автореферат и диссертация по педагогике 13.00.04 для написания научной статьи или работы на тему: Формирование культуры педагогического общения у будущих учителей

Автореферат диссертации по теме "Формирование культуры педагогического общения у будущих учителей"

со

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

ол

КОМАРОВА Ішіа Іванівна

УДК 378.1

ФОРМУВАННЯ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

13.00.0# - теорія і методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Тернопіль - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М.Коцюбинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор, Сметанськнй Микола Іванович,

Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського, кафедра педагогіки, завідувач.

доктор педагогічних наук, професор Рудницька Оксана Петрівна, Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, кафедра гри на музичних інструментах;

кандидат педагогічних наук, доцент Суходольська Орнся Василівна, Тернопільський державний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка, кафедра педагогічної майстерності та освітніх технологій.

Кіровоградський державний педагогічний інститут ім. В.К.Винничєнка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград

Захист відбудеться 24 листопада 2000 року о 1430 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.01 у Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою: 46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка за адресою: 46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса,

2.

Автореферат розісланий 23 жовтня 2000 р.

Учений секретар ^ .

спеціалізованої вченої ради 0, Чайка В.М.

Провідна установа:

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку школи характеризується переходом до особистісно-розвивальної моделі навчального співробітництва, в якій учням відводиться активна роль суб'єктів пізнавальної діяльності. Це ставить особливі вимоги до формування педагогічної культури вчителя, вимагає не тільки поліпшення змісту і методики його професійної підготовки, але й розвитку духовної культури.

Важливою складовою загальної педагогічної культури і професійної майстерності вчителя є культура педагогічного спілкування. Від неї суттєвим чином залежить ефективність навчально-виховного процесу, адже саме від мистецтва володіння усним словом, здатності налагоджувати у спілкуванні з учнями теплі, відверті, доброзичливі стосунки залежить реалізація його виховного потенціалу, чутливість вихованців до його впливів, зрештою

- його самореалізація як вихователя та особистості. У зв'язку з цим проблема формування культури спілкування педагога в період його професійної підготовки набуває особливого значення.

Тривалий час у вітчизняній педагогіці питанням професійного спілкування вчителя не приділялась належна увага. Поняття педагогічного спілкування виникло на стику соціальної та педагогічної психології лише в кінці 60-х років. Проте окремі психологи і педагоги вже тоді помітили, що педагогічне спілкування створює більш широкі перспективи для розуміння шляхів становлення особистості і можливостей керування її формуванням. Особливої уваги культурі педагогічного спілкування надавав В.О.Сухомлин-ський, який вважав її визначальним фактором ефективності діяльності вчителя.

З кінця 70-х років стали з'являтися педагогічні дослідження різних аспектів спілкування вчителя з учнями. Це роботи Т.М.Мальковської про комунікативні аспекти керівництва колективом старшокласників; Н.Ф.Маслової про стилі педагогічного керівництва; І.О.Синиці про педагогічний такт у спілкуванні вчителя з учнями; І.І.Чорнокозова про етику педагогічного спілкування; Є.В.Суботського про вплив стилю педагогічного спілкування на формування особистості дитини та ін.

Останнім часом проблема формування культури педагогічного спілкування досліджувалася К.М.Левітаном, М.О.Лазарєвим,

В.С.Грехньовим та ін.

Незважаючи на значну увагу науковців до питань педагогічного спілкування, досі залишається недостатньо обґрунтованим поняття «культури педагогічного спілкування». Воно досить часто зустрічається в педагогічній літературі, проте спеціальних робіт, присвячених дослідженню суті та умов становлення цього феномена, немає. Окремі аспекти професійної культури педагога знайшли часткове висвітлення в роботах С.І.Архангельского,

О.О.Деркача, І.А.Зязюна, Н.В.Кузьміної, В.Г.Максимова,

В.О.Сластьоніна, Г.М.Сагач, В.О.Сухомлинського та ін.

Недостатня розробленість теоретичних і практичних аспектів даної проблеми та об’єктивна необхідність підвищення якості підготовки майбутніх учителів до професійного спілкування обумовили вибір теми дослідження “Формування культури педагогічного спілкування у майбутніх учителів”.

Зв’язок програми з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації входить до плану наукового дослідження кафедри педагогіки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського “Інтеграція змісту дисциплін педагогічного циклу” (№ 0397Ш02868).

Об’єкт дослідження: підготовка студентів вищих педагогічних закладів освіти до педагогічного спілкування з учнями.

Предмет дослідження: гісихолого-педагогічні умови

формування у майбутніх учителів культури педагогічного спілі^вхіишосліджсння полягала у виявленні, теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці шляхів і методів формування в майбутніх учителів культури педагогічного спілкування.

Гіпотеза дослідження полягала у тому, що ефективне формування культури педагогічного спілкування майбутніх учителів забезпечується використанням комплексу організаційних форм і методів навчання, спрямованих на розвиток і корекцію мотиваційно-ціннісного, перцептивного, інтерактивного та комунікативного аспектів педагогічної взаємодії. Ефективне формування

з

культури педагогічного спілкування можливе в процесі вивчення іноземної мови, якщо:

• студенти усвідомлюватимуть значущість культури педагогічного спілкування в майбутній професійній діяльності;

• зміст навчання визначатиметься з урахуванням структурних компонентів культури педагогічного спілкування;

• розвиток перцептивних, інтерактивних та комунікативних умінь студентів здійснюватиметься одночасно з корекцією їх ціннісних орієнтацій у сфері педагогічного спілкування;

• під час занять створюватиметься сприятливий психологічний мікроклімат і умови для самопізнання і творчого пошуку студентами ефективних прийомів педагогічної взаємодії з учнями.

Реалізація мети дослідження і перевірка сформульованої гіпотези вимагала розв’язання таких завдань:

1. Проаналізувати особливості змісту і структури культури педагогічного спілкування.

2. Визначити показники та рівні сформованості культури педагогічного спілкування у майбутніх учителів.

3. Обгрунтувати роль іноземної мови у формуванні культури педагогічного спілкування у студентів.

4. Визначити та експериментально перевірити психолого-педагогічні умови та етапи формування культури професійного спілкування у студентів педагогічного вузу.

Для розв’язання поставлених у дослідженні завдань, перевірки сформульованої гіпотези використовувався комплекс взаємопов’язаних теоретичних і емпіричних методів дослідження: аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури; спостереження за особливостями педагогічного спілкування студентів; методи опитування (бесіда, анкетування) застосовувалися для вивчення уявлень майбутніх учителів про культуру педагогічного спілкування; педагогічний експеримент; оцінні шкали; техніка репертуарних решіток Дж. Келлі; методи математичної статистики (факторний і кластерний аналіз, методи перевірки статистичних гіпотез).

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося на базі Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Загалом у дослідженні взяли участь 524 студенти 1-5 курсів філологічного факультету.

Дослідження проводилося у три етапи протягом 1997-2000

рр.

На першому етапі (1997-1998 рр.) визначалися теоретико-методологічні передумови, вихідні принципи та методики дослідження, робоча гіпотеза та завдання, проводився констатуючий експеримент.

На другому етапі (1998-1999 рр.) здійснювався формуючий експеримент, спрямований на перевірку вірогідності сформульованої гіпотези дослідження.

На третьому етапі (1999-2000 рр.) систематизувалися та узагальнювалися результати, отримані в процесі теоретичного аналізу проблеми та дослідно-експериментальної роботи; формулювалися загальні висновки дослідження, розроблялися науково-практичні рекомендації щодо ефективного управління процесом формування у майбутніх учителів культури педагогічного спілкування.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

• на основі особистісного підходу вперше теоретично обґрунтована концептуальна модель культури педагогічного спілкування, розкритий зміст її структурних компонентів: мотиваційно-ціннісного, перцептивного, інтерактивного та комунікативного;

• уточнені показники і визначені рівні сформованості культури професійно-педагогічного спілкування;

• дістали подальший розвиток наукові уявлення про психо-лого-педагогічні умови та етапи цілеспрямованого формування у майбутніх учителів культури педагогічного спілкування;

• вперше обґрунтовані можливості формування у студентів культури педагогічного спілкування у процесі вивчення іноземної мови.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому обґрунтовано експериментально перевірену модель активної підготовки майбутніх учителів до продуктивного спілкування з учнями; розроблено й впроваджено програму активного соціально-психологічного тренінгу, яка може використовуватися з метою вдосконалення комунікативного аспекту професійної підготовки майбутніх учителів, а також систему вправ, які можна використовувати на практичних заняттях з іноземної мови і педагогічних дисциплін для розвитку культури педагогічного спілкування студентів. Обґрунтовані та експериментально підтверджені висновки і практичні рекомендації можуть використовуватися для подальших досліджень проблеми формування культури педагогічного спілкування у майбутніх учителів засобами різних навчальних дисциплін.

Вірогідність результатів дослідження забезпечувалася теоретичним обґрунтуванням вихідних положень, застосуванням методів, адекватних меті і завданням дослідження; репрезентативністю вибірки; кількісним та якісним аналізом емпіричних результатів; застосуванням сучасного апарату математичної статистики.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися і були схвалені на звітних наукових конференціях викладачів Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського (1997-2000), засіданнях кафедри педагогіки Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського, Четвертих Всеукраїнських педагогічних читаннях “Василь Сухо-млинський і сучасність” (Вінниця, 1997), міжнародній науково-практичній конференції “Науково-теоретичні і методичні засади конструювання змісту професійної освіти” (Вінниця, 1998), міжнародній науково-практичній конференції “Організаційно-педагогічні основи ефективності управління функціонуванням школи” (Сімферополь, 2000).

Упровадження результатів дослідження здійснювалося на практичних і семінарських заняттях з іноземної мови у Вінницькому державному педагогічному університеті імені М. Коцюбинського, Технологічному університеті Поділля (м. Хмельницький),

Житомирському державному педагогічному університеті ім.

І.Франка, Уманському державному педагогічному університеті ім. П. Тичини. .

Публікації. Результати дослідження висвітлено в 7 публікаціях загальним обсягом 3,5 д. а. Всі праці одноосібні, з них 5 статей у фахових виданнях, 2-у збірниках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Основний зміст викладено на 170 сторінках. Список використаних джерел містить 230 найменувань, з них 28 іноземними мовами. В роботі 5 таблиць на 5 с. і 20 рисунків на 15 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено дані про організацію і проведення дослідження та апробацію його результатів.

У першому розділі - «Теоретичні основи формування культури педагогічного спілкування» - проаналізовано праці з проблеми дослідження, основні напрями та підходи до вивчення культури педагогічного спілкування, обґрунтовано роль іноземної мови у формуванні культури професійного спілкування майбутніх учителів.

Культурі педагогічного спілкування належить особливе місце у структурі складових педагогічної майстерності. Вона визначає виховний потенціал педагога, чутливість вихованців до його впливів, порад і настанов, здатність налагоджувати у спілкуванні з учнями теплі, відверті, доброзичливі стосунки.

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що проблема культури педагогічного спілкування розглядається здебільшого в контексті досліджень формування загальної педагогічної культури як інтегральної соціальної риси особистості вчителя, що виступає узагальненим показником його професійної компетентності (О.В.Барабанщиков, Т.Ф.Бєлоусов, С.Б.Єлканов, І.А.Зязюн,

Г.С.Сагач, Т.В.Іванов, А.І.Лобач, І.О.Синиця, В.О.Сластьонін та ін.).

Окремі аспекти культури педагогічного спілкування знайшли висвітлення в дослідженнях змісту, структури, функцій та стилів професійного спілкування вчителя. Зокрема, стилі взаємодії педагога та учнів досліджували О.О.Бодальов, Я.Л.Коломинський та ін.; особливості сприймання і розуміння вчителем учнів -

С.В.Кондратьєва, Б.П.Ковальов, А.А.Русалінова, Є.А.Панько; психологічні бар’єри в спілкуванні педагога з учнями -Л.І.Божович, Л.В.Славіна, В.А.Кан-Калик та ін.; умови реалізації діалогу в педагогічному спілкуванні - Г.О.Ковальов, В.Г.Асєєв,

С.Л.Братченко, А.Б.Орлов, А.С.Співаковськата ін.

Незважаючи на значний інтерес науковців до питань педагогічної взаємодії, проблема культури професійного спілкування вчителя поки що не знайшла всебічного висвітлення. Зокрема, залишається недостатньо чітко окресленим зміст поняття “культура педагогічного спілкування”, її структура, показники та рівні розвитку, педагогічні умови цілеспрямованого формування в майбутніх учителів.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми дав можливість уточнити зміст поняття «культура педагогічного спілкування». У нашій інтерпретації - це складна інтегральна якість особистості педагога, яка синтезує перцептивні, комунікативні та інтерактивні особливості спілкування вчителя з учнями і детермінується його ціннісними орієнтаціями.

У культурі педагогічного спілкування як цілісному утворенні ми виділяємо два тісно взаємозв’язані, але якісно своєрідні аспекти: зовнішній, операційно-дійовий, і внутрішній, ціннісно-

орієнтаційний, який відіграє визначальну роль щодо першого. Ціннісно-орієнтаційний аспект містить провідні професійно-ціннісні орієнтації та установки вчителя, які надають ситуаціям педагогічної взаємодії певного особистісного смислу, визначають спрямованість педагогічного спілкування, вибір відповідних способів і прийомів виховного впливу на учнів. Операційно-дійовий аспект культури педагогічного спілкування включає перцептивні,

інтерактивні та комунікативні вміння, вербальні і невербальні засоби спілкування вчителя з учнями.

Перцептивний компонент культури педагогічного спілкування характеризує здатність учителя адекватно, неупереджено і точно сприймати особистісні властивості і конкретні вчинки учнів, відчувати їхні мотиви та емоційні переживання, розуміти індивідуальні й вікові особливості школярів, орієнтуватися в педагогічних ситуаціях.

Інтерактивний компонент педагогічної культури вчителя проявляється у способах і прийомах виховного впливу на учнів, тактиках і стратегіях самопрезентації та організації педагогічної взаємодії. Характеризуючи інтерактивний аспект культури педагогічного спілкування, ми звертаємо увагу на такі професійні якості вчителя, як доброзичливість у стосунках з учнями, здатність поєднувати вимогливість з наданням учням можливостей для вияву своєї ініціативи і самостійності, здатність встановлювати між собою та учнями оптимальну соціально-психологічну дистанцію, забезпечувати необхідний рівень особистішої відкритості і статусної субординації.

Комунікативний компонент характеризує інформаційно-смислову сторону педагогічної взаємодії, здатність учителя чітко, зрозуміло і переконливо висловлювати свої думки і почуття, володіння лексичним багатством мови, вербальними і невербальни-ми засобами інформаційного впливу на учнів. Культура мовлення вчителя виявляється в умінні варіативно залежно від стилю мовлення та ситуації логічно, зрозуміло, виразно й естетично висловлювати думки.

Отже, культуру педагогічного спілкування ми розглядаємо в єдності її перцептивного, інтерактивного і комунікативного аспектів, які визначають здатність учителя адекватно сприймати і розуміти особистісні риси і поведінку школярів, налагоджувати продуктивні міжособистісні стосунки з ними, формувати сприятливий емоційний мікроклімат в учнівському колективі, майстерно використовувати мовленнєві засоби виховного впливу.

Дослідження засвідчило, що розвиток культури професійного спілкування майбутніх учителів потребує відповідної організації усього навчально-виховного процесу в педагогічному навчально-

му закладі. Важлива роль у розв’язанні цієї проблеми належить вивченню іноземної мови, яка містить широкі можливості для формування культурно-ціннісних орієнтацій студентів, розвитку комунікативних умінь та навичок, збагачення словникового запасу і вдосконалення мовленнєвого етикету.

У другому розділі - «Розвиток культури педагогічного спілкування у студентів педвузу» - визначено показники та рівні сфо-рмованості культури педагогічного спілкування, проаналізовано особливості її становлення у студентів.

Дослідження дало можливість визначити чотири показники сформованості культури педагогічного спілкування у майбутніх учителів: '

• спрямованість спілкування — професійно ціннісні орієнтації та смислові установки у сфері педагогічного спілкування, які визначають “ідеальний стиль” спілкування і типовий для вчителя спосіб включення у міжособистісну взаємодію з учнями;

• розвиток перцегітивних умінь, які забезпечують адекватне, неупереджене і точне сприймання особистісних властивостей і вчинків учнів, розуміння їхніх мотивів та емоційних станів, індивідуальних та вікових особливостей, швидке орієнтування в педагогічних ситуаціях;

• розвиток інтерактивних умінь, що проявляються у способах і прийомах виховного впливу на учнів, тактиках і стратегіях самопрезентації та організації педагогічної взаємодії: доброзичливість, тактовність у стосунках з учнями, здатність поєднувати вимогливість із наданням учням можливостей для вияву своєї ініціативи і самостійності, уміння встановлювати між собою та учнями оптимальну соціально-психологічну дистанцію, забезпечувати необхідний рівень особистісної відкритості і статусної субординації;

• розвиток комунікативних умінь, які характеризують інформаційно-смислову сторону педагогічної взаємодії: здатність учителя чітко, зрозуміло і переконливо висловлювати свої думки та почуття за допомогою вербальних і невербальних засобів інформаційного обміну з учнями.

На основі перерахованих показників ми виділили три якісно

специфічні рівні розвитку культури педагогічного спілкування: особистісно-орієнтований, предметно-орієнтований і нормативно-орієнтований.

У студентів (18%) з нормативно-орієнтованим рівнем культури педагогічного спілкування домінуючою є орієнтація на порядок і дисципліну. Першочергового значення вони надають контролю за поведінкою учнів, утвердженню власної домінантної позиції, формуванню здатності “володіти” класом. Прагнуть справити на учнів враження впевнених, принципових і вимогливих учителів. Яскраво виражена дисциплінарна орієнтація студентів з нормативно-орієнтованим рівнем культури педагогічного спілкування поєднується з слабкою орієнтацією на дружні, близькі, довірливі стосунки з учнями. Порівняно з іншими студентами вони найменшого значення надають створенню у процесі взаємодії з учнями сприятливого емоційного мікроклімату, розвиткові їхнього творчого потенціалу і спонтанності, формуванню позитивної самооцінки. Основне завдання своєї діяльності вбачають у досягненні високої навчальної успішності, реалізації програмних вимог. На їхню думку, реалізація дидактичних цілей неможлива без встановлення суворої дисципліни, використання імперативних вимог, примусу.

У студентів (36%), для яких характерний предметно-орієнтований рівень культури педагогічного спілкування, найбільш вираженою є дидактична орієнтація: основним показником успішності педагогічної діяльності вони вважають навчальну успішність, високий рівень засвоєння учнями програмного матеріалу. їхні основні інтереси здебільшого концентруються навколо навчального предмета, змісту та методики його викладання. Важливого значення вони надають удосконаленню методичної майстерності, пошукам нових, більш ефективних технологій, методів і прийомів навчання, формуванню в учнів мотивації учіння. Водночас для таких студентів характерна особистісна закритість, диста-нтність спілкування з учнями. У більшості випадків вони не виходять за межі навчальної взаємодії та предметних інтересів. їхнє ставлення до учнів значною мірою залежить від навчальної успішності останніх. Учні, які добре вчаться і виявляють інтерес до навчального предмета, сприймаються позитивно, з ними, як пра-

вило, встановлюються партнерські ділові стосунки. Якщо ж учень не виявляє очікуваних успіхів та старанності у навчанні, це викликає критичне ставлення та емоційне неприйняття з боку вчителя.

У студентів (46%) з особистісно-орієшпованіт рівнем культури педагогічного спілкування провідною є орієнтація на створення сприятливих умов для особистісного розвитку учнів. Спрямованість таких студентів на неформальне, відкрите, доброзичливе, особистісне спілкування з учнями, встановлення близьких, довірливих стосунків поєднується з досить високим рівнем вимогливості. Вони схильні ставити перед учнями чіткі, посильні вимоги і послідовно вимагати їх дотримання. Приділяючи велику увагу проблемам особистісного становлення учнів, вони не применшують значення дидактичних цілей, що полягають у засвоєнні наукових знань і вмінь, забезпеченні пізнавального розвитку школярів. Однак навчання вони розглядають не як самоціль, а як засіб особистісного розвитку учнів. Реалізація навчальних цілей, на їхню думку, не повинна досягатися за допомогою авторитарних, директивних способів керівництва, які негативно позначаються на розвитку мотиваційно-ціннісної сфери вихованців, їхнього характеру та самосвідомості. Студентам з особистісно-орієнтованим рівнем культури педагогічного спілкування властива установка на доброзичливе ставлення до учнів незалежно від їхньої успішності.

Результати констатуючого експерименту дозволяють зробити висновок, що стихійне формування культури педагогічного спілкування в багатьох випадках не забезпечує якісної підготовки майбутніх учителів до продуктивної педагогічної взаємодії з учнями.

У третьому розділі - “Психолого-педагогічні умови формування у майбутніх учителів культури педагогічного спілкування”

- описується організація і результати формуючого експерименту.

На основі особистісного підходу до розуміння культури педагогічного спілкування ми розробили спеціальну програму комунікативної підготовки майбутніх учителів, яка включала комплекс форм, методів і прийомів, спрямованих на розвиток і вдосконалення їхньої культури професійної взаємодії з учнями. Вихідною була ідея про формування культури спілкування через корекцію

властивих майбутнім учителям ціннісних орієнтацій і установок у сфері педагогічної взаємодії.

Цілеспрямоване формування культури педагогічного спілкування майбутніх учителів здійснювалося у нашому дослідженні поетапно: підготовчий етап, етап самооцінювання, етап цілепок-ладання, конструктивний етап і підсумковий. Кожний етап передбачав реалізацію специфічних завдань і використання відповідних форм, методів та прийомів професійної підготовки студентів до педагогічного спілкування.

Основне завдання підготовчого етапу полягало в формуванні у студентів мотивів удосконалення культури педагогічного спілкування. На етапі самооцінювання забезпечувалося усвідомлення студентами продуктивних і непродуктивних особливостей власного професійно-педагогічного спілкування, формувалося рефлексивне ставлення до комунікативного аспекту педагогічної діяльності. Основне завдання етапу цілепокладання полягало в розробці студентами індивідуальних програм удосконалення культури педагогічного спілкування. На конструктивному етапі створювалися умови для розвитку перцептивних, інтерактивних і комунікативних умінь через розігрування студентами педагогічних ситуацій, участь у рольових іграх, групових дискусіях, виконання практичних вправ тощо. На заключному етапі перевірялася реалізація студентами індивідуальних планів удосконалення культури професійного спілкування.

Розроблена програма формування культури педагогічного спілкування майбутніх учителів включала в себе комплекс організаційних форм, методів і прийомів соціально-психологічної підготовки: лекційні та семінарські заняття; практичні заняття з питань діагностики стильових особливостей педагогічного спілкування; індивідуально-консультаційна робота; моделювання та аналіз конкретних ситуацій педагогічного спілкування; розв’язування психолого-педагогічних задач; структуровані та спонтанні групові дискусії, спрямовані на обговорення та корекцію ціннісних орієнтацій і способів педагогічного спілкування; сюжетно-рольові ігри; психотехнічні вправи; читання та обговорення наукової та науково-популярної літератури з проблем педагогічного спілкування.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика рівнів сформованості культури педагогічного спілкування у студентів експериментальної та

контрольної груп

№ Рівні сформованості культури педагогічного спілкування Експериментальна група Контрольна група

1 зріз 2 зріз 1 зріз 2 зріз

1 Особистісно-орієнтований 46% 68% 47% 50%

2 Предметно-орієнтований 36% 25% 33% 30%

3 Нормативно-орієнтований 18% 7% 20% 20%

Унаслідок проведеного формуючого експерименту відбулися статистично достовірні зміни у змісті основних структурних компонентів культури педагогічного спілкування студентів експериментальної групи, що в підсумку виявилося в позитивній динаміці їхніх рівнів сформованості культури педагогічного спілкування (табл. 1). У багатьох студентів експериментальної групи відбулася переоріснтація з авторитарно-дидактичної на особистісно-розви-вальну модель педагогічного спілкування, центр їхніх професійних інтересів перемістився з навчального предмета на особистіс-ний розвиток учнів. Значна кількість студентів (68%) досягла вищого, особистісно-орієнтованого, рівня культури професійного спілкування. За рахунок зменшення кількості студентів з найнижчим, нормативно-орієнтованим, рівнем зросла кількість студентів з предметно-орієнтованим рівнем культури професійного спілкування.

На відміну від експериментальної, в контрольній групі не відбулося статистично достовірних змін у рівнях розвитку культури педагогічного спілкування студентів.

Таким чином, проведене дослідження підтвердило істинність сформульованої гіпотези і дозволило зробити такі висновки.

1. Культура педагогічного спілкування - властива вчителю система перцептивних, комунікативних та інтерактивних способів і прийомів спілкування з учнями, яка детермінується його ціннісними орієнтаціями і визначає здатність адекватно сприймати і

розуміти особистісні риси та поведінку учнів, налагоджувати продуктивні міжособистісні стосунки з ними, формувати сприятливий емоційний мікроклімат в учнівському колективі, майстерно використовувати вербальні і невербальні засоби виховного впливу- ...

2. У культурі педагогічного спілкування як цілісному, інтегральному утворенні, поєднуються дві тісно взаємозв’язані, але якісно своєрідні підструктури: зовнішня, операційно-дійова, і внутрішня, ціннісно-орієнтаційна, яка відіграє визначальну роль щодо першої. Ціннісно-орієнтаційна підструктура містить провідні професійно ціннісні орієнтації та установки вчителя, які надають ситуаціям педагогічної взаємодії певного особистісного смислу, визначають спрямованість педагогічного спілкування, вибір відповідних способів і прийомів виховного впливу на учнів. Операційно-дійова підструктура культури педагогічного спілкування включає експресивні характеристики, вербальні і невербальні засоби та способи спілкування вчителя з учнями.

3. Сформованість культури педагогічного спілкування характеризують такі показники: спрямованість спілкування (професійно ціннісні орієнтації та смислові установки вчителя у сфері педагогічної взаємодії з учнями); розвиток пері{ептивних умінь (здатність учителя адекватно, неупереджено і точно сприймати особистісні властивості і вчинки учнів); розвиток інтерактивних умінь (способи і прийоми виховного впливу на учнів, тактики і стратегії самопрезентації та організації педагогічної взаємодії); розвиток комунікативних умінь (здатність вчителя чітко, зрозуміло і переконливо висловлювати свої думки та почуття за допомогою вербальних і невербальних засобів спілкування).

3. У розвитку культури педагогічного спілкування майбутніх учителів ми виділяємо три рівні:

нормативно-орієнтований, властивий студентам з домінуючою орієнтацією на дисципліну і порядок;

предметно-орієнтований, характерний для студентів, інтереси яких концентруються здебільшого навколо навчального предмета, змісту та методики його викладання;

особистісно-орієптовапий, який характеризується орієнтацією студентів на створення сприятливих умов для особистісного розвитку учнів.

4. У результаті дослідження ми дійшли висновку, що цілеспрямоване формування культури педагогічного спілкування майбутніх учителів доцільно здійснювати поетапно, через проходження таких стадій: підготовчої, самооцішовальної, цілепокладаючої, конструктивної та підсумкової. Кожна із стадій передбачає реалізацію специфічних завдань і використання відповідних форм, методів і прийомів професійної підготовки студентів до педагогічного спілкування.

5. Значні потенційні можливості для розвитку у студентів культури педагогічного спілкування містить вивчення іноземної мови. Найповніше вони реалізуються за таких психолого-педагогічпих умов: формування у студентів потреби в оволодінні культурою педагогічного спілкування, установки на самовиховання і вдосконалення комунікативної компетентності; включення до змісту навчання інформації, яка відображає різні аспекти культури педагогічного спілкування; створення під час занять сприятливого психологічного мікроклімату, необхідного для активізації самопізнання і стимулювання творчої самореалізації студентів; використання форм і методів навчання, які включають майбутніх учителів у цілеспрямований пошук продуктивних способів і прийомів професійної взаємодії (групова дискусія, рольові ігри, моделювання та аналіз педагогічних ситуацій, психотехнічні вправи, мікровикладання тощо).

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Перспективними є такі напрямки подальшої роботи: дослідження можливостей розвитку культури педагогічного спілкування майбутніх учителів у процесі вивчення інших навчальних дисциплін, дослідження індивідуально-психологічних факторів формування культури професійного спілкування вчителя, вивчення впливу особливостей педагогічної взаємодії у навчально-виховному процесі вузу на формування культури педагогічного спілкування студентів.

Основні положення дослідження відображені в таких публікаїфіх'.

1. Комарова І.І. Педагогічна культура вчителя // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка і психологія. - 1999. - № 1. - С. 19-24.

2. Комарова І.І. Уявлення майбутніх учителів про культуру

педагогічного спілкування // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка і

психологія. - 2000. -№3. - С.34-40.

3. Комарова І.І. Дослідження культури педагогічного спілкування майбутніх учителів // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка. Серія: Педагогічні науки. - Випуск 28. - Кіровоград, 2000.-С. 42-45.

4. Комарова І.І. Виховуємо культуру педагогічного спілкування // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми // 36. наук. пр. / Редкол.: І.А.Зязюн (голова) та ін. -Київ-Вінниця: ДОВ Вінниця, 2000. - 486 с - С. 376-378.

5. Комарова І.І. Показники і рівні сформованості культури педагогічного спілкування // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнаткжа. - Випуск 8. - Тернопіль, 2000. - С. 23-26.

6. Комарова І.І. Василь Сухомлинський про культуру педагогічного спілкування // Василь Сухомлинський і сучасність: Матеріали Четвертих всеукраїнських пед. читань. - Випуск 4. -Вінниця, 1997. -С. 138-141.

7. Комарова І.І. Педагогічна культура як складова професіоналізму вчителя // Науково-теоретичні і методичні засади конструювання змісту професійної освіти. Міжнар. науково-практ. конф. 4.2.-Вінниця, 1998.-С. 136-140.

Комарова І.І. Формування культури педагогічного спілкування у майбутніх учителів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 - теорія і методика профе-

сіґшої освіти. - Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 2000.

Розкрито суть і структуру культури педагогічного спілкування, визначено показники та рівні її розвитку, обґрунтовано пси-холого-педагогічні умови та можливості іноземної мови у її формуванні. На основі особистісного підходу розроблена програма комунікативної підготовки майбутніх учителів, яка включає комплекс форм, методів і прийомів, спрямованих на розвиток і вдосконалення їхньої культури професійного спілкування з учнями.

Ключові слова: педагогічна культура, педагогічне спілкування, культура педагогічного спілкування, професійна підготовка вчителів, показники культури пеДагогічного спілкування.

Комарова И.И. Формирование культуры педагогического общения у будущих учителей. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального образования. - Тернопольский государственный педагогический университет им. Владимира Гнатюка, Терно-поль, 2000.

Раскрыта сущность и структура культуры педагогического общения как сложного интегрального качества личности педагога, синтезирующего перцептивные, коммуникативные и интерактивные особенности общения учителя с учениками, детерминированные его ценностными ориентациями.

В структуре культуры педагогического общения выделяются две тесно взаимосвязанные, но качественно своеобразные подструктуры: внешняя, операционно-деятельностная, и определяющая ее внутренняя, ценностно-ориентационная, которая содержит ведущие профессионально ценностные ориентации учителя в сфере педагогического общения. Операционно-деятельностная подструктура включает перцептивные, интерактивные и коммуникативные умения, вербальные и невербальные способы общения учителя с учениками.

Определены показатели культуры педагогического общения (направленность общения, перцептивные умения; интерактивные

умения; коммуникативная компетентность), обоснованы уровни ее развития: нормативно-ориентированный, присущий студентам с доминирующей ориентацией на дисциплину и порядок; предметно-ориентированный, характерный для студентов, интересы которых концентрируются главным образом вокруг учебного предмета, содержания и методики его преподавания; личностноориентированный, характеризующийся ориентацией студентов на создание благоприятных условий для личностного развития учащихся.

Обоснованы психолого-педагогические условия и возможности иностранного языка в процессе формирования у студентов культуры профессионального общения. На основе личностного подхода к структурному анализу культуры педагогического общения разработана программа коммуникативной подготовки будущих учителей, включающая комплекс форм, методов и приемов, направленных на развитие и усовершенствование их культуры профессионального взаимодействия с учениками.

Ключевые слова', педагогическая культура, педагогическое общение, культура педагогического общения, профессиональная подготовка учителя, показатели культуры педагогического общения.

Komarova I.I. Formation of Future Teachers' Communicative Culture. - Manuscript.

These theses are to embody the research for the Scientific Degree of Master of Pedagogical Sciences, speciality 13.00.04. - Theory and Methodology of Professional Education - V.Hnatyuk Ternopil State Pedagogical University, Ternopil, 2000.

Investigated is the nature and structure of the culture of pedagogical communication. Indicators and levels of its development, substantiated psychological and pedagogical conditions and possibilities of a foreign language in its formation are determined. On the basis of the personal approach to the structural analysis of the culture of pedagogical communication, the program of the future teachers' communicative training was worked out, which includes a complex of forms, methods

and approaches to ensure the development and improvement of their professional cooperation with pupils.

Key words: pedagogical culture, pedagogical communication, culture of pedagogical communication, teachers’ professional training, indicators of culture of pedagogical communication.