автореферат и диссертация по педагогике 13.00.01 для написания научной статьи или работы на тему: Воспитание личности на началах морально-христианских ценностей в Украине (XVI - первая половина XVIII в.в.)

Автореферат диссертации по теме "Воспитание личности на началах морально-христианских ценностей в Украине (XVI - первая половина XVIII в.в.)"

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ імпТ.Г. ШЕВЧЕНКА СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

л -ч

‘ кра&ях рукопису

КАНЕВСЫСА Ольга Борисівна

ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ НА ЗАСАДАХ МОРАЛЬНО-ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ В УКРАЇНІ (XVI - ПЕРША ПОЛОВИНА ХУЛІ СТОЛІТТЯ)

13.00.01 - теорія та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Луганськ - 1997

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському державному лінгвістичному університеті.

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України Євтух Микола Борисович.

Офіційні опоненти - доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України Ступарик Богдан Михайлович;

кандидат педагогічних наук, доцент Карпенко Іван Михайлович.

Провідна установа - Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С. Сковороди.

Захист відбудеться «5» 1997 року о 13 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 18.03.01 у Луганському державному педагогічному інституті ім. Т.ГШевченка за адресою: 348011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Луганського державного предагогічного інституту ім. Т.ГШевченка.

Автореферат розіслано «1997 року.-

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

О.О.Міхно

з

Запорука духовного відродження України - відтворення історичноі правди, знання свого родоводу, культурних надбань предків. У XVI - першій половині XVIII століть наша країна, незважаючи на перемога і поразки в боротьбі за державність, Церкву і народність, переживала своєрідний ренесанс, який забезпечив їй європейський рівень соціального і культурного прогресу. В Україні активно почала розвиватися педагогічна думка на гуманістичних засадах античності та успіхах навчальних закладів Західної Європи, головним принципом та завданням якої було виховання морально-християнських цінностей. Впродовж віків глибока внутрішня релігійність була невід’ємною рисою українського національного характеру й знаходила вираз в набожності як прагненню до духовності, високої моралі, душевної чистоти. “Філософія серця” є втіленням християнської релігійності в українській духовній культурі взагалі і виховній системі - зокрема.

Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження визначається, насамперед, необхідністю формування нових аксіологічних засад духовності в складних умовах суспільної загальнодержавної культурної кризи, коли стара система цінностей вже припинила своє існування. У радянські часи духовний зміст було вилучено із системи освіти взагалі, і це призвело до значних хиб у вихованні декількох поколінь українців. У зв’язку з цим безперечною умовою духовного відродження є дослідження минулого досвіду національного виховання, відновлення національного виховного ідеалу в нових історичних умовах і з відповідними корективами. У період соціальних катаклізмів становлення

нового типу особистості повинне спиратися на підвалини історично і національно визначених пріоритетів, не останнє місце серед яких посідає морально-християнська орієнтація виховання.

Незважаючи на чисельність наукових досліджень, в яких розроблялися різні аспекти проблеми національного виховання (Г.Ващенко, Є.Мединський, С.Миропольський, Б.Мітюров, К.Харлампович та ін.), осторонь лишився сам зміст національних духовних пошуків українських освітян минулого як найважливішого компоненту сучасних виховних орієнтацій в умовах становлення Української державності. Змістом української педагогіки минулого були освіта і виховання на християнських засадах. А саме виховання морально-христаянських цінностей залишилося поза увагою дослідників.

Таким чином, вибір теми наукового дослідження був зумовлений такими факторами:

- великим значенням виховання особистості на засадах морально-християнських цінностей як провідної мети і важливого чинника становлення освіти в Україні в XVI -першій половині XVIII століть;

- недостатністю вивчення сучасною наукою виховної системи минулого, а саме її спрямованості на розвиток духовності і формування українського виховного ідеалу на засадах християнської моральності;

- необхідністю перегляду системи виховання в умовах переорієнтації ціннісних принципів суспільної свідомості;

- важливістю використання в сучасній педагогіці духовних надбань українського народу як засобу морального виховання молоді, поширення гуманізації навчання.

Саме вивченню морально-християнських цінностей і їх ролі у формуванні людської особистості взагалі і національного характеру зокрема, а також освітньо-виховної системи присвячена дисертаційна робота.

О б ‘ є к т о м дослідження є процес формування морально-християнських цінностей в українській виховній системі у XVI - першій половині XVIII ст.

Предмет дисертаційного дослідження - особливості і МСХ2ПІЗМН формуВСІТШЯ МОр2ЛЬНО~ХрИСТИЯНСЬКИХ цінностей як головних приншшів виховання особистості, що складають основу індивідуальної духовності і підвищують рівень нації в період загальнонаціональної культурної кризи.

Мета дослідження - висвітлити систему виховання особистості на засадах морально-християнських цінностей в Україні в XVI - першій половині XVIII століття, а також обгрунтувати та виділити механізми її формування.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження складає концепція, яку висунули науковці минулого століття - М.Булгаков, М.І.Демков,

М.З.Линчевський, С.І.Миропольський, К.В.Харлампович про морально-християнський зміст освіти і виховання; розробки дослідників української діаспори (Г.Ващенка, В.Яніва, С.Ярмуся) про національний український характер та його питомої риси - релігійності.

Відповідно до мети, предмету та концепції в роботі розв’язувалися такі завдання:

- проаналізувати джерела історико-педагогічного дослідження: актові документи, пам’ятки педагогічної та полемічної літератури видатних вітчизняних діячів освіти і культури вказаного періоду з боку їх морально-християнського виховного змісту;

- окреслити конкретні етапи розвитку української релігійної думки і визначити їх ціннісні пріоритети;

- обірунтувати значення цінностей як засади соціокультурної інтеграції українського етносу і визначити зміст українського виховного ідеалу;

- дослідити розвиток морально-християнських цінностей у процесі виховання в різних навчальних закладах зазначеного періоду;

- виділити особливості та механізми формування морально-християнських цінностей;

- вивчити можливості використання національного досвіду виховання особистості на засадах морально-християнських цінностей в сучасному реформуванні освіти та виховання.

Джерельна база дослідження: архівні документи, пам’ятки філософської, богословської, історичної, літературної та педагогічної думки окресленого періоду, праці вітчизняних світських та церковних авторів, окремі монографії, що стосуються питань теми дисертаційного дослідження.

Методика дослідження визначається завданнями, матеріалом, спрямованістю роботи і носить комплексний характер. Вивчення морально-християнських цінностей,

залежно від конкретного завдання, яке вирішувалося,

проводилося на основі таких методів:

- теоретичний та критичний аналіз офіційної документації, педагогічної та історичної літератури;

- метод порівняльного аналізу різноманітних документальних та історичних фактів;

- виявлення, відбір, класифікація, систематизація та

узагальнення фактів з теми дослідження.

Наукова новизна роботи визначається тим, що в ній комплексно досліджуються і аналізуються з позицій сучасної теорії виховання чинники, які забезпечували

збереження і розвиток особистості, духовності українського народу, формування національного характеру, де головною ознакою українця є релігійність і висока моральність, заснована на християнських засадах; у визначенні виховання як суспільного явища з точки зору аксіологічної орієнтації; у новому підході до проблеми виховання і обгрунтуванні морально-християнських цінностей як універсального компоненту формування людської свідомості і національної самосвідомості.

Теоретична значущість роботи полягає п розробці однієї із актуальних проблем сучасного розвитку освіти

- виховання духовності молоді, доцільного використання національних культурних та духовних надбань із гармонійним поєднанням досягнень європейської цивілізації в навчально-виховному процесі. Дане дослідження є певним внеском у педагогічну теорію виховання, що стосується гуманізації та демократизації освіти.

Практична цінність дослідження визначається можливістю використання фактичного матеріалу роботи, його основних положень та висновків у процесі викладання курсів вітчизняної педагогіки та взагалі історії вітчизняної культури, курсів народознавства і релігієзнавства та історії літератури, різних спецкурсів та спецсемінарів зазначеної проблематики, тобто для проведення лекційних та семінарських занять даної тематики. А також полягає в тому, що теоретичні положення, фактичні дані та практика організації виховання особистості на морально-християнських засадах в Україні в XVI - першій половині XVIII століть, проаналізовані і узагальнені в дослідженні, можуть застосовуватися в розбудові національної освіти та виховання.

Апробація дисертаційного дослідження. Основні положення та результати проведеного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки Київського державного лінгвістичного університету, кафедри російської мови Криворізького державного педагогічною інституту, на науково-практичних конференціях КДПІ та КДЛУ (1993-1997 p.p.). Отримані результати були оголошені на І і II Міжнародних симпозіумах “Людина, мова, культура, пізнання” (квітень 1995 p., квітень 1997 p., Кривий Ріг), на всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми духовності» (жовтень 1995 p., Кривий Ріг), на Людинознавчих читаннях “Гуманізм, людина, моральність” (жовтень 1996 p., Дрогобич). З теми дослідження опубліковано шість робіт.

На захист виносяться такі основні положення:

1. Виховання - це процес цілеспрямованого формування у людини певних якостей свідомості й характеру, стереотипів поведінки і аксіологічної орієнтації, які визначаються історико-культурною специфікою розвитку кожного окремого суспільства, етносу, соціального прошарку.

Виховання має два аспекти:

а) перший аспект - це пропозиція суспільством особі певних соціальних функцій і ролей, нав’язування конкретних соціальних вимог, прищеплення індивідові специфічних шаблонів і корекцій природної поведінки. Ці форми соціальної універсалізації мають як стартовий, груповий характер, так і тотальний, загальний для всіх рівнів соціуму чи етносу;

б) другий аспект - це засвоєння індивідом культурних норм і принципів, що є не просто запозиченням їх загальносуспільних ціннісних орієнтацій, а їх суб’ективізація, перетворення на іманентний стрижень життєвої орієнтації.

2. Світ моральнісних цінностей, дуже складний і суперечливий, будується на різних ідейно-моральних засадах - від соціалістичних утопій та міфів до аксіологічних уявлень, що підносять людину до Царства Божого, до найвищого духовного стану - Божественної благодаті. Хоча цінності можуть змінюватися в зв’язку із змінами соціально-історичної дійсності, але їх забуття, втрата спадкоємності в їх

розвитку ведуть до морального розпаду особистості зокрема, нації та суспільства взагалі.

3. Християнська теологія об’єктивує категорії цінностей і визначає їх вічними, абсолютними та Божественно незмінними. Незважаючи на різний підхід в теологічних системах католицизму, православ’я, протестантства до інтерпретації важливих догматів християнства, цінності трактуються однаково: як те, що ніколи не виникає і ніколи не зникає; цінності знаходяться поза часом, тому сама дійсність повинна узгоджуватися з їх богоозначеною природою.

4. Морально-християнські цінності, що духовно об’єднують людей, відбиваються в моральнісних орієнтаціях, в культурі, національних традиціях, в яких закріплюються загальнолюдські настановлення й інтереси, та акумулюються в релігії, яка тим самим сприяє збереженню загального моральнісного фонду людства.

Мета та завдання визначили структуру дисертаційної роботи, яка складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, теоретичне та практичне значення, визначаються його мета і завдання, виділяються об’єкт та предмет дослідження, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі - “Вплив релігійної думки в Україні XVI - першій половини XVIII століть на формування виховного ідеалу” - окреслюються конкретні етапи розвитку української релігійної думки і визначаються їх ціннісні пріоритети; обгрунтовується значення цінностей як засади соціокультурної інтеграції українського етносу і визначається зміст виховного ідеалу; досліджується розвиток морально-християнських цінностей у процесі виховання в різних навчальних закладах окресленого періоду.

Перший параграф “Визначення ролі морально-християнських цінностей в процесі виховання” присвячено розгляду питань аксіологічного напрямку. Людський розум завжди намагався гармонізувати світ, соціальні відносини і з’ясувати, які підвалини виховання індивіда забезпечують функціонування суспільства. Формування живої людської душі

- проблема, що захоплювала людство з давніх давен. Проте кожне суспільство, кожна епоха, кожна культура створювала свій суспільний ідеал особистості, вимагала від індивіда певних якостей, тобто здійснювала конкретне соціальне замовлення певного психо-духовного стереотипу. Будь-яка особистість в будь-якому суспільстві безліччю відносин пов’язана з соціумом,

вона існує не відокремлено від інших людей, не в соціальному вакуумі, а входить до системи соціокультурного спів-буття, де не є випадковими ні соціоетичні норми, ні вимоги щодо поведінки або напряму духовних пошуків. Саме культура пропонує людям моделі моральнісної поведінки, норми, ідеали та цінності, які запозичує особистість в процесі індивідуальної нормотворчості. Проте, виховання - це не просто засвоєння певних культурних норм і соціальних стереотипів в поведінці, а це також забезпечення способу дійової орієнтації і взаємин людини з природою, суспільством, іншими людьми. Виховання, як процес соціокультурної інтеграції, грунтується на засвоєнні людиною певної системи цінностей. В різні історичні періоди перевага віддавалася різним, часто суперечливим ціннісним установкам і пріоритетам, але можна окреслити три провідні тенденції формування аксіологічного каркасу духовно-соціального життя людини.

Це, по-перше, тенденція гуманістичного забарвлення, тобто теоретичне обгрунтування переконання про абсолютну цінність людини. Всі інші цінності, природно, виводяться з неї

і мусять бути їй підпорядковані. Ставлення до людини як до мікрокосму, як до найвищої цінності орієнтує на повагу до особистості, на розвиток її творчого потенціалу, на природність душевних переживань, прагнень і утилітарних потреб.

По-друге, це тенденція колективізму, вимоги до повного розчинення людини в колективі. Ця тенденція заперечувала унікальність окремої людини і вищою цінністю проголошувала соціум. Апофеозом її розвитку став марксизм.

Третя тенденція виносила провідний ціннісний критерій за межі власне людського і наділяла вищим аксіологічним гатунком Абсолют. Дух. Бога. Завдяки такій ціннісній акцентації досягався вихід за обрії суб’єктивної утилітарності, звільнення людини від натуральної необхідності та вульгарного прагматизму, проте й переборювалася колективіська обмеженість і зневажливе ставлення до індивіду. Людина як об’єкт Божественної любові потребувала права на індивідуальне самовираження, але при цьому від неї вимагалася любов і шанобливе ставлення до іншого. Виховання в дусі християнської любові мало не просто духовне, але й суспільне значення, оскільки імперативи християнства були трансцендентними, не підлягали логічному, раціональному обговоренню й вимагали практичного втілення в життя. Це в свою чергу вело до формування специфічного соціокультурного ідеалу - носія християнських рис: милосерда, щирості,

співчуття, взаємодопомоги тощо.

Християнська моральність є класичною тріадою

“богословських доброчинностей”: віри, надії, любові. Головною цінністю, що визначала всі інші елементи структури

християнської православної аксіології, було Царство Боже. Через цю ідею людина прилучалася до вічного життя і до вічних цінностей, потрапляла в світ релігійного забарвлення бутгя, в якому мусила керуватися християнськими вимогами ставлення до ближнього - імперативом любові.

Релігія акумулювала в собі загальнолюдські цінності і тим самим сприяла збереженню загального моральнісного фонду людства. Накопичені цінності утвердилися в національній

психології та культурі і побуті. Родовим корінням, традиціями, духовністю люди пов’язані з культурою того чи іншого етносу. Народна моральність і загальнолюдські цінності, що містяться в релігії, мають спільний грунт, але не тотожні один одному. Релігійна свідомість є історично необхідним компонентом в процесі духовного розвитку суспільства, частиною його історичної пам’яті. Вона відіграє значну роль у формуванні національної культури та національної самосвідомості.

Релігія завжди відігравала значну роль у житті й долі українського народу. Українським виховним ідеалом завжди був накреслений в Святому Письмі євангельський ідеал - виховання щирого християнина. Підставою української духовності, ми, підтримуючи думку С.Ярмуся, вважаємо кордоцентризм як феномен, що становить невідлучну частину самої істоти української людини.

Наслідуючи українські традиції в галузі моралі, що побудована на релігійних засадах, ми можемо стверджувати -завдання школи полягає у відновленні й пристосуванні до сучасності традиційних християнсько-моральних ідеалів.

У другому параграфі “Релігійна боротьба в Україні в XVI - першій половині XVIII століть та її відбиття на житті суспільства” розглядається міжконфесійна боротьба, яка мала великий вплив на розвиток освіти в Україні XVI - першій половині XVIII століть та на формування виховного ідеалу.

Україна в цей період у загальноєвропейському масштабі являла собою унікальну зону контактів багатьох релігійних конфесій. На її території співіснували такі християнські

віросповідання, як православне, католицьке, уніатське, протестанське. В релігійно-ментальному плані виникла ситуація максимальної поліконфесійності суспільства. Суспільно-політична боротьба, стан майже постійних війн, національні прагнення українського народу були тісно позв’язані з релігійною ситуацією. Внаслідок цього в Україні виник діалог конфесій, менталітетів і культур, які належали до різних історико-релігійних ареалів: західноєвропейського,

східноєвропейського, азіатсько-мусульманського (турецька експансія). Формування української культури відбувалося в процесі взаємодії різних релігійно-культурних типів.

Поширення зв’язків із Заходом принесло на українські землі потужні впливи Реформації і Контрреформації. Внутрішній і зовнішній тиск на старі традиційнй структури Православної Церкви виявилися на цю добу надто сильними. На Берестейських соборах 1596 р. Церква розкололася. Наступні десятиріччя закріпили цей поділ і поклали початок існуванню на території України двох східних Церков -традиційної Православої та нової - Уніатської (з 70-х років XVIII ст. Греко-католицької). Взаємна ворожнеча православних, уніатів і католиків великою мірою позначилась на боротьбі України з Польщою, в якій перепліталися релігійні елементи з соціальними та національними. Суперечки навколо унії привели до розвитку шкільництва, літератури, друкарства та міжконфесійної полеміки.

Церковні поділи, які розділили християнство, відбилися на розумінні ставлення Церкви до світу, культури, історії, виховання. Звідси випливає те, що проблеми християнської

культури ставляться і вирішуються неоднаково в різних віросповіданнях, але їх об’єднує спрямованість до морально-християнських цінностей.

Православ’я в Україні у XVI - першій половині XVIII століть активно вбирало в себе елементи народної культури, довгий час виконувало роль стабілізаційного фактору у розвитку українського суспільства.

Процес християнизації України-Русі - це процес утворення православного етноконфесійного комплексу української культури:

- Українське Православ’я - це християнське віровчення, організація церковного житія, які переломлені через призму особливостей національної духовності, релігійних традицій українського етносу, його історичного буття і самобутньої культури. Виховання українського народу грунтується на морально-християнських засадах;

- Українське Православ’я як національно-культурне явище мас такі характерні риси: демократизм церковного життя і обрядової практики, соборність, віротерпимість, національна інституційність, незалежність від світської влади, відкритість іншим релігійним системам, гуманізм і євангелізм;

- вихідні засади Українського Православ’я слугували основою позитивних культуротворчих функцій Української Церкви: підвищення освіти в Україні, підтримання розвитку мистецтв, прилучення української культури до європейської.

У третьому параграфі “Значення церковних братств і козацтва у морально-християнському вихованні

особистості” аналізуються різні педагогічно-виховні системи того часу.

Українські церковні братства і козацтво були головними охоронцями Православ’я в Україні, вони стійко відстоювали свою Церкву і народність. Це були ті суспільні прошарки, що вели уперед в процесі релігійного й національно-культурного відродження, виковували український національний характер, його силу і міць, які грунтувалися на християнських засадах. їх просвітницька діяльність була значним внеском в українську педагогіку. Ці оборонці віри залишили нам у спадщину струнку систему виховання морально-християнських цінностей, тим більше, що виховання молоді завжди ставилося на перше місце, воно було головним завданням школи. Завдяки великій духовній роботі в ті далекі часи український народ мав високий релігійно-моральний рівень, що був заснований на реалізації в житті вчення Христа. Наші прадіди вбачали в релігії великий виховний потенціал. Головною метою виховання було служіння Богові і народу, своїй державі. Віра в Бога і безсмертя людської душі були основою моралі і мали абсолютний характер. В своїй роботі братські і козацькі вчителі дотримувалися заповідей Бога. Традиційним ідеалом виховання була високоморальна людина, риси якої накреслені в Євангелії, в посланнях апостолів, в творах Отців Церкви. Стара школа намагалася виховати у молоді гуманність, моральну чистоту, стриманість, шанобливе ставлення до батьків, старших, духівництва, правдивість, працелюбність, вміння робити добрі справи. На християнських засадах виховувався патріотизм, національна свідомість.

Засобами морально-християнського виховання були молитва, церковна служба, духовні повчання, добродійницькі справи, читання Святого Письма, житія святих тощо.

Єзуїтські та протестанські школи були істотним чинником культурного життя в Україні. Вони сприяли нівеляції національних культурних особливостей і відкривали шлях до західноєвропейської освіти. Але підвищення загального культурного рівня створювало передумови для успішного розвитку української національної культури та освіти.

Всі школи (православні, католицькі, уніатські, протестанські) головною своєю метою вважали виховання християнської моральності. Освіта і виховання були спрямовані на досягнення християнського ідеалу на прикладі перших християн:

- Царство Боже суть провідна ідея в житті людини;

- наслідування Христа; Його пізнання - шлях життя християнина;

- вивчення Таїнств віри та правил доброчинностей: про єдиного Бога, вічне життя, силу смирення, про чисту любов до Бога; страх Божий, покірливість є основами виховання. Доброчесностями вважалися: шанобливе ставлення до батька і матері, прощення кривд, терпіння, доброта, скромність, соромливість, смирення та покора, мовчазність, добродійність та цнотливість;

- головним навчальним предметом було християнське вчення, але крім того вивчалися і світські науки;

- головними підручниками були Святе Письмо, твори Отців Церкви, послання апостолів;

- все життя християнина повинно проходити у спілкуванні з Богом через молитву. Всі справи від найважліпзіших до незначних супроводжувалися молитвами;

- наголошувалася необхідність відгородження дітей від поганих впливів і обов’язковість їх виховання тільки добрим прикладом;

- для зміцнення християнських доброчинностей діти повинні були брати участь в справах добродійності та благочестя;

- Церква - головний вихователь християнських доброчинностей;

- батьки та вчителі повинні були вчити дітей святій вірі, не тільки добрим своїм прикладом, але й словом наставляти на всі добрі справи.

Отже, підвалинами людської моральності є віра в Бога, головне завдання християнського виховання - розкриття совісті дитини, навчання дітей робити добро.

В другому розділі - “Дослідження системи педагогічних поглядів в Україні на морально-християнське виховання в літературних пам’ятках XVI - першій половині XVIII століть” - аналізуються пам’ятки педагогічної та полемічної літератури з боку їх морально-християнського виховного змісту і визначається їх вплив на розвиток культури і освіти, на формування духовності та національної самосвідомості українського народу.

В першом у параграфі “Використання педагогічних пам’яток XVI - першої половшій XVIII століть в процесі морально-християнського виховання” аналізуються педагогічні твори (починаючи від “Про виховання дітей” Іоанна Златоуста, закінчуючи “Первое учение отроком” Феофана Прокоповича). .

Проаналізувавши ці пам’ятки, ми стверджуємо, що стрункої педагогічної системи ще не було, хоча вже позначився єдиний ухил освітянсько-богословських напрямків виховання у церковно-релігійний бік.

Це дозволяє визначити загальні риси педагогічного спрямування вищезгаданих творів:

1. “Зачало премудрости - страх Божий” - лейтмотив усіх педагогічних настанов. Головний обов’язок дітей -виконувати всі повинності щирого християнина: ходити до церкви, молитися і дотримуватися заповідей Божих.

2. Добропорядна дитина мусить поважати й шанувати своїх батьків.

3. Вихована дитина повинна поважати своїх вчителів.

4. Вихована дитина повинна ставитись доброзичливо до своїх товаришів, не допускати до виникнення сварок і бійок.

5. Дитина повинна вміти себе правильно поводити всюди: вдома, у церкві, в гостях, за обідом (під час трапези), у школі та під час ігор.

6. Батькам і вчителям слід виховувати дітей покаранням (різкою) і похвалою, позитивним впливом, гарним прикладом, а також позбавляти їх поганого товариства.

7. Учитель мусить бути людиною високих моральних засад, сприймати справу виховання надзвичайно серйозно, бо йому доведеться звітуватися за це перед Богом.

Все вищсперераховане визначає мету і завдання виховної діяльності зазначеного періоду:

1. Метою є досягнення вищого християнського ідеалу.

2. Добре вихована дитина буде надійною опорою батьків на старості років.

В другому параграфі “Вплив релігійної полеміки XVI - першої половшій XVIII століть в Україні на систему виховання морально-християнських цінностей” аналізуються полемічні твори з боку їх педагогічного змісту.

XVI - перша половина XVIII століття позначилися в українській літературі цілим рядом помітних творів полемічно-релігійного характеру, в центрі яких стояла унія, національно-релігійний рух. Несприятливі умови політичної, релігійної, культурної боротьби не зупинили творчості провідних діячів українського відродження. Як реакція на надмірний польський тиск, появилося чимало визначних творів релігійно-полемічного та християнсько-виховного характеру. Полемічна література мала велике значення: в ній зароджувалися нові культурні вартості й нові літературні форми. Питання школи, освіти, виховання набрали небуденного значення.

Письменники-полемісти православного (І.Вишенський,

І.Галятовський, Л.Баранович, І.Гізель) чи уніатського (І.Потій, Л.Кревза, М.Смоірицький, К.Сакович) напрямку писали свої твори з певною метою: когось чи щось в них прославити або

засудити, утвердити чи викрити, чогось навчити читачів, збудити в них певні почуття, роздуми, виховати оборонця своєї віри. Релігійна полеміка з самого свого початку була полем змагань за духовні, культурні та політичні впливи. Спочатку нею займаються здебільшого вищі кола духівництва. Але зі зміною політичної ситуації (українські землі, які опинилися у межах іншовірної держави) та внаслідок церковно-національної дискримінації (латинізація і полонізація), полеміка стає справою громадською: літературна оборона крім справ чисто церковних та богословських, висуває також справи соціального, культурного та національного відродження. Полемічна література зробила свій певний внесок у розвиток української педагогіки.

З розвитком богословської полеміки в Україні стало прогресувати і мистецтво православної проповіді. Ці різновиди духовної словесності виникли майже одночасно, оскільки мали спільне підгрунтя - необхідність зміцнення відданості православ’ю і протидії католицизму. За словами Галятовського, проповіді писалися стільки ж для слави Божої і спасіння душі, скільки й для зміцнення віри у православних та відсічі єретикам. Головною метою проповідей було виховання високоморальної людини - щирого християнина, оборонця батьківської віри. Л.Баранович, І.Галятовський й І.Гізель неодноразово оприлюднювали свої роздуми про покращення суспільного і сімейного життя. Вони наполягали на тому, щоб у великих містах були відкриті колегії і типографії, щоб скрізь по селах були зведені школи й шпиталі, щоб виховання й освіта юнацтва грунтувалася на морально-релігійних засадах, а

суспільні і сімейні стосунки визначалися постулатом Євангелія про любов до ближнього.

Хоча ця література була витвором певних специфічних умов і обставин, вона й сьогодні не втратила своєї актуальності, тому що набуток минулого для духовного буття національної чи релігійної спільноти є в культурі дуже важливим.

Результати дослідження дають підставу д ля таких висновків:

1. Християнство було важливим чинником української культури, що вплинуло на розвиток національної освіти, а християнська етика була покладена в основу виховної системи. В XVI - першій половині XVIII століть метою виховання було прагнення євангельського ідеалу - виховати щирого християнина.

2. Християнське вчення про релігійно-моральне виховання особистості - це ідеальна цілісна педагогічна система, яка вбачає призначення людини слідувати шляху Христа. Головним положенням християнської педагогіки є твердження, що істинна моральність неможлива без релігійної основи, яка будується лише за допомогою Церкви та Святих Таїнств.

3. Духовним ядром моральних заповідей християнської світоглядної системи є три принципи, що визначають життєву позицію християнина: віра, надія, любов. Усе життя людини повинно базуватися на таких релігійних засадах:

- реальний світ є лише часткою іншого, духовного світу, що дає йому смисл;

- істинною метою життя людини є гармонія з цим вищим світом;

- молитва - це внутрішнє спілкування з Богом, в якому виявляється духовна енергія людини.

4. Освіта та національна свідомість відіграють провідну роль у становленні основ духовного виховання. Загальнолюдські культура і духовність можуть розвиватися тільки як національні культура і духовність. Формування виховного ідеалу грунтується на духовних ціннісних орієнтирах нації. Релігія завжди відігравала значну роль у житті і долі українського народу, тому українським виховним ідеалом був християнський, накреслений

,г ггтт<~т.

У Ч-'ІЗЛІX

5. Всі школи України (православні, католицькі, уніатські, протестанські) головною своєю метою вважали виховання християнської моральності, проте кожна з них хотіла виховати охоронця своєї конфесії. Хоча загальний ідеал залишався незмінним, але намагання протидіючих сторін залучити до своїх рядів якнайбільше прихильників вело до виховання релігійної нетерпимості, фанатизму, що суперечило ідеї християнської любові.

6. У XVI - першій половині XVIII століть український народ виступив проти національних та релігійних (католицьких й уніатських) утисків, тому православна віра стала національною ознакою. Православна Церква довгий час виконувала роль стабілізаційного фактору у розвитку українського суспільства; конструктивною була її діяльність в розбудові культури та освіти.

7. Суперечки навколо Берестейської унії (1596 р.) привели до розвитку шкільництва, літератури, друкарства, міжконфесійної полеміки. Релігійна полеміка в Україні в XVI - першій половині XVIII століть - це боротьба за духовні впливи, яка із справи церковної стає справою громадською. Літературна оборона крім вирішення чисто богословських питань займається соціальною, культурною, педагогічною діяльністю. Писане й друковане слово вперше в житті України стало відігравати динамічну роль.

8. Пам’ятки літератури XVI - першої половини XVIII століть накреслюють виховний ідеал своєї доби. Стрункої педагогічної системи ще не було, але вже позначився єдиний ухил освітянсько-богословських напрямків виховання у церковно-релігійний бік. Це гармоніювало із загальним устроєм суспільного життя і повністю охоплювало царину ідеологіі'.

У додатках містяться уривки із пам’яток XVI -першої половини XVIII століть про морально-християнське виховання, а також робиться аналіз проповідей І.Галятовського.

Основні положення дисертаційного дослідження викладено у таких публікаціях:

1. Моральний потенціал людства та християнські духовні

цінності //Актуальні проблеми духовності: 36. матеріалів

всеукраїнської науково-практичної конференції в Кривому Розі /КДПІ. - Кривий Ріг. - Жовтень. 1995. - С. 83-84.

2. Релігійно-духовне виховання і музично-просвітницькі традиції у братських школах //Формування національної самосвідомості студентів вищих навчальних закладів та учнів

загальноосвітніх шкіл: 36. наукових праць (Матеріали

конференції). - За ред. проф. П.Шевченка. - Київ - Кривші Ріг: Козаки, 1995. - С. 37-42 (у співавт.).

3. Пам’ятки літератури XV-XVII ст. про релігійно-моральне виховання //Теоретичні питання освіти та виховання: 36. наукових праць. Вип. 4. - К.: КДЛУ, 1996. - С. 123-127.

4. Проповіді Іоанникія Галятовського як джерело духовності //Людина - Культура - Духовність: 36. наукових праць. Вип. II. - К.: КДПІ, 1996. - С. 61-65.

5. Пам’ятки літератури XVI - XVII ст. про морально-християнське виховання //Парадигмы антропоцентризма: Тексты пленарных докладов и сообщений 11-го международного симпозиума «Человек: язык, культура, познание». - Кривой Рог: Библиотека «Саксагань», 1997. - С. 228-229.

6. Українські музично-просвітницькі традиції в релігійно-духовній освіті //Педагогіка і психологія. - № 1. - 1997. - С. 214-219 (у співавт.).

ANNOTATION

Kanevskaya О. В. Personality upbringing on the basis of the moral Christian values in Ukraine (the XVI - beginning of the XVIII centuries). '

Thesis for a candidate’s degree in pedagogics in the specialized field 13.00.01 - «Theory and history of pedagogics», Lugansk State Pedagogical Institute named after T.G.Shevchenko, Lugansk, 1997.

In the paper the factors providing the individual development and Ukrainian nation spirituality as well as the national character formation are investigated and analyzed from the standpoint of the

modern education theory. The determining characteristic features of the national character are the high morals and piety. As the results of the investigation a new approach to the upbringing problems has been developed and this made it possible to prove moral Christian values to be the universal component of the human consciousness and national self-consciousness formation.

АННОТАЦИЯ

Каневская О.Б. Воспитание личности на началах морально-христианских ценностей в Украине (XVI - первая половина ХУШ в.в.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - теория и история педагогики. Луганский государственный педагогический институт им. Т.Г.Шевченко. Луганск, 1997.

В диссертации комплексно исследуются и анализируются с точки зрения современной теории воспитакня факторы, обеспечивающие развитие личности, духовности украинского народа, формирование национального характера, определяющими признаками которого являются высокая моральность и религиозность. В результате исследования был определен новый подход к проблемам воспитания, который позволил обосновать морально-христианские ценности как универсальный компонент формирования человеческого сознания и национального самосознания.

Ключові слова: морально-християнські цінності, аксіологічні пріоритети, духовність, релігійність, моральність, український виховний ідеал, пам’ятки літератури, релігійна полеміка.