автореферат и диссертация по педагогике 13.00.02 для написания научной статьи или работы на тему: Формирование национально-языковой личности на уроках украинского языка в 5-7 классах

Автореферат диссертации по теме "Формирование национально-языковой личности на уроках украинского языка в 5-7 классах"

Інститут педагогіки АПН України

Рі и

. і : ^ ^іі

Симоненко Тетяна Володимирівна

УДК 372. 880

ФОРМУВАННЯ НАЦЮНАЛЬНО-МОВНОІ ОСОБИСТОСТІ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В 5-7 КЛАСАХ

13.00.02 - теорія і методика навчання української мови

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Київ- 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Черкаському державному університеті ім. Б.Хмельницького

Науковий керівник: Білнсв Олександр Михайлович, доктор

педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України, головний науковий співробітник лабораторії методики української мови, Інститут педагогіки АПН України

Офіційні опопснтн: Мацько Любов Іванівна, доктор філологічних наук, професор, дійсний член АПН України завідувач кафедри стилістики національного університету імені М.П. Драгоманова; Потапенко Олександр Іванович,кандидат педагогічних наук, професор, завідувач кафедри методики української мови та літератури Переяслав-Хмельницького педагогічного інституту.

Провідна установа: Херсонський державний педагогічний

інститут, кафедра українського мовознавства, Міністерство освіти України, м. Херсон.

Захист відбудеться 2000 р. о -/У ~ год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.02 в Інституті педагогіки АПН України (04053, м.Київ, вул. Артема 52-д).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України

Автореферат розісланий «_^Л< 000 р.

Вчений секретар -П

спеціалізованої вченої ради ' Н.В. Бондаренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Зміна суспільної свідомості у ставленні до освітньої сфери, надання українській мові статусу державної, а також мовна політика в Україні - ці чинники зумовлюють якісно нові вимоги до вивчення української мови в школі.

Державна національна програма “Освіта”(Україна XXI ст.) одним із пріорітетних напрямів перебудови навчання в середній школі вважає орієнтацію роботи педагогічного колективу шкіл на розвиток в учнів високої мовної культури, досконале оволодіння рідною (українською) мовою, що сприятиме залученню сучасних школярів до невмирущих скарбів української духовності, до культурних та історичних надбань свого народу, адже мова - це той “найживіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі і майбутні покоління в одне велике, історичне, живе ціле”1 .

Унаслідок русифікації, здійснюваної урядом Радянського Союзу, довгий час українська мова не була соціально-престижною, навіть не вживалася в офіційних сферах життя народу, українці цуралися рідної мови, серед населення виробився певний україномовний нігілізм.

Статус державності, який нині набув законодавчої конституційної сили, був конче необхідний для нашої мови, щоб після років несприйняття повернути їй природну роль, силу і престиж.

Українська мова на сучасному етапі розбудови нашої держави усвідомлюється як фактор національного, економічного, науково-технічного прогресу. Тому необхідно враховувати визначальну роль особистості в суспільному житті країни, яка творить і зберігає історію, відроджує національну культуру, духовність, мову. Від мовного рівня особистості залежить і її професійний рівень, а отже, рівень розвитку держави в усіх сферах: політичній, економічній, соціальній.

Проблема національно-мовної особистості в Україні має й певною мірою політичний характер, оскільки саме новому поколінню

- сучасним школярам - належить майбутнє країни, а зберігати надбання предків, створювати нову національну культуру, національну політику неможливо без досконалого знання рідної української мови, без любові та пошани до неї.

Увага до мови, а також до її творця - людини, зрозуміла ще й тому, що, по-перше, рівень мовної освіти завжди був і залишається визначальним у характеристиці соціального рівня народу взагалі й

'Ушинський К.Д. Рідне слово//Вибр. пед. твори:

У2т.-К.-1983.-Т.1.-С.123.

кожної особистості зокрема; по-друге, мова завжди виступала й виступає могутнім чинником піднесення цього рівня відображення дійсності в її національному виявленні.

Аналіз результатів анкетування, проведеного серед учнів 5-7 класів шести шкіл Черкаської, Полтавської та Закарпатської областей (482 учні), свідчить, що робота над формуванням національно-мовної особистості потребує вдосконалення: 27% учнів недостатньо володіють нормами української мови (неправильно наголошують слова; не розмежовують у мовленні звуки [г] і [г]; проблемними залишаються для них і питання стосовно ненормативного використання в мовленні відмінкових форм іменників, кількісних числівників, дієслів тощо). Школярі не можуть з’ясувати значень багатьох власне українських слів (19%), мають обмежені можливості щодо застосування в мові суто української фразеології, крилатих висловів (28%). Недостатньою мірою розвиваються в дітей і вміння діалогічного та монологічного мовлення. Взагалі, у процесі дослідження констатовано, що близько 50% учнів 5-7 класів мають труднощі з конструюванням усних зв’язних висловлювань, які б відрізнялися використанням у них специфічної для української мови лексики, різноманітністю граматичних форм та синтаксичних конструкцій.

Причиною такого стану є відсутність науково обгрунтованих методичних рекомендацій для вчителів щодо суті поняття “національно-мовна-особистість” та основних напрямків роботи на шляху до її розвитку.

Психологічні аспекти проблеми формування мовної особистосгі знайшли своє відображення у працях І.О.Синиці, Г.С.Костюка, Л.М.Проколієнко, Л.С. Виготського, М.І.Жинкіна.

Особливе значення мають досліджеїшя мовленнєвої діяльності у працях Л.С. Виготського, зокрема основні положення його теорії діяльності, а саме розробки про психічний розвиток, що в свою чергу впливає на інтелектуальний розвиток і мову тих, хто її вивчає. Важливими з точки зору формування особистості є й думки Л.С.Виготського про взаємозв’язок мовлення й внутрішнього мислення, оскільки мовлення -це відображення мислення: якою мовою людина мислить, такою й говорить.

Педагогічні та методичні питання основи роботи над формуванням мовної особистості розробляли й сучасні вчені - лінгвісти й методисти: Ю.М.Караулов, Г.І.Богін, Г.В.Ейгер, Л.І.Мацько, М.І.Пентилюк, М.І.Муравицька, Л.М.Паламар, Н.П.Шумарова,

О.Є.Смолінська.

Проблемі розвитку мовної особистості присвячено й ряд дисертаційних досліджень. У них розглядаються питання відбору

2

лінгвістичного матеріалу на початковому етапі вивчення української мови нефілологічною аудиторією вищих навчальних закладів (Л.М.Паламар), вивчається мовна компетенція особистості (активний словник у сферах родинного, позародинно-побутового та професійного спілкування (Н.П.Шумарова), досліджуються лінгводидакгичні основи національно-мовного виховання особистості засобами українського фольклору (О.Є.Смолінська).

Таким чином, проблемі становлення та розвитку мовної особистості приділялася увага з боку вчених: психологів, лінгвістів, методистів. Однак, незважаючи на певні досягнення в дослідженні проблеми розвитку національно-мовної особистості, зовсім нерозкритим залишається питання про шляхи та засоби формування такої людини в школі на уроках української мови, зокрема, у 5-7 класах. Саме це й вплинуло на вибір теми дисертації: “Формування національно-мовної особистості на уроках української мови в 5-7 класах”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з завданнями, визначеними чинною програмою для середньої загальноосвітньої школи (Рідна мова.5-11 класи), а також з вимогами Державної національної Програми “Освіта” (Україна XXI століття).

Об’єктом дослідження є навчально-виховний процес, що має забезпечити формування учнів 5-7 класів як національно-мовних особистостей на уроках української мови; предметом - шляхи й засоби формування національно-мовної особистості.

Мста дослідження: створити і науково обгрунтувати систему формування національно-мовної особистості у процесі вивчення української мови в 5-7 класах.

Гіпотеза дослідження - ефективність процесу формування національно-мовної особистості учнів підвищиться, якщо його навчання включатиме:

-раціональне використання основних методів навчання, які передбачають оптимальні прийоми та види роботи, дидактичний матеріал переважно етнокультурологічного спрямування;

-поетапне формування мовленнєвих навичок, умінь на основі пропонованих комунікативних завдань;

-врахування внутрішніх і зовнішніх психологічних факторів, що активно впливають на процес засвоєння специфіки вживання та запам’ятовування учнями нових слів, словосполучень та їх форм.

Відповідно до мети й гіпотези дослідження поставлено такі завдання:

а) визначити теоретичні засади методики роботи над формуванням національно-мовної особистості;

З

б) з’ясувати суть поняття “національно-мовна особистість”;

в) проаналізувати основні соціолінгвістичні, психолого-педагогічні та культурологічні фактори, що активно впливають на формування національно-мовної особистості;

г) вивчити й узагальнити практику роботи вчителів-словесників щодо формування мовної особистості в школі (5-7 класи);

д) визначити рівень володіння та використання учнями як в усному, так і в писемному мовленні притаманних гарному у країнському мовленню слів (власне українська лексика, фразеологія), синтаксичних форм, конструкцій, елементів фольклору як основи для формування національно-мовної особистості;

е) експериментально перевірити ефективність пропонованої системи роботи над формуванням національно-мовної особистості на основі укладеної системи уроків з певних програмових тем з використанням необхідних вправ, завдань, текстів.

Методологічними засадами дослідження є праці лінгвістів, з питань, що стосуються суті понятгя “національно-мовна особистість” (Г.І.Богін, Ю.М.Караулов, Г.В.Ейгер, І.А. Раппопорт, Л.І.Мацько); методистів з питань шляхів формування національно-мовної особистості в Україні (Л.М.Паламар, О.М.Біляєв, М.І.Пентилюк, О.Є.Смолінська).

Методологічними орієнтирами слугували також філософські ідеї національного відродження українського народу.

Методи дослідження:

теоретичні - аналіз і синтез досягнень сучасного мовознавства, психології та лінгводидактики з проблеми формування національно-мовної особистості, ознайомлення зі шкільною документацією, розробка системи завдань і методики їх застосування на уроках рідної мови, опис процесу дослідження та узагальнення результатів експерименту;

емпіричні - відвідування уроків, бесіди з учнями та з учителями, інтерв’ювання, анкетування, аналіз мовленнєвої практики учнів 5-7 класів;

педагогічний (констатуючий та формуючий) експеримент - у процесі вивчення й узагальнення передового педагогічного досвіду та ефективності пропонованої методики.

Дослідження проводилося впродовж трьох взаємопов'язаних етанів за двома основними напрямами:

а) теоретичне обгрунтування побудови системи роботи над формуванням мовної особистості учнів 5-7 класів на уроках української мови;

б)перевірка ефективності створеної системи роботи та впровадження її у шкільну практику'.

На першому етапі (1997-1998 рр.) теоретично осмислювалася тема, аналізувалася лінгвістична, психологічна та методична література, навчальні програми й підручники, визначалися вихідні позиції дослідження: об’єкт, предмет, робоча гіпотеза, основні завдання, обгрунтовувалася актуальність досліджуваної проблеми.

На другому етапі (1998-1999 рр.) вивчався стан роботи над формуванням національно-мовної особистості за допомогою діагностичних завдань, констатуючого зрізу: узагальнювався власний досвід роботи вчителем української мови та літератури у Черкаській середній школі №12, було складено програму дослідного навчання, змодельовано систему роботи над формуванням національно-мовної особистості учнів 5-7 класів на уроках рідної мови.

На третьому етапі (1999-2000 рр.) проводилася апробація запропонованої системи роботи, яка сприятиме формуванню національно-мовної особистості сучасного школяра середньої ланки освіти.

Впродовж всіх трьох етапів роботи здійснювалося впровадження у шкільну практику створеної нами системи уроків з питань національно-мовного виховання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в постановці й розв’язанні важливих питань методики навчання української мови: відбір і наукове обгрунтування орієнтовних завдань для 5-7 класів, створення ефективної системи роботи над формуванням учнів як української національно-мовної особистості.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження визначається тим, що вперше комплексно висвітлюється проблема формування національно-мовної особистості учнів на уроках української мови; розроблено систему занять, в основу яких покладено комунікативні навчально-тренувальні вправи для вивчення певних програмових тем, що значною мірою свідчить про приналежність даного дослідження до розв’язання сучасних проблем методики навчання української мови в загальноосвітній школі.

Практичне значення дослідження: сформульовані в ній положення, висновки та методичні рекомендації можуть бути використані вчителями-практиками в роботі над формуванням національно-мовної особистосгі в 5-7 класах на уроках української мови, в удосконаленні шкільних програм та підручників, написанні посібників

з української мови для школи, в лекційних курсах методики та практичних заняттях зі студентами вищих педагогічних навчальних закладів.Значення дисертації визначається її спрямованістю на підвищення ефективності навчального процесу й удосконалення мовної освіти. _

Вірогідність висновків і результатів дослідження забезпечується методологічним та лінгводидактичним підходом до вирішення проблем національно-мовного виховання, комплексним вивченням спеціальної літератури, експериментальною перевіркою в школах запропонованої системи роботи над формуванням національно-мовної особистості на заняттях української мови.

Апробацій і впровадження результатів дослідження у практику роботи здійснювалася шляхом публікацій статей, методичних рекомендацій, тез. Основні положення і висновки дослідження обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціально-педагогічне забезпечення гуманітарної освіти” (Черкаси, 1999), на міжвузівському науково-практичному семінарі “Знак. Символ. Образ” (Черкаси, 1999). Крім того, результати роботи апробовані в доповідях на педагогічних радах шкіл, на базі яких проводився педагогічний експеримент (Черкаських середніх шкіл № 12,7,33, а також у двох сільських середніх

загальноосвітніх школах: с.Сазонівка та с.Чевельча Оржицького району Полтавської області).

СТРУКТУРА ТА ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг роботи - 168 сторінок основного тексту. Список використаних джерел містить 222 найменування.

У вступі обгрунтовано акіуальність, визначено об’єкт, предмет, мету й завдання дослідження, сформульовано його гіпотезу, схарактеризовано методи та етапи роботи, розкрито вірогідність, наукову новизну, теоретичну' і пракгігчну значущість одержаних результатів, а також подано відомості про апробацію дослідження.

У першому розділі - “Наукові засади формування національно-мовної особистості” - висвітлюються науково-методичні передумови дослідження, розкривається суть поняття “національно-мовна особистість”, визначається вплив соціолінгвістичного, психолого-пєдагогічного та культурологічного факторів на становлення та розвиток національно-мовної особистості.

Важливе значення для дослідження має аналіз наукових праць, присвячених проблемі мовної особистості.

Особистість - категорія суспільно-історична й належить до найбільш привабливих для дослідників протягом усієї історії як сучасної лінгвістики, так і лінгводндактики.

б

Проблема людина й мова активно почала розроблятися в XIX столітті в працях мовознавців, які розглядали мову, насамперед, як засіб комунікації людей у мовному колективі (О.О.Потебня, В.В.Гумбольдт, Ф. де Соссгор).

Вперше словосполучення “мовна особистість” з’явилося у працях лінгвістів кінця ХХ-го століття (К. Ажеж, С.Петков, Р А.Буцагов). Поряд з цим терміном поширені й інші (мовна/мовленнєва здатність) (В.В.Гумбольдт), володіння мовою (Л.П.Крисін), мовна компетенція особистості (Н.П.Шумарова).

Увага до проблеми формування мовної особистості в Україні посилилася внаслідок політичної переорієнтації суспільства, що супроводжувалася зростанням національної самосвідомості, виробленням нового погляду на надбання українського народу, й зокрема, рідну мову.

Найповніше і найсистемніше проблему розвитку мовної особистості висвітлено у працях Ю.М.Караулова. Вчений розробляє структуру, рівні мовної особистості, дає грунтовне визначення цьому поняттю.

У дослідженні використано також праці Ф.І.Буслаєва,

І.К. Білодіда, О.О.Потебні, І.Я.Франка, В.В.Виноградова, Г.І.Богіна, О.М.Біляєва, М.С.Вашуленка, Л.І.Мацько, М.І.Пентилюк, Л.М.Паламар, О.Є.Смолінської, присвячені проблемі становлення мовної особистості.

Грунтовно аналізуючи наукові надбання вчених, найбільш прийнятним для нашого дослідження вважаємо визначення національно-мовної особистості як такої людини, що має добрі лінгвістичні знання з мови в поєднанні з її національними особливостями, володіє високим рівнем комунікативних умінь та мовною стійкістю, любить і поважає мову свого народу, вважає її частиною свого світогляду та світосприйняття.

Формування національно-мовної особистості значною мірою залежить від соціальних умов.

Соціальні умови: політичний стан суспільства, рівень його економіки та культури, не є сталими - вони постійно знаходяться в діалектичному русі.

Будь-які зміни в суспільстві не можуть відбуватися без мови, яга є головним знаряддям соціологізації - перетворення істоти в члена суспільства.

Прийняття й відтворення української мови в мовленні широкого громадського загалу: в сім’ї, у школі, по радіо й телебаченню, позитивно впливатиме на становлення та розвиток української мовної особистості, оскільки активний словник учнів формується під впливом того

7

середовища, в якому діти живуть. У зв’язку з дим розглядаються соціолінгвістичні передумови засвоєння учнями української мови.

Пошукам нових шляхів формування національно-мовної особистості сприяли дослідження психологів (І.О.Синиця, Г.С.Костюк, Л.С.Виготський, М.Ф.Добринін, О.О.Леонтьєв).

Навчання мови базується на інтелектуальному розвиткові учнів й одночасно є рушійною силою цього процесу. Тому в формуванні мовної особистості особливе значення має єдність мови й мислення. У мові відбувається розумова діяльність людини, й це повною мірою відображується не лише на світовідчутті особистості, а й на світосприйманні, світоуявленні, світовідгворенні.

Навчання мови в школі проводиться з урахуванням психологічних особливостей дітей. На ефективність роботи над формуванням національно-мовної особистості має вплив розвиток таких здібностей як пам’ять, увага, мовне чуття.

Вагомим для дослідження є висновки М.І.Жинкіна щодо необхідності введення довготривалої пам’яті, за допомогою якої легше зрозуміти формування лексикону в мозку людини.

Відсутність у процесі навчальної діяльності достатньої уваги до слова стримує розвиток мовлення та мислення учнів. Однією з умов стійкої уваги М.Ф.Добринін вважає її зосередження.

Позитивною якістю особистості учня є мовне чуття. Добре розвинене мовне чуття, на думку вчених Ф.І.Буслаєва, К.Д.Ушинського

- важливий чинник успішного оволодіння мовою.

Не менш вагомим у процесі формування національно-мовної особистості є культурологічний фактор.

Відродження й розвиток національної духовності немислимі без мови. Постає питання про нові підходи до навчання її на основі невмирущих скарбів національної духовності. Цим зумовлена актуалізація культурологічної лінії під час вивчення рідної мови в школі.

Мовознавці (В.В.Гумбольдт, Ф.І.Буслаєв,О.О.Потебня,

A.О.Білецький) розглядали мову як відображення культури.

Культура - це велика суспільна сила, без якої не можна жити,

оскільки саме вона є тим невичерпним джерелом, яке й сприяє інтелеюуальному розвиткові. Мова є засобом формування особистості. Отже, вплив культурологічного фактору на формування національно-мовної особистості незаперечний, оскільки національний тип мовної особистості виростає (й на це вказали К.Д.Ушинський,

B.О.Сухомлинський, М.Г.Стельмахович) на ідеях української філософії, народних традиціях, звичаях та обрядах, тобто, на культурному досвіді, здобутках народу, його морально-етичних цінностях.

8

У другому розділі - “Теорія і практика формування національно-мовної особистості в загальноосвітній школі” - аналізуються наукові джерела з проблеми (монографій, дисертації), вивчається методична література: шкільні програми та підручники, висвітлюється досвід роботи вчителів-словесників над форму ванням мовної особистості учнів 5-7 класів.

Для одержання вихідних даних, що характеризують рівень сформованості учня 5-7 класів як національно-мовної особистості, у школах Черкаської, Полтавської та Закарпатської областей було проведено констатуючий зріз, яким охоплено 500 учнів 5-7 класів.

Зріз проводився у два етапи. Перший етап передбачав проведення дослідної роботи з метою виявлення загального ставлення учнів до української мови, визначення їх світоглядної орієнтації з проблеми. Це питання вивчалося, головним чином, за допомогою методу діагностичного анкетування, а також бесід з учнями, спостереження за їх мовленням як у школі, так і в позаурочний час.

Аналіз першого етапу констатуючого експерименту' засвідчив, що значна кількість учнів (32%), незважаючи на те, що вважають рідною українську мову, продовжують переважну більшість часу спілкуватися російською, втрачаючи навички українського мовлення. Однією з головних причин переходу під час спілкування на нерідну мову є вплив довкілля.

Результати другого етапу констатуючого зрізу, у процесі якого аналізувалися знання, вміння й навички з мови засвідчив, що на фонетичному рівні значною вадою для школярів (27%) залишається неправильне наголошування слів; певні труднощі діти мають під час визначення лексичних значень власне українських слів (19%), не завжди доречно використовують у мовленні фразеологізми (28%); значні труднощі викликає такий вид роботи як редагування (42% від загальної кількості учнів припустилися помилок у процесі редагування двох із п’яти запропонованих у вправі реченнях).

Аналіз творчих робіт свідчить, що більшість школярів (61%) обмежують у мовленні національно-марковані одиниці, властиві українському мовленню синтаксичні конструкції; твори характеризуються одноманітністю словника та синтаксичної будови тексту.

Спостереження за мовленням учнів, результати анкетування, аналіз письмових робіт дають підстави зробити висновки:

1. Мовлення багатьох учнів позбавлене національної самобутності.

2. Хоча учні 5-7 класів (78%) мають достатні знання з теорії мови, проте не завжди вміють практично і в процесі комунікативних

9

дій користуватися ними. Рівень усного (монологічного та діалогічного) мовлення дітей далекий від досконалого.

З.Акгивний словник значної частини учнів (43%) залишається обмеженим: рідко діти звертаються до власне української лексики, фразеології; потрібно вдосконалювати навички усного мовлення в доборі лексичних та граматичних синонімів, епітетів, влучних порівнянь. Псують мовлення учнів та знімають його культуру і російські кальки на всіх виучуваних рівнях мови.

Аналіз навчальних програм, підручників, методичної літератури, дисертаційних досліджень засвідчує важливість проблеми формування національно-мовної особистості в школах України.

Програма з української мови (1995 р.) стала основою для створення докорінно нового навчального документа з огляду на проблему розвитку української мовної особистості, яким с чинна програма для середньої загальноосвітньої школи (1998 р). У ній вперше визначається нова мета, що полягає у формуванні в Україні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості.

Систематична робота за підручниками 90-х років спрямована на становлення мовної особистості. Це забезпечується структуруванням граматичного мовного матеріалу укрупненими частинами й виділенням уроків зв’язного мовлення.

Відсутність методичних розробок та рекомендацій щодо основних видів завдань, науково обгрунтованої системи роботи над розвитком української національно-мовної особистості негативно виливає на цей процес.

У третьому розділі - “ Експериментально-досліднс навчання за розробленою методикою” - розкривається зміст і методика дослідного навчання, хід формуючого експерименту, аналізуються його результати.

Методика експерименту передбачала розв’язання таких завдань:

1. Сприяти підвищенню вимовної культури.

2. Збагатити мовлення учнів національно-маркованими одиницями та притаманними гарному українському мовленню граматичними конструкціями.

3.Формувати вміння висловлювати думку найкращим способом.

4.Організовувати розмовну діяльність школярів з метою їх

мовного вдосконалення.

5.Виховуваги в учнів любов та посагу до української мови як неоціненного надбання українського народу на основі широкого використання на уроках дидактичного матеріалу історико-культурологічного та морально-естетичного спрямування.

На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, результатів констатуючого зрізу визначено систему роботи

10

над формуванням учня 5-7 класів як національно-мовної особистості з урахуванням мотивації навчання, завдань розвитку комунікативних здібностей учнів, усного та писемного мовлення.

Ефективність застосування та результативність запропонованої системи роботи багато в чому залежить від внутрішніх та зовнішніх факторів, які впливають на особистість.

Насамперед - це мотивація навчання. Наявність чіткої мотивації у роботі над формуванням національно-мовної особистості - передумова успішності навчання. Неабияк роль у цьому процесі відіграє соціальний фактор: визнання української мови державною, розширення сфер її функціонування, вихід мови на світовий рівень. Виховання в учнів інтересу, любові та поваги до мови грунтується на усвідомленні краси й багатства мови.

Формуванню необхідних комунікативних умінь і навичок у процесі вивчення мови сприяв науково обгрунтований відбір принципів, методів і прийомів навчання, який визначався навчально-виховними завданнями, специфікою роботи, можливостями учнів.

Ефективності навчання сприяли бесіди з використанням наочності, спостереження над мовленням, робота з підручником, а також конструювання та редагування навчального матеріалу.

За основу в дослідженні взято дві системи вправ, за допомогою яких відбувається мовний розвиток з урахуванням національної специфіки мови. Це класифікаційна схема словникових вправ

Н.О.Купіної, а також система творчих навчально-тренувальних вправ

В.Я.Мельничайка.

Реалізація програм дослідного навчання проводилася у 3 етапи.

1-й- підготовчий. На першому етапі формування національно-мовної особистості важливо було активізувати учнів на систематичну роботу на уроках з метою мовного вдосконалення.

2-й етап - репродуктивної діяльності - працювали над виробленням умінь відтворювати мовні засоби, а також добирати матеріал, необхідний для вираження певного змісту, редагувати деформований текст та доповнювати висловлювання.

Особлива увага приділялася етапові продуктивної діяльності учнів, який передбачав завдання, спрямовані на творче використання засвоєного мовного матеріалу яку процесі письмових робіт, так і усних висловлювань - монологів та діалогів.

Відповідно до розроблених етапів навчання за скспернметальною методикою, а також до цілей і завдань дослідження визначено умови, що сприяють ефективному її впровадженню:

1. Засвоєння основних прийомів роботи над формуванням національно-мовної особистості в школі на уроках української мови

11

серед учнів 5-7 класів буде результативним, якщо проходитиме динамічно, як поступовий перехід від репродуктивного рівня засвоєння мовного матеріалу до творчого його застосування.

2,Учні успішно оволодіють комплексом прийомів формування навичок усного монологічного та діалогічного мовлення, якщо практично на кожному уроді вчитель'використовуватиме комунікативні завдання та вправи, які спонукатимуть до цього.

3. Робота над формуванням національно-мовної особистості буде результативною, якщо відбуватиметься як під керівництвом вчителя, так і самостійно.

Результативність роботи визначатимуть такі вміння учнів:

- вживати в мовленні відповідно до ситуації спілкування власне українську лексику, стійкі неподільні словосполучення, будувати висловлювання відповідно до законів логічного мислення;

- розгортати діалог, контролювати ситуацію спілкування;

- редагувати власні й чужі тексти з метою кращого вираження їх змісту, мовного оформлення;

- створювати тексти, багаті на засоби виразності.

Для контролю навчання за експериментальною методикою проводилися зрізові роботи після виконання учнями кожної серії завдань. Критерії оцінок були однаковими в контрольних і експериментальних класах, складність завдань рівнозначною.

Перша зрізова контрольна робота, що передбачала виконання завдань, метою яких було з’ясувати, як учні визначають лексичне значення національно-маркованих одиниць (власне-українських слів і фразеологізмів) показала, що рівень умінь і навичок тлумачення лексичних значень нових слів та стійких словосполучень зріс у 5-х класах на 20%, у 6-х на 23%; у 7-х на 18%.

Контрольна робота, проведена у кінці другого етапу дослідного навчання, засвідчила важливість і необхідність з метою мовного розвитку особистості такого виду роботи як навчальне редагування.

Завдання полягало у тому, щоб відредагувати текст, причому увага дітей спрямовувалася на зміст тексту, якому потрібно знайти краще вираження.

Аналіз результатів другої контрольної роботи засвідчив, що твори-мініатюри учнів експериментальних класів різняться більшою повнотою, точністю викладу, насиченістю національно-маркованою лексикою. Рівень комунікативних навичок учнів відображено в таблиці №1.

Таблиця №1

Результати контрольної роботи

(К - контрольні класи; Е - експериментальні класи)

Типи помилок і недоліків К Е К Е К Е

5-ті класи 6-ті класи 7-ті класи

Вживання слів, що не відповідають стилю 18% 12% 21% 14% 19% 14%

Монотонність викладу 13% 7% 12% 9% 14% 7%

Бідність лексики 39% 21% 42% 34% 38% 25%

Одноманітність синтаксичних конструкцій 48% 26% 54% 32% 41% 34%

Повторення слів (тавтологічність мовлення) 39% 18% 24% 14% 44% 29%

Вживання русизмів 68% 31% 46% 29% 43% 30%

Перевірка третьої контрольної роботи виявила, що в експериментальних класах кількість мовленнєвих помилок і недоліків значно менша, а коефіцієнт прирослу за III чверть, порівняно з 1-ю зріс у 5-му класі на 0,17; у 6-му на 0,19; і в 7-му на 0,14.

Експериментальне навчання показало, що робота над формуванням національно-мовної особистості на уроках української мови в 5-7 класах за розробленою системою є необхідною передумовою більш міцного і глибокого засвоєння знань, підвищення мовленнєвої культури.

Теоретичне осмислення соціолінгвістичних, психолого-педагогічних, культурологічних передумов формування національно-мовної особистості в 5-7 класах на уроках української мови, а також узагальнення передового досвіду вчителів-словесників, констатуючий та формуючий експерименти та їх результати підтвердили акту альність

' 13

порушеної проблеми.

На підставі результатів дослідження зроблено такі висновки.

Зріз, проведений у школах різних регіонів України, засвідчив бідність активного словника значної частини учнів, нєнормативність вимови, труднощі у спілкуванні українською мовою. Це підтвердили й результати анкетування та аналіз досвіду роботи вчителів-словесників з проблеми, що допомогло виявити ряд труднощів у процесі розвиті^ мовної особистості в школах України, зокрема, недостатнє висвітлення в науково-методичній літературі питання про суть поняття “національно-мовна особистість”, публікацій з проблеми у фахових виданнях.

Експериментальна методика роботи над формуванням у 5-7 класах національно-мовної особистості на уроках української мови забезпечує системне й свідоме формування комунікативних умінь і навичок учнів, як основи розвиненої особистості, спирається на педагогічні та психологічні засади активної навчально-пізнавальної діяльності, що включає могти навчання.

Підвищенню ефективності роботи над формуванням мовної особистості сприяло оптимальне поєднання таких методів і засобів навчання, як доказова розповідь, бесіда вчителя з учнями, спостереження над мовою, використання технічних засобів, складання словосполучень, речень, тексту та їх редагування, вправляння у монологічному та діалогічному мовленні. Експеримент підтвердив, що комплексне використання методів, систематична робота з прийомами, що сприяють удосконаленню комунікативних навичок, а також широке застосування на уроках культурологічного матеріалу інтенсифікує процес формування національно-мовної особистості.

Результати дослідного навчання показали, що порівняно з контрольними класами, рівень сформованості національно-мовної особистості учнів експериментальних класів підвищився на 9%, комунікативні навички відповідно зросли на 14-17%. Таким чином, було досягнуто мети дослідження й підтверджено висунуту гіпотезу.

У ході експериментальної роботи виникла потреба вдосконалення змісту підручників “Рідна мова” для 5, 6, 7 класів, зокрема передбачити більше творчих навчально-тренувальних вправ комунікативного характеру в межах майже кожної лінгвістичної теми, а також вправ на редагування мовного матеріалу не тільки на рівні речень, але й зв’язних висловлювань.

Здійснення національно-мовного виховання школярів має бути цілеспрямованим і систематичним як на уроках мови, так і в позакласній виховній роботі.

Нові завдання розвитку української національно-свідомої мовної особистості вимагають посилення взаємозв’язку у вивченні мови з

14

літературою, етнопедагогікою, краєзнавством.

Проблема національно-мовного виховання учнів на уроках української мови не вичерпується результатами виконаного дослідження, її можна розглядати ще у таких аспектах:

а) подальше вдосконалення методики роботи над формуванням національно-мовної особистості учня на уроках мови тісно взаємопов’язане з проблемою технології та моделювання уроків ;

б) національно-мовне виховання у^шів у процесі позакласної та позашкільної роботи з мови.

Основні результати дослідження висвітлено у таких публікаціях:

1. До поняття “мовна особистість” //Вісник Черкаського університету.-Випуск 8.-1998.-С.142-145.

2. Лінгводидакгичний аспект формування мовної особистості./ / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції,- Ч. II,-Черкаси. - 1999. - С. 118-121.

3. Формування національно-мовної особистості на уроках української мови (5-7 класи) // Дивослово.-2000.-№ 1.-С. 39-41.

4. Робота над діалогом у 5-7 класах // Українська мова і література в школі.-1999,- № 1,- С. 22-24.

5. Шляхи і засоби формувати національно-мовної особистості у школі (5-7 класи) // Українська мова та література в школі.-2000.-№1,-С, 26-28.

6. Деякі аспекти формування національно-мовної особистості // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. Випуск 13. -Херсон. -2000.

С. 58-60.

7. Національно-марковане слово як вербальний знак у формуванні мовної особистості школяра // Матеріали науково-практичної конференції - Знак. Символ. Образ.-Черкаси.-1999,-

С. 130-134.

Снмоненко Т.В. Формування національно-мовної особистості на уроках української мови в 5-7 класах,- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 -теорія і методика навчання української мови - Інститут педагогіки АПН України, Київ.2000.

Дисертація є теоретико-експериментальним дослідженням важливої проблеми української лінгводидакгики.

У роботі докладно проаналізовано погляди мовознавців, психологів та методистів стосовно суті поняття “національно-мовна особистість”, шляхів і засобів мовного розвиту учнів. Запропоновано чітку систему' роботи, ефективність яких обгрунтована теоретично й підтверджена практикою.

Ключові слова: національно-мовна особистість, національно-

15

маркована лексика, система творчих навчалъно-тренувалышх вправ.

Симоненко Т. В. Формирование надионально-язьшовой личности на уроках украинского языка в 5-7 классах.-Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02,- теория и методика обучения украинскому языку - Институт педагогики АПН Украины, Киев. 2000.

В работе подробно проанализированы взгляды лингвистов, психологов и методистов относительно сути понятия “национальноязыковая личность”, путей и средств языкового развития учеников.

Определены основные критерии эффективности разработанной системы, которая содействует развитию у школьников национального сознания, ответственности за суд ьбу родного языка, бережного отношенш к нему. Её сущность состоит в поэтапном формировании языковых умений с использованием современных методов и приёмов обучения родному языку, развитии чувства языка, обогащении речи национально-маркированной лексикой. Предложенная в д иссертации экспериментальная система работы, базирующаяся на широком использовании материалов этнокультурологического и исторического направлений, эффективном применении интегрированных уроков, стимулирует к комуникации на родном языке, развивает речь, духовность языковой личности, способствует становлениюнационального самосознания современных школьников, приучает к языковой стойкости.

Ключевые слова: национально-языковая личность, национально-маркированная лексика, система творческих упражнений.

Simonenko T.V. Building up a national language-speaking personality at the lessons of theUkrainian language in the 5-7 formers.- The manuscript.

The dissertation is presented to acquire Candidate Degree in Pedagogics, speciality 13.00.02 - Tlieoiy and Methods of Teaching (Ukrainian Language).- Institute of Pedagogic of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv. 2000.

The dissertation is a theoretical-experimental research of an important problem in Ukrainian linguaodidactics. This work analyses in detail points of view of linguists, psychologists and methodologists on the essennce of a notion “national language-speaking personality”, ways and means of its development.

The strict system of work with students on development of a languagespeaking personality in school, effectiveness of which was theoretically substantiated and practically proved, is presented in the thesis.

Key words: national language-speaking personality, nationally marked vocabulary, system of creative educational-training exercises.