основних сферах дійсності - природі, створених руками людини предметах, явищах суспільного та власного " життя і діяльності, у самій собі.

Визначались основні види трудової діяльності дітей: самообслуговування, господарча та ручна робота з природним матеріело:-деревом. Українські педагоги усвідомлювали необхідність культивувати ці види, починати з раннього віку, з урахуванням перехо-

ду від процесуальних дій до цілеспрямованих та зростання фізичних і психічних можливостей маллт. Однак, працівники, зайняті вихованням дітей до 4-х років, зіткнулися з проблемою, які трудові навички і в якій послідовності формувати, щоб на їх основі створювати умови для наступних складніших видів праці дітей середнього та старшого дошкільного віку. Так виникла потреба у створенні програми навчання і виховашя дошкільників.

У другому розділі "Основні напрями розвитку теорії та практики виховання дітей працею /20-30-ті роки/" висвітлено теоретичні засади виховання та навчання дітей у процесі трудової діяльності, охарактеризовано форми та методи навчально-виховного процесу. Окремим параграфом подано зміст дитячої праці, відображений у програмних документах дошкільних закладів і в практиці дитсадків.

, Теоретичні засади проблеми виховання і навчання дітей працею у 20-ті роки встановлювалися з позицій антрополог ізації і організаційно оформлялися завдяки розвитку української ккол-* рефлексології та педології. У розділі розглядаються погляди П.Влон-оького, М.Басова, С.Шацького, О.Залукного, І.Соколянського, а та-коа А.Манаренка та інших педологів і педагогів на проблему виховання дітей працею.

У 20-ті роки рефлексологія вважалась наукою про поведінку людини й експериментальним шляхом вивчало вияви людської діяльності. Рефлексологія створила спеціальну науку - педагогічну рефлексологію, мета якої, виходячи із знання ПР° дитину, її фізіологію, анатомію, на основі умовних і безумовних рефлексів раціонально-організувати ЕСЄ життя дитини, її виховання. Педологія своїм змістом охоплювала антропометрів, фізіологію, соціологію та психологів дитині!. Рефлексолог, педолог І.СоколянськиП стверджував, що формування навичок трудової діяльності підлягає загальним для

всіх навичок законам утворення сполучних рефлексів і їхніх лйн-цюгів.

На практиці у вихованні трудових навичок існувало два підходи: одні педагоги вважали, що виховати трудові акти та ознайомити дитину з трудовою діяльністю можна тільки безпосередньо на праці; інші твердили, що дитина, розвиваючись, пізнає трудову діяльність лвдей і набуває низки вмінь та навичок здебільшого в грі. Зрозуміло, що питання взаєшзв*язку гри і прачі є провідними у вихованні дітей. Однак, ’’коли ми спочатку тренуватимемо дитину у грі і в процесі її відтворюватимемо з нею трудо-і :й процес, а потім перенесемо її на самий трудовий процес, то ми не матимемо сподіваного ефекту. Адже ми знаємо, що трудовий акт е умовний рефлекс, і, як умовний рефлекс, він підлягає всім законам утворення умовних рефлексів- Тому переносити акт гри

на працю неможливо, бо кожному з даних процесів відповідають свої к ■

подразники й реакції . Трудова діяльність передбачає доцільне

спрямування зусиль на досягнення результату. У цьому особливість

праці, чим вона й відрізняється від гри, що може бути завершена .

на будь-якому етапі її розвитку. До того к за своїм характером,

змістом, причинами та мотивами виникнення ці види діяльності є '

різні.

Вихід у світ першої української програми /проекту/ діяльності дошкільної установи відбувся у 1928 р. як результат роботи Харківської центральної дослідно-педологічної станції Управління соціального виховання Наркомосу УРСР. У проекті програми, шо розкривала зміст та види праці, було розроблено спеціальну поетапну технологію виховання "життєво-необхідних", "соціально-7'ориоітх" /трудових і колективних/ та інших навичок за методикой

о. Практика дошкільної роботи. За рєд.проф.І.О.Соколянського і нроф.О.С.Залукного // - Дерк.вид.У країни. - 1530. - С.52.

'І.Соколянського, що грунтувалась на основних теоретичних положеннях рефлексології.

Праця в дитсадку найчастіше спрямовувалась на задоволення потреб колективу. Ось чому виникла необхідність у розробці концепції колективу, починаючи з груп дітей молодшого віку. Передбачалась організація колективу самоуправління, в якому дошкільники могли б вирішувати наявні протиріччя, вправляться в плануванні своєї діяльності, оцінювати результати праці, тобто це мав бути виховний колектив самостійних дітей, здатний до самоуправління. Керівництво свмоуправлІшям здійснювалося опосередки-вано, через діяльність, зокрема трудову. Таким чином, особливої актуальності в кінці 20-х років набула теза Л.С.Виготського про те, шо там, де пересікаються так звані горизонтальні лінії розвитку процесу формування колективу і вертикальна лінія вікового розвитку, лежить період реального розвитку здатності до самоуправління. У програмі відбулось злиття ідей Ф.Фребеля, М.Мон-тесорі, С.Русової про саморозвиток, самовиховання як рушійну силу розвитку,' закладену в природі та людині та про самоуправління, як метод організації колективу, в загальну ідею демократичної системи управління в умовах дитсадка. Стимуляція виникнення й розвитку у дитини здатності до самовиховання, стійкої потреби у безперервному самовдосконаленні є важливою метою виховної діяльності й найпереконливішим критерієм її ефективності. Індивідуальний розвиток дитини стимулювався бригадою чи ланкою як базовим колективом і спільною роботою дітей.

Таким чином, традиційні в Україні міжособистісні та господарські об’єднання у формі побратимств, посестринств, братств, спрягань, товариств, кооперацій, громад, спілок, гуртів були підгрунтям, своєрідними прототипами малих об’єднань дітей - ланок, бригад, колективів, тощо. Такі дитячі угрупурання за своєю

сутністю були гуманними, демократичними та розвивальними, а тоці' різко відрізнялися від формальних колективів.

Отже, теоретичні положення про виховання дитини в процесі діяльності та в колективі були визначальними у дошкільній справі впродовж 20-х років- Очевидно, що споконвічна народна традиція формування особистості в праці стала панівною і в суспільному вихованні. '

Матеріали засвідчують, ио протягом 20-30-х років зміст праці із самообслуговування та методика його проведення зазнали значних змін. Залучення до самообслуговування розширювало сферу ланостійної доцільної діяльності дитини, сприяло підготовці її до реального життя, починаючи з наймолодшогр віку. До створення програми діти в основному набували культурно-гігієнічних і трудових навичок стихійно, завдяки самостійним вправлянням та пошуковим діям, що призводило до безцільної трати сили та енергії, викликало почуття незадоволення. Навчання & вихованців трудових дій відповідно до програмних завдань у планомірно організованій діяльності чи згідно ігрових інтересів дитини стало прогресивним явищем у роботі дошкільних закладів. .

Багатий практичний матеріал щодо використання господарчої праці дає змогу зрозуміти різноманітність її змісту: обслуговування їдальні, групової кімнати, куточка природи, догляд за двором, праця на городі, в садку тощо. їііалюків привчали додеркувати гігієни, естетики кожного дитсадка чи майдану, чистоти в приміщеннях "дошкільних кімнат" та "дитячих куточків" і стекити зе плесними речами, а такси до охайності, порядку, дисципліни.

У нашому дослідженні йдеться про те, то в цей період розшь-рт'Рвея зміст ручної праці внаслідок використання різноманітних голів: текстури, паперу, картону, а також котушок, камінні г. черепашок, моху, кори, лози, шишок, пір’я, рафію, соломи,

- ?л

очерету, гороху, вовни тошо. Знання дітям подавались так, шоб вони могли поступово зрозуміти єдність між лвдиною І природою і розвиватися в гармонії з нею. Ось чому поширеними були прогулянки, екскурсії в ліс, поле, на річку та інші трудові заняття в природі.

' Характерно, шо з дітьми проводили спеціальні заняття: одні-

яематично окреслені педагогом, інгаї ж повністю відповідали ба-яанням самих дітей. Щоденні заняття в "робітних" кімнатах розвивали вміння ставити мету, розв’язувати трудове завдання, співпрацювати; виробляли естетичні смаки та давали простір для втілення дитячих задумів. У досвіді керівництва працею позитивним є прагнення педагогів аналізувати тематику 1 конструкцію дитячих виробів та іграшок, сприяння творчим пошукам в Індивідуальній та колективній діяльності дітей.

„ Посильна праця з виготовленням предметів для Ігор та побуту

прокладала перший крок до політехнічного навчання, оскільки ди-іина мала можливість використовувати й перетворювати різноманітні матеріали, знайомитися з інструментами.

20-ті роки характеризувалися пошуком елективних форм трудової діяльності дітей на заняттях та в повсякденному житті для того, щоб малюки діставали радість від своїх Ініціативних дій, спільної праці, від її результату. Основними формами трудової діяльності доикільників стали колективна /колективно-фронтальна, колективно-групова, робота в парах/ та індивідуальна /індивідуально-фронтальна, індивідуально-групова, індивідуальна/. Педагоги, орієнтуючись на погреби дітей, їхні життєвий досвід та навички до активної діяльності, зацікавленість усім новим, керували процесом спілкування і діяльності дітей в конкретних умовах повсякденного життя власного участю та прикладом, забезпечували маля-тем психологічний комфорт, розвивали почуття причетності та

довір’я один до одного. Відповідальна, цілеспрямована праця "на досягнення спільної мети давала більше педагогічного ефекту, ніж так звана "вільна праця*, тобто стихійно зумовлена оточенням.

Дослідженням встановлено, що з кінця 20-х .і впродовж 30-х років, коли в суспільстві утверджувався антидемократичний режим у результаті економічної і соціально-політичної кризи країни, почалися "дегуманізація" змісту дитячої праці й відхід від перевірених практикою доступних форм і методів роботи. У 30-ті роки у зв’язку із запровадженням політехнізації намітились збочен-"я у використанні форм навчального заняття: у дитячих садках "робітні" кімнати заповнили механізованими та електричними верстатами /наприклад, для розпилювання дерев’яних донок/, а також свердлильними, ткацькими, столярними, що іноді призводило до завищення оцінки дитячих фізичних мокдивостей, а нерідко до витіснення з виховного процесу ігор та забав так званою виробничо? працею. ■

Перекручення ідеї політехнізації дошкільних закладів, переоцінка впроваджуваних в практику роботи форм та методів трудово' діяльності /соціалістичне змагання, ударництво/, ненаукові принципи систематизації знань спричинили зародження навчально-дисциплінарного підходу до виховання, переважно фронтальних форм р боти, починаючи з дітьми молодшого дошкільного віку, зарегламен тованості їхнього способу життя, нівелювання системи духовних цінностей. Щоб вибрати зміст праці та формі навчальних занять, педагоги змушені були керуватися не теоретико-практичнимм надбаннями та апробованими часом послідовними раціональними мете,, кани.організації трудових процесів, а як самоціль ставили заєда ия участі дітей у-"соціалістичному будівництві". За ідеологізове кісті), адміністративно-бюрократичний стиль роботи дошкільних ус

нов, їх однотипність, формальний підхід до формування колективу і діяльності дітей, перевантаження "Програми для дошкільних закладів" /1932/ великим колом знань і навичок, уніфікація програм /починаючи з 1935 р./ та спрощення у порівнянні з попередніми, не сприяли теоретико-практичному розвитку дитячої праці. Намітилась тенденція до повної практичної відмови від дидактичних матеріалів, обладнання для трудових занять і побудови педагогічної роботи на природних матеріалах, явищах життя і видах діяльності. Негативний вплив на стан організації трудової діяльності дошкільників формував погляд на дитину лише як на об’єкт докладання сил виховної системи, а не на особистість, неповторну індивідуальність з власними потребами, смаками, інтересами і здібностями. Відступ від національно-культурних традицій виховання та ігнорування попереднього позитивного досвіду організації трудової діяльності призвели до перекручень змісту, форм і методів у дошкільній справі, до згасання дитячої активності в діяльності. У ці роки застосовувались методи /здебільгаого словесні/ прямого впливу на дитину, які занадто регламентували процес трудової діяльності, не враховували потреби малят до співпраці. Особистість розглядалася у відриві від колективу, трактувалась з точки зору її функцій.

У висновках розкриваються основні положення дослідження.

Теоретичні засади проблеми виховання і навчашя дітей працею виклали такі вчені, як С.Русова, І.Соколянський, О.Залужний,

А.Макаренко. Гуманістичні ідеї російських педагогів А.В.Луначар-ського, Н.К.Крупської, С.Т.Шацького, П.П.Бдонського творчо використовувалися у дошкільній справі і збагатили методику виховання дітей працею. Навчально-виховний процес сприяє розвитку особистості, якщо створено уїло ви для вироблення у дітей навичок ручної праці, уміння та бвкання трудитися, а також свідомого засвоєння

дітьми знань, осмисленого підходу до-трудового процесу, Своїми науковими концепціями, узагальненням зарубіжного досвіду демократичної педагогіки та засобів народної культури українські вчені розробили конкретні аляхи виховання дітей у праці.

Удосконалення педагогічного процесу в різних типах дошкільних закладів, спрямованих на забезпечення вільної самостійної діяльності і творчості дітей, передбачає перетворення предметного середовище та організації життя колективу дошкільників на використання бажаної повсякденної,'доступної праці, необхідної та значущої як для самої дитини, так і для навколишніх. Різноманіт-і види дитячої праці відігравали свою "будівничу і цементуючу” роль у змісті ьсієї навчально-виховної роботи, сприяли розвитку позитивних рис характеру дітей.

Найбільш ефективно виховання та навчання дітей у праці здійснювалися при планомірній педагогічній організації зовнішнього оточення і видів праці, її змісту, форми трудової діяльності у співпраці.з дорослими, загальній трудовій атмосфері колективного життя дошкільників. При цьому приділялась увага дитячим беканням і нахилам у виборі діяльності і її форми - спільної з ровесниками чи індивідуальної. -

Оновлення у 20-х роках організаційних форм навчальних занять /від фронтальних до роботи з невеликими групами дітей та індивідуальних/ сприяло формуванню в дошкільників самоаналізу своєї праці, поведінки, думок і почуттів, поваги до внутріколективних цінностей, початків самоврядування, здатності ставити перед собою мету, приймати рішення і реалізувати їх.

Між деяким’! напрямами науково-дослідної роботи, що проводить ся сьогодні, і пошуками теоретиків та практиків дошкільної справи 20-30-х років можна встановити послідовні зв’язки. Тек, особливо актуальним:; є сьогодні питання організації такої предметно-

практичної діяльності дітей, що відповідала б їх здібностям та вмінням, приносила задоволення, враховувала індивідуальні особливості кожного дошкільника та потреби колективу; створення альтернативних методик трудового розвитку особистості, вивчення форм трудового заняття та педагогішого стимулювання.

Перспективними для лодальсіого дослідження є вивчення і розробка ефективних засобів навчання і виховання дітей у сільських та міських типах дошкільних закладів на основі трудового принципу з урахуванням екологічної обстановки, етнографічних особливостей регіону, національної психології ! традицій сім’ї, орієнтованих на виховання духовної трудолюбивої особистості.

Основні положення дисертаційного дослідження відтворено в таких публікаціях:

Г. Твори 1.1.Коцюбинського в дитячому садку // Співець гума--Кізму і краси: Тези доповідей то повідомлень обласної науково-методичної конференції, присвяченої 125-річ'гю з дня народження М.М.Коцюбинського йо-27 жовтня 1989 р. - Зінниця, 1989. - С.51—

53. .

2. Трудове і естетичне виховання дошкільників на творах Т.Г.Шевченка // Тарас Шевченко: Тези доповідей та повідомлень обласної науково-методичної конференції; присвяченої 175-річчю з дня народження поета II—12 травня 1989 р. - Вінниця, 1989.

■С. 78-80. .

3. С.Ш.Русова про виховання працею // Дошк,виховання. -1992. - № 8. - С.І8.

4. Народні ігри // Методичні рекомендації до програми виховання дітей дошкільного віку "Малятко". - Київ, 1993. - С.48-64.

5. В.О.Сухомлинський про трудове жтгетя дитячого колективу

// Педагогічна спадщина В.О.Сухомлинеького і розбудова національної освіти. Тези міжнародної науково-практичної конференції* - ^.2.

- Кіровоград, 1993. - СЛІ2-И4. . •

lie Ini oh uk H.I. The bringing up of children At the preechool age In the labour activity /based on the material of Ukraine*e preschool institutions from the end of the Z1Xth century till 1930*o The Theses of Candidat of Sciences (Pedagogy) - 13.00.01 (Theory and History of Pedagogy), Institute of Pedagogy AcPo of Ukraine,

Kjriv 1995.

On the basis of pedagogical theory’s analysis the main, for that tlae, tendencies towards the solution of the problem of labour bringing up have been distinguished: to regard the problem from the standpoint of pedagogics, psychology, reflexology, pedology. The Ukrainian scientists * own position in their appoachlng the solution of the labour -upbringing problem on the principles of national character, huaanieta, anthropology, on -those of democracy and free bringing up has appepred. She conception of Ruoao-va 5.P. on the creation of pre-school institutions and on the determining role of the labour in the children* e teaching and in the forming of a collective ha» been firaly established. The stages of the solution for the problems of children’s bringing up in the labour have been revealed in the practice of pre-school institutions' functioning: the end of the XXXth century - 1920, when under the influence of ideas of free bringing up, under that of insufficient theoretical and practical elaboration of the problem the teacheia considered sb possible to carry out the tasks of bringing up in the labour with tho aid of creating conditions вий indirect methods of guidance; 1920'e - one had declared the leading role of bringing up in the process of the child’s labour activity, the system of types, forma, methods and substance of ' the labour activity had been worked out. 193o*s - some gradual and then full lowering of attention towards the problem in tho practice, took place.

- г?

. Мельничук М.И. Воспитание детей дошкольного возраста в трудовой деятельности /на материале дошкольных учреждений Украины конца XIX - 30-х годов XX стол./.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - теория и история педагогики, Институт педагогики АПН Украины, Киев, 1995.

Для исследуемого периода характерно освеяение вопроса с позиции педагогики, психологии, рефлексологии, педологии и других наук. Обозначилось собственное демократическое направление украинских ученых, ориентировавшихся на Европейские научные достижения в решении проблемы обучения в труде на основе народности, гуманил- ' ма, антропологизма, идей свободного воспитания. Ватое место уделено концепция известной просветительницы С.Ф.Русовой о роли ручного труда в воспитании детей и формировании коллектива. Определено этапы в решении вопросов воспитания детей в практике роботі/ дошкольных учреждений: I - конец XIX стол. - 1920 г., когда под влиянием идей свободного воспитания, демократической педагогики воспитатели представляли возможным реализацию задач воспитания в труде с помощью создания условий и косвенных методов руководства.

П - 20-е годы - признавалась ведущая роль педагога и детского коллектива в процессе трудовой деятельности дошкольников, а также разработана система видов, форм, методов и содержания детского труда, которая служит основой для современных дошкольных учреждений и представляет научно-практический интерес для многих высокоразвитых стран. Ш - 30-е годы - недооценивалась роль труда в воспитании физически и психически здоровых детей.

Ключові слова: трудова діяльність, ручна праця, трудовий принцип, типи дошкільних закладів.